Балет

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ballet-dancer 01.jpg

Балет (італ. ballare — танцювати) — 1.) вид сценічного мистецтва, танцювальна театральна вистава, у якій музика поряд з танцем відіграє важливу роль у розвитку сюжету і створенні відповідного настрою; 2.) — синтетичний вид сценічного мистецтва, в якому зміст вистави розкривається в основному засобами танцю, міміки і музики. Джерела виникнення балетного жанру закладені в народних іграх, хороводах, сюжетних танцях тощо. Танець як елемент драматичної дії досягнув високого рівня розвитку в культових і світських театралізованих видовищах Стародавнього Єгипту, Індії, Китаю, у трагедіях греків, римлян та народних дійствах середньовіччя.[1]

Історія[ред.ред. код]

Європа 1519 століття[ред.ред. код]

Балет на картині Едгара Дега

В епоху Відродження (15—16 ст.) Балет в Італії використовується під час придворних бенкетів, свят тощо. Звідти він був перенесений Катериною Медичі у Францію, як вид спектаклю, що поєднує спів, танці і декламацію. Балет переходить на професійну сцену, де посідає певне місце в оперних і драматичних виставах. Французький балетмейстер Жан Жорж Новер широко застосував пантоміму як основу розвитку драматичної дії, перетворив балет у самостійний жанр з певним сюжетом.

У 19 столітті на сценах Європи виступають артисти Ф. і М. Тальйоні, Ж. Перро, К. Блазіс, С. Вігано, Ф. Ельслер, К. Грізі, які підносять мистецтво танцю на високий художній рівень.


Музично-театральні жанри

Балет — союз музики та хореографії — це музично-театральний жанр, який також синтезує різні види мистецтва. В балеті зміст, почуття та думки дійових осіб виражаються засобами музики і танцю. Французьке слово «ballet» походить від італійсьокого «balletto» — танець. Французька назва та італійське коріння цього жанру не є випадковими. Як і опера, балет виник в епоху Відродження в Італії, де здавна на карнавалах виконувалися веселі танцювальні сценки, які поступово поретворилися у самостійні танцювальні спектаклі. У Франції на той час велику популярність здобув придворний балет — яскраве й урочисте видовище, героями якого були король, королева та численні придворні. Саме французькі балетмейстери створили спеціальну «хореографічну мову», яка й понині використовуться у класичному балеті. Починаючи з XIX століття, найвищого мистецького рівня жанр балет досяг у Росії, де існували неперевершені балетні трупи, музику створювали видатні композитори П.Чайковський, О.Глазунов, І.Стравинський, С.Прокоф'єв, А.Хачатурян та інші. У сучасному балеті поруч з класичними танцювальними елементами (класичний танець, характерний танець і пантоміма) широко використовуються різноманітні гімнастичні та акробатичні трюки, що надзвичайно збагачує цей старовинний жанр.

Дореволюційна Росія[ред.ред. код]

В Росії перші балетні вистави здійснювалися ще в 17 ст.. У 1736 в Петербурзі і в 1806 у Москві були створені постійні балетні трупи. У 19 ст. в Петербурзі і Москві працює ряд майстрів хореографічного мистецтва: Ш. Дідло, Ж. Перро, М. Петіо; відомі балетні композитори: К. Кавос, П. Пуні, Л. Мінкус та артисти К. Колосова, М. Данилова, А. Істоміна, А. Глушковський та ін. З 2-ї половини 19 ст. російський балет посідає провідне місце у світовому балетному мистецтві.

Докорінний злам у розвитку балетного мистецтва настає у зв'язку з діяльністю П. І. Чайковського, балетна музика якого органічно пов'язана із змістом і розвитком сценічної дії. До цього часу музика в балеті відігравала лише другорядну роль. Він широко застосовував принцип симфонічного розвитку музичних думок, створював яскраві музичні характеристики. Велике значення мала діяльність балетмейстерів М. Петіпа та Л. Іванова, які разом поставили «Лебедине озеро» П. І. Чайковського (1876). Сам М. Петіпа поставив балет «Спляча красуня» (1889), «Лускунчик» (1892). Піднесенню російського балету сприяла діяльність балетмейстера М. Фокіна, артистів Г. Павлової, Т. Карсавіної, В. Ніжинського у Петербурзі, балетмейстера О. Горського, артистів К. Гельцер, М. Мордкіна у Москві. Музику до балетів писали композитори О. К. Глазунов, А. С. Аренський та ін.

