Неоготика

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Neo-Gothic001.jpg

Неоготика, або псевдоготика — напрямок в архітектурі, що сполучає елементи готики з ясними композиціями, що йдуть від класицизму. Частка «нео» — вказівка, що стиль виник на новому етапі розвитку архітектури кінця 18-середини 19 ст. і є складовою частиною так званих історичних стилів.

Історія виникнення[ред. | ред. код]

Крістофер Рен, готична Вежа Тома, 1681—1682 рр., Оксфорд, коледж Крайст-Черч.

Ідея відродити готичну архітектуру на новому етапі належить англійським діячам, стурбованим «занепадом духовності». У Британії добре збереглися зразки соборів, церков і замків доби готики та романського стилю, що сприймалися характерною рисою національної культури. На відміну від країн континентальної Європи, цікавість до готики в країні практично не вщухала протягом століть. Навіть запровадження протестантизму (у формі англіканства), відхід місцевого священства від католицизму, не відбили зацікавлення готичною архітектурою. Її місцеві форми були підтримані професорами та студентами англійських університетів (Оксфорда, Кембриджа) навіть у 17 столітті, ігноруючи досвід новітніх європейських стилів. Представник англійського класицизму 17 ст. архітектор Крістофер Рен вибудував вежу Томаса в Оксфорді з використанням готичних форм, ігноруючи європейське надбання тогочасного бароко та власний досвід.

У 18 столітті готичні форми як декор присутні в магнатських садибах англійських аристократів. Моду на готичний декор в інтер'єрі започаткував Горас Волпол, що справило враження не тільки на друзів чи візитерів до його садиби, а й на широку публіку.

18 століття[ред. | ред. код]

Гравер Джон Ріттер. Садиба Фонтгілл-Еббі, гравюра 1823 р.

Початок відновлення англійської готики розпочався в Британії наприкінці 18 ст. через пошуки національного архітектурного стилю, який отримав назву Gothic Revival — «Готичне Відродження».

Увагу сучасників прикували експерименти з відновлення форм готичної архітектури, які розпочав Вільям Бекфорд. Син мера Лондона у 1795 р. розпочав будівництво у Вілтширі власної садиби Фонтгілл-Еббі. Родзинкою проєкту стала восьмикутна 90-метрова вежа. Зовнішні фасади садиби сильно нагадували форми готичного абатства, що й означено у назві садиби (еббі — абатство). Назва досить розповсюджена з доби англійської реформації, коли конфісковані споруди католицьких монастирів і монастирських земель передали новим світським власникам. Так, колись католицькі абатства і сакральні споруди стали житлом дворянських родин.

Садиба Фонтгілл-Еббі приваблювала не тільки готичними формами, а й подіями, бо тричі за 30 років обвалилася її вежа. Будівництво і ремонти тривали до 1813 року. Садиба Бекфорда та її скандальна слава мала вплив на сучасників, а її сенсаційна «слава» наробила галасу в Європі. По смерті власника вежа вкотре обвалилася, а садибу зруйнували.

Але досвід не пропав дарма. Інженерна школа британців з 17 ст. посіла провідні позиції в Європі. В 19 ст. англійці, французи та німці жваво дискутують, де саме виникла європейська готика. Але перше місце в відновленні форм середньовічної архітектури віддали Великій Британії. Були використані нові інженерні досягнення при збереженні середньовічних готичних форм. Так виникла неоготика 19 ст.

Підтримка діячів романтизму[ред. | ред. код]

Відновленню готичних форм на новому етапі сприяли й діячі європейського романтизму. Розчарування у застиглих, поміркованих формах ампіру і пізнього класицизму (і ідеях доби просвітництва, що їх підтримували) привели до протиставлення їм варварської, «неримської», некласичної архітектури.

Розповсюдженню цікавості до історичної готики в Європі сприяли й твори письменників-романтиків. Шатобріан оспівував готичні руїни, доводив, що саме середньовічне готичне мистецтво найкраще зобразило «геній християнства». Французький поет і письменник Віктор Гюго робить собор паризької Богоматері — головним героєм власного роману з тією ж назвою. Англійський мистецтвознавець Джон Раскін навіть доводив моральну перевагу готичної архітектури, а середньовічний Палац дожів у Венеції вважав центральною спорудою світу. Як видно, єдності в лавах романтиків не було, але пропаганда спрацювала.

Середина 19 ст.[ред. | ред. код]

Клівлендська вежа вищої школи Принстонського університету, штат Нью Джерсі, Сполучені Штати, акварель

Уряд Британії офіційно визнав неоготику національним стилем. Після пожежі колишньої будівлі Британського парламенту право на проєкт нової споруди у 1834 році передали Огастесу П'юджину, прихильнику неоготики. Разом з Чарльзом Баррі — Огастес П'юджин створив Вестмінстерський палац, який визнали зразком стилю. Неоготичні декорації отримали: королівський суд, залізничні вокзали, ратуші, мости та низка державних споруд Британської імперії.

