Формула-1 — Чемпіонат 1950

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
1-й чемпіонат світу Формули-1
◄ немає    Сезон 1950    1951 ►
Ніно Фаріна став першим в історії чемпіоном Формули-1
Чемпіон світу
Італія Ніно Фаріна (Alfa Romeo)

Формула-1 1950 року — сезон чемпіонату світу з автоперегонів у класі Формула-1. Чемпіонат відбувся у період з травня по вересень та складався з 7 Гран-прі. Сезон розпочався з Гран-прі Великої Британії 13 травня та закінчився на Гран-прі Італії 3 вересня. Переможцем в особистому заліку став Джузеппе Фаріна.

Команди та пілоти[ред. | ред. код]

Наступні команди та пілоти брали участь у Чемпіонаті світу 1950 року.

Команда Конструктор Шасі Двигун Шини Пілот Гран-прі
Італія Alfa Romeo SpA Alfa Romeo 158
159 		Alfa Romeo 158 1.5 L8 s P Аргентина Хуан-Мануель Фанхіо 1–2, 4–7
Італія Джузеппе Фаріна 1–2, 4–7
Італія Луїджі Фаджолі 1–2, 4–7
Велика Британія Редж Парнелл 1
Італія Консальво Санезі 7
Італія П'єро Таруффі 7
Італія Scuderia Ambrosiana Maserati 4CLT/48 Maserati 4CLT 1.5 L4 s D Велика Британія Девід Мюррей 1, 7
Велика Британія Девід Гемпшир 1, 6
Велика Британія Редж Парнелл 6
Велика Британія T.A.S.O. Mathieson ERA E ERA 1.5 L6 s D Велика Британія Леслі Джонсон 1
Велика Британія Пітер Вокер ERA E ERA 1.5 L6 s D Велика Британія Пітер Вокер 1
Велика Британія Тоні Ролт 1
Велика Британія Джо Фрай Maserati 4CL Maserati 4CL 1.5 L4 s D Велика Британія Джо Фрай 1
Велика Британія Браян Шо-Тейлор 1
Велика Британія Кат Гаррісон ERA B ERA 1.5 L6 s D Велика Британія Кат Гаррісон 1–2, 7
Велика Британія Боб Джерард ERA B
A 		ERA 1.5 L6 s D Велика Британія Боб Джерард 1–2
Франція Automobiles Talbot-Darracq Talbot-Lago T26C-DA
T26C
T26C-GS 		Talbot 23CV 4.5 L6 D Франція Ів Жиро-Кабанту 1, 4–6
Франція Луї Розьє 1, 4–6
Франція Філіп Етанселен 1, 5
Франція Ежен Мартен 1, 4
Франція Реймонд Зоммер 6
Бельгія Ecurie Belge Talbot-Lago T26C Talbot 23CV 4.5 L6 D Бельгія Джонні Клас 1–2, 4–7
Італія Officine Alfieri Maserati Maserati 4CLT/48 Maserati 4CLT 1.5 L4 s P Монако Луї Широн 1–2, 4, 6–7
Італія Франко Роль 2, 6–7
Швейцарія Enrico Platé Maserati 4CLT/48 Maserati 4CLT 1.5 L4 s P Швейцарія Туло де Граффенрід 1–2, 4, 7
Таїланд Бірабонгзе Банудей 1–2, 4, 7
Ірландія Джо Келлі Alta GP Alta 1.5 L4 s D Ірландія Джо Келлі 1
Велика Британія Джеффрі Кросслі Alta GP Alta 1.5 L4 s D Велика Британія Джеффрі Кросслі 1, 5
Аргентина Scuderia Achille Varzi Maserati 4CLT/48
4CL 		Maserati 4CLT 1.5 L4 s
Maserati 4CL 1.5 L4 s 		P Аргентина Хосе Фройлан Гонсалес 2, 6
Аргентина Альфредо П'ян 2
Італія Нелло Пагані 4
Швейцарія Тоні Бранка 4
США Horschell Racing Corporation Cooper-JAP T12 JAP 1.1 V2 D США Гаррі Шелл 2
Франція Equipe Gordini Simca-Gordini T15 Simca-Gordini 15C 1.5 L4 s E Франція Роберт Манзон 2, 6–7
Франція Моріс Трентіньян 2, 7
Франція Філіп Етанселен Talbot-Lago T26C
T26C-DA 		Talbot 23CV 4.5 L6 D Франція Філіп Етанселен 2, 4, 6–7
Франція Ежен Шабу 6
Франція Ecurie Rosier Talbot-Lago T26C
T26C-GS 		Talbot 23CV 4.5 L6 D Франція Луї Розьє 2, 7
Франція Анрі Луво 7
Велика Британія Пітер Вайтгед Ferrari 125 Ferrari 125 F1 1.5 V12 s D


