Роздільне (Україна)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Роздільне
Країна Україна Україна
Область Львівська область
Район/міськрада Самбірський район
Рада/громада Роздільненська сільська рада
Код КОАТУУ 4624287001
Основні дані
Засноване 1377
Населення 437
Площа 0,758 км²
Густота населення 576,52 осіб/км²
Поштовий індекс 81432
Телефонний код +380 3236
Географічні дані
Географічні координати 49°39′35″ пн. ш. 23°22′27″ сх. д. / 49.65972° пн. ш. 23.37417° сх. д. / 49.65972; 23.37417Координати: 49°39′35″ пн. ш. 23°22′27″ сх. д. / 49.65972° пн. ш. 23.37417° сх. д. / 49.65972; 23.37417
Середня висота
над рівнем моря
278 м
Водойми Вишенька
Місцева влада
Адреса ради 81432, Львівська обл., Самбірський р-н, с.Роздільне , тел. 47-7-37
Карта
Роздільне. Карта розташування: Україна
Роздільне
Роздільне
Роздільне. Карта розташування: Львівська область
Роздільне
Роздільне

Роздільне — село в Україні, в Самбірському районі Львівської області. Населення становить 437 осіб. Орган місцевого самоврядування — Роздільненська сільська рада. Колишня назва — Розділовичі.

Географія[ред. | ред. код]

Село Роздільне розташоване в Придністровській низовині Передкарпаття на відстані 56 км від обласного центру (Львів) та 22 км від районного центру (Самбір). Виходячи зі свого місця розташування з північно-західній сторони село межує з Мостиським районом Львівської області.

Етимологія[ред. | ред. код]

На горбах між річкою Стрв´яжем Болозівською з півдня і Вишенькою з півночі в сиву давнину існувало велике село, а може містечко(про це знаємо з оповідань наших предків). Богословка чи Ярославка, а пізніше Купно. Там відбувалися великі торги кіньми.

Під час великого татарського нападу ця місцевість була вщент знищена, а людей молодих і здорових забрали в полон. Дітей і стариків через опір місцевого населення було вбито. Якимось чудом декільком родинам вдалося врятуватись. Чотири сім'ї пішли болотами і лісами на північний захід над озером, де тепер село Купновичі, що від спаленого села Купно і дістало таку назву. Інших три сімї пішли прямо на північ болотом до річки Вишенька, де також були тоді ліси(на теперішній «німецькій» і долини «малого ставка»).

Жили люди біля озер і лісів для власної оборони, так як татари їздили тільки на конях, то в болото вони не їхали, так люди і ховались, спасаючись від татарського полону і страшної каторги.

З часом сімї розжилися і так виникло два села: одне Купновичі, а друге — Розділовичі (Розджаловичі), тепер Роздільне.

Історія[ред. | ред. код]

Землі на яких виникли села були державні, як їх називали тоді Камаральні (Камаральщина). На панщину не ходили, а відробляли певну кількість днів в Сприні в лісах.

Тоді населення займалося переважно сільським господарством(землеробством), крім того ремісництвом і ткатством. Так як люди жили в лісах і біля озер і річок, то тут займалися полюванням та рибальством.

В селі Розділовичі було самоврядування. Цей управитель мав у користуванні біля семи моргів земель(від дороги по Рондяків…). Крім того був управитель державних земель Яримовський, який жив там де зараз Слупський Григорій(Киричинський Григорій). Яримовський мав в користуванні 8 ґрунтів(1 ґрунт-12 моргів). Для священика також було 8 ґрунтів.

Після скасування панщини землі селянства і управителя розділили населенню. Почали приходити звідусіль люди і тут поселялись. Землю поділили на ґрунти. Тоді не дозволялось ділити землю, а тільки залишати найстаршому синові, а усім решту дітям цей найстарший мав сплатити грішми. В той час ще більше почалось розвиватись ремісництвом. В селі було 60 господарств по 12 моргів землі. Було дуже мало так званої землі громадської(берег, так зване біля церкви «оболоне» від Помажака до потока, від цвинтаря по обох боках дороги, та біля школи).

Для школи було виділено сім моргів землі. На тому місці де зараз клуб(старий) стояла корчма. Корчмар жид Гертнер користувався також землею, так зване корчемне від клубу по запотік. Саме старші родини села Роздільне (Розділовичі) — Чернявський, Ціхоцький, Тиховський. Багато родин перестало існувати — вимирали, так як Гордон де зараз Тиховський Лев, Білоус, де Спринський Іван, Костіви, Поміровські, де Киричинська Наталя, поляк Гловочківський, Коваль Тургинович, де був Волянський, а зараз Чернявська Анна.

