Формула-1 — Чемпіонат 1950

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
1-й чемпіонат світу Формули-1
 немає    Сезон 1950    1951 
Ніно Фаріна став першим в історії чемпіоном Формули-1
NinoFarina.jpg
Чемпіон світу
Італія Ніно Фаріна (Alfa Romeo SpA)

Формула-1 1950 року — сезон чемпіонату світу з автоперегонів у класі Формула-1. Чемпіонат відбувся у період з травня по вересень та містив 7 Гран-прі. Сезон розпочався з Гран-прі Великої Британії 13 травня та закінчився на Гран-прі Італії 3 вересня. Переможцем в особистому заліку став Джузеппе Фаріна.

Передісторія[ред. | ред. код]

Передумови перегонів "Формули-1" з'явилися в 1920-і і 1930-і роки на чемпіонатах Гран-прі Європи. Перед Другою світовою війною організаціям, які беруть участь у Гран-прі, був сформульований перший регламент проведення чемпіонату. Планувалося, що він почне діяти в 1941, але через війну, ці правила вступили в силу тільки в 1946.

Сформована FIA (Міжнародна автомобільна федерація), в 1946 представила остаточно сформовані правила "Формули 1", які вступили в силу у 1947 році.

1947 прийнято вважати початком ери "Королівських автоперегонів — Формули 1". Саме з цього року почали проводитися змагання у класі "Формула А", він передбачав робочий об'єм атмосферних двигунів 4500 см³, а оснащених компресором — 1500 см³. Цей клас і став прабатьком першої формули. Рішення про проведення чемпіонатів світу з автоперегонів у класі "Формула 1" було прийнято FIA в 1949 за ініціативою делегата від Італії Антоніо Брівіо Сфорца.

Вимоги до автомобілів з класу "Формула А" дозволяли брати участь у перегонах автомобілів довоєнної розробки, таким, як "Alfa-Romeo-158" або "Maserati-4CL".

Система нарахування очок була прямо протилежна тим, що використовувалися в чемпіонатах світу серед марок в 1925-1927 і чемпіонатах Європи у 1935-1939: там використовувалася система "штрафних" очок, і завданням учасників було набрати їх якомога менше, а за регламентом Формули 1, очки в чемпіонаті нараховувалися за місця на фініші з першого по п'яте за наступною схемою: 8-6-4-3-2; ще одне очко присуджувалося за найкраще коло в гонці. Чемпіоном ставав гонщик, який набрав найбільшу кількість очок. У залік чемпіонату йшли чотири найкращі результати із семи етапів, причому одним з них стала американська 500-мильні перегони в Індіанаполісі — таким чином, FIA вирішила спробувати звести разом європейський і американський автоспорт, шляхи яких до того часу вже встигли дещо розійтися.

Команди та пілоти[ред. | ред. код]

Команда/учасник Конструктор Шасі Двигун Шини Пілот Етапи
Італія Альфа Ромео SpA Альфа Ромео 158/159 Alfetta Alfa Romeo 158 1.5 L8 s P Аргентина Хуан-Мануель Фанхіо 1–2, 4–7
Італія Джузеппе Фаріна 1–2, 4–7
Італія Луїджі Фаджолі 1–2, 4–7
Велика Британія Редж Пернелл 1
Італія Консальво Санезі 7
Італія П'єро Таруффі 7
Італія Скудерія Амброзіана Мазераті 4CLT Maserati 4CLT 1.5 L4 s 'D

Велика Британія Девід Маррей 1, 7
Велика Британія Девід Гемпшир 1, 6
Велика Британія Редж Пернелл 6
Велика Британія Тасо Матісон ERA E ERA 1.5 L6 s 'D

Велика Британія Леслі Джонсон 1
Велика Британія Пітер Вокер ERA E ERA 1.5 L6 s 'D

Велика Британія Пітер Вокер 1
Велика Британія Тоні Ролт 1
Велика Британія Джо Фрай Мазераті 4CL Maserati 4CL 1.5 L4 s 'D

