Північна Америка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Північна Америка
North America satellite globe.jpg Location North America.svg
Площа (включно з островами) 24 228 000 км²
Площа островів 4 100 000 км²
Довжина берегової лінії 75 500 км
Середня висота
над рівнем моря
700
Найбільша висота
над рівнем моря
(г. Мак-Кінлі) 6 193
Найменша висота
над рівнем моря
—85 м Долина Смерті
Найпівнічніша точка мис Мерчисон
71°58′ пн. ш. 94°28′ зх. д. / 71.967° пн. ш. 94.467° зх. д. / 71.967; -94.467
Найпівденніша точка мис Мар'ято
7°12′ пн. ш. 80°52′ зх. д. / 7.200° пн. ш. 80.867° зх. д. / 7.200; -80.867
Найзахідніша точка мис Принца Уельського
65°35′ пн. ш. 168°05′ зх. д. / 65.583° пн. ш. 168.083° зх. д. / 65.583; -168.083
Найсхідніша точка мис Сент-Чарльз
52°24′ пн. ш. 55°40′ зх. д. / 52.400° пн. ш. 55.667° зх. д. / 52.400; -55.667
Найнижча температура
Чисельність населення: — млн. мешканців
Густота населення: 22,9 осіб/км²

Півні́чна Аме́рика — материк (континент) у Західній півкулі, північна частина частини світу Америки.

Загальна інформація[ред.ред. код]

Північна Америка розташована повністю у Північній півкулі. Континент простягається в усіх географічних поясах, крім екваторіального. Тому природа його різноманітніша порівняно, наприклад, з Південною Америкою. Південну частину материка, що розташована у тропічних широтах, називають Центральною Америкою. До неї відносять також Центральноамериканські острови (Вест-Індія). Крайня північна точка материка – мис Мерчісон на півострові Бутія в Канаді – знаходиться на 71°58' пн.ш., крайня південна точка материка – мис Мар’ято (7°12' пн.ш.), крайня західна – мис Принца Уельського (168°00' зх.д.), крайня східна – мис Сент-Чарльз (55°40' зх.д.). Протяжність з півночі на південь — 7,2 тис. км, із заходу на схід — 6,8 тис. км; середня висота поверхні 677 м. Найвища точка в Кордильєрах (гора Мак-Кінлі, 6 193 м), найнижча — в Долині Смерті (86 м нижче рівня моря). Понад 64% території має висоту понад 300 м

Площа материка — 20,4 млн км², а разом із островами — 24,25 млн км² (великі острови: Ґренландія, Канадський Арктичний архіпелаг, Вест-Індія, Алеутські острови, Архіпелаг Олександра). Населення — 528 млн. (станом на 2008 рік).

Материк омивається Тихим океаном з Беринговим морем, затоками Аляска і Каліфорнійською, Атлантичним океаном з морем Лабрадор, затоками Св. Лаврентія, Карибською і Мексиканською, Північним Льодовитим океаном з морями Бофорта, Баффіна, Гудзоновою затокою. Сполучається з Південною Америкою Панамським перешийком, від Азії відокремлена Беринговою протокою.

На півдні Північну Америку перетинає північний тропік, на півночі – північний полярний круг. Найширша частина материка лежить в помірних широтах, що дуже впливає на його природу.

Береги континенту сильно розчленовані на півночі, північному заході й північному сході. До найбільших елементів берегової лінії належать Гудзонова, Мексиканська, Каліфорнійська затоки, півострови Лабрадор, Флорида, Каліфорнія, Аляска. Найбільші острови – Ґренландія, Ньюфаундленд, Канадський Арктичний архіпелаг (разом з островом Баффінова земля), Великі Антильські, Малі Антильські, Алеутські острови. Порізаність берегів Північної Америки сприяла виникненню тут численних морських портів.

Істотний вплив на природу Північної Америки мають і морські течії, що омивають її береги: Аляскинська, Каліфорнійська, Лабрадорська і течія Гольфстрім.

Рельєф[ред.ред. код]

Рельєф Північної Америки різноманітний. Майже ідеально плоскі рівнини у центральних областях чергуються з погорбованими просторами. На сході вони межують з порівняно невисокими Аппалачськими горами, які нагадують наші Карпати. На заході підносяться Кордильєри, гострі піки яких сягають висоти понад 6 000 м.

Особливості рельєфу Північної Америки передусім зумовлені історією геологічного розвитку території, яка налічує близько 4,5 млрд років.

В основі континенту розміщена давня Північноамериканська платформа. Хвиляста поверхня її фундаменту спричинила формування різних за висотою рівнин. Так, на півночі, де породи фундаменту платформи виходять на поверхню у вигляді Канадського щита, утворилася Лаврентійська височина. Південніше, де щит змінюється плитою, — Центральні та Великі рівнини. Значна висота останніх (подекуди понад 1 500 м) пояснюється потужними підняттями земної кори, що відбувалися в сусідній Кордильєрській області складчастості.

На півдні материка сформувалася молода платформа. Фундамент її має палеозойський вік і занурений під товщу осадових відкладів. Тут, навколо Мексиканської затоки, а також на узбережжі Атлантичного океану виникли великі низовини: Примексиканська і Приатлантична.