P

Велика Британія Пітер Вайтгед 2, 6–7
Італія Scuderia Ferrari Ferrari 125
166F2-50
275
375 		Ferrari 125 F1 1.5 V12 s
Ferrari 166 F2 2.0 V12
Ferrari 275 F1 3.3 V12
Ferrari 375 F1 4.5 V12 		P Італія Луїджі Віллорезі 2, 4–6
Італія Альберто Аскарі 2, 4–7
Франція Реймонд Зоммер 2, 4
Італія Доріно Серафіні 7
Італія Scuderia Milano Maserati-Speluzzi 4CLT/50 Speluzzi 1.5 L4 s[1] P Італія Феліче Бонетто 4, 6
Італія Франко Комотті 7
Milano-Speluzzi[2] 1[2] Італія Феліче Бонетто 7
США Ecurie Bleue Talbot-Lago T26C Talbot 23CV 4.5 L6 D США Гаррі Шелл 4
Франція П'єр Левег Talbot-Lago T26C Talbot 23CV 4.5 L6 D Франція П'єр Левег 5–7
Франція Реймонд Зоммер Talbot-Lago T26C Talbot 23CV 4.5 L6 D Франція Реймонд Зоммер 5, 7
Франція Ecurie Lutetia Talbot-Lago T26C-DA Talbot 23CV 4.5 L6 D Франція Ежен Шабу[a] 5–6
Швейцарія Antonio Branca Maserati 4CL Maserati 4CL 1.5 L4 s P Швейцарія Тоні Бранка 5
Франція Шарль Поцці Talbot-Lago T26C Talbot 23CV 4.5 L6 D Франція Шарль Поцці 6
Франція Луї Розьє 6
Італія Клементе Біондетті Ferrari-Jaguar Biondetti/166 SC Jaguar XK 3.4 L6 P Італія Клементе Біондетті 7
ФРН Пауль Піч Maserati 4CLT/48 Maserati 4CLT 1.5 L4 s P ФРН Пауль Піч 7
Франція Ґі Мересс Talbot-Lago T26C Talbot 23CV 4.5 L6 D Франція Ґі Мересс 7
Джерело:[4]

Календар[ред. | ред. код]

№ Гран-прі Траса Дата
1 Велика Британія Гран-прі Великої Британії Автодром Сільверстоун, Сільверстоун 13 травня
2 Монако Гран-прі Монако Міська траса Монте-Карло, Монте-Карло 21 травня
3 США 500 миль Індіанаполіса Індіанаполіс Мотор Спідвей, Спідвей, Індіана 30 травня[b]
4 Швейцарія Гран-прі Швейцарії Бремгартен, Берн 4 червня
5 Бельгія Гран-прі Бельгії Спа-Франкоршам, Спа 18 червня
6 Франція Гран-прі Франції Реймс-Ге, Ге 2 липня
7 Італія Гран-прі Італії Автодром Монца, Монца 3 вересня
Джерело:[5]

Передісторія[ред. | ред. код]

Передумови перегонів "Формули-1" з'явилися в 1920-і і 1930-і роки на чемпіонатах Гран-прі Європи. Перед Другою світовою війною організаціям, які беруть участь у Гран-прі, був сформульований перший регламент проведення чемпіонату. Планувалося, що він почне діяти в 1941, але через війну, ці правила вступили в силу тільки в 1946.

Сформована FIA (Міжнародна автомобільна федерація), в 1946 представила остаточно сформовані правила "Формули 1", які вступили в силу у 1947 році.

1947 прийнято вважати початком ери "Королівських автоперегонів — Формули 1". Саме з цього року почали проводитися змагання у класі "Формула А", він передбачав робочий об'єм атмосферних двигунів 4500 см³, а оснащених компресором — 1500 см³. Цей клас і став прабатьком першої формули. Рішення про проведення чемпіонатів світу з автоперегонів у класі "Формула 1" було прийнято FIA в 1949 за ініціативою делегата від Італії Антоніо Брівіо Сфорца.

