Академізм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Худ. Джузеппе Кадес. «Довіра Александра Македонського лікарю Філіпу, незважаючи на плітки про намагання його отруїти», зразок академізма в малюнку кінця 18 ст.


Академі́зм — стиль і напрям у мистецтві XIX століття, який наголошував на необхідності дотримуватися принципів і правил, визначених визнаними офіційними авторитетами в галузі «високого мистецтва» — насамперед національними академіями мистецтв з використанням спадщини античності та Відродження.

Місце академізму в історії мистецтва[ред.ред. код]

Академізм намагався переосмислити та об'єднати досягнення класицизму (неокласицизму), до якого був близьким за духом, та романтизму, ближчого до нього за часом. Водночас, він співіснував з реалізмом, який сприймав академізм як свого найбільшого опонента. Попри це вплив реалізму на академізм безперечний. Іноді академічний спосіб інтерпретації людини та світу середини XIX століття визначають як «ідеалізований натуралізм».

Початком оформлення академізму як окремого напряму можна вважати 30-і роки XIX століття. Найбільш повно академізм в живописі висловив себе у «великому жанрі» — в історичній картині. Історичний жанр традиційно розглядався академіями мистецтв як найважливіший. Міф про пріоритет історичної картини настільки глибоко укорінився в свідомості художників, що багато з них вважали себе нереалізованими через неможливість виразити себе в «високому жанрі».

Чим далі тим більше академізм займав оборонні і агресивні позиції щодо інших мистецьких течій — романтизму (вороже ставлення до творчості Жеріко, Делакруа), реалізму (вороже ставлення до творчості Курбе), імпресіонізму (вороже ставлення до творчості Едуарда Мане тощо). Подібний процес відбувався і в Російській імперії, де академізм і його представники вороже сприйняли появу передвижників, представників критичного реалізму.

Академізм і салонне мистецтво[ред.ред. код]

Генрик Семирадський, «Небезпечна гра», Переяславль-Залеський, Ярославська обл.
Вітторіо Маттео Коркос. «Гра пані з її собакою», 1895 рік.

Академізм і салонне мистецтво тісно пов'язані в 19 ст. Обидва швидко проросли нероздільно один в другого. Почалася справжня експлуатація тільки порядних сюжетів(біблійних чи античних), тільки красивих, зовнішньо привабливих моделей, виправлених за античними зразками, віртуозним технічним виконанням самого живопису чи скульптури. Брутальна, груба дійсність була виштовшнута на вулиці брудних портів, бідняцьких районів, туберкульозних шпиталів і не допускалась в салонне мистецтво. Це була солодкава казка для новітньої групи багатіїв, для каліфів на час, щойно вдершихся до багатств, але не мавших традицій, витончених смаків, справжнього знання мистецтва і його історії. Салонне мистецтво експлуатувало еротику, оголене жіноче і чоловіче тіло, стародавніх римлян, привабливих тваринок(котят, цуценят, козенят, кроликів, голубів), квіти, здебільшого троянди, елегантний сучасний одяг чи екзотичні шати числених Саломей,Клеопатр, Сафо, закоханих пар, оголених жінок з розбитими вазами. Сюжетом картини міг стати бенкет римського імператора, що засипав своїх гостей пелюстками троянд.

Для помираючих від туберкульозу хворих, яких натовпом везли по Рейну в лікарню, це було справжньою образою і приниженням. Саме відштовхуючись від салонного мистецтва виникло строге і правдиве мистецтво Франсуа Мілле,Едуарда Мане, Дега, Ван Гога, Кете Кольвіц.

Криза академізму 19 ст. усвідомлювалася все більше. Показовими були карикатури на класицистів, поява книги « Комічна історія Стародавнього Риму», де осміяні вочевидь набридлі римляни.

В мистецтві Франсуа Мілле є поодинакі зразки академізму («Смертельний поцілунок Сфінкса»). Але могутній талант, як хворобу, відкинув його, аби навернутися до суворого і правдивого реалізму. Едуард Мане порізав усі свої ранішні картини, як неправдиві, нещірі зразки академічного мистецтва. Кете Кольвіц, учениця академіста і представника салонного мистецтва Клінгера, ніщо не запозичіла з мистецтва вчителя, окрім технічних навичок. Характеризуючи напрям, якому належить творчість, наприклад, художника Жана Беро, В. Калмикова та В. Тьомкін пишуть в «Енциклопедії сучасного живопису»:

Майстри не стільки висловлювали себе, скільки створювали образ краси, який задовольняв смаки їхніх сучасників; на жаль, часом «хороший смак» розумівся як щось дане раз назавжди і таке, що не розвивається, незмінне. Через це багато картин виглядають штучними, застиглими, надуманими, часом солодкуватими — і технічна майстерність їх не рятує [1].