Загальну рівнинність на сході Північної Америки дещо порушують давні Аппалачські гори. Складкоутворення відбувалося тут іще в каледонський і герцинський періоди. Протягом тривалого часу Аппалачі руйнувалися. Нині це дуже згладжені й невисокі гори.

Найбільша область складчастості виникла на заході материка. Саме тут виникли Кордильєри — одна з найвеличніших гірських систем земної кулі. Найвища її вершина — гора Мак-Кінлі сягає висоти 6 193 м. В широкій системі меридіональних гірських хребтів виділяють дві основні гілки: західна – власне Кордильєри і східна – Скелясті гори (найвища вершина – гора Елберт – 4 399 м). Ці дві смуги гір розділені високими плато, нагір’ями, тектонічними впадинами й розломами. Серед них найвідоміші – вулканічне Колумбійське плато, плато Великий басейн, плато Колорадо, вулканічне Мексиканське нагір’я. Простягаючись більш як на 9 000 км і досягаючи завширшки 800-1 600 км, гірський ланцюг Кордильєр продовжується в Південній Америці. Утворення Кордильєр, як і Анд, безпосередньо пов'язане з формуванням западини Тихого океану. Тут, на заході Америки, Тихоокеанська літосферна плита занурюється під материкову, зминаючи її у величезні складки. Численні розломи на дні Тихого океану продовжуються в хребтах Кордильєр. З ними зв'язані виверження вулканів і руйнівні землетруси, що відбуваються тут і донині. Найбільші вулкани — Попокатепетль і Орісаба (найвищий на континенті — 5 700 м).

18 квітня 1906 р. у місті Сан-Франциско стався землетрус, який тривав менше хвилини. Проте його сила була понад 8 балів. Пожежі, що трапилися внаслідок цього, довершили справу. Місто було повністю зруйновано, загинуло 3 000 чоловік, 25 000 чоловік залишилися без житла.

Отже, як і в Південній Америці, головні гірські хребти Північної Америки простягаються переважно з півночі на південь і тяжіють до узбережжя.

У формуванні рельєфу Північної Америки брали активну участь і зовнішні процеси. Багато тисяч років тому північні райони материка були вкриті льодовиком, який досягав сорокової паралелі, а розміри його удвічі перевищували площу Австралії. Рухаючись, потужний льодовик вирівнював поверхню, шліфуючи навіть скелі. Він захоплював величезну кількість уламкового матеріалу (пісок, гальку, глину, валуни) і відкладав його на шляху свого просування, утворюючи тисячі горбів завдовжки у кілька кілометрів.

Формували рельєф Північної Америки також поверхневі води. Так, річка Колорадо створила один із найглибших у світі (до 1 800 м) Великий Каньйон. Завдяки підземним водам, що розчинили вапняки, виникла найдовша на земній кулі карстова печера — Флінт-Мамонтова завдовжки близько 500 км.

Діяльність вітру на величезних просторах північноамериканських пустель привела до виникнення значної кількості дюн і барханів.

Внутрішні води[ред.ред. код]

Північна Америка багата на внутрішні води. Тут протікає одна з найбільших річок земної кулі — Міссісіпі, розташоване найбільше прісноводне озеро Землі — Верхнє. Північноамериканські льодовики поступаються за площею тільки льодовикам Антарктиди. Є в Північній Америці великі болота та значні запаси підземних вод. Проте розподілені води на території материка дуже нерівномірно.

Річки[ред.ред. код]

На великих просторах заходу, особливо у південно-західній частині континенту, річкова сітка розвинута слабо або відсутня зовсім. На південному сході, навпаки, вона густа. За винятком басейну внутрішнього стоку, що розташований на південному заході материка, всі річки несуть свої води до басейнів трьох океанів. Більшість річок належить до басейнів Атлантичного і Північного Льодовитого океанів. Переважно це рівнинні річки, які мають широкі та глибокі долини, їх живлення в основному дощове або мішане (дощове й снігове).

Річки басейну Атлантичного океану мають значну довжину та велику кількість приток. Найбільшою річкою Північної Америки є Міссісіпі, назва якої в перекладі з індіанської мови означає "Велика річка".

Міссісіпі — це система водотоків, що сформувалася внаслідок злиття трьох річок, власне Міссісіпі, Міссурі та Огайо. Басейн річки охоплює 1/6 частину континенту. У верхів'ях Міссісіпі протікає через численні озера, утворюючи пороги й перекати. Тут річка широка, але несудноплавна. У теплий період року вона розливається, а взимку вкривається кригою. Нижче місця впадіння Міссурі в Міссісіпі два потоки, завширшки близько кілометра кожний, течуть, не перемішуючись, на протязі 150-180 км. Порівняно чиста та світла вода Міссісіпі тече уздовж лівого берега. Після впадіння Огайо — найповноводнішої притоки, об'єм води в Міссісіпі зростає більш як удвічі. Ширина її в цьому місці перевищує 2 км. Річище стає звивистим, у ньому багато островів. У нижній течії Міссісіпі тече в субтропічних широтах і ніколи не замерзає. Внаслідок зливових дощів і танення снігу на Міссісіпі часто бувають катастрофічні паводки. Траплялися випадки, коли за одну добу змивалися цілі населені пункти. А якось навесні один із річкових портів став сухопутним, опинившись за кілька кілометрів від самої річки. Міссісіпі залишила його, проклавши нове річище. Для захисту від розлиття вод Міссісіпі вздовж річки побудовані спеціальні дамби завдовжки кілька тисяч кілометрів.

