Полювання на зайців (фільм, 1994)
Полювання на зайців | |
|---|---|
| нім. Hasenjagd – Vor lauter Feigheit gibt es kein Erbarmen | |
| Жанр | драматичний фільм |
| Режисер | Andreas Gruberd[1][2] |
| Сценарист | Andreas Gruberd |
| У головних ролях |
Oliver Broumisd, Мераб Нінідзе, Elfriede Irralld, Volkmar Kleinertd, Rüdiger Voglerd, Thierry Van Werveked, Peter Rappenglückd, Heidi Barattad і Thomas Morrisd |
| Оператор | Hermann Dunzendorferd |
| Композитор | Peter Androschd |
| Тривалість | 106 хв. |
| Мова | німецька і російська |
| Країна |
 Австрія Німеччина |
| IMDb | ID 0109994 |
«Полювання на зайців» (нім. Hasenjagd або нім. Vor lauter Feigheit gibt es kein Erbarmen, англ. The Quality of Mercy) — австрійський художній фільм 1994 року, який відтворює епізод Другої світової війни, відомий як Мюльфіртлерське полювання на зайців (нім. «Mühlviertler Hasenjagd»), в ході якого сотні радянських військовополонених, які втекли з концентраційного табору Маутгаузен, були знищені, і лише одиницям вдалося вижити завдяки допомозі місцевих жителів.
Події фільму починаються в січні 1945 року в концтаборі, розташованому неподалік від міста Лінц. Приречені на смерть радянські військовополонені з блоку № 20 зважуються на втечу, і одного разу морозної ночі кільком сотням полонених вдається перелізти через паркан і опинитися на волі. Проте далеко відбігти їм не судилося: багато з них гинуть від куль охорони ще при спробі втечі, багато помирає вже на волі від морозу. За тими, хто все ж зміг втекти з концтабору, місцеве відділення СС починає безжалісне полювання, т. зв. «полювання на зайців»: до пошуків в місті і навколишніх лісах залучені війська, поліція і місцеві жителі. Знайдені втікачі тут же розстрілювалися.
Одним із місцевих ополченців стає Фредл, юнак із релігійної родини Карнерів (прототип — родина Лангталерів). Він не хоче шукати і вбивати змучених беззбройних людей, тому не видає їх, коли спочатку в місті, а потім в лісі, помічає втікачів. Тим часом двоє із них, Михайло і Микола, які спочатку переховувалися в місті, пробралися на околицю й вирішили попросити притулку в одному з будинків. Ним виявляється будинок Карнерів, і фрау Карнер, мати Фредла, вирішує сховати втікачів на горищі. Її чоловік, дізнавшись про це, не висловлює протесту, однак попереджає дружину, що в разі виявлення полонених вся їхня сім'я буде розстріляна. Молодші доньки Карнерів, Мітці і Нанні, допомагають доглядати за втікачами і приносять їм їжу. Під час обшуку втікачів не виявляють.
Тим часом, пошуки втікачів тривають. Бачачи нерішучість Фредла, офіцер СС пропонує йому застрелити з пістолета чергового знайденого полоненого, однак Фредл відмовляється, і спійманого втікача вбиває у його присутності більш жорстокий Бергхаммер. За непослух Фредла заарештовують, однак жандарм Біркер, який також не підтримує ставлення есесівців до військовополонених, самовільно випускає його, кажучи, що він домовився про це з кимось із начальства. Вночі Фредл повертається додому. Сім'я відправляє його до знайомого, де він зміг би тимчасово сховатися, але Фредлу доводиться повернутися додому і переховуватися разом з Михайлом і Миколою. Бергхаммер, який вважає себе нареченим Мітці, хоча відчуває, що вона не любить його, підозрює, що Карнери щось приховують, однак під час повторного обшуку фрау Карнер вдається відвернути есесівців частуванням, і в їхньому будинку знову нікого не знайшли.
Проходить час, починається весна. Радянські і союзницькі війська вже близько, і місцеві есесівці спішно спалюють документи, переодягаються в цивільну форму і покидають місто. Бергхаммер помічає одного з утікачів, коли той працює в саду у Карнерів, і повідомляє про це Біркеру; той відповідає, що подбає про це, але насправді нічого не робить.
На дорогах з'являються потоки біженців, які повертаються з полону на схід. Михайло і Микола, одягнувши костюми, роблять в фотоательє спільне фото з сім'єю Карнерів. Михайло каже Мітці, до якої у нього давно виникла симпатія, що хотів би залишитися з нею, але вона радить йому повертатися додому до матері.
У фінальних титрах повідомляється, що лише дев'ятьом із 500 втікачів вдалося пережили «полювання на зайців». Реальні Михайло і Микола повернулися в СРСР і були ще живими на момент зйомок фільму.
- Олівер Броуміс — Михайло
- Мераб Нінідзе — Микола
- Ельфріда Ірралл — фрау Карнер
- Райнер Еггер — Фредл Карнер
- Кірстен Ніберг — Мітці Карнер
- Фолькмар Кляйнерт — Камер, офіцер СС
- Рюдігер Фоглер — жандарм Біркер
- Тьєррі Ван Вервеке — Бергхаммер
- Франц Фрошауер — Віктор, військовополонений
- Крістоф Кюнцлер — Штрассер, офіцер СС
- 1994 — Міжнародний кінофестиваль у Сан-Себастьяні — спеціальний приз журі, разом з фільмом «Другий кращий» Кріса Менгеса[3] (на фестивалі фільм був представлений під назвою «Боягузтво не заслуговує милосердя»[4]).
Одночасно зі зйомками даного художнього фільму режисер Андреас Грубер виступив продюсером годинної документальної кінострічки «Aktion K» («Операція К», назва походить від назви нацистського указу, який зобов'язує карати смертю радянських офіцерів-військовополонених), в якій розповідалося про повстання в лютому 1945 року. Цей фільм був знятий Бернгардом Бамбергером, в ньому взяв участь в'язень-утікач концтабору Маутгаузен Михайло Рибчинський[5]. У 1995 році фільм отримав нагороду як кращий освітній документальний кінофільм Австрії[6].