Школа започаткована давно, спочатку в хаті вчив дяк. Пізніше збудували дерев'яну школу і церкву, які згоріли під час нападу татар.

В 1840 році розпочато будівництво мурованої церкви за кошти населення і збірки дозволені урядом(так звані квести), люди жертвували на храм Господній.

Громада пожертвувала на церкву долину берег, користувався нею уряд церковний. Люди продали ділянку лісу в Сприні, а гроші використовували на будівництво церкви і школи. Школу будували дерев'яну.

Для допомоги населенню, коли був неврожайний рік було збудовано «шпіклєр» — магазин для зберігання зерна. Зерно видавали дуже малим відсотком, кому було потрібно на посів або на хліб для бідного населення.

З роками народ ставав свідоміший, почали витісняти корчмарів (що наче п'явки висасували кров із людей), де котрі господарі в цій корчмі пропивали свій заробіток і землю. Декотрі виїжджали до Канади і Аргентини, а також до Словенії(Югославії), Чехословаччини, Пруси(Німеччини).

На початку 20 ст. було організовано молочарню. В 1904 році було засновано читальню «Просвіти». Перші збори відбулися в хаті Киричинського Григорія, на котрих був парох з Хишевич, Онишкевич та парох з своєї парафії. Пізніше було збудовано дім для читальні і громадський дім. Почали люди читати газети і книжки. Члени читальні давали взноси в незначній сумі за рік, за що і купували книжки і виписували газети «Свобода», «Новий час». У читальні щороку вибирали управу з семи чоловік, яка керувала на громадських засадах. Громадське самоврядування ділилось на так звані кола. Перше коло — люди які мали найбільше землі, їх було дуже мало. Друге коло середняки. Третє коло — малозабезпечені. Від кожного кола вибирали по чотири «радні». В першому колі ці чотири чоловіки завжди були радними, а в другому і третьому — вирали «радних» голосуванням. «Радні» потім вибирали з-поміж себе війта.

За панування Австро-Угорщини в армію громадська рада виділяла рекрута. В той час не було обов'язково служити в армії, тому рада завжди виділяла певну кількість хлопців. Служити потрібно було 12 років. Так пішов був один хлопець в рекрути, поки відслужив, то родичі померли. І не було кому платити податку за землю то землю забрав земельний відділ за долги. Коли вернувся з армії цей хлопець то дізнався що нема землі, і тоді він пішов пішки до Відня зі скаргою до цісаря. Цісар видав приказ віддати йому землю.

Коли знесли корчму то на тому місці побудували паровий млин три чоловіки. Почали приїжджати люди з далекіх сторін до млина на волах. Коли одного із спільників, а саме Мороза Петра убило в млині, то ці два перестали молоти — Пех Григорій і Чума Семен і млин продали полякові із Білини Цигельському, який після цього жив у селі.

Заможні господарі почали вчити своїх синів в Самбірській гімназії(Киричинські, Тиховські, Чуми Василя, Пеха та інші).

По сусідніх селах: Вощанцях, Шептичах, Канафостах не було письменних людей, то з нашого села було визначено писаря Тиховського Івна, і по визначених днях його возили в кожне село і він там виконував канцелярську роботу. Він закінчив університетські студії, працював вчителем української приватної гімназії в Яворі, а опісля — директором української приватної гімназії в Комарні. В В комарні включився в українське культурне життя — де був тут головою філії «Просвіти» й «Бесіди». Як член великого мішаного хору під керівництвом студента П. Маєвського, взяв участь у святі відзначення сотих роковин з дня народження Тараса Шевченка. В перших місцях Першої світової війни зголосився як запасний старшина до 80-го полку піхоти австрійської армії і загинув на фронті під Перемишлем в селі Поповичах на чолі сотні українських вояків.

Під час першої світової війни при розпаді Австро-Угорщини, в якій були українські добровольці(українські січові стрільці) з нашого села був Калічинський Іван Григорович. Пізніше створили українську Галицьку армію. З нашого села в цій армії було багато людей. Одні загинули на фронті, а другі які перейшли через збруч, то дуже багато загинуло від тифу. Були в полоні з нашого села люди і троє чоловік бачили Леніна(Бучковський Григорій (Кравець), Мороз Григорій і Бучковський Іван (Костів).