20 століття[ред.ред. код]

Початок XX століття ознаменувався новаторськими пошуками, прагненням перебороти стереотипи, умовності академічного балету XIX століття. У своїх балетах балетмейстер Великого театру О. О. Горський прагнув домогтися послідовності розвитку драматичної дії, історичної вірогідності, намагався підсилити роль кордебалету, як масової діючої особи, перебороти розділення пантоміми й танцю. Великий внесок у російське балетне мистецтво вніс М. М. Фокін істотно розширивши коло ідей й образів у балеті, збагативши його новими формами й стилями. Його постановки для «Російських сезонів» балетів «Шопеніана», «Петрушка», «Жар-птиця» й інші принесли славу російському балету за рубежем. Завоювала світову популярність створена Фокіним для Анни Павлової мініатюра «Умираючий лебідь»(1907). В 1911-13 на ґрунті «Російських сезонів» утворилася постійна трупа «Російські балети Дягілєва». Після відходу із трупи Фокіна її балетмейстером став Вацлав Нижинский. Найвідомішою його постановкою став балет «Весна священна» на музику Ігоря Стравінського.

У XX ст. у США балет розвивався завдяки зусиллям Джорджа Баланчина й американського балетного театру, а в Англії — завдяки впливу Марії Рамперт.

В умовах радянської дійсності балет розвивався в руслі методу соціалістичного реалізму. Радянські митці у своїй творчості пішли шляхом всебічної драматизації хореографічної дії, життєвості і народності сценічних образів. Художнє втілення в радянському балеті знаходять теми радянського патріотизму, творчої праці, визвольної боротьби трудящих (наприклад «Червоний мак» Р. М. Глієра (1927, балетмейстер Є. Вігільов), «Полум'я Парижа», «Бахчисарайський фонтан» Бориса Асаф'єва).

Яскравою сторінкою радянського балетного мистецтва стали балети Дмитра Шостаковича «Золотой вєк», «Болт», шедеврами світової класики стали балети Сергія Прокоф'єва «Попелюшка» і «Ромео і Джульєтта». Здійснюються постановки грузинських, вірменських, білоруських, татарських Б. — «Отелло» А. Мачаваріані, «Серце гір» А. Баланчівадзе, «Гаяне» А. Хачатуряна, «Князь-Озеро» В. Золотарьова, «Шурале» Ф. Ярулліна та ін.

З 2001 року заборонений в Туркменістані[2].

Балет в Україні[ред.ред. код]

Сніговий танець

В Україні використання народного танцю у драматичних виставах має давні традиції. Танці були складовою частиною народних обрядових ігор (веснянок, «Кози», «Маланки» та ін.). Класичні Б. виконувались у кріпацьких театрах 18 століття. У 19 ст. професійний танець широко культивувався в побутових операх та оперетах укр. театру («Наталка Полтавка», «Запорожець за Дунаєм», «Не ходи, Грицю…» та ін.). У 2-й половині 19 ст. в Києві відбувались окремі балетні вистави («Есмеральда» Ц. Пуні та ін.).

Як самостійний жанр хореографічного мистецтва балет в Україні починає розвиватись за часів радянської влади. В 1919 в Києві був поставлений Б. «Жізель» А. Адана (балетмейстер М. Мордкін). Того ж року в театрі Державної української музичної драми в опері М. Лисенка «Утоплена» були поставлені танці русалок, а також здійснена балетна вистава, що складалася з балету «Азіаде» Гюнтеля та хореографічних етюдів (балетмейстер М. Мордкін). 1925 у Харкові поставлено балет «Корсар» А. Адана (балетмейстер М. Мойсєєв). Усі ці вистави художньо оформив А. Петрицький.

Створення першого українського балету «Пан Каньовський» М. Вериківського (балетмейстер В. Литвиненко, Харків, 1930) поклало початок самобутньому українському національному балету. Одночасно ставляться Б. «Карманьйола» В. Фемеліді (балетмейстер М. Мойсеев, Одеса, 1930), «Ференджі» Б Яновського (балетмейстер П. Кретова, Харків, 1930). Творча лінія «Пана Каньовського» була продовжена в балеті «Лілея» К. Данькевича (балетмейстер Галина Березова, Київ, 1940).

