Правовий ідеалізм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Правовий ідеалізм (романтизм) — один з проявів деформації правосвідомості, що характеризується таким станом правосвідомості громадян, зокрема посадових осіб державного апарату, при якому відбувається переоцінка реальних можливостей форм права впливати на суспільні відносини і процеси. Очікування від права результатів, які воно об'єктивно не здатне забезпечити, закономірно призводить з часом до розчарування в ньому і далі до нігілістичних поглядів і оцінок права.

Бурдоносова М.А. визначає правовий ідеалізм як форму прояву деформації правової свідомості, що виявляється у схильності до гіперболізації (від грец. "hyper" - надмірне перебільшення) ролі права у регулюванні суспільних відносин, перебільшенні значення правових формулювань, приписуванні їм здатності радикально змінювати ситуацію в країні без урахування готовності суспільства до таких змін[1].

Основу правового ідеалізму (франц. idealisme, від грец. idea - ідея, переконання, про першопочаткову ідеальність світу) становлять правові ідеали-гіперболи. Правовий ідеалізм нівелює розмаїття аспектів суспільно-політичного життя, покладаючись на розв'язання проблем за допомогою нормативно-правових приписів, законів, правових норм, без урахування реальних можливостей їх реалізації. Проявляється у надмірному захопленні законотворчістю, бюрократичній тяганині[2]. Однак самі по собі закони не діють, їх мають втілювати у своїй поведінці люди.

Див. також[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

  1. Бурдоносова, Марина (2011). Теоретичні аспекти правового ідеалізму та правового нігілізму: автореф. дис. ... кандидата юридичних наук (українська). Київ: Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України. с. 10, 15. 
  2. Бурдоносова, Марина (2012). Правовий ідеалізм // Великий енциклопедичний юридичний словник / За ред. акад. НАН України Ю.С.Шемшученка. - 2-е вид., переробл. і доповн. (українська). Київ: Вид-во "Юридична думка". с. 716.