Переяславське староство
Переяславське староство[a] — колишня адміністративно-територіальна одиниця у складі Київського воєводства Речі Посполитої.
Станом на ХVІ ст. колишні землі Переяславського князівства були спустошені і вкрай малозаселені після монгольської навали на Русь. Внаслідок занепаду свого головного адміністративного центру — Переяслава, регіон за часів Великого князівства Литовського і Руського входив у склад Київського староства, а з кінця XV ст. Черкаського староства Київського воєводства.[1]
Відродження цих земель формально розпочалось 6 березня 1585 р., коли король Стефан Баторій надав князю та воєводі київському Костянтину Острозькому привілей «на осажнование мъста Переяславля». За цією грамотою князь мав право «вь томъ то Переяславлю замокъ збудовати» на теренах давнього дитинця, що він і зробив звівши дере'вяно-земляну фортецю[b]. Відновлене королівське місто[2] швидко відродилось й отримало магдебурзьке право з власним гербом, які були підтверджені потім грамотою Сигізмунда III.[3].
Після смерті в 1620 р. Януша Заславського, містечка Березань, Биков, Яблунів та Миргород були виділені зі складу Переяславського староства і привілеєм Сигізмунда III від 1620 р. передані для вироблення селітри Яну Чернишевському.[4] Надалі селітряні промисли разом з належними до них “слободами” опиняються держанні Лукаша Жолкевського. В люстрації Переяславського староства за 1636 рік серед містечок “яким строк слободи ще не вийшов”, що належали “адміністрації селітряних добр” у володінні Жолкевського, згадуються Полтава, Жигмунтів (Устивиця), Краснопіль (В. Сорочинці), Крупіль і село Чумгак. Також в люстрації згадується “нова слобода” — містечко Гадяч з прилеглими до нього “здавна і ново осадженими” слободами[c]. Неспівпадіння земель адміністрації селітряних добр з кордонами Переяславського староства призвело до конфлікту між Жолкевськими й Конєцпольськими з одного боку, та Вишневецькими які здавна тримали Черкаське староство. Конфлікт завершився захопленням Яремою Вишневецьким Полтави, Гадяча та інших володінь Конєцпольських. Решту земель в 1647 р. отримав Олександр Конєцпольський.[5]
| |
|---|---|
| 1620—1629 | Януш Янушович Заславський |
| Отримав від короля у пожиттєве володіння з містечками Яготином, Гельмязовим та іншими містами й селами.[6] | |
| |
| 1629—1636 | Лукаш Жолкевський |
| Отримав у пожиттєве володіння. В 1635 році запросив у Переяслав єзуїтів, які заснували єзуїтську школу. На утримання останньої він передав свій маєток — містечко Бубнів з приналежними околицями.[7] | |
| |
| 1636—1637 | Станіслав Конецпольський |
| Отримавши переяславське староство невдовзі відступив його сину.[8] | |
|
| |
| 1637—1649 | Олександр Конецпольський |
- ↑ Лятошинський М.В. Історичний нарис територіального складу Полтавщини.
- ↑ Idea państwa kozackiego na ziemiach ukrainnych w XVI—XVII wieku
- ↑ У 17му столітті Переяслав був містом зброярів
- ↑ ПРО МІСТО
- ↑ Перебування великого коронного гетьмана Станіслава Конєцпольськогона Полтавщині: два листи, написані в Полтаві в 1639 році
- ↑ ШЛЯХЕТСЬКІ ПРОТИСТОЯННЯ ЯК ЧИННИК ЗАГОСТРЕННЯ ЕТНОСОЦІАЛЬНИХ КОНФЛІКТІВ В УКРАЇНІ НАПРИКІНЦІ XVI — У ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XVII СТОЛІТЬ
- ↑ Niesiecki Kasper. Korona Polska przy Złotey Wolnosci Starożytnemi Wszystkich Kathedr, Prowincyi y Rycerstwa Kleynotami Heroicznym Męstwem y odwagą, Naywyższemi Honorami a naypierwey Cnotą, Pobożnością y Swiątobliwością Ozdobiona … — T. 4. — Lwów: w drukarni Collegium Lwowskiego Societatis Jesu, 1743. — 888 s. (пол.) с. 754
- ↑ Сіверянський літопис. Випуски 1–6