Велика Британія Джо Фрай 1
Велика Британія Браян Шейв-Тейлор 1
Велика Британія Кат Гаррісон ERA B ERA 1.5 L6 s 'D

Велика Британія Кат Гаррісон 1–2, 7
Велика Британія Боб Джерард ERA BA ERA 1.5 L6 s 'D

Велика Британія Боб Джерард 1–2
Франція Талбот-Лаго Талбот-Лаго T26C-DAT26CT26C-GS Talbot 23CV 4.5 L6 'D

Франція Ів Жиро-Кабанту 1, 4–6
Франція Луї Роз'є 1, 4–6
Франція Філіп Етанселен 1, 5
Франція Ежен Мартен 1, 4
Франція Раймон Зоммер 6
Бельгія Ecurie Belge Талбот-Лаго T26C Talbot 23CV 4.5 L6 'D

Бельгія Джонні Клез 1–2, 4–7
Італія Оффічіні Альфієрі Мазераті Мазераті 4CLT/48 Maserati 4CLT 1.5 L4 s 'P

Монако Луї Широн 1–2, 4, 6–7
Італія Франко Роль 2, 6–7
Швейцарія Енріко Плате Мазераті 4CLT/48 Maserati 4CLT 1.5 L4 s P Швейцарія Туло де Граффенрід 1–2, 4, 7
Таїланд Бірабонгзе Банубанд 1–2, 4, 7
Ірландія Джо Келлі Альта GP Alta 1.5 L4 s 'D

Ірландія Джо Келлі 1
Велика Британія Джефф Кросслі Альта GP Alta 1.5 L4 s 'D

Велика Британія Джефф Кросслі 1, 5
Аргентина Скудерія Акілле Варці Мазераті 4CLT/484CL Maserati 4CLT 1.5 L4 s

Maserati 4CL 1.5 L4 s

P Аргентина Хосе Фройлан Гонсалес 2, 6
Аргентина Альфредо Піан 2
Італія Нелло Пагані 4
Швейцарія Тоні Бранка 4
США Horschell Racing Corporation Cooper-J.A.P. T 12 JAP 1.1 V2 'D

США Гаррі Шелл 2
Франція Гордіні Simca-Gordini T 15 Simca-Gordini 15C 1.5 L4 s E Франція Робер Манзон 2, 6–7
Франція Моріс Трентін'ян 2, 7
Франція Філіп Етанселен Талбот-Лаго T26CT26C-DA Talbot 23CV 4.5 L6 'D

Франція Філіп Етанселен 2, 4, 6–7
Франція Ежен Шабу 6
Франція Луї Роз'є Талбот-Лаго T26CT26C-GS Talbot 23CV 4.5 L6 'D

Франція Луї Роз'є 2, 7
Франція Анрі Луво 7
Велика Британія Пітер Вайтгед Феррарі 125 Ferrari 125 F1 1.5 V12 s 'D

P

Велика Британія Пітер Вайтгед 2, 6–7
Італія Скудерія Феррарі Феррарі 125166F2-50275375 Ferrari 125 F1 1.5 V12 s

Ferrari 166 F2 2.0 V12

Ferrari 275 F1 3.3 V12

Ferrari 375 F1 4.5 V12

P Італія Луїджі Віллорезі 2, 4–5
Італія Альберто Аскарі 2, 4–5, 7
Франція Раймон Зоммер 2, 4
Італія Доріно Серафіні 7
Італія Скудерія Мілан Мазераті-Спелуцці 4CLT/50 Speluzzi 1.5 L4 P Італія Феліче Бонетто 4, 6
Італія Франко Комотті 7
Мілан-Спелуцці 1 Італія Феліче Бонетто 7
США Гаррі Шелл Талбот-Лаго T26C Talbot 23CV 4.5 L6 'D