Річки басейну Північного Льодовитого океану молоді, в переважній більшості порожисті. Тільки окремі з них мають значну довжину та є повноводними. Живляться вони переважно талими сніговими водами і взимку на тривалий час замерзають. Найбільша річка басейну — Маккензі, що бере початок з Великого Невільничого озера.

Річки басейну Тихого океану беруть початок у Кордильєрах. Їх витоки розташовані на відстані не більш як 150 км від океану. Отже, річки тут відносно короткі, бурхливі та багатоводні. Течуть у вузьких і глибоких ущелинах. Оскільки річки басейну Тихого океану зароджуються на значній висоті, вони мають велику швидкість течій та великі запаси гідроенергії. Особливо виділяється у цьому відношенні найповноводніша з річок басейну — Колумбія, що має льодовикове живлення.

Озера[ред.ред. код]

В Північній Америці розташована найбільша прісноводна озерна система світу. Вона об'єднує п'ять значних за розмірами озер, які величезними сходинками спускаються до Атлантики і віддають їй свою воду через річку Святого Лаврентія. За об'ємом води Великі озера перевищують Балтійське море. Останніх два озера в цьому водному ланцюжку сполучені між собою річкою Ніагарою, на якій знаходиться всесвітньо відомий Ніагарський водоспад.

Улоговини Великих озер виникли в тектонічних прогинах, а потім були поглиблені давнім льодовиком. Ці озера є важливим джерелом прісної води. Окрім того, вони ніколи повністю не замерзають, тому протягом року їх використовують для судноплавства.

Значні за площею озера розташовані на північному заході материка. В їх утворенні також брав участь давній льодовик. Кілька безстічних залишкових озер є на нагір'ї Великий Басейн. У наш час, втративши стік до океану, вони майже всі стали солоними. Найбільшим серед них є Велике Солоне озеро.

Великі запаси води законсервовані в льодовиках Гренландії і Канадського Арктичного архіпелагу.

Природні зони[ред.ред. код]

В широтній зональності ґрунтово-рослинного покриву в Північній Америці відбувається поступове збільшення кількості тепла з півночі на південь й наростання сухості клімату в південній частині материка зі сходу на захід. На території Канади природні зони змінюють одна одну з півночі на південь. Але природні зони тундр і лісів на сході континенту простягаються далі на південь, що пов’язано з впливом холодної Лабрадорської течії.

Південніше Великих озер зміна природних зон відбувається зі сходу на захід. Це пов’язано з наростанням континентальності клімату в цьому напрямку.

В Кордильєрах, Аппалачах і горах Центральної Америки проявляється висотна поясність ландшафтів.

Зона арктичних пустель займає більшу частину Гренландії й Канадського Арктичного архіпелагу. На сході зони (льодовики Гренландії й Канадського архіпелагу зосереджені в основному поблизу моря Баффіна) величезні простори зайняті льодовиками, а на заході – кам’яними арктичними пустелями. Поверхня льодовиків являє собою майже безжиттєвий простір. Значну частину біомаси в кам’яних пустелях утворюють нижчі рослини – водорості і бактерії, що живуть на поверхні й у ґрунтовому шарі, а також мохи й лишайники. На суходолі зустрічаються полярні миші – лемінги, якими харчуються песці й вовки.

Зона тундри формується в субарктичному кліматичному поясі. В цій зоні при невеликій кількості тепла й опадів характерне перезволоження ґрунтів. Тому в зоні багато боліт, озер, невеликих річок. На тундрових торфово-глеєвих ґрунтах ростуть розріджені трави (куртини дріад, полярні маки, незабудки), а також зарості карликової берези і вільхи. Величезні простори зайняті мохами й лишайниками. В американській тундрі живуть північний олень карібу, вівцебик, лемінг, песець, вовк.

Зона лісотундри в Північній Америці строкатіша, ніж в Євразії. Вододільні ділянки займає кущова й мохово-лишайникова тундра. По долинах річок, які течуть з півдня поширені лісні ландшафти. Північну межу деревної рослинності утворює ялина чорна і ялина біла. Зона лісотундри простягається смугою шириною 500 км.

В межах помірного кліматичного поясу розташовано близько третини території Північної Америки. Термічний режим й умови зволоження неоднорідні. Тому в складі поясу виділяється кілька природних зон.

Хвойні ліси (тайга) простягаються на півночі поясу від атлантичного узбережжя на сході і тихоокеанського на заході, обриваючись в Кордильєрах. Як і в лісотундрі, тут широко представлені сфагнові й низинні болота. Рослинний покрив зони – це переважно темнохвойні ліси на мерзлих і підзолистих ґрунтах. В канадській тайзі переважають ялина й сосна. В тайзі збереглись: чорний ведмідь барибал, сірий ведмідь грізлі, американський лось, лісовий бізон, рись, єнот, скунс, ондатра, червона лисиця, бобри та інші.

На південь від зони тайги на рівнинах Північної Америки зміна природних зон відбувається в напрямку від узбережжя Атлантичного океану вглиб материка.