У 1870-ті рр. масова кількість неоготичних споруд у Британії вже дозволила аналізувати архітектурну ситуацію в країні, почали оприлюднювати праці з історії цього стилю.

У добу королеви Вікторії Британська імперія як у метрополії, так і в колоніях провела масову забудову в неоготичному стилі, офіційно підтриманому урядом. Навіть споруда нового Парламенту в столиці відбулася в неоготичному стилі, стала візитівкою Лондона, розійшлася в тисячах листівок і зображень по всьому світу. Ще більше захоплення неоготикою мали архітектори при побудові університетських корпусів Британії та Сполучених Штатів. Відтоді архітектурний образ багатьох університетів по обидва боки Атлантичного океану сформувала саме неоготика і пізній класицизм.

Ставлення до неоготики[ред. | ред. код]

І в самій Британії не всі схвально сприйняли неоготику. Палкий прихильник середньовічного мистецтва, Джон Раскін, однак, не схвалював неоготику в архітектурі. І якщо офіційні кола Британії всіляко підтримували неоготику архітектора П'юджина, Раскін наважився критикувати і її, і твори самого П'юджина.

Мистецтвознавця Джона Раскіна дратували історичні стилі 19 століття, як несамостійні, вульгарні, хаотична забудова буржуазних міст і сіл. Але новий і самостійний архітектурний стиль (відмінний від неоготики) так і не був вироблений у 19 столітті. І заклики Раскіна не могли дати розв'язки проблемі. Вийшло, що він лише окреслив одну з естетичних проблем 19 століття, але не міг допомогти її вирішенню. З його точки зору, ані використання неоготики, неорококо, ані неоренесансу не несло сподіваної гармонії.

Галерея[ред. | ред. код]

Бібліотека Академії наук, неоготика,1905 р., Гданськ, тепер Польща.

Неоготика в Україні[ред. | ред. код]

На початку ХІХ століття в Європі настала нова хвиля романтизму, яка проявилася в архітектурі готикою та орієнталізмом. Багато неоготичних споруд у той час було збудовано в Одесі. В Києві у стилі неоготики були споруджені фортифікаційні споруди нової Київської фортеці (1831—1861). Граф М. С. Воронцов, який виріс у Великій Британії, надавав особливу увагу даному стилю, у якому за його замовленням були виконані навіть православні церкви в Ялті та Мошнах. Перлиною неоготики є зведений Феліксом Ґонсьоровським на початку 1850-х років у Одесі будинок Бжозовського.

Особливу популярність неоготика отримала наприкінці XIX та початку XX століть. Особливо цікавими є нова католицька церква за «Великим вокзалом» в Одесі, католицька церква у Новій Забудові в Києві (проєкт: арх. Воловецький, доробка і нагляд: Владислав Городецький.

У Одесі у 1892 році архітектором П. У. Клейном була споруджена дача Параскеви на Малому Фонтані. У 1895 - 1897 роках була споруджена амбулаторія Сестер червоного хреста, у 1899 році архітектором О. Й. Бернардацці було закінчено будівництво нової купецької біржі. У 1900 році київським архітектором М. Добачевським був споруджений будинок А. В. Вікторова[1];, невідомим архітектором у той же рік був споруджений ливарний завод В. Мюльнера, у 1912 - 1913 роках архітектором Ю. М. Дмитренком були споруджені будинки Григор'єва і дача В. Анатра.

Водночас у Києві споруджується також низка прибуткових будинків з елементами готики в оздобленні вуличних фасадів, якими захоплювалася публіка: Замок Річарда на Андріївському узвозі, 15 (1902); Будинок з котами на Гоголівській, 23 (1909); Велика Житомирська, 34 (1900-ті); Мерингівська, 6 (1914); будинок із вежками на Бібіковському бульварі, 31 (1903); Верхній Вал, 4 (1890-ті); Мала Підвальна, 10 (1910); Стрілецька, 28 (1910-ті); Мала Володимирська, 60 (1908); будинок Ікскюль-Гільденбанда на вулиці Левашовській, 19 (1901).[2]

Неоготичний стиль використовувався для будівництва також палаців та маєтків. У такому стилі побудовані: палац Новинських у Слобідці-Шелехівській[3]. Оригінальним прикладом неоготики є дерев'яна садиба Пашковських в селі Чемер.[4] У англійській неоготиці збудовано Палац Гіжицького у Новоселиці.[5]

Житлові та громадські споруди[ред. | ред. код]

Неоготичні сакральні споруди України[ред. | ред. код]

Неоготика в інтер'єрах[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. «Одесса, Спиридоновская улица, 8. Сайт «Домофото».
  2. Малаков Д. Прибуткові будинки Києва, 2009, с. 96.
  3. Слобідка Шелехівська. castles.com.ua. Процитовано 2021-05-12. 
  4. Палац Пашковських. chernihivregion.travel. Процитовано 2021-05-03. 
  5. Палац Гіжицьких, Новоселиця | Туристичний портал. thecity.com.ua. Процитовано 2021-05-17. 

Джерела[ред. | ред. код]