Вимоги до автомобілів з класу "Формула А" дозволяли брати участь у перегонах автомобілів довоєнної розробки, таким, як "Alfa-Romeo-158" або "Maserati-4CL".

Система нарахування очок була прямо протилежна тим, що використовувалися в чемпіонатах світу серед марок в 1925-1927 і чемпіонатах Європи у 1935-1939: там використовувалася система "штрафних" очок, і завданням учасників було набрати їх якомога менше, а за регламентом Формули 1, очки в чемпіонаті нараховувалися за місця на фініші з першого по п'яте за наступною схемою: 8-6-4-3-2; ще одне очко присуджувалося за найкраще коло в гонці. Чемпіоном ставав гонщик, який набрав найбільшу кількість очок. У залік чемпіонату йшли чотири найкращі результати із семи етапів, причому одним з них стала американська 500-мильні перегони в Індіанаполісі — таким чином, FIA вирішила спробувати звести разом європейський і американський автоспорт, шляхи яких до того часу вже встигли дещо розійтися.

Чемпіонат[ред. | ред. код]

Гран-прі Великої Британії[ред. | ред. код]

Докладніше: Формула-1 — Гран-прі Великої Британії 1950

Перший чемпіонат світу відкрився 13 травня 1950 перегонами на Гран Прі Великої Британії на трасі Сільверстоун. Несподіванок вона не піднесла: заводська команда "Alfa-Romeo", зі своїми автомобілями моделі "-158" домінувала на гоночних трасах в післявоєнні роки, не підвела і тут. Три її основних гонщика — Джузеппе Фаріна, Хуан Мануель Фанхіо і Луїджі Фаджолі — зайняли перші три місця на старті. Фанхіо був змушений зійти через поломку двигуна, і першим до фінішу прийшов Фаріна, на 2,6 секунди випередивши Фаджолі. Інші два місця у заліковій п'ятірці дісталися гонщикам на французьких "Talbot-Lago-T26C" — Іву Жіро-Кабанту і Луї Розьє, — але вони програли Фаріна по два кола.

Гран-прі Монако[ред. | ред. код]

Докладніше: Формула-1 — Гран-прі Монако 1950

На наступному етапі — Гран-Прі Монако 21 травня — вже на старті стався великий завал, в результаті якого з перегонів відразу вибуло дев'ять учасників, в тому числі Фаріна і Фаджолі. За їхньої відсутності Фанхіо, який, вигравши старт з поул-позиції, уникнув всіх колізій, виграв з середньою швидкістю 98,70 км/г (ці перегони досі залишаються найповільнішими в історії чемпіонатів світу). Друге місце з колом відставання зайняв італієць Альберто Аскарі, що представляв тут команду дебютанта "Ferrari". Третім став знаменитий гонщик довоєнних років Луї Широн на заводській "Maserati", четвертим — Раймон Соммер на "Ferrari" (їхнє відставання від Фанхіо склало вже два і три кола відповідно).

500 миль Індіанаполіса[ред. | ред. код]

Докладніше: 500 миль Індіанаполіса 1950

Третім етапом чемпіонату офіційно вважалася американська 500-мильні перегони в Індіанаполісі. Але ніхто з основних учасників чемпіонату туди не приїхав, і в Індіанаполісі правили бал місцеві зірки. Перегони виграв Джонні Парсонс, отримавши дев'ять очок в залік чемпіонату світу.

Гран Прі Швейцарії[ред. | ред. код]

Докладніше: Формула-1 — Гран-прі Швейцарії 1950

Потім відбувся Гран Прі Швейцарії, де тріо гонщиків "Alfa-Romeo" знову царювало на трасі. Вже звично зайнявши перші три місця в кваліфікації, а потім впоравшись з прорвом на старті вперед з другого ряду Аскарі, Фанхіо, Фаріна і Фаджолі тікали все далі й далі від решти, на чолі яких йшли Аскарі і Віллорезі на "Ferrari". У підсумку переміг Фаріна, Фаджолі став другим, відставши на 0,4 секунди, а от Фанхіо, як і в Сільверстоуні, не пощастило: поломка двигуна. Зійшли і обидва гонщики "Ferrari", і третє місце зайняв Розьє.

