Поморник середній
| Поморник середній | ||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 Дорослий птах світлої морфи у шлюбному вбранні
| ||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||
| ||||||||||||||||
| Stercorarius pomarinus (Temminck, 1815) | ||||||||||||||||
 Ареал S. pomarinus Гніздування Зимування Шляхи міграції Випадкова поява | ||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||
|
Помо́рник сере́дній[2] (Stercorarius pomarinus) — морський птах з родини поморникових (Stercorariidae). Гніздиться в арктичній тундрі вздовж Північного Льодовитого океану. Протягом іншого часу — типовий морський птах, що проводить час в тропічних широтах у шельфовій зоні. В Україні рідкісний залітний вид. Основна здобич влітку — лемінги, в іншу пору року — риба. Загальну чисельність виду оцінено в 10-12 тис. пар. Монотиповий вид.
Морфологічні ознаки[ред. | ред. код]
Маса тіла 460—750 г, довжина тіла 47-61 см, розмах крил 113—125 см. Для виду характерне явище поліморфізму — зустрічаються особини темної і світлої форми. Співвідношення світлої і темної морфи приблизно 20:1.[3]
Дорослий птах темної морфи має цілорічно темно-буре забарвлення незалежно від статі; у дорослого самця світлої морфи в шлюбному вбранні верх темно-бурий; щоки і задня частина шиї білі, з жовтим відтінком; горло, передня частина шиї і низ тулуба білі, крім темно-бурої задньої частини черева і підхвістя; махові пера чорно-бурі, першорядні — зі світлою основою; хвіст чорно-бурий, два центральних стернових пера видовжені, широкі, на кінці заокруглені і вигнуті перпендикулярно до площини хвоста; дзьоб бурувато-рожевий, на кінці бурий; ноги бурі; у позашлюбному оперенні низ білуватий, з бурими поперечними хвилястими смугами на волі і боках тулуба. Доросла самка у шлюбному оперенні подібна до шлюбного дорослого самця, але на волі бурий не чітко окреслений «нашийник», на боках тулуба бурі поперечні смуги; у позашлюбному оперенні схожа на позашлюбного дорослого самця. Молодий птах темно-бурий, з іржастими поперечними смугами на спині та крилах і бурими та іржастими смугами на решті тіла; основа першорядних махових пер зверху і зі споду, а також основа спідніх покривних пер першорядних махових білувата; хвіст без видовжених пер, загострений; трапляються чорно-бурі особини, з білуватою основою першорядних махових пер на споді крил, а також світліші, з сіруватою головою і жовтувато-сірими смугами.[4]
Дорослий птах від дорослих інших поморників відрізняється широкими, заокругленими на кінці і вигнутими перпендикулярно до площини хвоста видовженими центральними стерновими перами. Молодий середній поморник від молодих інших поморників відрізняється більшими розмірами і темною головою, хоча достовірно відрізнити складно.
Поширення[ред. | ред. код]
Кругополярний вид, поширений в гніздовий період у Північній півкулі. Гніздиться на Шпіцбергені і Ведмежому острові, на північному острові Нової Землі, на Новосибірських островах і на острові Врангеля. На материку Європи і Азії гніздиться по тундрах від півострова Канін до Чукотки і гирла Анадиру, крім того,— на острові Беринга з групи Командорських островів, а також в Арктичній зоні Північної Америки і в Гренландії.
Під час сезонних міграцій середні поморники трапляються переважно на океанічних узбережжях. Зимують в прибережних частинах Атлантичного і Тихого океанів, іноді перетинаючи екватор.
В Україні залітний майже на всій території.
