Яготин

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Яготин
Yagotin Gerb.png
Герб Яготина
Залізничний вокзал в Яготині
Залізничний вокзал в Яготині
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Київська область
Район Яготинський район
Код КОАТУУ 3225510100
Засноване 1552
Статус міста з 1957 року
Населення 20 051 (01.01.2016)[1]
Площа 57,5 км²
Поштові індекси 07700 — 07705
Телефонний код +380-4575
Координати 50°15′25″ пн. ш. 31°46′54″ сх. д. / 50.25694° пн. ш. 31.78167° сх. д. / 50.25694; 31.78167Координати: 50°15′25″ пн. ш. 31°46′54″ сх. д. / 50.25694° пн. ш. 31.78167° сх. д. / 50.25694; 31.78167
Висота над рівнем моря 129 м
Водойма р. Супій (Великий, Малий), Ржавець, Мирська
День міста 21 вересня
Відстань
Найближча залізнична станція Яготин
До обл./респ. центру
 - залізницею 101 км
 - автошляхами 115 км
До Києва
 - залізницею 101 км
 - автошляхами 115 км
Міська влада
Адреса 07700, Київська обл., Яготинський р-н, м. Яготин, вул. Незалежності, 67
Веб-сторінка Яготинська міськрада
Міський голова Дзюба Наталія Миколаївна

Commons-logo.svg Яготин у Вікісховищі

Яготи́н — місто в Україні, на Придніпровській низовині, розташоване над річкою Супоєм, районний центр Київської області. 23 659 мешканців (2001).

Історія[ред.ред. код]

Водосховище Супій в Яготині

Місто Яготин складається з колись двох різних населених пунктів: власне Яготина і Лісняків. Колишнє селище Лісняки — це південня частина (за площею більша) сучасного Яготина, що простяглася від невеличкого (досі зберігся) яру що виходить на вул Шевченка між автобусними зупинками «Нова» і «Маслозавод» та пролягає до Супою через рєпнінський парк і аж до сучасного Лісняківського базару. Містечко Лісняки засноване приблизно на 100 років раніше від Яготина переселенцями з чернігівських лісів (звідки і назва). Так само як і Яготин, Лісняки було козацьким містечком Переяславського полку, а з 1861-го селище Пирятинського повіту. Залізнична станція та цукровий завод, що були побудовані в 1899—1902 роках, отримали назву волосного містечка, яким на ту пору був Яготин. В 1925—1957 роках Лісняки мали свою окрему селищну раду, яка розташовувалася в будинку (Стара аптека) на розі сучасних вулиць Шевченка і Дарницької В 1957-му внаслідок об'єднання цих селищ і було утворено місто.

За деякими даними назва походить від хана Яголдая (Яголтин — Яготин).

Яготин заснований у 1552, з 16481781 — сотенне містечко Переяславського полку. Від 1654 року в складі Лівобережної України приєднано до Росії. З 1861 — волосне містечко Пирятинського повіту Полтавської губернії, з 1925 — районний центр, з 1957 — місто. Радянську владу вперше встановлено в лютому 1918 року.

Пам'ятник Тарасові Шевченку

В Яготин приїздив Т. Г. Шевченко (липень 1843), з жовтня 1843 по січень 1844 року (з перервами) він жив у маєтку М. Г. Рєпніна-Волконського[2].

Свято-Троїцький собор у Яготині був побудований та освячений 1800 року — з ініціативи Олексія Розумовського, за проектом архітектора Миколи Львова. За радянської влади 1936 року повністю зруйнований. 2015 року недобудований відновлюваний Троїцький собор передано у власність громади Київського Патріархату. Тоді ж розпочато призупинені будівельні роботи, фінансову допомогу надає Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет[3].

Мозаїчне панно радянського часу в Яготині

За даними Українського інституту національної пам'яті, в період 1924—1937 рр. 43 % населення Яготинщини зазнали репресій (розстріли, ґвалтування, виселення, ув'язнення, конфіскація засобів існування і майна) — другий показник серед районів України. Можливо це є причиною того, що громада міста Яготина 21 вересня 1941 року зустрічала німецько-фашистські війська хлібом-сіллю. Через два дні, викопавши сховані дзвони зі знищених церков, чотири яготинські православні громади одночасно влаштували багатогодинний урочистий передзвін з нагоди визволення міста від радянської влади.

20 вересня 1943 року в Яготин без боїв увійшли радянські війська і зайняли місто.

Сучасність[ред.ред. код]

2 січня 2016 року Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет в Яготині звершив чин освячення новозбудованого Троїцького собору[4].

Географія[ред.ред. код]

Див. також: Вулиці Яготина

Промисловість[ред.ред. код]

Харчова промисловість (цукровий комбінат науково-виробничого об'єднання «Цукор», молочний і хлібний заводи та ін.); заводи: дослідно-механічний, полегшених конструкцій, торфопідприємство. За радянських часів були зведені цегельний, маслоробний, хлібний заводи, завод продовольчих товарів, комбікормовий, птахофабрика, елеватор, міжколгоспна будівельна організація, райсільгосптехніка, райсільгоспхімія, комбінат побутового обслуговування[2].