Зона мішаних лісів займає область Великих озер. В цій зоні поєднуються масиви хвойних, вузьколистих (береза, тополя) й широколистих лісів на дерново-підзолистих і бурих лісових ґрунтах. На узбережжі поширені переважно хвойно-широколоистяні ліси. В їх складі поширені кілька видів кленів, буки, липи, дуби, ясені; з хвойних характерні – туя, сосна, ялина.

Зона широколистих лісів лежить на південь і південний схід від мішаних лісів. До основних лісоутворюючих порід зони належать дуб (білий, червоний), липа, бук, каштан, магнолія, горіх чорний. В передгір’ях Аппалачів переважають бук і дуб; на сході й півдні Центральних рівнин – ще й деякі реліктові рослини (тюльпанове дерево, листопадні магнолії). Багатство широколистих лісів пов’язано з родючістю бурих лісових ґрунтів, які щорічно отримують в 2,5 рази більше органічної маси, ніж в тайзі. Тваринний світ в цій зоні зберігся на природоохоронних територіях.

Зона лісостепів і прерій знаходиться на Центральних і Великих рівнинах південніше тайги й західніше мішаних й широколистих лісів. Підзона прерій займає західну частину Центральних рівнин. Під преріями розуміють безлісі рівнини з високотравною, переважно злаковою рослинністю. Голубий і малий бородач становлять 80% всього травного покрову прерій. Ґрунти цієї підзони – чорноземи. Підзона лісостепів простягається через Великі рівнини з заходу на схід. Основний тип ландшафту – невеликі луги з переважанням злакових – пирію й типчаку. Основні ґрунти тут – сірі лісові й лучно-чорноземні.

Зона степів також неоднорідна. Типові степи отримують 550-600 мм опадів на рік. Це чорноземні рівнини, які зараз майже повністю розорані, порізані ярами й балками. Сухі степи займають західні райони Великих рівнин й переходять на Колумбійське плато й південь плато Фрезер в Кордильєрах. Річна сума опадів в сухих степах до 400 мм на рік. Це не забезпечує гарантованих врожаїв сільськогосподарських культур, тому значна частина земель не розорана, а зайнята пасовищами. Місцеві злаки – трава Грамма, бізонова трава. Ґрунти сухих степів каштанові з низьким вмістом гумусу.

Зона пустель і напівпустель помірного поясу займають найсухіші райони Колумбійського плато й майже всю територію Великого Басейну. Річна сума опадів рідко сягає 250 мм на рік. Основа рослинного покрову – зарості чорного полину на сіро-бурих ґрунтах.

Характерною ознакою субтропічного поясу є переважання вічнозеленої рослинності. Формування природних зон в субтропічному поясі пов’язано з різницею в зволоженні. Зміна зон відбувається зі сходу на захід.

Субтропічні вологі вічнозелені мішані ліси займають Приатлантичну низовину й прилеглі до неї з півночі й заходу території. Вододільні ділянки зони більш сухі й тут переважають соснові ліси. Низькорослі пальми, магнолії, орхідеї надають лісам екзотичний вигляд. В рослинності широких заболочених руслах рік виділяються тис і болотний кипарис. Ґрунти зон відзначаються значним вмістом гумусу й сполук заліза й алюмінію – червоноземи й жовтоземи.

Субтропічні прерії поступово змінюють ліси по мірі зменшення кількості опадів. Вони є продовженням прерій помірного поясу. Але в субтропічних степах вищі температури, більше випаровування, менш родючі ґрунти (червоно-чорні й червоно-каштанові). Зручні для землеробства простори зони зайняті плантаціями, бавовнику арахісу, тютюну.

Зона субтропічних степів є перехідною від прерій до пустель. В складі рослинного покриву переважають злакові низько травні асоціації в поєднанні з колючими вічнозеленими чагарниками. Під цією рослинністю формуються коричневі й сіро-коричневі ґрунти.

Зони напівпустель і пустель субтропічного поясу чергуються на території південної частини Великого Басейну й північних районах Мексиканського нагір’я. Основна рослина на півночі зони – чорний полин. Для Мексиканського нагір’я характерні кактуси, які сягають 10-15 м висоти й мають чудернацькі форми, агави, юки. В субтропічному поясі знаходяться пустелі Мохаве, Хіла, Аризона, Сонора. Серед тварин зони багато плазунів (гримуча змія, кораловий аспід, ядозуб), гризунів, трапляються броненосці.

Зона напівпустель і пустель продовжується в тропічному поясі й охоплює весь півострів Каліфорнія. Формуванню пустель в цьому районі сприяє холодна Каліфорнійська течія.

Зона середземноморських твердолистих вічнозелених лісів і чагарників займає Тихоокеанське узбережжя й прилягаючі райони в крайній західній частині субтропічного поясу. Кліматичні умови на протязі антропогенового періоду тут не змінювались, тому збереглись реліктові рослини. Для цієї зони характерні зарості секвої. Субтропічні хвойні ліси сильно постраждали від пожеж та вирубок. Їх місце зайняла вторинна чагарникова формація, головним представником якої є сухолюбний вічнозелений дуб. Під сухими лісами й чагарниками зони формуються коричневі ґрунти. В умовах зрошувального землеробства багато ділянок зони зайнято під сади й плантації цитрусових.