У післявоєнні роки на основі фольклорних джерел та творів класичної і радянської літератури створено ряд різноманітних за жанрами і сюжетами балетів: «Лісова пісня» М. Скорульського (балетмейстер С. Сергєєв, Київ, 1946), «Данко» В. Нахабіна (балетмейстер В. Литвиненко, Харків, 1948) і його ж «Весняна казка» (балетмейстер В. Нікітін, Харків, 1954), «Маруся Богуславка» А. Свєчнікова (балетмейстер С. Сергєєв, Київ, 1951), «Ростислава» Г. Жуковського (балетмейстер В. Вронський, Київ, 1955), «Хустка Довбуша» А. Кос-Анатольського (балетмейстер М. Трегубов, Львів, 1951) і його ж «Сойчине крило» (балетмейстер М. Трегубов, Львів, 1957), «Чорне золото» В. Гомоляки (балетмейстер О. Бердовський, Сталіно, 1957), «Таврія» В. Нахабіна (балетм. І. Ковтунов, Харків, 1959).

У розвитку радянського хореографічного мистецтва велике значення мас творчість видатних представників радянської школи танцю: Г. Уланової, О. Лепешинської, В. Чабукіані, О. Єрмолаєва та ін. Серед відомих артистів укр. Б.: М. Апухтін, А. Бєлов, А. Васильєва, Л. Герасимчук (1922—58), Є. Єршова, В. Каверзін, О. Потапова, Н. Слободян, О. Сталінський, В. Терновченко та ін.

Серед сучасних українських композиторів найвідомішими є балети Євгена Станковича («Ніч перед різдвом», «Ольга») та Олександра Костіна («Русалонька», «Запрошення до страти»).

26 жовтня 2017 року відбулася прем'єра документального фільму "Танцюрист" Сергія Полуніна. Відомий український артист балету розпочав власний проект — Project Polunin (5-10 січня 2017 року, Лондон). Мета проекту — створити незалежну платформу для розвитку молодих танцюристів. За словами Полуніна, відчуття свободи — найголовніше для творчої людини.

Стилі[ред.ред. код]

Стилістичні варіації виникли і розвивалися після італійського Відродження. Початкові класичні варіації в першу чергу пов'язані з географічним походженням. Приклади цього — російський балет, французький балет та італійський балет. Пізніші стилі, такі як сучасний балет та неокласичний балет, включають як класичний балет, так і нетрадиційну техніку та рух. Мабуть, найвідомішим балетним стилем є пізній романтичний балет (або балетний блон) — класичний стиль, який фокусується більше на танцівницях (балеринах), передбачає особливу роботу пойнтів, точні рухи і часто представляє балерин у традиційних білих довгих балетних пачках.

Класичний балет[ред.ред. код]

Класичний балет заснований на традиційній балетній техніці та словниковому запасі. Існують різні стилі класичного балету, пов'язані з їхніми областями походження, такими як французький балет, італійський балет, англійський балет та російський балет. Деякі класичні стилі балету пов'язані з конкретними методами навчання, які, як правило, називаються на честь їхніх творців. Наприклад, метод Cecchetti створила італійська танцівниця Енріко Цектетті, метод Ваганова названий на честь російської балерини Агріппіни Ваганової . Метод "Королівська академія танцю" — це балетна техніка та система навчання, яка була заснована різноманітною групою танцюристів-балетів. Вони об'єднали свої відповідні танцювальні методи (італійський, французький, датський та російський), щоб створити новий стиль балету, унікальний для організації та міжнародно визнаний як англійський стиль балету. Деякими прикладами класичної постановки балету є: Лебедине озеро та Лускунчик.


Романтичний балет[ред.ред. код]

Романтичний балет — це художній рух класичного балету. Він спирається на ті ж кодифіковані кроки, але відходить від більш раннього класичного балету у виробництві художніх змін. Наприклад, ця епоха означає появу пуантової праці, панування жінок у постановках балету та зміни від раніше виявлених коротших звуків, які прямо виходять на більш тривалий, потік, що намагаються показати м'якість та делікатну ауру. Цей рух популяризується з початку до середини 19 століття (романтична епоха). Сюжети багатьох романтичних балетів оберталися навколо духів жінок (сильфи, віліс та привиди), які поневолили серця та почуття смертних людей, а також таємниці уяви або мрії. Балет "La Sylphide" 1827 року вважається першим, а балет "Coppélia" вважається останньою роботою романтичного балету 1870 року. Знамениті танцюристи балету романтичної епохи: Марі Тагліоні, Фанні Ельслер та Жюль Перро. Жюль Перро також відомий своєю хореографією, особливо тією, що називається Жизель, часто вважається найпопулярнішим романтичним балетом.

