Преюдиція

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Преюдиція — це встановлене процесуальним законом правило (нетиповий нормативний припис) звільнення від доказування обставин, встановлених в мотивувальній частині рішення суду у цивільній, господарській, адміністративній справі, при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини або постановою суду у справі про адміністративне правопорушення, вироком, іншим кримінально-процесуальним актом, коли в силу закону завершення провадження по кримінальній справі не може бути закінчене постановленням вироку про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої їх ухвалено, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Преюдиція є похідною категорією від фактичної презумпції істинності судового рішення.

Преюдицію слід відокремлювати від передсудності, під якою розуміють можливість розгляду цивільної справи і задоволення позовних вимог лише за наявності рішення суду по іншій справі, зокрема яка підлягає розгляду в порядку іншого судочинства. Передсудність є наслідком намагання уникнути протиріч у діяльності судів різних юрисдикцій, а також небажання надати суду можливості вирішувати питання, які виходять за межі його предметної компетенції. У ряді судових справ не може бути ухвалено рішення без наявності рішення суду, ухваленого за правилами іншої юрисдикції.

Так, у цивільному судочинстві позовні вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб’єктом публічно-правових відносин, можуть бути задоволені лише у випадку наявності рішення (постанови) адміністративного суду, яким підтверджено протиправність рішення, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень.

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]