Після закінчення війни Антанта призначили Галичину Польщі, і так стали люди служити польським панам. В селі поставили війта — поляка Цигельського, але довго він не був, бо продав млин Березницькому і жидові Бруднеру, котрі приїхали з Америки і мали багато грошей. Після цього Цигельський виїхав із села. В селі поселилося ще три родини єврей, які були бідняками. Тоді ніхто в селі не міг купити ні продати корови чи коня, бо вони одразу стали посередниками між продавцем і покупцем і з того жили.

Після війни була організована кооперативна торгівля і побудовано кооперативний дім(громадський дім під час війни був знищений). На горілку тоді був патент, а тютюн діставали інваліди Австрійської і польської війни. В селі не було з польської армії учасників.

В селі до скасування панщини завідував державними землями, як згадувалось попередньо Ярмоловський. Пізніше був наш громадянин Киричинський. В селі з давніх часів є не висохаюче джерело на городах між Рондяком (Гудз) і Романяком під назвою «Світець», у велику засуху всі люди беруть звідти воду.

Колись на базари і торги до Рудок ходили більшість пішки з далеких сіл: Клігиничі, Завязанці, Ніговичі і багато інших. Це ті які проходили через наше село весною і осінню. Як було болото, то йшли понад річкою, а поміщики Шептицький, Скавковський та Михайлівський, Павліковський не пускали через свої землі. Наш громадянин Леськів Іван з долини подав поміщика в суд. Суд дав рішення га прохід через поміщицьке поле і так людям трохи скоротили дорогу. Лесько, якщо їхав фірою то коли проїжджав біля стежки то злізав із фіри і йшов пішки, а фіра їхала кругом.

В давнину від пожеж та злодіїв громада виставляла варту, переважно з двох чоловік, а коли потрібно було підкріплення, то було ще чотири. Всі вартували по черзі, їм за це платили і вони були вільні від роботи.

Наприкінці 30-х років жид із млина почав банкрутувати. Млин старівся, треба було його ремонтувати. Тоді він розібрав млин, локомотив продав і почав будувати дерев'яне приміщення і помер. Син його женився до Скелівки, де жив жид, що мав млин. Цей син розібрав в нашому селі млин і поставив собі новий в Скелівці. Так перестав існувати в нашому селі млин.

Цвинтар колись був біля церкви до 1886 року. Коли почали будувати нову (теперішню) церкву, перестали там людей хоронити. Залишився тільки один пам'ятник, котрий подарував 12 моргів на фонд церкви. Стара церква, як згадувалось була маленька, дерев'яна і навколо неї хоронили покійників. Коли копали фундамент під нову церкву, то попадалися кістки покійників, тоді їх закупали під дверима церкви.

Село ділилося на так звані у частки, а саме: Горбок, Саджовка, За церква, За корчма, Куш і Кінець(Борислав). На Саджовці не було забудов і за за корчмою також пізніше почали будуватись. Перший був Бучковський Іван (Мазур), де був Ригель Василь. На Саджовці було гробовисько, туди заходили навіть вовки.

Громада була відпустила берег для церкви, це тоді було навіть пасовисько. Тоді люди випасали на пасовиську один рік велику ниву, другий — побік, і так по черзі. Пас один пастух всю худобу, паслись навіть свині і вівці. Колись господарі їх держали за кооперативний магазин, навіть в школі, коли був директором Петровський і його жінка Емілія Гординська з Гордині(1920 роки). Петровський був із Хлопчиць. Люди багато дізнались від них із всіх предметів. У 20-х роках після війни почала відновлюватись освіта, культура та торгівля. Були гуртки драматичний та хорові. Рівно ж потім кружок рідної школи та кружок сільського господаря. Випускали сільськогосподарську літературу, часописи(газети) на агрономічні теми. Більшість українців були малоземельні, дітей мали багато, а заробітку не було.