Тропічний пояс включає невелику частину материка – крайній захід й південь Мексиканського нагір’я, південь Флориди й майже всю Центральну Америку. В залежності від умов зволоження в цьому поясі чергуються дві характерні зони: савани й рідколісся на червоно-бурих ґрунтах; постійно вологі тропічні ліси на вологих чорних й червоних ґрунтах. Перша зона представлена на півдні Мексиканського нагір’я й сухих плато Центральної Америки і підвітряні схили Великих Антильських островів. Друга – на півдні Флориди, навітряних схилах Великих Антильських островів, узбережжі Мексиканської затоки. Тут збереглись заболочені ліси з переважанням пальм, оповитих ліанами.

В Кордильєрах й Аппалачах виникає висотна поясність ландшафтів. Підніжжя гір майже не відрізняється від навколишніх ландшафтів. Але з підняттям в висоту природні зони змінюються в тій послідовності, в якій вони йдуть з півдня на північ.

Природа Північної Америки сильно змінена в результаті господарської діяльності людини. З 170 млн га лісів, залишилось 9 млн га. З метою збереження природних ландшафтів, рідкісних рослин і тварин створено кілька десятків охоронних територій: національних парків, заповідників, резерватів. Найвідомішими природоохоронними територіями Північної Америки є Великий каньйон на річці Колорадо, Мамонтова печера, парк Секвоя в горах Сьєрра-Невада.

Клімат[ред.ред. код]

Основні особливості клімату Північної Америки визначаються значною протяжністю материка з півночі на південь, впливом оточуючих океанів, особливостями рельєфу. Від широтного положення території залежать розподіл річних сум сонячної радіації.

Кліматичний вплив океанів виражається перш за все в різнохарактерних течіях біля побережжя материка. Холодні Лабрадорська й Каліфорнійська течії знижують температуру повітря й кількість опадів на північному сході й південному заході материка. Теплі Аляскинська течія й течія Гольфстрім цілий рік сприяють підвищенню температури й великій кількості опадів на північному заході й південному сході материка.

Меридіональне чи близьке до нього простягання основних гірських систем (Кордильєри, Аппалачі) обмежують вплив океанів порівняно вузькою смугою прибережних просторів. В той же час відсутність гірських систем широтного простягання створює сприятливі умови для проникнення холодних арктичних повітряних мас далеко на південь, а тропічні повітряні маси літом заходять іноді в північні широти помірного поясу. Такий контраст повітряних мас спричиняє виникнення на Центральних рівнинах Північної Америки потужних вихорів – торнадо.

Середні січневі температури нижче 0°С характерні на північ від 40° пн.ш. Найнижчі зимові температури відмічені на північний захід від Гудзонової затоки, де часті морози -50°С й нижче. На плоскогір’ї Юкон спостерігається температура -64°С, а на льодовиковому щиті Гренландії — до -70°С. Характерні високі контрасти температур між північчю й півднем материка, особливо зимою.

Середні липневі температури на півночі Канади складають +5..+10°С, на узбережжі Мексиканської затоки – +22..+24°С. Найвищі температури літом спостерігаються на плато в Південних Кордильєрах (+57°С – в Долині Смерті на плато Великий Басейн, яка є найвищою температурою в західній півкулі).

Розподіл опадів на материку залежить від переважаючих повітряних мас. Крайній північний захід материка перебуває під впливом Алеутського мінімуму. Тут випадає 1500-2000 мм опадів на рік. А біля підніжжя гори Олімпес опади досягають максимуму для Північної Америки – 5000-6000 мм на рік. Східні окраїни материка знаходяться під впливом повітряних мас Атлантичного океану. Тут кількість опадів закономірно змінюється зі сходу на захід: на Приатлантичній низовині випадає 1200-1400 мм на рік, в Аппалачах – 1000-1100 мм, на Центральних рівнинах – 700-900 мм, на Великих рівнинах – 300-400 мм. Найменша кількість опадів (100-200 мм на рік) спостерігається в міжгірних котловинах Великого Басейну й на півночі Мексиканського нагір’я. Цьому сприяють повітряні маси східної периферії Гавайського максимуму, які проходять над холодною Каліфорнійською течією.

В Північній Америці представлені всі кліматичні пояси, крім екваторіального.

Арктичний пояс включає внутрішні райони Гренландії й північну частину островів Канадського Арктичного архіпелагу. Тут переважає довга полярна ніч й сувора зима, яка змінюється коротким літом з температурами найтеплішого місяця не вище +5°С. В східній частині поясу випадає 300-400 мм опадів й зосереджені значні масиви сучасного зледеніння. В західній частині поясу дуже сухо, випадає лише 50-100 мм на рік й поширена багаторічна («вічна») мерзлота.

Субарктичний пояс займає південні, прибережні райони Гренландії, південні острови Канадського Арктичного архіпелагу, а також північні райони материка. Зимові температури низькі – від -25 до -30°С. Середні температури липня – від +5 до +10°С. Опади зменшуються зі сходу на захід від 600 до 300 мм.

У помірному поясі лежить значна частина Північної Америки. В його складі виділяють три кліматичні області. Область морського помірного клімату займає узбережжя Тихого океану й західні схили Кордильєр. Тут переважають західні вітри, які приносять з Тихого океану в середньому 2000-3000 мм опадів на рік. Середня температура січня від 0°С на півночі до +4°С на півдні; липня – відповідно від +12 до +16°С.

