Панаєв Іван Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Панаєв Іван Іванович
ПсевдоНовый поэт
Народився15 (27) березня 1812
Санкт-Петербург, Російська імперія[1]
Помер18 лютого (2 березня) 1862 (49 років)
Санкт-Петербург, Російська імперія[1]
·розрив міокардаd
ПохованняЛітераторські мостки
Країна Російська імперія
Діяльністьжурналіст, письменник, літературний критик
Alma materСанкт-Петербурзький державний університет
Знання мовросійська
РідQ4343837?
БатькоQ122361616?
Автограф

Панаєв Іван Іванович (15 березня (27 березня) 1812(18120327), Санкт-Петербург — 18 лютого (2 березня) 1862, там само) — російський письменник, літературний критик, журналіст, мемуарист. Чоловік письменниці Авдотьї Брянської, яка також була фактичною дружиною М. О. Некрасова.

Народився в дворянській родині; онук свого повного тезки прокурора І. І. Панаєва; племінник поета В. І. Панаєва. Освіту здобув в благородному пансіоні при Санкт-Петербурзькому університеті (1830). До 1845 року перебував на казенній службі.

Друкувався з 1834 року. Панаєв помер 18 лютого (2 березня) 1862 року від розриву серця на руках у своєї дружини Авдотьї Яківни. Похований на Фарфоровському кладовищі. В середині 1930-х років нетлінні рештки перепоховані на цвинтарі «Літераторські мостки» у Санкт-Петербурзі.

На літературній ниві Панаєв виступив у 1834 році рядом повістей, в яких наслідував Олександра Бестужева-Марлинського («Спальня світської жінки», «Біла гарячка» і ін.). У другій половині 1830—х років Панаєв часто їздив в Москву, де познайомився з тамтешніми літераторами і особливо близько зійшовся з В. Г. Бєлінським, який за його посередництва запрошений був Андрієм Краєвським завідувати критичним відділом «Вітчизняних записок».

Під впливом Бєлінського Панаєв, який постійно друкувався в «Вітчизняних записках», відмовився від мелодраматичної манери Бестужева-Марлінського. У повістях, написаних біля 1840 роки («Прекрасна людина» та ін.), помічається поворот на шлях реалістичної творчості. До зрілого періоду його творчості належать «Мамин синок» (1845), «Родичі» (1847), «Зустріч на станції» (1847), «Леви в провінції» (єдиний великий роман Панаєва, що з'явився окремою книгою, 1852), «Хлюст» (1856) і, нарешті, повість з петербурзьких спогадів «Онук російського мільйонера» (1858). За судження авторів ЭСБЕ, «Панаєву, письменницький темперамент якого відрізнявся жіночною м'якістю, не вдавалися цільні образи і сильні характери, але він дав ряд живих образів, багато ефектних і драматичних сцен, поряд зі сценами, повними непідробного гумору».

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Трубачев С. С. Фельетонный беллетрист. (По поводу полного собрания сочинений И. И. Панаева) // Исторический вестник, 1889. — Т. 36. — № 4. — С. 160—173. (рос.)
  • Панаев Иван Иванович // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона: в 86 т. (82 т. и 4 доп.). — СПб., 1890—1907. (рос.)

Посилання

[ред. | ред. код]
  1. а б Панаев Иван Иванович // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.