Бєлінський Віссаріон Григорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Бєлінський Віссаріон Григорович
Белинский Виссарион Григорьевич
Vissarion Belinsky by K Gorbunov 1843.jpg
Ім'я при народженні Бѣлинскій Виссаріон Григорьевичъ
Народився 30 травня (11 червня) 1811[1]
Свеаборг, Суоменлінна[2]
Помер 26 травня (7 червня) 1848[1] (36 років)
Санкт-Петербург, Російська імперія[2]
·туберкульоз
Поховання Літераторські мостки
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія
Національність росіянин
Діяльність прозаїк, критик
Сфера роботи філософія
Alma mater Імператорський Московський університет[d]
Мова творів російська[1]
Роки активності 1830 — тепер. час
Автограф Vissarion Belinsky (signature).jpg

CMNS: Бєлінський Віссаріон Григорович на Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах
S:  Роботи у  Вікіджерелах

Віссаріо́н Григо́рович Бєлі́нський (30 травня (11 червня) 1811(18110611), Свеаборг — 26 травня (7 червня) 1848, Санкт-Петербург) — російський революційний демократ, літературний критик і публіцист, філософ-матеріаліст.

Життєпис[ред. | ред. код]

Микола Некрасов та Іван Панаєв біля хворого Віссаріона Бєлінського. Олексій Наумов 1881

Народився в місті Свеаборзі (тепер Суоменлінна) в родині флотського лікаря. Навчався в Чембарі (тепер — м. Бєлінський) у повітовому училищі та в Пензенській гімназії. 1829 вступив до Московського університету, з якого за написання антикріпосницької драми «Дмитро Калінін» був виключений (1832). Працював у журналі «Телескоп» та газеті «Молва» (1833—1836), де були надруковані його перші статті — «Літературні мрії» (1834), «Про російську повість і повісті п. Гоголя» (1835). Редагував журнал «Московский наблюдатель» (1838—1839). В 1839 переїхав до Петербурга, очолив літературно-критичний відділ журналу «Отечественные записки». В 1846 разом з М. Щепкіним кілька місяців подорожував по Україні, відвідав Харків, Миколаїв, Херсон, Одесу, побував у Криму. Порвавши з редактором журналу «Отечественные записки» Краєвським, перейшов у 1847 в журнал «Современник», став його ідейним керівником. Тяжко хворий, влітку 1847 виїздив у Зальцбрунн (Німеччина) на лікування, де написав славнозвісний «Лист до Гоголя». В. І. Ленін, називаючи Бєлінського «попередником цілковитого витіснення дворян різночинцями в нашому визвольному русі», писав:

« «Його знаменитий „Лист до Гоголя“, що підводив підсумок літературній діяльності Бєлінського, був одним з найкращих творів безцензурної демократичної преси, що зберегли величезне, живе значення і досі» (Твори, т. 20, с. 219–220) »

.

Помер Бєлінський у Петербурзі від туберкульозу на 37-му році життя, похований на Волковому кладовищі.

Творчість[ред. | ред. код]

Творчість Бєлінського поклала початок формуванню революційно-демократичного напряму в передовій російській культурі 19 ст. Революційно-демократичні й матеріалістичні погляди його розвивались під впливом антикріпосницького руху в Росії та революційних подій на Заході, в боротьбі проти реакційної ідеології та буржуазного лібералізму. У розвитку філософських і суспільно-політичних поглядів Бєлінський пройшов складний і суперечливий шлях — від просвітительства до революційного демократизму, від ідеалізму до матеріалізму. Приблизно до кінця 1830-х рр. Бєлінський стояв на позиціях філософського ідеалізму, який привів його до тимчасового теоретичного «примирення» з реакційним суспільним ладом Росії. Демократична спрямованість поглядів Бєлінський різко суперечила цьому «примиренню». На початку 1840-х рр. він пориває з ідеалізмом та просвітительством і переходить на позиції матеріалізму й революційного демократизму. Бєлінський піддав гострій критиці кріпосницькі порядки Росії, капіталізм і буржуазну державу; він доводив, що шлях до ліквідації кріпосницького гніту лежить через революцію. Б. відстоював принципи матеріалістичної філософії, критикував різні форми ідеалізму, обґрунтовував діалектичний погляд на світ. Бєлінський зазнав впливу ранніх праць К. Маркса, з якими він ознайомився в 1840-х рр. В основі соціологічних поглядів Бєлінського лежить визнання історичних закономірностей суспільного розвитку, вирішального значення народних мас в історії. Бєлінський прагнув створити революційну теорію, яка, на його думку, могла б стати основою докорінної перебудови існуючого суспільства. Він вірив у велике майбутнє Росії, пророче передбачав перетворення її у центр всього цивілізованого світу. Бєлінський був утопічним соціалістом і в поглядах на розвиток історичного процесу залишився ідеалістом. Проте він ближче за інших утопістів підійшов до матеріалістичного розуміння історії. Філософські й суспільно-політичні погляди Бєлінського мають історичне значення; вони, як і погляди Чернишевського і Добролюбова, лягли в основу бойової революційно-демократичної програми.

У літературно-критичних та естетичних поглядах Бєлінський ішов від ідеалістичного розуміння ролі мистецтва й літератури в житті суспільства до визнання активної ролі мистецтва у служінні інтересам народу. Був поборником реалістичної літератури, яка б розкривала життя народу, його прагнення. Бєлінський заклав основи революційно-демократичної естетики, утверджував ідею служіння літератури народові, батьківщині. Він виступав проти апологетів «самодержавства, православ'я й народності» в літературі, проти «чистого мистецтва», реакційного романтизму, дидактичної белетристики й псевдонародності літератури, боровся за реалістичний метод; живу дійсність, життя вважав основою мистецтва. Матеріалістична естетика Бєлінського, розвинута й продовжена Чернишевським і Добролюбовим, була найбільшим досягненням у розвитку домарксистської естетичної думки.