Неокласичний балет[ред.ред. код]

Неокласичний балет - стиль, який використовує класичну балетну техніку та словниковий запас, але відхиляється від класичного балету при використанні абстрактних композицій. У неокласичному балеті часто немає чіткого сюжету, костюмів або декорацій. Музичний вибір може бути різноманітним і часто включає в себе музику, яка також є неокласичною (наприклад, Стравінський, Веберн). ]

Тім Шолль, автор книги "Від петипа до Баланчіна", вважає "Аполлона" Джорджа Баланчіна 1928 року першим неокласичним балетом. Аполлон представляв собою повернення до класичної форми у відповідь на абстрактні балети Сергія Дягілєва. Баланчін працював з сучасним танцювальним хореографом Мартою Грем, розширюючи свій вплив на сучасні техніки та ідеї, а також приніс сучасних танцюристів у свою компанію — з Нью-Йоркського балету Пола Тейлора, який у 1959 році виступав у епізодах Баланчіна.

Хоча Баланчін вважається особою неокласичного балету, були й інші, які внесли значний внесок у розвиток стилю. Симфонічні варіації Фрідріха Ештона (1946) — основна робота для хореографа, це твір, виконаний у білих туніках, абстрактний та мінімальний набір дизайнів без виразного сюжету.

Інша форма, модерний балет, також виникла як відгалуження неокласицизму. Серед новаторів у цій формі були Глен Тетлі, Роберт Джоффрі та Джеральд Арпін. Робота цих хореографів сприяла більшій атлетиці, що відійшла від так званого делікатесу балету.

Сучасний балет[ред.ред. код]

Сучасний балет — форма танцю, яка відкриває двері до будь-якого стилю. Включає в себе пішохідну, сучасну, джазову чи етнічну форми, хоча коріння класичного балету досить очевидні.

Іноді важко відрізняти цю форму від неокласичного або модерного балету. Багато сучасних концепцій балету походять від ідей та нововведень модерного танцю XX століття, у тому числі рухи на підлозі та обертання ніг. Цей балетний стиль часто виконується босоніж.

Джордж Баланчін, директор-засновник балетної трупи в Нью-Йорку, вважається піонером сучасного балету через його новаторський розвиток неокласичного балету. Ще один ранній сучасний балетмейстер, Твіла Тарп, хореографував Push Comes To Shove для Американського театру балету в 1976 році, а в 1986 році створив свою власну компанію "The Upper Room".

Сьогодні існує багато сучасних балетних компаній та хореографів. До них відносяться Алонсо Кінг та його компанія LINEAS Ballet; Метью Борн і його компанія New Adventures; Начо Дуато та його Compañia Nacional de Danza; Вільям Форсайт і Компанія "Форсайт" і Джирі Кіліан з Театру Nederlands Dans. Традиційно "класичні" компанії, такі як Маріїнський (Кіровський) балет та Паризький оперний балет, також регулярно виконують сучасні твори.

Примітки[ред.ред. код]

  1. балет
  2. [1]

Література[ред.ред. код]

  • Історія балетного мистецтва: від витоків - до початку XX ст. : навч. посіб. для студентів ф-тів мистецтва пед. ун-тів (спец. хореографія) та гуманітар. ф-тів ВНЗ / О. К. Зав'ялова; Сум. держ. пед. ун-т ім. А.С. Макаренка. - Вид. 2-ге. - Суми : Мрія, 2014. - 114 c.
  • Станішевський Ю. О. Український балет. К., 1963.
  • Станішевський Ю. О. Хореографічне мистецтво. К., 1969.
  • Станішевський Ю. О. Історія українського музичного театру. Опера. Балет. Оперета. 1917–1967. К., 1970.
  • Станішевський Ю. О. Український балетний театр. 1925–1975. Нариси історії. К., 1975.
  • Станішевський Ю. О. Балетний театр України. К., 1986.
  • Станішевський Ю. О. Національний академічний театр опери та балету України ім. Т. Шевченка, історія і сучасність. К., 2002.
  • Хореографічне мистецтво України у персоналіях: Біобібліогр. довід.: хореографи, артисти балету, композитори, диригенти, лібретисти, критики, художники / В. Д. Туркевич. — Київ: Біографічний інститут НАН України, 1999. — 223 c. — ISBN 966-7236-09-9
  • Балет : энциклопедия / гл. ред. Ю.Н. Григорович ; редкол.: В.В. Ванслов [и др.]. - М :. Советская энциклопедия, 1981. - 623 с. : ил.
  • Музыка и хореография современного балета. Сборник статей. Выпуск 3 / Общая редакция Петра Андреевича Гусева. — Ленинград : «Музыка». Ленинградское отделение, 1979. — 208 с. — 10 000 прим. (рос.)

Посилання[ред.ред. код]


Мистецтво Це незавершена стаття з мистецтва.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.
Вишивка Це незавершена стаття про культуру.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.