Портяк Василь Васильович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Портяк Василь Васильович
Василий Васильевич Портяк.jpg
Народився 31 березня 1952(1952-03-31)
Кривопілля, Верховинський район, Івано-Франківська область, Українська РСР, СРСР
Помер 2 березня 2019(2019-03-02) (66 років)
Громадянство
(підданство)
Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Flag of Ukraine.svg Україна
Діяльність сценарист, прозаїк
Alma mater Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Володіє мовами українська
IMDb nm0692551

Портяк Василь Васильович (31 березня 1952, Кривопілля — 2 березня 2019, Київ) — український письменник, прозаїк, сценарист («Нескорений», «Залізна сотня»). Член Національної спілки кінематографістів України.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 31 березня 1952 року у с. Кривопілля на Івано-Франківщині. Закінчив місцеву школу. По закінченні школи працював лісорубом, грузчиком, такелажником. У 1972 році вступив на факультет журналістики Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка, який 1977 року закінчив.[1]

У 1980 році світ побачила його перша новела «Мицьо і Вовчук», надрукована у львівському журналі «Жовтень». Згодом він опублікував ще декілька творів у часописах «Вітчизна», «Ранок», «Літературна Україна». 1983 року, республіканське видавництво для творчої молоді видало першу збірку новел «Крислачі», якою молодий гуцульський автор справив чимале враження на київську творчу складову, і, відтак, був запрошений на посаду редактора у видавництво «Молодь». Наступного, 1984 року, у Києві вийшло його оповідання «Час прощання — час утрати». Протягом 1984-1986 років навчався у Москві на Вищих курсах режисерів і сценаристів (майстерня Євгена Барабаша). 1995 року його оповідання «Ісход» опубліковано в журналі «Кур'єр Кривбасу».[1] Того ж року оповідання «Гуцульський рік»[2] та «У неділю рано»[3] увійшли до антології сучасної прози «Десять українських прозаїків».[4] 2006 року вийшла збірка з 8 новел «У снігах».[1] У 2017 році вийшло повне зібрання новел «Охоронителі Діви». Його твори увійшли до антології «Українська мала проза XX століття».

Творчі здобутки[ред. | ред. код]

Лауреат премій «Благовіст», імені Павла Усенка, Нестора Літописця, Міжнародної літературної премії «Корона Карпат». У 2009 році був номінований на Шевченківську премію в галузі літератури, але його кандидатура не знайшла підтримки.[5]

У жовтні 2014 року у рамках VI літературного фестивалю «Покрова» ім. Т. Мельничука оголошено результати конкурсу прози про УПА. Конкурс проводила літературна агенція «Discursus», в складі журі — письменники Василь Портяк, Василь Карп'юк, історик Володимир В'ятрович. Найкращими прозовими творами про УПА названо роботи Зіновія Федорука, Володимира Тимчука та Маріанни Задорожної.

Фільмографія[ред. | ред. код]

За сценаріями Василя Портяка поставлено чимало відомих фільмів:

На цьому його фільмографія не закінчувалася, адже було ще чимало короткометражних та документальних фільмів.

Смерть[ред. | ред. код]

Він важко та тривалий час хворів. 27 лютого 2019 року, через серцеву недостатність, потрапив до реанімації,[6] а вранці 2 березня, внаслідок серцевого нападу, геніальний український новеліст Василь Портяк пішов із життя.[7]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в Портяк Василь Васильович: біографія
  2. Портяк В. Гуцульський рік
  3. Портяк В. У неділю рано
  4. Андрухович, Воробйов та ін. // Десять українських прозаїків: Антологія сучасної прози. — Київ : Роккард, 1995. — 162 с. — (Бібліотека «Пантократор») — ISBN 5-7707-8634-5.
  5. Помер новеліст та син легендарного воїна УПА прикарпатець Василь Портяк
  6. Помер український письменник Василь Портяк
  7. Помер Василь Портяк /Главком, 2.3.2019/

Посилання[ред. | ред. код]