Бєлінський — один з засновників матеріалістичної історично-літературної науки в Росії. Найважливіші літературно-критичні праці: річні огляди літератури (1840—1847), «Герой нашого часу» (1840), «Вірші М. Лєрмонтова» (1841), «Промова про критику» (1842), «Пригоди Чичикова або Мертві душі» (1842), «„Паризькі таємниці“ Е. Сю» (1844), цикл статей «Твори Олександра Пушкіна» (1843—1846). У них критик розкрив своєрідність і велич російської літератури, визначив основні тенденції і закономірності її розвитку від Ломоносова до Гоголя, що полягали в утвердженні реалізму й народності. Бєлінський характеризував творчість Пушкіна як визначне явище російської культури, в якій органічно злились національні риси російського життя з передовими ідеями. Бєлінський розкрив творчу самобутність поета, назвав роман «Євгеній Онєгін» енциклопедією російського життя. В статтях про Гоголя дав рішучу відсіч критикам реакційного табору, що нападали на критичне спрямування його творчості і т. з. «натуральну школу», підкреслював викривальний антикріпосницький зміст гоголівської творчості. Виступаючи проти реакційних поглядів слов'янофілів і лібералів-західників, Бєлінський показував, що видатні російські письменники, всупереч рабському схилянню перед західною культурою, критично засвоювали її найкращі зразки, розвивали справді національну російську літературу. Сам Бєлінський високо оцінював творчість В. Шекспіра, П. Беранже, Ж. Санд, Г. Гайне, Дж.-Г. Байрона, стежив за розвитком слов'янських літератур, писав про міжнародне значення творчості А. Міцкевича.

Як театральний критик Бєлінський боровся за театр демократичного напряму, театр передової суспільної думки («І моя думка про гру п. Каратигіна», 1835; «Мочалов у ролі Гамлета», 1838; «Петровський театр», 1838; «Російський театр у Петербурзі», 1844; «Александринський театр», 1845). Схвально писав про деякі п'єси українських драматургів («Дворянські вибори» Квітки-Основ'яненка, «Москаль-чарівник» Котляревського), про гру М. Щепкіна в українському репертуарі.

У педагогічних поглядах Бєлінський дотримувався принципів виховання дітей і молоді в дусі демократизму, гуманності, громадських ідеалів. Стаття «Дитячі казки діда Іринея» (1840) — класичний трактат російської педагогіки. В науковій праці «Основи російської граматики» (1837) показав зразок того, як треба використовувати багатства російської мови в педагогічній діяльності, висунув думку про єдність мови й мислення.

Філософські погляди[ред. | ред. код]

У 1840-х роках Бєлінський став прихильником революційного демократизму. Він не писав філософських трактатів чи розлогих філософських праць. Серед філософів, які сформували погляди Бєлінського: Фіхте, Шеллінг, Геґель, Феєрбах, молодогеґельянці, французькі утопісти. У 1837—1839 роках захоплювався філософією Геґеля, на початку 1840-х переходить на позиції матеріалізму.

Погляди на мистетство та науку[ред. | ред. код]

« Наука та мистецтво очищають золото дійсности, перетоплюють його у вишукані форми. »
«

Мистецтво є сприйняття дійсности. Ми відмовляємось називати мистецтво найточнішим копіюванням природи, найвдалішою її підробкою. Ми називаємо це ремеслом.

»

Вшанування[ред. | ред. код]

У 1948 році місто Чембар Пензенської області було перейменовано в місто Бєлінський.

Вулиці Бєлінського є в багатьох містах колишнього СРСР (Липецьку, Кишиневі, Одесі, Мінську, Алма-Аті, Харкові та інших).

Твори[ред. | ред. код]

  • Полное собрание сочинений, т. 1 — 13. М.—Л., 1953—59,
    • Укр. перекл. — Вибрані статті. За ред. О. Біленького. К., 1948;
  • Вибрані філософські твори. В 2 т. К., 1948—1950;
  • Про драму та театр К., 1949;
  • Про Гоголя. К., 1952;
  • Літературно-критичні статті. К., 1953.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. а б Белинский Виссарион Григорьевич // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.

Література[ред. | ред. код]

  • Чернышевский Н. Г. Очерки гоголевского периода русской литературы. В його кн.: Полное собрание сочинений, т. 3. М., 1947; (рос.)
  • Плеханов Г. В. Литературные взгляды В. Г. Белинского В його кн.: Литература и естетика, т. 1. М., 1958; (рос.)
  • Оксман Ю. Летопись жизни и творчества В. Г. Белинского. М., 1958; (рос.)
  • Франко І. Твори, тт. 16, 17, 18, 20. К., 1955—56;
  • Юрій Бойко. Бєлінський і українське національне відродження
  • Корнійчук О. Наш Бєлінський. В його кн.: Разом із життям. К., 1950;
  • Крутікова Н. Є. В. Г. Бєлінський. К., 1948;
  • Головенченко Ф. В. Г. Бєлінський. К., 1948.
  • Шевченківський словник: У двох томах / Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка Академії Наук УРСР. — Київ : Головна редакція УРЕ, 1978.

Посилання[ред. | ред. код]