Підривач боєприпасу
Підрива́ч, підривни́к[1] — пристрій, призначений для підриву основного заряду боєприпасів (артилерійського снаряда, міни, авіабомби, бойової частини ракети, торпеди).
За принципом спрацьовування підривачі поділяються на контактні (ударні) і неконтактні.
Перший, найпростіший підривач, який розробив А. Нобель для забезпечення надійного вибуху винайденого ним динаміту, складається з капсуля й детонатора. Ініціюючим імпульсом у ньому був вогонь. Згодом у арміях різних країн поширились ударні підривачі, які домінують протягом останніх 100 років.
- Ударної дії — спрацьовують від удару об поверхню.
- Натискної дії — спрацьовують від натиску на чутливий датчик.
- Автоматичні, поділяють за типом впливу:
- магнітний,
- оптичний,
- радіопідривач та ін.
Підривачі індукційного типу мають індукційний датчик (вихровий генератор), що забезпечує підрив БЧ при проходженні ракети/снаряда поблизу металевої обшивки цілі. При прямому влученні підрив БЧ здійснюється дублюючим контактним підривачем.
- [1] [Архівовано 10 грудня 2009 у Wayback Machine.]
- ↑ Підривник // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
|
Це незавершена стаття про зброю. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |