Вощанці

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Вощанці
Країна Україна Україна
Область Львівська область
Район/міськрада Самбірський район
Рада/громада Вощанцівська сільська рада
Код КОАТУУ 4624281901
Основні дані
Засноване 1460
Населення 586
Площа 6,53 км²
Густота населення 89,74 осіб/км²
Поштовий індекс 81432
Телефонний код +380 3236
Географічні дані
Географічні координати 49°40′25″ пн. ш. 23°24′13″ сх. д. / 49.67361° пн. ш. 23.40361° сх. д. / 49.67361; 23.40361Координати: 49°40′25″ пн. ш. 23°24′13″ сх. д. / 49.67361° пн. ш. 23.40361° сх. д. / 49.67361; 23.40361
Середня висота
над рівнем моря
280 м
Водойми Вишенька
Місцева влада
Адреса ради 81432, Львівська обл., Самбірський р-н, с. Вощанці, тел. 47-7-16
Карта
Вощанці. Карта розташування: Україна
Вощанці
Вощанці
Вощанці. Карта розташування: Львівська область
Вощанці
Вощанці

Вощанці у Вікісховищі?

Во́щанці — село в Україні, в Самбірському районі Львівської області.

Село розташоване на відстані 8 кілометрів західніше від міста Рудки.

Населення становить 586 осіб. Орган місцевого самоврядування — Вощанцівська сільська рада.

Тут знаходиться одна із найстаріших церков у Самбірському районі — дерев'яний храм Воздвиження Чесного Хреста. Офіційна дата заснування храму — 1734 рік, хоча є свідчення про те, що храм існував і раніше.

Історія[ред. | ред. код]

Від заснування до кінця XIX століття[ред. | ред. код]

Історія села Вощанці сягає корінням сивої давнини. Так, перші письмові згадки про село містяться ще в документах Галицько-Волинського князівства, виданих князем Левом: 1284 року своєю грамотою він дарував бояринові Ярославичу Юліяновичу Шептиці село Канафости й Онуфріївський монастир, а також підтверджує право власності на землі, що колись належали його предкам, для заснування сіл Шептичі і Вощанці у Самбірській волості. Щоправда, одностайності науковців про автентичність цих документів і досі немає.

Офіційною датою заснування Вощанців вважається 1436 рік.

У 1469 році польський король Казимир IV підтвердив на прохання «шляхетних Федора із Шептич та його братів і племінників Федора, Гліба і Сенька» згідно з наданими документами право власності на села Шептичі, Канафости з Онуфріївським монастирем у Самбірському повіті та село Вощанці у Перемишльському повіті. У 1556 році король Сиґизмунд ІІ підтвердив таку саму грамоту шляхетним Станіславові Броньовському і Кузьмі та Якову Шептицьким.

Усна традиція зберігає дотичність села до подій Козаччини, а також можливі королівські відвідини, що видно з місцевої топонімії — місцини біля села мають назви Козаччина, Золота гора, Королівська долина.

Славетним уродженцем села є Анастасій Шептицький (світське ім'я — Антоній; 1686 — 1746), український церковний діяч XVIII ст., Київський та Галицький митрополит української греко-католицької церкви. Саме його коштом у селі і були зведені у 1734 році церква Воздвиження Чесного Хреста та дзвіниця.

Вощанці за сучасності — кін. XIX — XXI століття[ред. | ред. код]

Члени спілки «Сила», кін. XIX ст.

Наприкінці XIX — на початку ХХ ст.ст. церква у Вощанцях мала значне майно, у неї було три дочірні церкви — в селах Угерці Винявські (тепер Зелений Гай), Канафости і Шептичі. В цей період село вже мало свої міцні господарські та культурні традиції — так, посилено розвивалось економічне життя, чому сприяло гуртування односельців (напр. господарсько-споживча спілка «Сила», організована ще наприкінці XIX ст.); культурне життя було представлене осередком товариства «Просвіта», який виник одним з перших у повіті в 1901 році, працювала школа з викладанням українською. У читальні «Просвіти» були книжки з історії України, букварі та шкільні підручники, історичні календарі, сільськогосподарські видання. При читальнях діяли крамниці. «Просвітяни» проводили фестини, організовували вистави, з якими виступали і по навколишніх селах.

Велику роль у житті громади Вощанців цього періоду відігравали шановані люди — священики, вчителі, лікарі, які були своєрідним показником і мірилом духовності. У селі дотепер бережуть добру пам'ять про священика Семена Кульчицького, який на початку XX століття був у храмі парохом (з 1892 року). За його ініціативи в селі було засновано спортивно-культурне товариство «Луги», позичкову касу, товариство тверезості, згадувану господарсько-споживчу спілку «Сила». Панотець показав себе ще й добрим господарем — провів ремонт церкви, ініціював розширення центральної дороги в селі, обабіч шляху посадив фруктові дерева, декотрі з яких збереглися і плодоносять і зараз. У будинку отця Семена була велика бібліотека, діяла також аптека. Дочки священика Дарія і Люба працювали вчителями у сільській школі, надавали медичну допомогу.

У 1911 і 1914 роках Семен Кульчицький і вчитель Михайло Пилипчак організовували у Вощанцях Шевченкові роковини. У тому ж (1914) році за сприяння отця Семена вперше на теренах Рудківщини, а можливо, і в галицьких селах узагалі, було відкрито пам'ятник Тарасові Шевченку. За проукраїнську діяльність о. Семен перебував під контролем польських влад. Так, на посвяченні і коронації фігури Матері Божої у 1927 році в Самборі священик висловив на адресу польської влади критику за утиски українців у Галичині, після чого його було заарештовано і засуджено до шести місяців кари в концтаборі Береза Картузька.

З приходом совєтів, за свідченнями син отця Семена Богдана і відомостями внука Юрія Кульчицького, в домі священика було проведено обшук, бібліотеку спалено, а речі розграбовано. Члени родини Кульчицьких надалі перебували під пильним оком НКВС. Мешканців Вощанців залякували і чинили тиск, щоб ізолювати їх від родини Кульчицького. Однак громада не забула свого благодійника, який майже 40 років був їхнім духовним наставником. Вже у наш час у церкві встановлено пам'ятну дошку на знак вдячності отцю Семену «за великі труди около церкви, „Просвіти“ і добробуту народа в доказ найбільшого признання».

Після ІІ Світової війни церква Воздвиження Чесного Хреста у Вощанцях лишалась одним з небагатьох діючих храмів на всій довколишній місцевості, навіть зазнала реставраційних робіт у 1975 році — місцеві майстри Михайло Іванович та Михайло Федорович Полуліхи й Семен Канонік з'єднали церковні мури залізними прутами, щоб запобігти руйнуванню храму.

Зі здобуттям незалежності (1991 рік) за ініціативи місцевих рухівців на чолі з Іваном Полуліхом, активним громадським діячем, на початку 1990-х років місцеву школу назвали іменем отця Кульчицького, встановили барельєф із відповідним написом. Також удалося повернути до церкви унікальний різьблений хрест із розп'яттям. Однак невідомі вандали в цей же період викрали з храму давні церковні книги старослов'янською мовою, пам'ятну дошку на честь отця Кульчицького. Попри знецінення культури і економічні негаразди, в селі існують сподвижники, зокрема рід Полуліхів, яким не байдужа історія та сьогодення рідного села.

Люди[ред. | ред. код]

Народилися[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]