Портал:Класицизм/Класицизм
Класици́зм (англ. classicism, від лат. classicus — зразковий) — напрям в європейському мистецтві, який уперше заявив про себе в італійській культурі XVI-го ст. Найбільшого розквіту досягає у Франції (XVII ст.). Певною мірою притаманний мистецтву усіх країн Європи, у деяких зберігав свої позиції аж до першої чверті XIX ст. Для історизму важливим був принцип свободи вибору — необмеженість власного, суб'єктивного трактування історичних форм[1].
Витоки класицизму в літературі[ред. код]
Для класицизму характерна орієнтація на античну літературу, яка проголошувалася ідеальною, класичною, гідною наслідування. Теоретичним підґрунтям класицизму була антична теорія поетики і насамперед «Поетика» Арістотеля, теоретичні засади якого втілювала французька «Плеяда» (XVII ст.). У виробленні своїх загальнотеоретичних програм, особливо в галузі жанру і стилю, класицизм спирався і на філософію раціоналізму.
Визначальні риси класицизму:
- раціоналізм (прагнення будувати художні твори на засадах розуму, ігнорування особистих почуттів);
- наслідування зразків античного мистецтва;
- нормативність, встановлення вічних та непорушних правил і законів (для драматургії — це закон «трьох єдностей» (дії, часу й місця);
- обов'язкове дотримання канонічних правил написання творів (зображення героя тільки при виконанні державного обов'язку, різкий поділ дійових осіб на позитивних та негативних, суворе дотримання пропорційності всіх частин твору, стрункість композиції тощо);
- у галузі мови класицизм ставив вимоги ясності та чистоти, ідеалом була мова афористична, понятійна, яка відповідала б засадам теорії трьох стилів;
- аристократизм, орієнтування на вимоги, смаки вищої суспільної верстви;
- встановлення ієрархії жанрів, серед яких найважливішими вважалися античні; поділ жанрів на «серйозні», «високі» (трагедія, епопея, роман, елегія, ідилія) та «низькі», «розважальні» (травестійна поема, комедія, байка, епіграма).
Класифікація, періодизація і місцеві школи класицизму[ред. код]
- Місцевий варіант класицизму отримав поширення у Британії. Він був настояний на впливах творів Андреа Палладіо, але швидко втратив експериментальний характер і переродився у сухий і нудний академізм.
- Навпаки, класицизм в архітектурі в Російській імперії мав витоками як італійські, так і французькі джерела, а в країні роками працювали як фрацузькі, так і італійські і швейцарські архітектори. Вони суттєво підняли рівень імперської архітектури як у містах, так і в сільських садибах привілейованого стану імперії — дворянства. Менше розповсюдження класицизм мав в російському живопису, а більше в графіці, в модах, в надргобках і монументах.
- просвітницький класицизм
- класичний історизм (з використанням ордерів) належали: неоренесанс у різних національних варіантах (італійський, французький, німецький), неоеллінізм і французький т. зв. «стиль Другої імперії»[1].
- романтичний історизм — новий розвиток стилю Шинкеля було пов'язано з поразкою Наполеона в 1815 році — саме тоді архітектори задумалися про необхідність створити стиль, що відображає перемогу і торжество німецького націоналізму. І Шинкель створює новий стиль, заснований на класичних традиціях, але демонструє ідеалістичні ідеали і торжество військової доблесті[2]. До романтичного напрямку відносяться стильові спрямування, що виникли у результаті інтерпретації мотивів середньовічної, східної та народної архітектури: «аркадний стиль», неоготика, неороманізм, неовізантизм, швейцарський та орієнтальний стилі, а у кінці ХІХ ст. — перші стилізації українського та польського народного зодчества[1].
- пізній класицизм
- строгий класицизм (1780 — 1790):::::::::::::::: Докладніше