Полірування
Полірува́ння (від нім. Polieren, яке походить від лат. polio — робити гладким) — викінчувальна операція обробки поверхонь металевих і неметалевих виробів.
Сутність полірування полягає у зніманні дуже тонких шарів матеріалу обробки механічними, хімічними, електролітичними або методом іонного опромінення для надання поверхні малої шорсткості і дзеркального блиску. Відполірована поверхня має глибину нерівностей меншу за довжину хвилі видимого світла.
Відновлювальне полірування[1] — це процедура полірування сильно пошкодженої поверхні, в результаті якої усуваються видимі пошкодження та дефекти повністю або суттєво відновлюються властивості лакофарбового покриття, повертається початкова яскравість кольору та блиск поверхні.
Такий вид полірування застосовується нашими майстрами якщо в результаті попередньої інспекції були виявлені глибокі подряпини, сколи та інші пошкодження, які можуть доходити аж до прошарку фарби чи навіть ґрунту. На жаль, деякі запущені пошкодження неможливо виправити лише відновлювальним поліруванням, і спочатку буде необхідно провести підфарбовування.
Полірування металів — викінчувальна обробка, при якій досягають зменшення шорсткості поверхні (висоти мікронерівностей) меншої за 0,1 мкм, отримання непорушеної структури приповерхневого шару матеріалу, високого коефіцієнта відбивання тощо. У процесі полірування з використанням механічного впливу відбувається мікропластичне деформування і тонке диспергування поверхневого шару виробу в умовах впливу на цей шар полірувальних та доводочних матеріалів (порошкоподібних речовин, а також паст і суспензій на їх основі). Розрізняють полірування чорнове (попереднє) і чистове (остаточне). Чорнове полірування використовується для видалення нерівностей поверхні за допомогою вільних (незакріплених) або закріплених за допомогою клею абразивних зерен (порошки з розміром зерна 0,1—60 мкм) на робочій поверхні еластичних кругів і стрічок. Чистове полірування здійснюють вільними дрібнозернистими м'якими абразивними порошками (наприклад, оксидів металів) або м'якими кругами чи стрічками з нанесеними на них полірувальними пастами з поверхнево активними речовинами.
Металеві вироби обробляють на полірувальних верстатах, вдаються також до електролітичної та електромеханічної обробки.
Полірування каменю — викінчувальна обробка, що повністю проявляє фактуру, колір, рисунок і структуру породи. Виконують на шліфувально-полірувальних верстатах повстяними кругами з полірувальною суспензією (порошки оксидів хрому, олова, алюмінію тощо з водою), алмазними кругами або жорсткими полірувальними брусками сталі. Раціональні технологічні режими полірування каменю: колова швидкість полірування 8—12 м/с, швидкість подачі 0,5—2 м/хв, тиск притиснення інструмента 0,04—0,2 МПа, продуктивність 8—5 м²/год на мармурі та 1,5—6 м²/год на граніті.
Полірування деревини проводять з метою формування на поверхні виробів лакофарбових покрить. Розрізняють полірування столярне і по лакофарбових покриттях. Столярне полірування (переважно застосовується при реставраційних роботах) полягає у поступовому заповненні пор поверхні деревини розчином органічного плівкоутворювача (політури). Товщина такого покриття становить 20—30 мкм. Весь процес полірування (вручну чи на верстаті) виконується за 3-4 проходи із перервами у декілька діб. Столярне полірування добре проявляє текстуру деревини, ним викінчують волоський горіх, карельську березу, палісандр тощо. Найпоширенішим є полірування по лакофарбових покриттях (переважно з поліефірних лаків та емалей, товщиною 100—400 мкм) з подальшим натиранням поліролями.
Пластмасові вироби полірують у барабанах, куди разом з ними завантажують полірувальну суміш — наприклад тонкоподрібнену пемзу, просочену машинною чи вазеліновою оливами, або на полірувальних верстатах.
Механічний процес, який використовується для усунення поверхневих дефектів, подряпин і помутніння з поверхні скла з метою відновлення або поліпшення оптичної прозорості та гладкості.
Процес полірування зазвичай складається з декількох етапів:
- Шліфування: Початкові дефекти та глибокі подряпини видаляються за допомогою грубих абразивних матеріалів. Цей етап вирівнює поверхню.
- Попереднє полірування: Абразивні матеріали середньої зернистості додатково вирівнюють поверхню, зменшуючи глибину подряпин, залишених після шліфування.
- Остаточне полірування: дуже дрібні абразиви, часто оксид церію або інші оксиди рідкісноземельних елементів, використовуються з фетровою або тканинною накладкою.
До поширених полірувальних сумішей належать оксид церію, а також оксид алюмінію, алмазна паста та оксид олова. Зазвичай їх змішують з водою, утворюючи суспензію.
- ↑ admin (16 листопада 2024). Що таке відновлювальне полірування?. RiverWash - новий детейлінг центр у Києві в RiverMall (укр.). Процитовано 27 жовтня 2025.
- Полірування [Архівовано 21 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
- Киселев С. П. Полирование металлов / Под ред. Г. Ф. Кудасова. — 2-е изд., перераб. и доп. — К.: Машиностроение, 1967. — 120 с. — (Библиотечка шлифовщика).
- Масловский В. В., Дудко П. Д. Полирование металлов и сплавов. — М.: Высшая школа, 1974. — 255 с.
- Справочная книга по отделочным операциям в машиностроении / под ред. И. Г. Космачева. — Л.: Лениздат, 1966. — 544 с.
- Грилихес С. Я. Электрохимическое полирование. Теория и практика. Влияние на свойства металлов. — Л.: Машиностроение , 1976. — 207 c.
- Полірування // Термінологічний словник-довідник з будівництва та архітектури / Р. А. Шмиг, В. М. Боярчук, І. М. Добрянський, В. М. Барабаш ; за заг. ред. Р. А. Шмига. — Львів, 2010. — С. 157. — ISBN 978-966-7407-83-4.
- Алмазні полірувальні круги для каменю [Архівовано 18 вересня 2020 у Wayback Machine.]
- Stiklo poliravimas
|
Це незавершена стаття з технології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |