Пітер Вайтгед

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Пітер Вайтгед
Громадянство Велика Британія Велика Британія
Дата народження 12 листопада 1914(1914-11-12)
Дата смерті 21 вересня 1958(1958-09-21) (43 роки)
Статистика в чемпіонатах світу з Формули-1
Дебют Flag of Monaco.svg Монако 1950
Остання гонка Flag of the United Kingdom.svg Велика Британія 1954
Сезони 19501954
Команди Ferrari, G A Vandervell
Гран-прі (старти) 12 (10)
Перемоги 0
Подіуми 1
Поули 0
Найшвидші кола 0
Очки 4

Пітер Нейлд Вайтгед (англ. Peter Neild Whitehead, Peter N. Whitehead), більше відомий як Пітер Вайтгед; (нар. 12 листопада 1914 — пом. 21 вересня 1958) — британський автогонщик ХХ століття, переможець довоєнного Гран-прі Австралії 1938 року та 24 годин Ле-Мана 1951 року (разом з Пітером Волкером), учасник чемпіонату Формула-1 у 19501954 роках та гонки на витривалість 1000 км Нюрнбургрингу у 1957[1]. Загинув під час заїздів спортпрототипів Тур де Франс у 1958 році.

Життєпис[ред. | ред. код]

Достеменних відомостей про життя Пітера Вайтгеда досить мало. Він народився 12 листопада 1914 року у Менстоні в Західному Йоркширі, в заможній родині, що мала вовняний бізнес у Бредфорді.[2] Після смерті батька Пітера, матір вийшла заміж вдруге за старшого брата чоловіка. У 1922 в родині народився син Ґрем.[3]

Ще у підлітковому віці Пітер Вайтгед брав участь у змаганнях, що влаштовував «Клуб власників Бугатті»[4] на чілтернських пагорбах біля селища Чалфонт Ст Петер на північному сході Бакінгемширу.[5] А 1935-го під час заїздів Формули Libre[6] на Alta з двигуном 1074 куб.см він став третім на гран-прі Лімерика.[7]

Починаючи з 1936 року, Вайтгед пілотував полуторалітрову ERA R10B чорного кольору.[8] З нею він взяв участь у перегонах IX Junior Car Club 200 Mile + Andre Gold Cup у класі «вуатюретт» з об'ємом двигунів до 1.5 л, зійшовши на десятому колі через зламаний поршень.[9] На ній же вони з Пітером Волкером стали третіми на II ГП Донінгтона 3 жовтня 1936, стартувавши з четвертого ряду та відставши від переможців на шість хвилин.[10]

У квітні 1937-го він став п'ятим на Coronation Trophy у Лондоні. 3 червня знову з Волкером вони стали також п'ятими під час V RAC International Light Car Race на острові Мен, пройшовши 50 кіл дистанції за 2 години 50 хвилин, а вже за десять днів Пітер брав участь у II гран-прі Флоренції, де на фініші був восьмим.[11]

У жовтні він збирався змагатися за Tourist Trophy у Донінгтон Парку, але його виступ не відбувся.[12]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Світлини автівок Пітера Вайтгеда [1] (англ.)
  2. John Medley.Bathurst, the Cradle of Australian Motor Racing.Wahroonga, N.S.W. : Turton &​ Armstrong, 1997. ISBN 090803170X
  3. Гілка автомобільного форуму, присвячена Пітеру Вайтгеду [2] (англ.)
  4. («Bugatti Owners Club», «B.O.C.»)
  5. Світлина, де Пітер Вайтгед пілотує Riley Brooklands з чотирициліндровим двигуном об'ємом 1089 куб.см на змаганнях «B.O.C.» у віці 17 років, 25 червня 1932 року [3]
  6. Alta Car & Engineering Co [4](англ.)
  7. Гран-прі Лімерика-1935. Відео [5] (англ.)
  8. Автівки ЕРА [6] (англ.)
  9. IX Junior Car Club 200 Mile + Andre Gold Cup [7] (англ.)
  10. II ГП Донінгтона [8] (англ.)
  11. Гоночні змагання 1937 року [9] (англ.)
  12. Tourist Trophy 1937 [10]

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]