Салонне мистецтво, поверхневе, але віртуозне за технічним виконанням, заполонило Салони (звідки і назва), виставки в Парижі і значно поширилося Європою у 19 столітті, як епідемія.

З салонного мистецтва Франції виросло схиблене на віртуозності, коштовностях і дріб'язковому відтворенні екзотики мистецтво Гюстава Моро.

Представники академізму в живописі[ред.ред. код]

Худ. Енгр. Народження Венери. 1848 р. Музей Конде, Шантійї.

Академізм в релігійному живопису[ред.ред. код]

Галерея творів[ред.ред. код]

Академізм в архітектурі[ред.ред. код]

Як і романтизм, в архітектурі академізм не виробив єдиного стилю. Йдеться швидше про сукупність «академічних» стилів, притаманних добі. Окрім переосмисленої в новому дусі неоготики і неоренесансу до них належать неороманський стиль, необароко, неорококо та так званий «псевдоруський стиль». Проте найповнішим втіленням академізму в архітектурі вважають боз-ар.

Шреттер Євген Федорович . Проект головного фасаду контори Александрівського заводу в м. Катеринослав (нині Дніпропетровськ). Не реалізовано, злам 19-20 ст.

Інше тлумачення терміну[ред.ред. код]

В 20 столітті термін академізм набув іншого тлумачення, що приводить до плутанини змістів. Академізмом почали називати твори митців з потужною художньою освітою, твори високого технічного рівня без певного зв'язку з ідеєю. Академічним тепер міг бути як релігійний твір («Христос перед народом», Глазунов — син), так і твір на побутову тему без зображення біблійних чи історичних персонажів. Найчастіше терміном «академізм» користуються тепер для характеристики побудови композиції, технічного виконання твору, високого щаблю цього виконання. В СРСР, де мистецтво силомиць утримали в межах соціалістичного реалізму, представниками академізму 20 століття стали — Ілля Глазунов, Олександр Шилов, Сергій Смирнов та інші, незважаючи на індивідуальність їх художніх манер.

Джерела[ред.ред. код]

  • Art and the Academy in the Nineteenth Century. (2000). Denis, Rafael Cordoso & Trodd, Colin (Eds). Rutgers University Press. ISBN 0-8135-2795-3
  • L'Art-Pompier. (1998). Lécharny, Louis-Marie, Que sais-je?, Presses Universitaires de France. ISBN 2-13-049341-6
  • L'Art pompier: immagini, significati, presenze dell'altro Ottocento francese (1860–1890). (1997). Luderin, Pierpaolo, Pocket library of studies in art, Olschki. ISBN 88-222-4559-8
  • G. Planche, Etudes sur l’école française, Paris 1855
  • A. Celebonovic, Peinture kitsch ou réalisme bourgeois, Paris 1974
  • Ph. Jullian, Le nu 1900, Paris 1976
  • Ph. Jullian, Les Orientalistes. La vision de l'Orient par les peintres européens au XIX siècle, Fribourg 1977
  • M. Thévoz, L'académisme et ses fantasmes, Paris 1980
  • J. Harding, Les peintres pompiers. La peinture académique en France de 1830 à 1880, Paris 1980
  • J. Laurent, Art et pouvoir en France de 1973 à 1981. Histoire d'une démission artistique, Saint-Étienne 1982
  • N. Pevsner, Le accademie d'arte, Torino 1982
  • P. Valéry, Scritti sull'arte, Milano 1984
  • J. Thuillier, Peut-on parler d'une peinture «pompier»?, Paris 1984
  • Ph. Grunchec, Le concours d'esquisses peintes, 1816–1863, Paris 1986
  • C. Ritzenthaller, L'Ecole des Beaux-Arts: les Pompiers, Paris 1987
  • M. Haddad, La divine et l'impure. Le nu au XIXe siècle, Paris 1990
  • G. Néret, L’érotisme en peinture, Paris 1990
  • P. Luderin, L'art pompier. Immagini, significati, presenze dell'altro Ottocento francese (1860–1890), Firenze 1997 ISBN 88-222-4559-8
  • L. M. Lecharny, L'art pompier, Paris 1998 ISBN 2-13-049341-6
  • Молева Н. Белютин Э. «Педагогическая система Академии художеств 18 века» (Петербургской), М, «Искусство», 1956


Примітки[ред.ред. код]

  1. Калмикова В. В., Тьомкін В. А. Історія світового живопису. XIX сторіччя. Орієнталізм і Салон. — Ярославський поліграфкомбінат, 2009. — Т. 23. — 128 с.


Посилання[ред.ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Академізм

Див. також[ред.ред. код]