Гран Прі Бельгії[ред. | ред. код]

Докладніше: Формула-1 — Гран-прі Бельгії 1950

За підсумками чотирьох етапів таблицю чемпіонату очолював Фаріна з 18 очками. У Фаджолі було 12, а у Фанхіо — всього дев'ять. Однак аргентинець не змирився з таким станом речей і виграв п'ятий етап, який відбувся в Бельгії. Фаджолі знову зайняв друге місце, а третім став Розьє. Лідер чемпіонату, стартувавши з поул-позиції, фінішував лише четвертим, відчуваючи проблеми з трансмісією на останніх колах. Деяку інтригу в перегони вніс Соммер на "Talbot", що лідирував п'ять кіл після того, як гонщики "Alfa-Romeo" відвідали бокси для дозаправки. До нещастя, француз змушений був припинити боротьбу: згорів двигун на його автомобілі.

Гран-Прі Франції[ред. | ред. код]

Докладніше: Формула-1 — Гран-прі Франції 1950

Шостий етап Гран-Прі Франції знову закінчився перемогою Фанхіо, на рахунку якого тут було й найкраще коло. Фаджолі в третій раз поспіль фінішував другим, а третє місце зайняв Пітер Вайтгед на новій "Ferrari 375" з атмосферним двигуном, що дебютувала на минулому етапі в Спа-Франкоршамп (він, проте, був приватним гонщиком, а сама "Scuderia Ferrari" в Реймсі відсутня). Що до Фаріни, то він спочатку йшов першим, потім проблеми з подачею палива відкинули його далеко назад. Джузеппе зумів прорізати пелотон і вийти на третє місце, але лише для того, щоб незабаром зійти остаточно.

Після шести перегонів у чемпіонаті склалася така ситуація: Фанхіо мав 26 очок, Фаджолі — 24, Фаріна — 22. Тільки ці три гонщики могли розіграти між собою титул чемпіона світу: у Розьє на четвертому місці було тільки 10 очок.

Гран Прі Італії[ред. | ред. код]

Докладніше: Формула-1 — Гран-прі Італії 1950

Чемпіонат закінчувався Гран Прі Італії в Монці. Вдруге в сезоні в перший ряд стартового поля прорвався гонщик на автомобілі іншої марки, ніж "Alfa-Romeo": першим був у Монако Хосе Фройлан Гонсалес на "Maserati", а в Монці Аскарі за кермом "Ferrari" показав у кваліфікації другий результат. Зі старту перегони очолив Фаріна, постійно відбиваючи атаки Аскарі. Альберто навіть зумів на два кола вийти вперед. Фанхіо йшов на третьому місці, показавши найкраще коло в гонці, але зійшов на двадцять четвертому колі через поломку коробки передач. Трьома колами раніше зійшов і Аскарі. Обидва вони продовжили перегони: Фанхіо — на автомобілі П'єро Таруффі, а Аскарі — Доріна Серафіно.

Але якщо Аскарі вдалося фінішувати на другому місці, то Фанхіо незабаром остаточно з'їхав: згорів двигун. Фаріна виграв перегони, випередивши Аскарі на 1 хвилину 18,6 секунд, і став першим чемпіоном світу в класі Формула-1. Третім, слідом за екіпажем Аскарі — Серафіно, фінішував Фаджолі, однак до свого рахунку він нічого не додав — його 24 очки були отримані за чотири других місця — і, таким чином, став третім, маючи загальну суму очок на одне більше, ніж Фанхіо, який посів друге місце.

Аргентинець Хуан-Мануель Фанхіо в наступні роки п'ять разів ставав чемпіоном світу. Фанхіо запам'ятався одним з найбільших гонщиків Формули-1 і довгий час був рекордсменом за кількістю чемпіонських титулів.

Заліку Кубка конструкторів в ті роки не існувало, але, якщо б він проводився, то переможцем першого Чеміонату світу Формули-1 з великим відривом став би італійський конструктор Alfa Romeo.

Результати та положення в заліках[ред. | ред. код]

Гран-прі[ред. | ред. код]

