Панаєв Іван Іванович
| Панаєв Іван Іванович | |
|---|---|
 | |
| Псевдо | Новый поэт |
| Народився |
15 (27) березня 1812 Санкт-Петербург, Російська імперія[1] |
| Помер |
18 лютого (2 березня) 1862 (49 років) Санкт-Петербург, Російська імперія[1] ·розрив міокардаd |
| Поховання | Літераторські мостки |
| Країна |
.svg){kind=small} Російська імперія |
| Діяльність | журналіст, письменник, літературний критик |
| Alma mater | Санкт-Петербурзький державний університет |
| Знання мов | російська |
| Рід | Q4343837? |
| Батько | Q122361616? |
Панаєв Іван Іванович (15 березня (27 березня) 1812, Санкт-Петербург — 18 лютого (2 березня) 1862, там само) — російський письменник, літературний критик, журналіст, мемуарист. Чоловік письменниці Авдотьї Брянської, яка також була фактичною дружиною М. О. Некрасова.
Народився в дворянській родині; онук свого повного тезки прокурора І. І. Панаєва; племінник поета В. І. Панаєва. Освіту здобув в благородному пансіоні при Санкт-Петербурзькому університеті (1830). До 1845 року перебував на казенній службі.
Друкувався з 1834 року. Панаєв помер 18 лютого (2 березня) 1862 року від розриву серця на руках у своєї дружини Авдотьї Яківни. Похований на Фарфоровському кладовищі. В середині 1930-х років нетлінні рештки перепоховані на цвинтарі «Літераторські мостки» у Санкт-Петербурзі.
На літературній ниві Панаєв виступив у 1834 році рядом повістей, в яких наслідував Олександра Бестужева-Марлинського («Спальня світської жінки», «Біла гарячка» і ін.). У другій половині 1830—х років Панаєв часто їздив в Москву, де познайомився з тамтешніми літераторами і особливо близько зійшовся з В. Г. Бєлінським, який за його посередництва запрошений був Андрієм Краєвським завідувати критичним відділом «Вітчизняних записок».
Під впливом Бєлінського Панаєв, який постійно друкувався в «Вітчизняних записках», відмовився від мелодраматичної манери Бестужева-Марлінського. У повістях, написаних біля 1840 роки («Прекрасна людина» та ін.), помічається поворот на шлях реалістичної творчості. До зрілого періоду його творчості належать «Мамин синок» (1845), «Родичі» (1847), «Зустріч на станції» (1847), «Леви в провінції» (єдиний великий роман Панаєва, що з'явився окремою книгою, 1852), «Хлюст» (1856) і, нарешті, повість з петербурзьких спогадів «Онук російського мільйонера» (1858). За судження авторів ЭСБЕ, «Панаєву, письменницький темперамент якого відрізнявся жіночною м'якістю, не вдавалися цільні образи і сильні характери, але він дав ряд живих образів, багато ефектних і драматичних сцен, поряд зі сценами, повними непідробного гумору».
Джерела[ред. | ред. код]
- Трубачев С. С. Фельетонный беллетрист. (По поводу полного собрания сочинений И. И. Панаева) // Исторический вестник, 1889. — Т. 36. — № 4. — С. 160—173. (рос.)
- Панаев Иван Иванович // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона: в 86 т. (82 т. и 4 доп.). — СПб., 1890—1907. (рос.)
Посилання[ред. | ред. код]
- Панаєв Іван Іванович // Шевченківська енциклопедія: — Т.4:М—Па : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський.. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2013. — С. 774—775.
|
- ↑ а б Панаев Иван Иванович // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.