Наше село Розділовичі (Роздільне) належало до сіл середняків. Не було в ньому багато багатіїв лише Валькевич і Бучківський Г. біля церкви. У Валькевича був кірат що молотив: ячмінь, овес і різали січку. 1929 році був організований в нашому селі і Купно вичах хор церковно-світський. Організатор отець Онишкевич. Хор навчав диригент Осадчий Терентій. Він жив в отця Онишкевича. 3 дні вчив у Купновичох і 3 дні у Роздільному. Возив в наше село дяк Продивус, платили за це хористи і за світло та опалювання. Хористів було 36 чоловік, учив 2 диригентів Киричинського Івана і Бучківського Г. М. 1-ий раз наш хор співав 1930 року перед Велекоднем, а потім співав, що третю неділю в нашому селі в Загірю, Рудках і Вощанцях. Давали концерти на честь письменників Шевченка, Франка, Фетьковича, Лесі Українки. Організовували фестивалі, свята жнив і пісні щороку. У 19 34-1935 роках був організований танцювальний гурток. Організатор товариство ‘Просвіта’, керівник Унятович Степан із села Береги. Молодь дуже радо йшла навчатись. Танці національні: аркар, галичанка, гопак, козак та інші. До фестивалів учили багато вправ: «Ой на горі листя жнуть», «І шумить і гуде» та інші. З нашого села в театрі працював артист Костів Теодор. Він часто приїжджав в село на відпочинок і вчив сільських режисерів театральної майстерності. Це було дуже корисно, бо на той час в селі не було вченої інтелігенції.

З Роздільного вивчились на священиків Тиховського старого війта: Тиховський Лев служив у Великому Любені, Киричинський Ілько — у Подільцях, Чаплях.

У 1933 році був клич української націоналістичної армії шанування загиблих воїнів УСС і воїнам Галицької армії, синами могили з березовими хрестами на видних місцях майже в кожному селі не легально. В Роздільному була висипана могила біля школи(біля моста), її освятив отець Онишкович. Ця могила простояла не довго, більше місяця. Панській Польщі це не подобалось, хоч вона була і релігійна. Були вислані солдати поліції, які розривали могили. Хрест тоді занесли біля церкви, а солдати знущалися над селянами які не сховалися. Пізніше цей хрест знову поставили на тому ж місці, де він довго стояв. Село колись славилось городництвом, бо землі були понад річкою і там добре родилась капуста, також садили синю півяру картоплю, яка гарно родила. Урожай возили на базар до Самбора, Дрогобича, Борислава і Львова. У селі кожен господар, навіть найбідніший сіяв по кілька арів льону та конопель для своїх потреб та на продаж. До 40-х років у селі кожен ходив в лляній сорочці, бо вона була своєї роботи. З насіння виробляли олію. Олійня находилась в Бучківського Василя, де зараз Пех Ганна, та пізніше в Чуми Василя була більша олійня.

Школа вже трохи розсипалась, почала старіти церква. Школу вирішили будувати люди самі, а трохи держава дала малий відсоток. Люди самі давали гроші на матеріали і оплачували майстрів. Гравій возили з Кружик фірами, кожен господар, що мав коні повинен був привести призначену кількість гравію, цеглу, вапно, пісок, дерево та дахівку. В 1938 році почалось будівництво семи класової школи. На той час це було щось важне, як згадувалось раніше у Волості було 14 сіл і мало бути 2 школи семи класової. Волосним війтом був Ригуцький Микола, він хотів щоб школу будували в Купновичах, але не далеко була школа в Лєшках (Завязанцях) і тому будували в Розділовичах. До того в нашому селі вчителем був поляк. Площа під будову не відповідала на цім місці де була стара, а поле шкільне було за цвинтарем біля дороги і на будову школи не підходило. Тоді в наших громадян таких, як Киричинського Ілля, Мороз Петра та Чуми Петра зробили обмін на їхню вигоду: 1 м² де зараз школа, за цвинтарем давали 1,5 м² поля. На будову нової школи було продано стару школу з городом і 2 грушки (більше 1 га), це купив биховський Николай Іванович, для дочки Марії і зятя Валькевича Миколи. В 1930 роках було продано 2 га парафіяльного поля на будову захоротки в Купновичах, де тепер знаходиться школа.

Друга світова війна[ред. | ред. код]

