Пуанти

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ноги балерини, взуті у пуанти

Пуанти (від фр. la pointe — кінчик, вістря ) — взуття, яке використовується при виконанні жіночого класичного танцю.

Французька фраза «Les pointes des pieds» перекладається як  — кінчики пальців ніг. Назва цього балетного взуття походить від французького виразу «Danser sur les pointes», що означає  — танцювати на кінчиках пальців. Згодом назва позиції перейшла на балетні туфлі.

Історія[ред. | ред. код]

Марі-Анн де Камарґо

До XVIII століття балетні туфлі були на підборах. Впродовж розвитку класичного танцю, все більше значення отримує техніка, так як балерини вкорочують спідниці щоб полегшити рух і показати ноги, які виконують все більш складніші Па.
У 30-х XVIII століття балерина Паризької Опери, Марі-Анн де Камарґо першою почала танцювати без підборів[1][2], що дозволило їй робити стрибки, які зі звичними туфлями того часу виконувати було б занадто складно.[2] Після Французької революції підбори повністю вийшли з ужитку. З’явилися плоскі туфлі, предки сучасних пуантів були прив’язані до ніг стрічками і мали згин під пальцями ніг щоб дозволити танцівникам краще стрибати і робити піруети.[2]

Перші танцівники які встали на пальці, зробили це за допомогою винаходу Шарля Дідло[en]. Його механізм «machine volante» — «летюча машина»[1][3][4], піднімала їх за допомогою маловидимих тросів, дозволяючи стояти на кінчиках пальців ніг, перед тим як відірватися від підлоги. Вперше такий механізм він використав у балеті-дивертисменті «Флора і Зефір» (7 червня 1796) (постановка Шарля Дідло) у Лондонському Королівському театрі.[3] Легкість та повітряність спектаклю сподобалась глядачам. У 1815 він поставив балет «Зефір і Флора» в Парижі, на сцені Королівської академії музики.[5] «Ми дізнаємося з газет, що мадемуазель Ґослен[6] на коротку мить стояла на пальцях, sur les pointes des pieds —  досі небачена річ»[7].

Сильфіда - Марія Тальоні - 1832. Балет, який танцювали повністю на пуантах

Перший танець на пуантах приписують балерині Марії Тальоні, хоча це не зовсім точно. Однак достеменно відомо, що в 1832 вона справила фурор у світі балету, оскільки протанцювала весь спектакль «Cильфіда»[8][1] (поставлений її батьком Філіппо Тальоні) на пуантах.[8][2] Слід відмітити як В. Красовська описувала її майстерність : «Марія Тальоні виконувала адажіо з непохитною стійкістю і без підтримки партнера. Вона значно вдосконалила технічні прийоми танцю на пальцях. Проте все це було для Філіпа Тальйоні та його дочки не самоціллю, а художньою необхідністю»[9]. Її легкість, грація та повітряність зачарувала глядачів і принесла їй блискучу кар’єру. Саме пуанти сформували нову пластику жіночого балету.

В московському театральному музеї імені Олексія Бахрушина зберігаються пуанти Марії Тальоні. Її пуанти були виготовлені з тонкої лайкової шкіри. Верх зроблений з темно-сірого шовку. Туфлі мали м’який носок без прокладки. Історик Любов Блок відмічала, що перші пуанти які носили в той час, не мали структури і міцності сучасних. «Не тільки в часи Адіса і Тальоні, але ще навіть покоління Вазем і Соколової танцювали в прямому сенсі, без всяких підкладок і прошарок.»[10]

У кінці XIX століття італійські балерини такі як П’єріна Лень'яні, почали носили взуття з міцною платформою. Це давало їм більшу стабільність.[11] Також з'явилася "коробочка" ( або "стакан" чи "п'ятак") (внутрішня частина пуанту на яку опираються пальці ніг), зроблена із декількох шарів тканини і більш тверда підошва.