Чисельність[ред. | ред. код]
Чисельність в Європі оцінена в 20—50 тис. пар, які гніздяться на території Росії[5]. В Європі гніздиться 5-24 % світової популяції, т.ч. приблизна оцінка чисельність виду у світі становить 250-3000 тис. особин.[6]
Гніздування[ред. | ред. код]
Моногамні птахи. Гніздяться вони і на сухих ділянках, і на болотистих. Нерідко гніздо поморника міститься на маленьких підвищеннях, оточених водою. Колоній не утворюють. Територіальна поведінка починає проявлятись за 1-2 тижні до відкладання яєць. Гнізда середні поморники зводять на відносно сухих мохово-лишайникових горбках, плоских купинах. Саме гніздо лишень слабо виражена заглибина з слабко вираженою вистилкою з стебел сухих трав, листочків верби або лишайників (Thamnolia vermicularis). У будуванні гнізда беруть участь обидва члени пари. У роки з ранньою весною відкладання яєць починається в першу п'ятиденку червня, а розпал падає на середину місяця. У кладці, зазвичай, 2 яйця. У роки з холодною і затяжною весною кладки з 1 яйцем трапляються частіше. За сезон, переважно, одна кладка, але при втраті її на початку насиджування можлива друга. Яйця зазвичай нормально-яйцеподібною форми з гладкою, дещо блискучою шкаралупою. Основне тло забарвлення шкаралупи оливково-коричневе, іноді з зеленуватим відтінком, поверхневі плями темно-коричневі, іржасто-бурі або навіть чорнуваті, розкидані безладно, частіше групуються на тупому кінці. Середній розмір яєць на острові Врангеля становив 63,2×43,5 мм. У насиджуванні беруть участь обидва батьки. Тривалість інкубації 25-27 діб, масове вилуплення пташенят залежно від погодних умов весни припадає на першу декаду або середину липня. Після вилуплення пташенята протягом 2-4 діб перебувають в гнізді, а потім розходяться і ховаються поодинці аж до підйому на крило в околицях гнізда, не віддаляючись від нього більше 100 м. Пташенята агресивні один щодо одного, старше може напасти на молодшого. Вигодовують малят обоє батьків, приносячи їжу і відригуючи її пташенятам. Літати пташенята починають у віці 31-32 днів, іноді дещо пізніше, але принаймні ще два тижні опісля після підйому на крило підгодовуються батьками.[3]
Живлення[ред. | ред. код]
У гніздовий період в тундрі основу живлення становлять дрібні гризуни, переважно лемінги різних видів. Серед інших кормів відмічені дрібні птахи (зокрема, плоскодзьобі плавунці), комахи (туруни, гусінь метеликів, личинки двокрилих). У позагніздовий період поморники концентруються та поовгу затримуються у місцях забою північних оленів, біля трупів морських ссавців, на звалищах. Під час міграції живляться переважно рибою.[3]
Загрози[ред. | ред. код]
Головний несприятливий чинник для середніх поморників — депресії чисельності лемінгів, що тягне за собою негніздування значної частини популяції, хоча і не призводить безпосередньо до зниження її чисельності. Шкоди поморникам завдають також промислові викиди, особливо концентрація важких металів, яка призводить не загибелі пташенят ще до вилуплення.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ BirdLife International (2012). Stercorarius pomarinus: інформація на сайті МСОП (версія 2013.2) (англ.) 26 листопада 2013
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ а б в Птицы СССР. Чайковые / В.Д. Ильичев, В.А. Зубакин. — М : Наука, 1988. — 416 с.
- ↑ Фесенко Г. В., Бокотей А. А. Птахи фауни України (польовий визначник). — К., 2002. — 416 с. — ISBN 966-7710-22-X.
- ↑ BirdLife International. Birds in Europe: population estimates, trends and conservation status. — Cambridge, UK: BirdLife International, 2004. — 374 pp. (BirdLife Conservation Series No. 12).
- ↑ BirdLife International. 2012. Stercorarius pomarinus. The IUCN Red List of Threatened Species 2012: e.T22694240A38876227. http://dx.doi.org/10.2305/IUCN.UK.2012-1.RLTS.T22694240A38876227.en. Downloaded on 22 April 2016.
Література[ред. | ред. код]
- Hoyo, J. del, et al., eds. (1996). Handbook of the Birds of the World, vol. 3: Hoatzin to Auks. Barcelona: Lynx Edicions. с. 821. ISBN 84-87334-20-2.