Пішохідне місто
Пішохідне місто — місто, або частина міста, де з різних причин не курсує транспорт, а отже, це простір, який людина може використовувати для пішої навігації. Для пішохідного міста характерні вузькі, часто звивисті вулички.[1] Його транспортна система є егалітарна, і ніхто не страждає від відсутності транспорту, на відміну від сучасних автомобільних міст.[1] Можливість пересування в межах такої локації позитивно впливає на екологічні потреби, здоров’я, соціальні переваги, зниження попиту на різні види транспорту, економічний розвиток туристичної та інших галузей, і задоволення.[2]
Історія[ред. | ред. код]
До появи автомобільного транспорту, пішохідні міста були поширеним явищем. З розвитком автотранспорту, люди почали влаштовувати такі пішохідні локації, щоб зменшити кількість та тривалість поїздок в один бік.[3] Це означало, що містобудівники уникали таких рис сучасних міст, як вулиці з одностороннім рухом. Шукали моделі циркуляції, які гарантували б людям проходити найменшу відстань. Криві вулиці середньовічних міст, хоч і здавалися неефективними, насправді були створені для того, щоб забезпечити кругові маршрути.[3]
У Європі пішохідні міста переважали до 1850 року, коли піший, або, частіше, кінний транспорт був основним засобом пересування.[1] Протягом 1950-х і 1960-х років багато пішохідних міст почали заповнюватись автомобілями. Але, з часом, деякі з них поступово знову відновили свої пішохідні властивості, як-от Фрайбург і Мюнхен у Німеччині та Копенгаген у Данії.[1]
Особливості[ред. | ред. код]
У пішохідних містах все було пристосовано «на найменший простір». Вулиці, які були вузькими, звичай мали навислі верхні поверхи, які часто були оточені стінами для оборонних цілей.[3] Міське планування, пов’язане з зонуванням та інфраструктурою, дозволяють сучасним містам бути зручнішими для прогулянок.[4] Розростання міст і таке міське планування впливають на поточні системи громадського транспорту, наприклад у Сполучених Штатах, які витрачають більше державних податків на транспорт, але є менш доступними. [5]
Приклади[ред. | ред. код]
Деякі з найбільш доступних для прогулянок міст у всьому світі включають Флоренцію, Афіни, Единбург, Мадрид і Вашингтон.[6] Прохідні зони визначаються факторами, такими як щільність, функціональне поєднання та мережі доступу. Інститут політики транспорту та розвитку (ITDP) оцінив доступність міст за близькістю до локацій з вільними від автомобілів (100 м) територіями, близькістю до закладів охорони здоров’я та освіти (1 км), а також за невеликими розмірами міських кварталів.[7] Такі моменти, як виділення коштів на громадський транспорт і пішохідні доріжки, а також зонування та зміни в інфраструктурі сприяють успіху в розвитку пішохідних міст. В Іспанії, наприклад, у Мадриді, пішохідна локація поєднується з міжміським транспортом та легкими рейковими поїздами, щоб забезпечити більшість населення доступом до транспортної системи на відстані менше одного кілометра.[8]
Вплив на навколишнє середовище[ред. | ред. код]
Такі місцеві локації, зручні для прогулянок, заохочують гуляти пішки, їздити на велосипедах та громадським транспортом, на відміну від пасажирських транспортних засобів. Бо ці заходи впливають на зменшення використання викопного палива. У Сполучених Штатах, де транспорт є найбільшим джерелом викидів парникових газів (на це припадає 27% від загального обсягу у 2020 році).[9] На додаток, збільшення доступності для прогулянок призводить до зменшення повітряного та шумового забруднення, а також додаткових земель для зелених зон, які не використовуються транспортними засобами.[10] Ці фактори разом з іншими борються з екологічною диспропорційністю та несправедливістю шляхом пом’якшення кліматичних змін і диверсифікації доступності. Організація Об’єднаних Націй окреслює 17 різних цілей сталого розвитку, спрямованих на вирішення соціальних та екологічних проблем.[11] Пішохідні міста досягають Цілі №11: Сталі міста та громади за допомогою міського планування, яке забезпечує доступ до кращого транспорту.[12]
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в г L. Schiller, Preston (2010). An Introduction to Sustainable Transportation: Policy, Planning and Implementation. Routledge. ISBN 978-1136541940.
- ↑ 5 Ways to Make Cities More Walkable. Kittelson & Associates, Inc. (амер.). Процитовано 29 травня 2022.
- ↑ а б в Schaeffer, K. H. (1980). Access for All: Transportation and Urban Growth (вид. Columbia University Press Morningside). New York: Columbia University Press. с. 8–9, 14. ISBN 0-231-05164-6. OCLC 6707513.
- ↑ Planning and Policy. Walk Friendly Communities (амер.). 21 квітня 2017. Процитовано 30 травня 2022.
- ↑ Stromberg, Joseph (10 серпня 2015). The real reason American public transportation is such a disaster. Vox (англ.). Процитовано 30 травня 2022.
- ↑ Ranked: The World’s Top 50 Most Walkable Cities | Tourlane. www.tourlane.com (амер.). Процитовано 28 травня 2022.
- ↑ Study reveals world’s most walkable cities. the Guardian (англ.). 15 жовтня 2020. Процитовано 29 травня 2022.
- ↑ 15 Cities With the Best Public Transportation, Ranked. www.farandwide.com (англ.). Процитовано 29 травня 2022.
- ↑ US EPA, OAR (29 грудня 2015). Sources of Greenhouse Gas Emissions. www.epa.gov (англ.). Процитовано 29 травня 2022.
- ↑ Analysis | Walkable neighborhoods provide health, environmental and financial benefits. Washington Post (амер.). ISSN 0190-8286. Процитовано 29 травня 2022.
- ↑ dpicampaigns. Take Action for the Sustainable Development Goals. United Nations Sustainable Development (амер.). Процитовано 29 травня 2022.
- ↑ Cities - United Nations Sustainable Development Action 2015. United Nations Sustainable Development (амер.). Процитовано 29 травня 2022.