США Гаррі Шелл 4
Франція П'єр Левег Талбот-Лаго T26C Talbot 23CV 4.5 L6 'D

Франція П'єр Левег 5–7
Франція Раймон Зоммер Талбот-Лаго T26C Talbot 23CV 4.5 L6 'D

Франція Раймон Зоммер 5, 7
Франція Ежен Шабу Талбот-Лаго T26C-DA Talbot 23CV 4.5 L6 'D

Франція Ежен Шабу 5–6
Швейцарія Тоні Бранка Мазераті 4CL Maserati 4CL 1.5 L4 s P Швейцарія Тоні Бранка 5
Франція Шарль Поцці Талбот-Лаго T26C Talbot 23CV 4.5 L6 'D

Франція Шарль Поцці 6
Франція Луї Роз'є 6
Італія Клементе Біондетті Феррарі-Ягуар 166 S Jaguar XK 3.4 L6 P Італія Клементе Біондетті 7
Німеччина Пауль Піч Мазераті 4CLT/48 Maserati 4CLT 1.5 L4 s P Німеччина Пауль Піч 7
Франція Гі Мересс Талбот-Лаго T26C Talbot 23CV 4.5 L6 'D

Франція Гі Мересс 7

Чемпіонат[ред. | ред. код]

Гран-прі Великої Британії[ред. | ред. код]

Перший чемпіонат світу відкрився 13 травня 1950 перегонами на Гран Прі Великої Британії на трасі Сільверстоун. Несподіванок вона не піднесла: заводська команда "Alfa-Romeo", зі своїми автомобілями моделі "-158" домінувала на гоночних трасах в післявоєнні роки, не підвела і тут. Три її основних гонщика — Джузеппе Фаріна, Хуан Мануель Фанхіо і Луїджі Фаджолі — зайняли перші три місця на старті. Фанхіо був змушений зійти через поломку двигуна, і першим до фінішу прийшов Фаріна, на 2,6 секунди випередивши Фаджолі. Інші два місця у заліковій п'ятірці дісталися гонщикам на французьких "Talbot-Lago-T26C" — Іву Жіро-Кабанту і Луї Розьє, — але вони програли Фаріна по два кола.

Гран-Прі Монако[ред. | ред. код]

На наступному етапі — Гран-Прі Монако 21 травня — вже на старті стався великий завал, в результаті якого з перегонів відразу вибуло дев'ять учасників, в тому числі Фаріна і Фаджолі. За їхньої відсутності Фанхіо, який, вигравши старт з поул-позиції, уникнув всіх колізій, виграв з середньою швидкістю 98,70 км/г (ці перегони досі залишаються найповільнішими в історії чемпіонатів світу). Друге місце з колом відставання зайняв італієць Альберто Аскарі, що представляв тут команду дебютанта "Ferrari". Третім став знаменитий гонщик довоєнних років Луї Широн на заводській "Maserati", четвертим — Раймон Соммер на "Ferrari" (їхнє відставання від Фанхіо склало вже два і три кола відповідно).

Індіанаполіс[ред. | ред. код]

Третім етапом чемпіонату офіційно вважалася американська 500-мильні перегони в Індіанаполісі. Але ніхто з основних учасників чемпіонату туди не приїхав, і в Індіанаполісі правили бал місцеві зірки. Перегони виграв Джонні Парсонс, отримавши дев'ять очок в залік чемпіонату світу.

Гран Прі Швейцарії[ред. | ред. код]

Потім відбувся Гран Прі Швейцарії, де тріо гонщиків "Alfa-Romeo" знову царювало на трасі. Вже звично зайнявши перші три місця в кваліфікації, а потім впоравшись з прорвом на старті вперед з другого ряду Аскарі, Фанхіо, Фаріна і Фаджолі тікали все далі й далі від решти, на чолі яких йшли Аскарі і Віллорезі на "Ferrari". У підсумку переміг Фаріна, Фаджолі став другим, відставши на 0,4 секунди, а от Фанхіо, як і в Сільверстоуні, не пощастило: поломка двигуна. Зійшли і обидва гонщики "Ferrari", і третє місце зайняв Розьє.