Область континентального помірного клімату займає центральні райони помірного поясу. Тут тепле літо — від +18°С на півночі до +24°С на півдні; зима доволі холодна — від -20°С на півночі до -6°С на півдні. Опадів випадає від 400-500 мм в західній частині до 800 мм на сході. В цій області характерні часті зміни погоди, часто виникають атмосферні фронти, які супроводжується зимою сніговими бурями, а літом — зливами.

Атлантичний мусонний помірний клімат з прохолодним літом й відносно холодною зимою знаходиться на заході поясу. Кількість опадів збільшується до 1000-1500 мм на рік. Сніжна й холодна зима (від -15°С на півночі до -2°С на півдні) змінюється нежарким й вологим літом (відповідно від +16°С до +20°С).

Субтропічний пояс займає південні штати США, від Каліфорнії і Нью-Мексико на заході до Алабами на сході. Літом в цьому поясі переважають тропічні, зимою – помірні повітряні маси. В цьому поясі можна виділити три області. Область субтропічного середземноморського клімату займає західні райони поясу (штат Каліфорнія). Тут тепла (від +6°С до +8°С) й волога зима (400-450 мм) змінюється сухим й нежарким для цих широт літом (близько +20°С) через вплив холодної Каліфорнійської течії.

В центральній частині поясу (плато Великий Басейн й прилягаючі зі сходу райони Великих рівнин) переважає субтропічний континентальний клімат. Тут дуже жарке літо, прохолодна зима й майже цілий рік безхмарно й сухо. Середні температури січня сягають +9°С, середні липневі – +32°С, опадів – близько 200 мм на рік.

Область рівномірно вологого субтропічного клімату займає Примексиканську й Приатлантичну низовини, а також північні райони півострова Флорида. Зима тут тепла (близько +10°С), літом жарко й волого. В цю область цілий рік приносяться опади з Атлантичного океану, а літом – ще й з Мексиканської затоки.

Тропічний пояс займає південь Флориди, Мексиканське нагір’я й півострів Каліфорнія. В цьому поясі цілий рік жарко – середньорічна температура вище +20°С. За умовами зволоження в межах поясу виділяють дві кліматичні області. Область тропічного пустельного клімату представлена на Мексиканському нагір’ї й на півострові Каліфорнія.

Область тропічного вологого клімату охоплює узбережжя Мексиканської затоки в межах Мексики, Антильські острови й південь Флориди. Тут цілий рік середні температури повітря в межах +20..+25оС, багато опадів, особливо на навітряних схилах гір.

В субекваторіальному поясі лежить найвужча частина Північної Америки в межах материкової Центральної Америки. Тут середня річна температура повітря вища за +25°С й багато опадів (1500-2000 мм на рік).

Основні корисні копалини[ред.ред. код]

Основні корисні копалини: великі запаси природних ресурсів і широкий внутрішній ринок дозволяють США бути могутньою державою, що не залежить від експорту, і найвпливовішою країною континенту. Канада — найбільший у світі постачальник нікелю, цинку, урану, калію і лляного насіння; другий у світі постачальник азбесту, срібла, титану, гіпсу; сірки і молібдену; Мексика — найбільший у світі постачальник срібла і четверта за видобутком нафти. У США найбільше у світі виробництво солі і друге нафти і бавовни; майже 30 % світового виробництва яловичини і телятини одержують у Північній Америці; населення 395 млн. (1990).

Населення, міста[ред.ред. код]

У Північній Америці проживає 8 % населення світу, переважно європеоїдної раси, а також негри й індіанці. Значні території безлюдні (переважно на півночі Канади), найгустіше населені Бермудські острови і північно-східне узбережжя США. Три четверті населення Північної Америки проживає в містах; найбільші міські агломерації:

Місто (агломерація) Населення (2010) Площа Країна
Мехіко 21 163 226 7 346 км² Мексика
Нью-Йорк 18 897 109 17 405 км² США
Лос-Анджелес 12 828 837 12 562 км² США
Чикаго 9 461 105 24 814 км² США
Даллас 6 371 773 24 059 км² США
Делавер 5 965 343 13 256 км² США
Х'юстон 5 946 800 26 061 км² США
Торонто 5 593 212 7 124 км² Канада
Вашингтон 5 582 170 14 412 км² США
Маямі 5 564 635 15 896 км² США

Інші великі міста (населення понад 1 млн): Сан-Франциско, Монреаль, Гвадалахара, Монтеррей, Філадельфія, Гватемала, Ванкувер, Детройт, Сан-Дієго.

Країни та території[ред.ред. код]

Нижче приведена таблиця Північноамериканських країн та територій, поділених на три регіони[1][2][3].