Транспорт[ред.ред. код]

Залізнична вантажна, товарна та пасажирська станція магістралі Київ — Харків, від якої відгалуджуються гілки на Згурівський та Яготинський цукрові заводи. Кінцева та проміжна пасажирська станція приміських електропоїздів. Проміжна станція пасажирських поїздів далекого сполучення.

Околицею міста проходить автошлях E40М03.

Освіта[ред.ред. код]

Яготинський інститут МАУП, Медичне училище, Технічне училище, 3 загальноосвітні школи, спортивна і школа мистецтв; лікарня[2].

Культура[ред.ред. код]

Персоналії[ред.ред. код]

  • У Яготині жила родина М. Рєпніна-Волконського, яку відвідував Т. Шевченко.
  • Усенко Іван — маляр-портретист, кріпак княгині Рєпніної. Малярства вчився у придворних малярів графів Розумовських у Батурині. Малював акварельні портрети родини Рєпніних та їхніх знайомих. На виставці у Полтаві (1837) виставляв вдалі копії з картин Рембрандта й Тіциана.
  • Білокур Катерина Василівна (1900—1960), з с. Богданівка — українська художниця, майстер декоративного живопису, представниця «наївного мистецтва».
  • Товстуха Євген Степанович (нар. 1935) — лікар-фітотерапевт, український письменник, поет, художник, доктор медичних наук.
  • Малинка Микола Панасович (1913—1993) — художник, член Спілки художників України (1962), почесний громадянин міста Яготина.
  • Кононенко Микита — український письменник, публіцист, редактор районної газети. Репресований, загинув в 1937-му.
  • Козубенко Іван — народився в Жоравці. Український письменник, публіцист, член «Гарту». Репресований, загинув в 1937-му.
  • Гордієнко Дмитро Прокопович (1901—1974) — народився і помер в Плужниках. Український письменник, поет, журналіст доби розстріляного відродження. Очолював Полтавську філію організації селянських письменників «Плуг». З 1934 — член Союзу письменників СРСР. Заарештований в Харкові (1934), засланий на Колиму, звільнений (1955) в зв'язку з реабілітацією. Друкувався в пресі, зокрема в яготинській районній газеті «Зоря комунізму».
  • Вороний Георгій Феодосович (1868—1908) — народився і похований в Жоравці. Видатний український математик, член Російської академії наук (1907), професор Варшавського університету. Ініціатор (разом з М. Драгомановим) створення в Києві недільних шкіл для робітничої молоді. Вів активний науковий і громадський діалог та переписку з О. Пчілкою, І. Нечуй-Левицьким, Г. Галаганом. Працював головним чином в області теорії чисел. Термін «діаграма Вороного» був введений в теоретичну комп'ютерну науку в середині 1970-их років.
  • Кравченко Андрій Григорович (1899—1963) — генерал-полковник, двічі Герой Радянського Союзу, під час війни командував танковими корпусами, а у серпні 1945 року очолювана ним 6-а танкова армія зіграла вирішальну участь у Хінгано-Мукденській наступальній операції, практично примусивши капітулювати японську Квантунську армію.
  • Гирич Андрій Іванович (1918—1973) — генерал-майор авіації, Герой Радянського Союзу. Під час війни — командир ескадрилії винищувальної авіадивізії 2-го Українського фронту. Здійснив 439 бойових вильотів, збив 15 літаків супротивника особисто і 7 в групі. Начальник кафедри тактичної розвідувальної авіації Військово-повітряної академії ім. Ю. Гагаріна (1959—1973).
  • Бондаренко Михайло Захарович (1913—1947) — двічі Герой Радянського Союзу, командир ескадрилії штурмового авіаційного полку Прибалтійського фронту, здійснив 218 бойових вильотів, брав участь в оборонних боях в Прибалтиці, обороні Москви, Курській битві. Після навчання у Військово-повітряній академії (1943—1946) — командир штурмового авіаполку в Польщі.
  • Андрій Шевченко (нар. 1976 в с. Двірківщина) — український футболіст, заслужений майстер спорту (2003), перший українець, що виграв Лігу чемпіонів (2003), володар «Золотого м'яча» (2004), Герой України (2004).
  • Алексін Микола Миколайович (1877—1950?) — учасник російсько-японської війни, підполковник царської армії. В Армії УНР спочатку курсовий старшина, згодом сотенний командир та заступник командира Херсонської стрілецької дивізії, полковник. Заарештований органами НКВС (1943) та засуджений за контрреволюційну діяльність. Помер в Ніжині.
  • Кулик Іван Іванович — телеграфіст 4-ї Київської дивізії Армії УНР, Герой Другого Зимового походу, розстріляний більшовиками під Базаром, тепер Житомирської області (1921).
  • Непорожній Петро Степанович (1910—1999) — український енергетик, професор, доктор технічних наук, член-кореспондент АН СРСР і РАН, міністр енергетики СРСР у 1962—1985.
  • Шульга Віталій Федорович (1931—2013) — [1] вчений, геолог, доктор геолого-мінералогічних наук, професор

Див. також[ред.ред. код]

Галерея[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]