Папужник лусонський
| Папужник лусонський | ||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 | ||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||
| ||||||||||||||||
| Erythrura viridifacies Hachisuka & Delacour, 1937 | ||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||
|
Папу́жник лусонський[2] (Erythrura viridifacies) — вид горобцеподібних птахів родини астрильдових (Estrildidae)[3]. Ендемік Філіппін.
Опис[ред. | ред. код]
Довжина птаха становить 12-13 см, враховуючи довгий хвіст. Самці мають переважно яскраво-зелене забарвлення, нижня частина тіла дещо світліша, махові пера мають чорнуваті краї, хвіст видовжений, червоний. У самиьц нижня частина живота і гузка охристо-коричневі, хвіст коротший.
Поширення і екологія[ред. | ред. код]
Лусонські папужники мешкають на островах Лусон, Негрос, Панай і Себу. Вони живуть в лісах і фрагментраних лісових масивах, на узліссях, в деградовинах лісах і саванах. Часто зустрічаються в гірських тропічних лісах і бамбукових заростях на висоті понад 1000 м над рівнем моря, однак трапляються і на рівнинах. Ведуть частково кочовий спосіб життя. Зустрічаються поодинці, парами або невеликими зграйками до 10 птахів. Живляться насінням бамбуку і казуарини, а також інших ослин, плодами, ягодами, іноді також дрібними літаючими комахами.
Збереження[ред. | ред. код]
МСОП класифікує цей вид як вразливий. За оцінками дослідників, популяція лусонських папужників становить від 6 до 15 тисяч дорослих птахів. Їм загрожує знищення природного середовища.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ BirdLife International (2016). Erythrura viridifacies: інформація на сайті МСОП (версія 2022.1) (англ.) 31 серпня 2022
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2022). Waxbills, parrotfinches, munias, whydahs, Olive Warbler, accentors, pipits. IOC World Bird List Version 12.2. International Ornithologists' Union. Процитовано 31 серпня 2022.
Джерела[ред. | ред. код]
- Jürgen Nicolai (Hrsg.), Joachim Steinbacher (Hrsg.), Renate van den Elzen, Gerhard Hofmann: Prachtfinken – Australien, Ozeanien, Südostasien. Eugen Ulmer Verlag, Stuttgart 2001, ISBN 3-8001-3249-4.
- Peter Clement, Alan Harris, John Davis: Finches and Sparrows. An Identification Guide. Christopher Helm, London 1993, ISBN 0-7136-8017-2.
|
|
Це незавершена стаття з орнітології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |