Павлов Микола Петрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ф
Микола Павлов
Mykola Petrovych Pavlov.jpg
Особові дані
Повне ім'я Микола Петрович Павлов
Народження 20 червня 1954(1954-06-20) (64 роки)
  Київ, Українська РСР, СРСР
Зріст 170 см
Вага 70 кг
Громадянство Flag of Ukraine.svg Україна
Позиція захисник, півзахисник
Професіональні клуби*
Роки Клуб Ігри (голи)
1972—1975
1976—1978
1979—1981
1982
1983—1984
СРСР «Спартак»/ «Буг» (Брест)
СРСР «Крила Рад» (Куйбишев)
СРСР «Динамо» (Мінськ)
СРСР «Чорноморець» (Одеса)
СРСР «Дніпро» (Дніпропетровськ)

62 (1)
91 (1)
24 (0)
52 (4)
Національна збірна
Роки Збірна Ігри (голи)
1984 СРСР СРСР 1 (0)
Тренерська діяльність**
Сезони Команда Місце
1988
1989—1990
1990—1991
1991—1994
1992, 1994
1995
1996
1997—2004
2007—2012
2012—2015
СРСР «Колос» (Нікополь)
СРСР «Таврія»
СРСР «Кристал» (Херсон)
Україна «Дніпро» (Дніпропетровськ)
Україна Україна
Україна «Динамо» (Київ)
Україна «Таврія»
Україна «Металург» М/«Іллічівець»
Україна «Ворскла»
Україна «Іллічівець»



Bronze Medal.svg, Silver Medal.svg

Gold Medal.svg
Звання, нагороди
Нагороди
Орден «За заслуги» III ступеня

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

** Тільки на посаді головного тренера.

Дані оновлено 15 березня 2010.

Микола Петрович Павлов (* 20 червня 1954, Київ) — радянський футболіст, український футбольний тренер. Заслужений тренер України. З 7 грудня 2016 року — Президент Всеукраїнського об'єднання тренерів з футболу.

Клубна кар'єра[ред. | ред. код]

Розпочав футбольну кар'єру 1972 року в команді другої ліги чемпіонату СРСР «Спартак» (Брест), яка 1973 року змінила назву на «Буг». 1976 року перейшов до команди «Крила Рад» з Куйбишева (сучасна Самара), що виступала у вищій лізі радянського футболу. Протягом 1979—1981 років захищав кольори мінського «Динамо», 1982 року провів один сезон в одеському «Чорноморці». Завершив ігрову кар'єру в дніпропетровському «Дніпрі», у складі якого провів сезони 1983 та 1984 років.

Усього у вищій лізі чемпіонату СРСР 210 разів виходив на поле, забив 6 голів.

Виступи за збірну[ред. | ред. код]

Після тріумфу дніпропетровського «Дніпра» в чемпіонаті СРСР 1983 року отримав запрошення до збірної країни. Провів у її складі лише 20 хвилин у товариському матчі проти збірної ФРН, де був замінений через травму, отриману у зіткненні з майбутньою зіркою німецького футболу Руді Феллером.

Тренерська кар'єра[ред. | ред. код]

Завершивши у 30 років ігрову кар'єру, вступив до вищої тренерської школи. Першою командою молодого тренера став «Колос» (Нікополь), що грав у другій лізі союзної першості. Згодом були першолігова «Таврія» та ще один представник другої ліги — херсонський «Кристал».

1991 року приєднався до тренерського штабу дніпропетровського «Дніпра», а перед початком першого чемпіонату незалежної України у 1992 році очолив команду. Укомплектована значною мірою з молодих гравців, учорашніх дублерів, команда здобула за результатами цього сезону бронзові нагороди, обігравши у матчі за третє місце донецький «Шахтар». Наступного сезону Павлов привів «Дніпро» до срібних нагород чемпіонату, команда поступилася першим місцем київському «Динамо» лише за різницею забитих та пропущених голів. Під час керівництва «Дніпром» також залучався до тренерського штабу збірної України, виконував обов'язки головного тренера національної команди в трьох матчах у 1992 та 1994 роках.

1994 року через конфлікт з керівництвом клубу залишив «Дніпро» і переїхав до Києва, де став начальником команди «Динамо». Наприкінці очолював київську команду як головний тренер, привівши її до чергового чемпіонського звання.

1996 року очолив новачка вищої ліги — маріупольський «Металург», який під керівництвом Павлова швидко закріпив за собою місце у верхній частині турнірної таблиці національної першості, а в сезоні 2000—2001 досяг найкращого за всю історію команди 4-го місця в чемпіонаті. Залишив маріупольську команду, яка на той час змінила назву на «Іллічівець», у 2004 році, після скандалу, пов'язаного з публічними нецензурними висловами на адресу арбітра Віталія Годуляна, який призвів до річної дискваліфікації тренера.

Після кількарічного відпочинку повернувся до великого футболу у 2007 році, очоливши полтавську «Ворсклу». Під керівництвом Павлова команда здобула свій перший (в незалежній Україні) та допоки єдиний трофей — Кубок України в сезоні 2008—2009, здолавши у фінальному матчі донецький «Шахтар». Також при ньому клуб вперше вийшов у груповий етап ліги Європи в сезоні 2011—2012.

З сезону 2012–2013 знову став головним тренером маріупольського «Іллічівця». Але формально залишився головним тренером «Ворскли»[1], адже не розірвав діючий контракт з клубом[2] і тому всю першу половину сезону провів не на лаві запасних «Іллічівця», а на трибунах[3]. За підсумками сезону 2014—2015 команда покинула прем'єр-лігу і Павлов завершив роботу з нею.

Офіційно завершив кар'єру футбольного тренера 2 лютого 2017 року.[4]

20 травня 2018 року в рамках святкування чергової річниці від часу заснування Всеукраїнського об'єднання тренерів відбулася презентація книги М. П. Павлова «Нема нічого кращого від правди», написаної в співавторстві з українськими журналістами Артуром Валерком та Анатолієм Янголем.

Досягнення[ред. | ред. код]

Як гравця[ред. | ред. код]

Як тренера[ред. | ред. код]

Особисті[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]