В 1939 році населення в селі налічувалось 777 осіб, було 155 дворів. Першим головою с/р був Киричинський Іван. Перші комсомольці: Рондяк Іван М., Ціхоцький Іван, Продиус Григорій, Кульбіда Кирило. В кооперації працювали: Киричинський Г. Г., Тиховський І. П. Зав. клубу: Гинда І. М. В 1941 році весною були покликані наші чоловіки на воєнну підготовку і там їх застала війна. На війні одні загинули інші попали в полон. Настала окупація і лихоліття. Людей забирали на роботу в Німеччину. Солтисом був Калічинський М. Г. Поліція була в числі 5 чол. з Яворівщини, на чолі з гестапівцем. Наші селяни ходили на роботу до с. Ванькович, до фільварку на обробіток цукрових буряків, треба було здавати: зерно, картоплю, молоко і м'ясо на контигент. Забирали багато людей до Німеччини на роботу, на заводи, фабрики та до фермерів в рільництво. Брали навіть цілими родинами примусово. В 1944 році коли вже Радянська армія підходила до нас, хотіли організувати з наших молодих людей армію, але завдяки волосному вільтові з Купнович не пішов не один чол. Тоді німці забрали з нашої дзвіниці два дзвони бо вже не мали з чого робити боєприпаси. В 1944 році на початку серпня прийшла до нас Радянська Армія. А 15 серпня в Радянську Армію пішли з нашого села першими в нашім районі усі чоловіки від 1908 по 1926 року. Вони були в селі Сусідовичах Старосамбірського району 113 запасному полку. Трохи пізніше пішли в Карпати з 4 Український фронтом. Восени 1944 року в армію пішли від 1900 по 1908 рік. Наші громадяни, як і всі радянські люди допомагали радянські армії, щоб скоріше закінчилась війна. З самого початку був створений громадський уряд, головою став Гинда І. М. і секретарем Пех Ілько. В 1944 році почав в селі працювати фельшерсько-акушерський пункт. З 1944 року було започаткована 8 класова школа, в якій працювало багато здібних і талановитих вчителів, такі як: Сало Ганна Миколаївна, яка багато працювала в нашому селі. Силенко (Тиховська) Наталя Сименівна, яка викладала біологію та географію. Великими знаннями володіли математик, фізик Чума Микола Петрович та історик Мітла Ніна Михайлівна. Директорами школи: Тиховська Марія, Узький, Волошин, Мітла, Соловей, Стахович, Даньківська, Киричинський, Сало.

Повоєнний час[ред. | ред. код]

Весною 9 травня прийшла перемога. Багато громадян з нашого села не повернулися з війни. Почалося відбудова житла на селі. В 1948 році заснували перший колгосп. 1953 році в селі було проведено радіо, а світло в 1960.В 1984 році почалась робота по газифікації села. А в 1985 було проведено газ. В цьому ж році почали будувати комплекс на нашій фермі. В 1988 році в школі відкрили садок. В 1992 році в селі утворено колективно — сільсько — господарське підприємство «Роздільненське». В 1994 році відновлено сільську раду. Головою стала Тиховська Ольга Франківна, секретарем — Стахів (Чума) Галина Володимирівна, бухгалтером — Варян (Бучківська) Марія Ярославівна, землепорядчиком — Чернявський Михайло Семенович. З 2007 року розпочато роботу СФГ «Дрофа» по вирощуванню птиці. На даний час(2010 рік) в селі Роздільному функціонують об'єкти соціальної сфери: Початкова школа, бібліотека, фельшердський пункт. На території села працюють 2 магазина.

Церква[ред. | ред. код]

В 16 столітті було спалену дерев'яну церкву татарами в селі Роздільному. В 1840 роках розпочато будову теперішньої церкви. Громада села Роздільного передала у власність церкви громадську долину, Берег і громадський ліс в селі Сприня 50-100 моргів (1морг-0.57 га) на будову церкви. Посвячення церкви відбулось в 1881 році, в 1890 році парохом був отець Заградник. Дзвіниця була збудована раніше притворах (Бабинця), в 1904 році парохом був отець Турчманович. Після прибудови притвора не було вигідного місця на обхід довкола церкви, дзвіницю відремонтовано і перенесено від місця входу до церкви на теперішнє місце в 1913 році; парохом був отець Онешкевич в 1944 році. В 1904 році встановлено Іконостас. В 1912 році помальовано церкву майстрами зі Львова і директором нашої школи Оглашеним. У 20 роках 20 століття ремонт церкви, заміна деревяної підлоги, вивезено метровий шар землі з церкви, ремонт цоколя, в середині покладено плитку на підлогу. Куплено бічні вівтарі і павук (3000 злотих), в 1929 році організований хор церковно — світський хор. Організатором був отець Онишкевич, а диригентом Осадчий Терентій. Хористів було 36 чоловік. Перший раз виступ у 1930 році на Великдень. Пізніше давали концерти на честь письменників Шевченка, Франка, Федьковича, Лесі Українки; організовували фестивалі, свята жнив, свята пісні щороку. В 1939 році великий ремонт: перебудовано купола(бані), заміна віконних рам на залізні підрядчиком з Олеська п. Споденком на суму 10000 злотих. В 1962 році — закриття церкви. В 1970 році — підпільний ремонт церкви. А в 1988 році відкрили церкву. Ремонт церкви зовнішній, внутрішній та відновлення святого Йосафата.

Відомі мешканці[ред. | ред. код]

Народились[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]