Гран Прі Бельгії[ред. | ред. код]

За підсумками чотирьох етапів таблицю чемпіонату очолював Фаріна з 18 очками. У Фаджолі було 12, а у Фанхіо — всього дев'ять. Однак аргентинець не змирився з таким станом речей і виграв п'ятий етап, який відбувся в Бельгії. Фаджолі знову зайняв друге місце, а третім став Розьє. Лідер чемпіонату, стартувавши з поул-позиції, фінішував лише четвертим, відчуваючи проблеми з трансмісією на останніх колах. Деяку інтригу в перегони вніс Соммер на "Talbot", що лідирував п'ять кіл після того, як гонщики "Alfa-Romeo" відвідали бокси для дозаправки. До нещастя, француз змушений був припинити боротьбу: згорів двигун на його автомобілі.

Гран-Прі Франції[ред. | ред. код]

Шостий етап Гран-Прі Франції знову закінчився перемогою Фанхіо, на рахунку якого тут було й найкраще коло. Фаджолі в третій раз поспіль фінішував другим, а третє місце зайняв Пітер Вайтгед на новій "Ferrari 375" з атмосферним двигуном, що дебютувала на минулому етапі в Спа-Франкоршамп (він, проте, був приватним гонщиком, а сама "Scuderia Ferrari" в Реймсі відсутня). Що до Фаріни, то він спочатку йшов першим, потім проблеми з подачею палива відкинули його далеко назад. Джузеппе зумів прорізати пелотон і вийти на третє місце, але лише для того, щоб незабаром зійти остаточно.

Після шести перегонів у чемпіонаті склалася така ситуація: Фанхіо мав 26 очок, Фаджолі — 24, Фаріна — 22. Тільки ці три гонщики могли розіграти між собою титул чемпіона світу: у Розьє на четвертому місці було тільки 10 очок.

Гран Прі Італії[ред. | ред. код]

Чемпіонат закінчувався Гран Прі Італії в Монці. Вдруге в сезоні в перший ряд стартового поля прорвався гонщик на автомобілі іншої марки, ніж "Alfa-Romeo": першим був у Монако Хосе Фройлан Гонсалес на "Maserati", а в Монці Аскарі за кермом "Ferrari" показав у кваліфікації другий результат. Зі старту перегони очолив Фаріна, постійно відбиваючи атаки Аскарі. Альберто навіть зумів на два кола вийти вперед. Фанхіо йшов на третьому місці, показавши найкраще коло в гонці, але зійшов на двадцять четвертому колі через поломку коробки передач. Трьома колами раніше зійшов і Аскарі. Обидва вони продовжили перегони: Фанхіо — на автомобілі П'єро Таруффі, а Аскарі — Доріна Серафіно.

Але якщо Аскарі вдалося фінішувати на другому місці, то Фанхіо незабаром остаточно з'їхав: згорів двигун. Фаріна виграв перегони, випередивши Аскарі на 1 хвилину 18,6 секунд, і став першим чемпіоном світу в класі Формула-1. Третім, слідом за екіпажем Аскарі — Серафіно, фінішував Фаджолі, однак до свого рахунку він нічого не додав — його 24 очки були отримані за чотири других місця — і, таким чином, став третім, маючи загальну суму очок на одне більше, ніж Фанхіо, який посів друге місце.

Аргентинець Хуан-Мануель Фанхіо в наступні роки п'ять разів ставав чемпіоном світу. Фанхіо запам'ятався одним з найбільших гонщиків Формули-1 і довгий час був рекордсменом за кількістю чемпіонських титулів.

Заліку Кубка Конструкторів в ті роки не існувало, але, якщо б він проводився, то переможцем перших перегонів Формули-1 стала б з великим відривом команда "Alfa-Romeo".

Джерела[ред. | ред. код]