Похлебаєв Євген Васильович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ф
Євген Похлебаєв
Особові дані
Повне ім'я Євген Васильович Похлебаєв
Народження 25 листопада 1971(1971-11-25) (47 років)
  СРСР м. Полтава, УРСР
Зріст 177 см
Вага 74 кг
Громадянство Flag of Ukraine.svg Україна
Позиція Півзахисник
Професіональні клуби*
Роки Клуб Ігри (голи)
1988—1994
1995—1997
1996—1997
1997
СРСР / Україна Дніпро (Дніпропетровськ)
Україна Динамо (Київ)
Україна Динамо-2 (Київ)
Україна Динамо-3 (Київ)
100 (9)
57 (11)
5 (4)
1 (1)
Національна збірна
Роки Збірна Ігри (голи)
1992—1996 Україна Україна 14 (0)

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

Євге́н Васи́льович Похлеба́єв (нар. 25 листопада 1971, м. Полтава, УРСР) — колишній радянський та український футболіст. Виступав на позиції правого півзахисника. Гравець національної збірної України. Майстер спорту (1990). Завершив кар'єру через важку хворобу.

Біографія[ред. | ред. код]

Кар'єра гравця[ред. | ред. код]

Футболом Євген вирішив займатися ще у юному віці і вже у сім років сам записався до дитячої спортивної школи. А сім років потому Ігор Вітрогонов запросив юного футболіста до дніпропетровського спортінтернату. Завдяки завзяттю та наполегливій праці Похлебаєв доволі швидко завоював місце у складі юнацької збірної СРСР, разом з якою здобув золоті медалі європейської першості 1990 року.
Кар'єра Євгена розвивалася доволі стрімко — вже у 18 років він став гравцем основного складу «Дніпра», склавши грізний атакувальний дует зі своїм другом Сергієм Коноваловим. Талановитим крайком цікавилися селекціонери провідних клубів пост-радянського простору, зокрема московський ЦСКА за тандем Похлебаєв-Коновалов готовий був викласти близько 100 тисяч доларів, що на той час були просто фантастичною сумою для дніпропетровської команди, проте Миколі Павлову вдалося вмовити гравців лишитися у рідному клубі.
І все ж з «Дніпра» Похлебаєв пішов. Однак пішов разом з великою кількістю друзів-партнерів по команді і не куди-небудь, а до київського «Динамо», про гру у складі якого мріяв ще з 1986 року. Євген швидко влився до колективу, ставши своїм у команді майже одразу. А трохи згодов гру «Динамо» було важко уявити без цього швидкісного невтомного півзахисника. За два з половиною роки у київському клубі Похлебаєв встиг чимало — спробував на зуб золото чемпіонату України, пограв в Лізі Чемпіонів, де навіть відзначився переможним м'ячем у матчі з данським «Ольборгом»[1], підійняв над головою кубок країни.
У складі національної збірної України Євген Похлебаєв провів 14 поєдинків[2], жодного разу не відзначившись забитим м'ячем. Дебютний поєдинок у жовто-синій формі Євген провів 28 жовтня 1992 року зі збірною Білорусі (1:1).

Хвороба[ред. | ред. код]

12 серпня 1997 року Євген вирушив додому. Зустрівши у ліфті сусідку, поскаржився на головний біль. А згодом сусідка почула шум у квартирі Похлебаєва, пішла подивитися, що трапилось, і знайшла його — непритомного. Вона викликала динамівського лікаря Берковського. Євгена відвезли до лікарні. Першим помилковим діагнозом лікарів була пневмонія, другим (вже коли Похлебаєв «відключився» та втратив координацію) — пухлина головного мозку. Насправді в організмі футболіста прогресувала страшна та рідкісна хвороба — герпетичний енцефаліт, що розвивався на фоні зниження імунітету. За тиждень реанімації Євген повністю втратив пам'ять, хоча фізично його організм не постраждав.
Раптово життя Похлебаєва почалося немов з чистого аркуша. І не лише для нього, а й для батьків, яких рідний син не впізнавав, нічого не міг їм пояснити та нічого не міг зробити. Дружина Вікторія не віднайшла у собі сил бути поряд з чоловіком та допомогти йому. Вона обрала найлегший шлях — покинула його, забравши дитину. В цей скрутний час дуже слушною виявилася допомога «Динамо» — обстеження в провідних клініках Німеччини, забезпечення ліками. Все це сприяло одужанню і починаючи з 1999 року Євгену поступово почало ставати краще, пам'ять частково відновилася. Футбол, як і раніше, займав значне місце у житті чоловіка — він із задоволенням спостерігав за спортивними баталіями по телевізору, відвідував стадіон, постійно займався фізичними вправами сам.
У листопаді 2001 року, якраз напередодні 30-річчя, Євген Похлебаєв вперше за чотири роки взяв участь у футбольному матчі, звичайно ж на любительському рівні. На майданчик його витягнув майстер парашутного спорту Тарас Лисенко, що теж переніс подібне захворювання. А ще два роки потому Євген взяв участь у традиційному міні-футбольному турнірі серед журналістів, відгукнувшись на пропозицію редакції газети «Український футбол»[3]. Тривала перерва у виступах не завадила Похлебаєву бути найкращим у складі своєї команди.

Досягнення[ред. | ред. код]

Клубні трофеї
Здобутки у збірній
Індивідуальні досягнення

Сім'я[ред. | ред. код]

Батько — Василь Дмитрович (за фахом сантехнік), мати — Ольга Василівна (за фахом бухгалтер). Із колишньою дружиною Вікторією познайомився, навчаючись у дніпропетровському спортінтернаті. У шлюбі з нею має сина Михайла. Після хвороби Євгена, Вікторія залишила чоловіка напризволяще, забравши сина.

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]