Радянсько-палестинське військове співробітництво

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Розбомблений ізраїльською авіацією стадіон у Бейруті, за повідомленнями західних розвідок, використовувався як перевалочний пункт для постачання ОВП радянською зброєю

Радянсько-палестинська військова співпраця полягала в постачанні озброєння для Організації визволення Палестини (ООП) та навчанні її бойовиків, відряджених для навчання у радянських військових навчальних закладах. Активна допомога СРСР палестинським угрупованням почалася невдовзі після різкого погіршення радянсько-ізраїльських відносин, переорієнтації ізраїльської зовнішньої політики з СРСР на західні капіталістичні країни, насамперед США, і початку активної ізраїльської військової експансії[що?]] на Близькому Сході.

Передумови надання радянської допомоги палестинському народу

[ред. | ред. код]

Відповідно до Єгошуа Пората[en], після Першої арабо-ізраїльської війни (1947-1949) до Сирії та Лівану бігло багато арабів з території колишньої Палестини[1]:268. "У міру наростання ізраїльської агресії в Палестині", - пише професор Йоркського університету Г. Адельман[en], - Сирія та Йорданія стали основними місцями втечі для палестинських біженців [2]:121. Іона Александер[en] простежує витоки палестинського національно-визвольного руху після втечі палестинського цивільного населення на сирійські землі, і саме в Сирії та Лівані на початку 1950-х сформувалися палестинські партизанські організації. Створювалися вони палестинськими студентами, які спочатку групувалися у воєнізовані молодіжні гуртки[3]:271. Становлення ізраїльської державності стало стимулом до консолідації як арабського оточення, а й численної арабської популяції у самому Ізраїлі, що стала основою майбутніх національно-визвольних рухів[4]:253. Створення держави Палестини, на думку професора близькосхідної історії Бірзейтського університету Нафеза Наззаля, по-перше, повернуло б розкиданих по всьому арабському світу (і далеко за його межами) палестинців на батьківщину, а по-друге, усунуло б саму причину їхньої повстанської боротьби Ізраїль[5]:83. Але, як зазначає А. Гарфінкль[en], ні в Ізраїлі, ні в США, не вважали за потрібне зважати на інтереси арабів, в місцях проживання палестинських біженців повільно але вірно створювалося вогнище напруженості[6]:386.

Як зазначає Яніс Стайн[en], Президент Сирії Х. Асад і лідер Організації звільнення Палестини Ясір Арафат були двома ключовими союзниками СРСР на Близькому Сході, тому виглядає цілком логічним те, що в Кремлі вживали заходів на підтримку палестинців[7]:8.

Навчання палестинців у радянських військових навчальних закладах

[ред. | ред. код]

Із середини 1960-х в СРСР на постійній основі здійснювалося навчання військовослужбовців, відряджених Організацією звільнення Палестини для навчання у радянських військових навчальних закладах. Їхня підготовка за спеціальністю «Командир взводу/роти спеціальної розвідки» здійснювалася головним чином у 165-му навчальному центрі з підготовки іноземних військовослужбовців, що розташовувався в Криму (УРСР)[8][9][10][11]. Існування цього центру та напрями бойової та спеціальної підготовки не були секретом для західних військових аналітиків[12].

Джерела

[ред. | ред. код]
  1. Porat, Yehoshua. The Palestinian-Arab Nationalist Movement // The Middle East: A Reader (англ.). — New Brunswick, New Jersey : Transaction Publishers, 1986. — P. 265—270. — ISBN 0-88738-101-4.
  2. Adelman, Howard. Palestinian Refugees and the Peace Process // Peace-Making in the Middle East: Problems and Prospects (англ.). — N. Y. : Taylor & Francis, 1985. — P. 96-132. — ISBN 0-7099-3522-6.
  3. Yonah Alexander. The Nature of the PLO Some International Implications // The Middle East: A Reader (англ.). — New Brunswick, New Jersey : Transaction Publishers, 1986. — P. 271—280. — ISBN 0-88738-101-4.
  4. Aumann, Moshe. Land Ownership in Palestine, 1880-1948 // The Middle East: A Reader (англ.). — New Brunswick, New Jersey : Transaction Publishers, 1986. — P. 247—254. — ISBN 0-88738-101-4.
  5. Nazzal, Nafez. The Palestinian Pespective on the Future of the West Bank and the Gaza Strip // Peace-Making in the Middle East: Problems and Prospects (англ.). — N. Y. : Taylor & Francis, 1985. — P. 80-95. — ISBN 0-7099-3522-6.
  6. Garfinkle, Adam M. "Common Sense" About Middle East Diplomacy Implications for US Policy in the Near Term // The Middle East: A Reader (англ.). — New Brunswick, New Jersey : Transaction Publishers, 1986. — P. 385—394. — ISBN 0-88738-101-4.
  7. Stein, Janice Gross. Peacemaking in the Arab-Israel Conflict: Diagnosis and Prognosis // Peace-Making in the Middle East: Problems and Prospects (англ.). — N. Y. : Taylor & Francis, 1985. — P. 3-14. — ISBN 0-7099-3522-6.
  8. Овчаренко Е., Чижиков М. Арабских террористов готовили в Крыму // Комсомольская правда : ежедневная газета. — М. : ЗАО ИД «Комсомольская правда», . — ISSN 0233-433X.[недоступне посилання з Октябрь 2019]
  9. Зубарев Д. Курсанты для борьбы за социализм во всем мире // Индекс/Досье на цензуру : журнал. — М. : Фонд защиты гласности, 2003. — № 19. Тираж — 2 тыс. экз (8 листопада). Архівовано з джерела 26 грудня 2012.
  10. Львовский М. Школа террористов с марксистским уклоном: 40 лет назад в Крыму появился Центр подготовки бойцов и командиров для повстанческих армий стран Азии и Африки // Сегодня : ежедневная общественно-политическая газета. — К. : ЗАО «Издательская группа „Сегодня“», . — № 90 (2032). Архівовано з джерела 28 січня 2017.
  11. Логинов Е. (2009). СВОУ. Перевальное в СССР и сегодня. HTML. Сайт Общественного совета выпускников Военного института иностранных языков Министерства Обороны СССР. Архів оригіналу за 12 лютого 2013. Процитовано 26 лютого 2013.
  12. Thom, William G. Trends in Soviet Support for African Liberation (англ.) // Air University Review : the Professional Journal of the United States Air Force. — Maxwell Air Force Base, Alabama : Air University Review Division, . — Т. XXV, № 5. — С. 36-43. — ISSN 0002-2594. Архівовано з джерела 30 березня 2012.