Піанола

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Піанола (pianola, player piano, autopiano), або «механічне фортепіано» — автоматичний музичний інтрумент, фортепіано з додатковим пристроєм для відтворення музики без участі виконавця.

Едвін Воуті (праворуч) з моделлю механічного фортепіано обмеженого виробництва. Фотографія з презентації інструменту в 1922 в Смітсонівському інституті, Вашингтон.

Музика для механічного фортепіано заздалегідь записується на перферованій ленті (на якій фіксується висота звуку, її тривалість і гучність) та відтворюється за допомогою спеціального пневматичного механізму.

Перший зразок піаноли був сконструйований американським майстром Едвіном Скоттом Воуті в 1895 році в Детроїті, в його домашній майстерні. Згодом, Воуті приєднується до компанії Aeolian Company, інструмент виставляється на продаж, піаноли виробляються в США, пізніше в Європі. Найбільшою популярністю піанола користувалася на початку XX століття і викликала особливий інтерес у композиторів, які написали спеціальні твори для цього інструменту. Серед них: Ігор Стравінський, Пауль Хіндеміт, Даріус Мійо, Персі Грейнджер та інші. З появою грамофона, піаноли поступово вийшли з широкого вжитку, і з 1929 року, практично перестали випускатися компаніями-виробниками.[1]

В другій половині XX століття до практики використання механічного фортепіано повертається видатний американський і мексиканський композитор-експериментатор Конлон Нанкарроу.[2]

Примітки[ред. | ред. код]