№ Гран-прі Поул-позиція Швидке коло Переможець Конструктор Шини Звіт
1 Велика Британія Гран-прі Великої Британії Італія Джузеппе Фаріна Італія Джузеппе Фаріна Італія Джузеппе Фаріна Італія Альфа Ромео P Звіт
2 Монако Гран-прі Монако Аргентина Хуан-Мануель Фанхіо Аргентина Хуан-Мануель Фанхіо Аргентина Хуан-Мануель Фанхіо Італія Альфа Ромео P Звіт
3 США 500 миль Індіанаполіса США Волт Фолкнер США Джонні Парсонс США Джонні Парсонс США Kurtis Kraft-Offenhauser F Звіт
4 Швейцарія Гран-прі Швейцарії Аргентина Хуан-Мануель Фанхіо Італія Джузеппе Фаріна Італія Джузеппе Фаріна Італія Альфа Ромео P Звіт
5 Бельгія Гран-прі Бельгії Італія Джузеппе Фаріна Італія Джузеппе Фаріна Аргентина Хуан-Мануель Фанхіо Італія Альфа Ромео P Звіт
6 Франція Гран-прі Франції Аргентина Хуан-Мануель Фанхіо Аргентина Хуан-Мануель Фанхіо Аргентина Хуан-Мануель Фанхіо Італія Альфа Ромео P Звіт
7 Італія Гран-прі Італії Аргентина Хуан-Мануель Фанхіо Аргентина Хуан-Мануель Фанхіо Італія Джузеппе Фаріна Італія Альфа Ромео P Звіт
Джерело:[6]

Пілоти[ред. | ред. код]

Очки отримують перші п'ять пілотів. Додаткове очко нараховується пілоту, що встановив найшвидше коло гонки. Лише чотири найкращі результати зараховуються до загальної кількості очок кожного пілота, відкинуті результати показані в дужках.

Позиція  1-ша   2-га   3-тя   4-та   5-та   НК 
Очки 8 6 4 3 2 1
Місце Пілот ВЕЛ
Велика Британія 		МОН
Монако 		500
США 		ШВЕ
Швейцарія 		БЕЛ
Бельгія 		ФРА
Франція 		ІТА
Італія 		Очки[c]
1 Італія Джузеппе Фаріна 1 Схід 1 4 7 1 30
2 Аргентина Хуан-Мануель Фанхіо Схід 1 Схід 1 1 Схід/(Схід) 27
3 Італія Луїджі Фаджолі 2 Схід 2 2 2 (3) 24 (28)
4 Франція Луї Розьє 5 Схід 3 3 6† 4 13
5 Італія Альберто Аскарі 2 Схід 5 НС (Схід)/2† 11
6 США Джонні Парсонс 1 9
7 США Білл Голланд 2 6
8 Таїланд Принц Біра Схід 5 4 Схід 5
9 Велика Британія Пітер Вайтгед НС 3 7 4
= Монако Луї Широн Схід 3 9 Схід Схід 4
= Велика Британія Редж Пернелл 3 Схід 4
= США Морі Роуз 3 4
13 Італія Доріно Серафіні 2† 3
= Франція Ів Жиро-Кабанту 4 Схід Схід 8 3
= Франція Раймон Зоммер 4 Схід Схід Схід Схід 3
= Франція Робер Манзон Схід 4 Схід 3
= США Сесіл Грін 4 3
= Франція Філіп Етанселен 8 Схід Схід Схід 5† 5 3
19 Італія Феліче Бонетто 5 Схід НС 2
20 Франція Ежен Шабу Схід 5† 1
= США Джої Чітвуд 5† 1
= США Тоні Беттенхаузен 5† 1
— Швейцарія Туло де Граффенрід Схід Схід 6 6 0
— Велика Британія Боб Джерард 6 6 0
— Італія Луїджі Віллорезі Схід Схід 6 НС 0
— США Лі Воллард 6 0
— Франція Шарль Поцці 6† 0
— Бельгія Джонні Клез 11 7 10 8 Схід Схід 0
— Велика Британія Кат Гаррісон 7 Схід Схід 0
— Франція П'єр Левег 7 Схід Схід 0
— США Волт Фолкнер 7 0
— Італія Нелло Пагані 7 0
— США Гаррі Шелл Схід 8 0
— США Джордж Коннор 8 0
— Велика Британія Джефф Кросслі Схід 9 0
— Велика Британія Девід Гемпшир 9 Схід 0
— США Пол Руссо 9 0
— Швейцарія Тоні Бранка 11 10 0
— США Пет Флаерті 10 0
— Велика Британія Браян Шо-Тейлор 10† 0
— Велика Британія Джо Фрай 10† 0
— США Мирон Фор 11 0
— США Двейн Картер 12 0
— США Мак Хеллінгс 13 0
— США Джек Макгрет 14 0
— США Трой Ратман 15 0
— США Джин Хартлі 16 0
— США Джиммі Девіс 17 0
— США Джонні Макдавелл 18 0
— США Волт Браун 19 0
— США Спайдер Вебб 20 0
— США Джеррі Гойт 21 0
— США Волт Ейдер 22 0
— США Джекі Голмс 23 0
— США Джим Ратманн 24 0
— Ірландія Джо Келлі НКЛ 0
— Італія Франко Роль Схід Схід Схід 0
— Франція Ежен Мартен Схід Схід 0
— Аргентина Хосе Фройлан Гонсалес Схід Схід 0
— Велика Британія Девід Маррей Схід Схід 0
— Франція Моріс Трентін'ян Схід Схід 0
— Велика Британія Леслі Джонсон Схід 0
— Велика Британія Пітер Вокер Схід† 0
— Велика Британія Тоні Ролт Схід† 0
— США Білл Шиндлер Схід 0
— США Джиммі Джексон Схід 0
— США Сем Генкс Схід 0
— США Дік Ратман Схід 0
— США Дюк Дінсмор Схід 0
— США Генрі Бенкс Схід 0
— США Фред Агабаш'ян Схід 0
— США Бейліс Левретт Схід 0
— США Білл Кентрелл Схід 0
— Франція Гі Мересс Схід 0
— Німеччина Пауль Піч Схід 0
— Італія Клементе Біондетті Схід 0
— Франція Анрі Луво Схід 0
— Італія Франко Комотті Схід 0
— Італія Консальво Санезі Схід 0
— Італія П'єро Таруффі Схід† 0
— Аргентина Альфредо П'ян НС 0
Місце Пілот ВЕЛ
Велика Британія 		МОН
Монако 		500
США 		ШВЕ
Швейцарія 		БЕЛ
Бельгія 		ФРА
Франція 		ІТА
Італія 		Очки
Джерело:[5][6][7][8]
Приклад Опис
1 Переможець
2 Друге місце
3 Третє місце
5 Фінішував у очковій зоні
12 Фінішував поза очковою зоною
НКЛ Фінішував, але не класифікований
Схід Не фінішував і не класифікований
НКВ Не кваліфікований
НПКВ Не передкваліфікований
ДСК Дискваліфікований
тест Тестер по п'ятницях
НС Брав участь у Гран-прі як бойовий
пілот, але не стартував у гонці
Т Травмований чи хворий
Викл Виключений із протоколу
Від Відмова від участі
НТР Не брав участі в тренуваннях
НПР Не прибув на Гран-прі
С Гонка скасована
Не брав участі
Жирний шрифт Поул-позиція
Курсив Швидке коло

