Пінон лусонський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Пінон лусонський
Лусонські пінони (підвид P. l. brevirostris)
Лусонські пінони (підвид P. l. brevirostris)
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Птахи (Aves)
Ряд: Голубоподібні (Columbiformes)
Родина: Голубові (Columbidae)
Рід: Філіпінський пінон (Phapitreron)
Вид: Пінон лусонський
Phapitreron leucotis
(Temminck, 1823)
Підвиди

(Див. текст)

Посилання
Вікісховище: Phapitreron leucotis
Віківиди: Phapitreron leucotis
ITIS: 177283
МСОП: 22727826
NCBI: 135632

Пі́нон лусонський[2] (Phapitreron leucotis) — вид голубоподібних птахів родини голубових (Columbidae). Ендемік Філіппін.

Лусонський пінон (підвид P. l. brevirostris)

Довжина птаха становить 25 см. Забарвлення переважно темно-коричневе, нижня частина тіла дещо світліша. Горло має рудуватий відтінок, лоб сіруватий. Шия і спина мають бронзово-зелений або блакитний металевий відблиск. Під очима і далі до дзьоба ідуть вузькі смуги, зверху темні, знизу білі. Дзьоб короткий, вузький.

Підвиди

[ред. | ред. код]

Виділяють чотири підвиди:[3]

Деякі дослідники виділяють підвиди P. l. nigrorum і P. l. brevirostris у окремі види Phapitreron nigrorum і Phapitreron brevirostris[4][5][6].

Поширення і екологія

[ред. | ред. код]

Лусонські пінони живуть у вологих і сухих тропічних лісах, на узліссях і галявинах, в рідколіссях, чагарникових і бамбукових заростях. Зустрічаються на висоті до 1500 м над рівнем моря. Ведуть деревний спосіб життя. Живлятся переважно плодами. Сезон розмноження триває з березня по червень.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. BirdLife International (2016). Phapitreron leucotis.
  2. Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
  3. Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2022). Pigeons. IOC World Bird List Version 12.1. International Ornithologists' Union. Процитовано 30 квітня 2022.
  4. Collar, N.J. (2011). Species limits in some Philippine birds including the Greater Flameback Chrysocolaptes lucidus (PDF). Forktail. 27: 29—38.
  5. BirdLife International (2016). Phapitreron nigrorum.
  6. BirdLife International (2016). Phapitreron brevirostris.

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Gerhard Rösler: Die Wildtauben der Erde – Freileben, Haltung und Zucht. Verlag M. & H. Schaper, Alfeld-Hannover 1996
  • David Gibbs, Eustace Barnes, John Cox: Pigeons and Doves – A Guide to the Pigeons and Doves of the World. Pica Press, Sussex 2001