Країна чи територія Площа
(км²)[4]
Населення
(оцінка 2008)[5]
Щільність населення
(на км²)
Столиця
Північна Америка[note 1]
Бермудські острови Бермудські острови (Великобританія) &&&&&&&&&&&&&054.&&&&&054 &&&&&&&&&&065000.&&&&&065 000 1203.7 Гамільтон
Ґренландія Ґренландія (Данія) &&&&&&&&02166086.&&&&&02 166 086 &&&&&&&&&&057000.&&&&&057 000 0.026 Нуук
Канада Канада &&&&&&&&09984670.&&&&&09 984 670 &&&&&&&033573000.&&&&&033 573 000 3.4 Оттава
Мексика Мексика &&&&&&&&01964375.&&&&&01 964 375 &&&&&&0112322757.&&&&&0112 322 757 57.1 Мехіко
Flag of Saint-Pierre and Miquelon.svg Сен-П'єр і Мікелон (Франція) &&&&&&&&&&&&0242.&&&&&0242 &&&&&&&&&&&06000.&&&&&06000 24.8 Сен-П'єр
США США[note 2] &&&&&&&&09629091.&&&&&09 629 091 &&&&&&0311630000.&&&&&0311 630 000 32.7 Вашингтон
Центральна Америка
Беліз Беліз &&&&&&&&&&022966.&&&&&022 966 &&&&&&&&&0307000.&&&&&0307 000 13.4 Бельмопан
Гватемала Гватемала &&&&&&&&&0108889.&&&&&0108 889 &&&&&&&014027000.&&&&&014 027 000 128.8 Гватемала
Гондурас Гондурас &&&&&&&&&0112492.&&&&&0112 492 &&&&&&&&07466000.&&&&&07 466 000 66.4 Тегусігальпа
Коста-Рика Коста-Рика &&&&&&&&&&051100.&&&&&051 100 &&&&&&&&04579000.&&&&&04 579 000 89.6 Сан-Хосе
Нікарагуа Нікарагуа &&&&&&&&&0130373.&&&&&0130 373 &&&&&&&&05743000.&&&&&05 743 000 44.1 Манаґуа
Панама Панама[6][note 3] &&&&&&&&&&075417.&&&&&075 417 &&&&&&&&03454000.&&&&&03 454 000 45.8 Панама
Сальвадор Сальвадор &&&&&&&&&&021041.&&&&&021 041 &&&&&&&&06163000.&&&&&06 163 000 293.0 Сан Сальвадор
Карибське море
Американські Віргінські острови Американські Віргінські острови (США) &&&&&&&&&&&&0347.&&&&&0347 &&&&&&&&&0110000.&&&&&0110 000 317.0 Шарлотта-Амалія
Ангілья Ангілья (Великобританія) &&&&&&&&&&&&&091.&&&&&091 &&&&&&&&&&015000.&&&&&015 000 164.8 Валлі
Антигуа і Барбуда Антигуа і Барбуда &&&&&&&&&&&&0442.&&&&&0442 &&&&&&&&&&088000.&&&&&088 000 199.1 Сент-Джонс
Аруба Аруба (Нідерланди) &&&&&&&&&&&&0180.&&&&&0180 &&&&&&&&&0107000.&&&&&0107 000 594.4 Ораньєстад
Багамські Острови Багамські Острови[note 4] &&&&&&&&&&013943.&&&&&013 943 &&&&&&&&&0342000.&&&&&0342 000 24.5 Нассау
Барбадос Барбадос &&&&&&&&&&&&0430.&&&&&0430 &&&&&&&&&0256000.&&&&&0256 000 595.3 Бріджтаун
Flag of Bonaire.svg Бонайре (Нідерланди) &&&&&&&&&&&&0294.&&&&&0294 &&&&&&&&&&012093.&&&&&012 093[7] 41.1 Кралендейк
Британські Віргінські острови Британські Віргінські острови (Великобританія) &&&&&&&&&&&&0151.&&&&&0151 &&&&&&&&&&023000.&&&&&023 000 152.3 Род-Таун
Гаїті Гаїті &&&&&&&&&&027750.&&&&&027 750 &&&&&&&010033000.&&&&&010 033 000 361.5 Порт-о-Пренс
Гваделупа Гваделупа (Франція) &&&&&&&&&&&01628.&&&&&01628 &&&&&&&&&0401784.&&&&&0401 784[8] 246.7 Бас-Тер
Гренада Гренада &&&&&&&&&&&&0344.&&&&&0344 &&&&&&&&&0104000.&&&&&0104 000 302.3 Сент-Джорджес
Домініка Домініка &&&&&&&&&&&&0751.&&&&&0751 &&&&&&&&&&067000.&&&&&067 000 89.2 Розо
Домініканська Республіка Домініканська Республіка &&&&&&&&&&048671.&&&&&048 671 &&&&&&&010090000.&&&&&010 090 000 207.3 Санто-Домінго
Кайманові острови Кайманові острови (Великобританія) &&&&&&&&&&&&0264.&&&&&0264 &&&&&&&&&&056000.&&&&&056 000 212.1 Джорджтаун
Куба Куба &&&&&&&&&0109886.&&&&&0109 886 &&&&&&&011204000.&&&&&011 204 000 102.0 Гавана
Flag of Curaçao.svg Кюрасао (Нідерланди) &&&&&&&&&&&&0444.&&&&&0444 &&&&&&&&&0140794.&&&&&0140 794[7] 317.1 Віллемстад
Мартиніка Мартиніка (Франція) &&&&&&&&&&&01128.&&&&&01128 &&&&&&&&&0397693.&&&&&0397 693[9] 352.6 Фор-де-Франс
Монтсеррат Монтсеррат (Великобританія) &&&&&&&&&&&&0102.&&&&&0102 &&&&&&&&&&&06000.&&&&&06000 58.8 Плімут; Брейдс[note 5]
Острови Теркс і Кайкос Острови Теркс і Кайкос[note 6] (Великобританія) &&&&&&&&&&&&0948.&&&&&0948 &&&&&&&&&&033000.&&&&&033 000 34.8 Кокберн-Таун
Пуерто-Ріко Пуерто-Ріко (США) &&&&&&&&&&&08870.&&&&&08870 &&&&&&&&03982000.&&&&&03 982 000 448.9 Сан-Хуан
Flag of Saba.svg Саба (Нідерланди) &&&&&&&&&&&&&013.&&&&&013 &&&&&&&&&&&01537.&&&&&01537[7] 118.2 Боттом
Франція Сен-Бартельмі (Франція) &&&&&&&&&&&&&021.&&&&&021[10] &&&&&&&&&&&07448.&&&&&07448[11] 354.7 Густавія
Сент-Кітс і Невіс Сент-Кітс і Невіс &&&&&&&&&&&&0261.&&&&&0261 &&&&&&&&&&052000.&&&&&052 000 199.2 Бастер
Сент-Люсія Сент-Люсія &&&&&&&&&&&&0539.&&&&&0539 &&&&&&&&&0172000.&&&&&0172 000 319.1 Кастрі
Сен-Мартін Сен-Мартін (Франція) &&&&&&&&&&&&&054.&&&&&054[10] &&&&&&&&&&029820.&&&&&029 820[11] 552.2 Маріго
Сент-Вінсент і Гренадини Сент-Вінсент і Гренадини &&&&&&&&&&&&0389.&&&&&0389 &&&&&&&&&0109000.&&&&&0109 000 280.2 Кінґстаун
Flag of Sint Eustatius.svg Сінт-Естатіус(Нідерланди) &&&&&&&&&&&&&021.&&&&&021 &&&&&&&&&&&02739.&&&&&02739[7] 130.4 Ораньєстад
Flag of Sint Maarten.svg Сінт-Мартен (Нідерланди) &&&&&&&&&&&&&034.&&&&&034 &&&&&&&&&&040009.&&&&&040 009[7] 1176.7 Філіпсбурґ
Тринідад і Тобаго Тринідад і Тобаго[6] &&&&&&&&&&&05130.&&&&&05130 &&&&&&&&01339000.&&&&&01 339 000 261.0 Порт-оф-Спейн
Ямайка Ямайка &&&&&&&&&&010991.&&&&&010 991 &&&&&&&&02719000.&&&&&02 719 000 247.4 Кінгстон
Всього &&&&&&&024500995.&&&&&024 500 995 &&&&&&0541720440.&&&&&0541 720 440 22.9