Створення сучасних пуантів асоціюється з балериною Анною Павловою. У 1910 на гастролях в Америці вона використовувала пуанти виготовлені шевцем Метрополітен Опери, Сальваторе Капеціо.[2] Завдяки цьому Capezio - перший у світі бренд із виготовлення пуантів отримав широке розповсюдження.[12]


Використання[ред. | ред. код]

Навантаження на ступню[ред. | ред. код]

Стопи і пальці балерини під час виконання танцю витримують дуже сильні навантаження.

  • При виконанні стрибку Гранд жете (Grand jeté), у фазі приземлення ударне перевантаження може сягати 16g [13]
  • На пуантах площа опори (пальці ніг балерини), складає приблизно 2 кв/см, а вага балерини дорівнює приблизно 50 кг. Обчислювання за формулою показує, що під час танцю на пуантах балерина давить на підлогу із силою 2500 кПа.
    (50 кг × 10 м/с^2)/(0,0002 м^2 ) = 2 500 000 Па = 2500кПа [13]. Надзвичайно високий показник. До порівняння, тиск на підлогу ступні у взутті дорівнює приблизно 20кПа[14].

Виготовлення[ред. | ред. код]

Пуанти в наш час виготовляються з атласу. Жорсткий носок виходить за рахунок використання спеціального крохмального клею, яким просочують всі внутрішні шари носка. Після сушки (24 години) пуантів носок стає твердим. Конструкція пуантів сприяє досягненню стійкості носка опорної ноги в позах класичного танцю. Залежно від інтенсивності танцю і просто з плином часу тверді носки туфель розм'якшуються. За один спектакль балерина може змінити кілька пар пуантів.

Фірми які виготовляють пуанти[ред. | ред. код]

  • Gaynor Minden, Inc.
  • Freed of London
  • R-class
  • Capezio
  • Merlet
  • Repetto
  • Bloch
  • Wear Me
  • Grishko
  • Sansha

Аксесуари[ред. | ред. код]

Міжпальцеві гелеві перегородки
Міжпальцеві гелеві перегородки

Під час танцю на пуантах, балерини часто вставляють між пальцями ніг гелеву перегородку різної форми і розміру.[1] Вона служить для регулювання відстані між великим і другим пальцем, та дозволяє зменшити навантаження на медіальний плюснефаланговий суглоб. Це запобігає розвитку вальгусної деформації.

Накладка на 5 пальців ноги

Гелеві вкладиші для пуант - це чохли, які ізолюють, захищають пальці ніг та запобігають надмірному тертю та подразненню шкіри.[1] Як правило, вони виготовлені з тонких, покритих тканиною гелевих листів.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д History of Pointe Shoes (English). 
  2. а б в г д The History of Pointe Shoes (English). Aug 05, 2020. 
  3. а б The Oxford Dictionary of Dance (English). 
  4. On your toes: The making of ballet shoes (English). 
  5. Zéphire et Flore, ballet anacréontique en 2 actes. BnF Gallica (Français). 
  6. Personnages (Gosselin). Bnf Gallica (Français). 
  7. Ю. А. Бахрушин. (1965). История русского балета. 
  8. а б La Sylphide, drame en 2 actes 1832. BnF Gallica (Français). 
  9. Красовская, Вера (1958). Русский балетный театр: От возникновения до середины XIX века. с. 217. 
  10. Блок, Любовь Дмитриевна (1937). Филипп Тальони и его школа. с. 188. 
  11. La petite histoire des pointes de danse (Français). 
  12. "Fashion Archives: The History of the Ballet Flat" (English). 
  13. а б Профдеформация. 
  14. Thompson, J. William. Sustainable landscape construction : a guide to green building outdoors. (English). 

Література[ред. | ред. код]

  • Christine Jeannin. Chaussons de pointe. ISBN-978-2-915418-08-8. Ed. Désiris, 2007.
  • ‘Бахрушин Ю.А. История русского балета [PDF]’ <https://www.twirpx.com/file/415797/>
  • Блок, Любовь Дмитриевна (1937). Филипп Тальони и его школа
  • Barringer, Janice, Sarah Schlesinger, and David Howard, The Pointe Book: Shoes, Training & Technique Second Edition, 2nd edition (Hightstown, NJ: Princeton Book Company, 2004)

Посилання[ред. | ред. код]