Детонатор

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Schema Grenade-i18n.svg

Детона́тор — це пристрій, що використовують для підриву вибухівки.

Бувають детонатори багатьох типів — шнур, механічний, з годинниковим механізмом, електричний та радіо. Це лише основні типи детонаторів. Взагалі детонатор можна виготовити з будь-чого. Окремо слід розглянути запали від гранат, підривачі снарядів та капсулі.

Запали гранат бувають переважно трьох типів — терочний, сповільненої дії та дії від удару. Терочний полягає у принципі звичної нам хлопавки чи сірника. Різні речовини труться між собою і починається процес горіння. Принцип дії запалу сповільненої дії полягає в механічному надколі звичайного капсуля (як і в патронах), що підпалює заряд пороху, який, згоряючи, підпалює головну вибухову речовину. Такі запали використовуються, наприклад, у гранатах РГ-42, Ф-1, Китайська № 1, раритетних РГ-41 та багатьох інших. Також у наш час дуже часто використовують запали, що детонують при дотику до цілі. Такі запали, наприклад, використовують у гранатах РГО та РГН.

Завдяки механізму дальнього зведення запал такого типу спрацьовує вже під час руху гранати до цілі (через 1,2–1,8 секунди після кидку). Це робить його безпечнішим за інші. Окремо слід розглянути електродетонатори. Принцип їхньї дії — іскра або спіраль накалу. В місці розжарення спіралі зазвичай розташовують капсуль-детонатор та проміжний заряд ВР. Живиться електродитонатор від підривної машинки чи джерела постійного струму, наприклад, 9-вольтової батарейки типу «крона», для військових детонаторів. Електродитонатори широко використовується в радіокерованих пристроях — це компіляція радіоприймача та електродетонатора. Наприклад, Іракські партизани використовували як радіоприймач автосигналізацію. Електродитонатори умовно можна поділити на промислові та військові, промислові більші за габаритами.

Діюча речовина або суміш усіх детонаторів — ініціююча ВР.

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Детонация и детонаторы // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона: В 86 томах (82 т. и 4 доп.). — СПб., 1890–1907. (рос.)