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б CommerceConnect.gov. «Security and Prosperity Partnership Of North America». Spp.gov. Архів оригіналу за 2008-06-18. Процитовано 2010-11-14. 
  2. а б «Ecoregions of North America». United States Environmental Protection Agency. Архів оригіналу за 2013-06-22. Процитовано 2011-05-30. 
  3. а б What's the difference between North, Latin, Central, Middle, South, Spanish and Anglo America?, about.com
  4. Якщо не вказано інше, площа взята з «Demographic Yearbook—Table 3: Population by sex, rate of population increase, surface area and density» (PDF). United Nations Statistics Division. 2008. Архів оригіналу за 2013-06-22. Процитовано 2010-10-14. 
  5. Якщо не вказано інше, населення взята з Department of Economic and Social Affairs Population Division World Population Prospects, Table A.1 (PDF) (2009). Процитовано 2009-03-12.
  6. а б Згідно з означеннями, Аруба, Бонейр, Кюрасао, Панама та Тринідад і Тобаго мають території і в Північній, і в Південній Америках.
  7. а б в г д Оцінка населення взята з Central Bureau of Statistics Netherlands Antilles. «Statistical information: Population». Government of the Netherlands Antilles. Процитовано 2010-10-14. 
  8. «Insee - Populations légales 2008 - 971-Guadeloupe». Insee.fr. Архів оригіналу за 2013-06-22. Процитовано 2011-10-31. 
  9. «Insee - Populations légales 2008 - 972-Martinique». Insee.fr. Архів оригіналу за 2013-06-22. Процитовано 2011-10-31. 
  10. а б Дані взяті з «The World Factbook: 2010 edition». Government of the United States, Central Intelligence Agency. Процитовано 2010-10-14. 
  11. а б Оцінка чисельності населення за 2010 взята з «The World Factbook: 2010 edition». Government of the United States, Central Intelligence Agency. Процитовано 2010-10-14. 

Коментарі[ред.ред. код]

  1. Це означення включає чотири найпівнічніші території, та найближчі північні острови - Бермудські, біля берегів Північної Кароліни та Сен-П'єр і Мікелон біля берегів канадської провінції Ньюфаунленд і Лабрадор[1][2][3]
  2. Включаючи Гаваї, які зазвичай відносять до Океанії.
  3. Панаму зазвичай відносять до Північної Америки, хоча деякі автори ділять її по Панамському каналу. Дані наведені для всієї країни.
  4. Хоча острови знаходяться а Атлантичному океані, а не в Карибському морі, ООН відносить їх до країн карибського басейну.
  5. У зв'язку із виверженням вулкану, що почалося в липні 1995 року, більша частина Плімуту була зруйнована, керівництво острова перемістилося в Брейдс, але Плімут все ще де-юре залишається адміністративним центром.
  6. Хоча острови знаходяться а Атлантичному океані, а не в Карибському морі, ООН відносить їх до країн карибського басейну.

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]