Примітки:

  • dagger — Позиція розділена між декількома пілотами за кермом одного боліда.

Виноски[ред. | ред. код]

  1. ↑ Шабу спочатку зареєструвався на Гран-прі Франції зі своїм власним Talbot, але не стартував у гонці, а замість цього розділив болід разом з Філіпом Етанселеном.[3]
  2. ↑ Гонка 500 миль Індіанаполіса також входила в Автомобільний чемпіонат AAA 1950 року та проводилась для автомобілів чемпіонату AAA. Боліди Формули-1 в гонці не використовувались.
  3. ↑ Лише 4 найкращі результати зараховуються до загальної кількості очок кожного пілота. Числа поза дужками — результат в чемпіонаті. Числа в дужках — усі очки набрані пілотом.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Formula 1 1950. OldRacingCars. Процитовано 25 червня 2019.
  2. ↑ а б Data Search Results. ChicaneF1.com. Архів оригіналу за 5 листопада 2015. Процитовано 17 серпня 2011.
  3. ↑ Grand Prix de l'ACF (French Grand Prix) -Reims, 2 Jul 1950. OldRacingCars. Процитовано 15 червня 2019.
  4. ↑ All the drivers 1950 • STATS F1. www.statsf1.com. Процитовано 26 липня 2023.
  5. ↑ а б 1950 • STATS F1. www.statsf1.com. Процитовано 26 липня 2023.
  6. ↑ а б Report 1950 • STATS F1. www.statsf1.com. Процитовано 26 липня 2023.
  7. ↑ Britain 1950 - Result • STATS F1. www.statsf1.com. Процитовано 26 липня 2023.
  8. ↑ 1950 Driver Standings. Formula 1® - The Official F1® Website (англ.). Процитовано 26 липня 2023.

Посилання[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: 1950 Formula One season


Сезони Формули-1
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Формула-1_—_Чемпіонат_1950&oldid=40646078