Психопатологія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Психопатоло́гія (грец. ψυχή — душа, грец. πάθος — хвороба і грец. λογος — вчення) — розділ психіатрії та клінічної психології, що вивчає психічні розлади з точки зору медицини й психології. Основні методи — клінічний нагляд і бесіда [1]. Є синонімом терміну психіатрія.

Предметом психопатології (психіатрії) є психічні розлади, які описуються на медичній мові, тобто розглядувані з точки зору етиології, патогенезу (мозкові механізми, а не психологічні), клінічних проявів та лікування. На відміну від патопсихології, предметом якої є психологічні механізми розладів, які описуються з опорою на загальнопсихологічні теорії, які зіставляються із механізмами розвитку психічних функцій (зіставлення розвитку психічної функці та її розпаду). Таким чином, об'єкт психопатології та патопсихології є однаковим - психічні розлади, однак предмети є різними.

Наприклад, для ідеаторної апраксії симптоматика (з точки зору медичної семіотики) - утруднення (або неможливість) планування послідовності дій, що з точки зору окремої психопатології є ознакою порушень лобової частини мозку (за іншими даними страждає премоторна зона лобової частки домінантної півкулі). У свою чергу, найбільш частими причинами її розвитку є: пухлини лобових часток, судина патологія або первинно-дегенеративне ураження лобних часток при локальних коркових атрофіях (хвороба Піка, лобно-скронева атрофія тощо)[2].

Розділи[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Ясперс К. Загальна психопатологія. — М.: Практика, 1997
  2. Жмуров В.А. - Психиатрия. Энциклопедия.