Роман Ружинський
| Роман Ружинський | |
|---|---|
| Народився |
1575[1] Велике князівство Литовське, Річ Посполита (Республіка Обох Націй) |
| Помер |
4 квітня 1610 Joseph-Volokolamsk Monasteryd, Теряєво (Волоколамський район), Q4209242?, Клинський повітd, Російська імперія |
| Країна |
 Річ Посполита (Республіка Обох Націй) |
| Титул | князь |
| Посада | посол Сейму Речі Посполитоїd |
| Військове звання | Ротмістр |
| Конфесія | римо-католик |
| Рід | Ружинські |
| Батько | князь Кирило Ружинський |
| Мати | Євдокія Куневська г. Пятиріг |
| У шлюбі з | Софія Карабчіївська |
| Діти | донька Свірська |
 | |
Рома́н Кирикович Наримунтович-Ружи́нський (1575 — 18 квітня 1610) — полководець Речі Посполитої, руський князь, син гетьмана Кирила Ружинського, гетьман військ Лжедмитрія ІІ.
Життєпис[ред. | ред. код]
З 1600 року воював під проводом польного коронного гетьмана Станіслава Жолкевського. В 1607 році брав участь у битві під Ґузовим (Польща), бився за короля Сигізмунда III Вазу з рокошанами Миколая Зебжидовського.
На початку 1608 року з невеликим загоном гусарів покинув військо короля і, позичивши[2] грошей у краківського воєводи М. Зебжидовського (близько 60 тисяч злотих під заставу своїх земель), зібрав військо для походу проти Московського царства. Прибув до Орла (табір Лжедмітрія II), вчинив переворот, усунувши з посади головнокомандувача Миколая Меховецького, став гетьманом військ самозванця.
Як гетьман вів переговори з московським царем; отримав кілька визначальних перемог над військами московитів. Так, 10-11 травня під містечком Болхов, маючи всього 30000 війська, розгромив 170000-не московське військо князя Дмітрія Шуйського[3][4]. 28 червня 1608 року розбив військо московського князя Василя Масальського на Ходинці, взяв в полон князя Масальського і захопив великий обоз[5].
Сприяв одруженню Лжедмітрія II з Мариною Мнішек[6]. Після розпаду Тушинського табору вирішив приєднатися до армії короля Сигізмунда III.
Помер у Московщині від хвороби, був похований у домініканському костелі святого Миколая у Києві (потім — Петропавлівська церква на Подолі), де був його надгробок.
Сім'я[ред. | ред. код]
Вдова князя — славна «кресова невістка» Софія з Корабчевських (Карабчіївських[7]) — стала четвертою дружиною віленського каштеляна Єроніма (Яроша) Ходкевича.[8] Мали доньку, яка уклала шлюб з коронним обозним Петром Свірзьким з Романова.[9]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Національна бібліотека Польщі — 1928.
- ↑ зайнявши
- ↑ Болхов, Болховская битва
- ↑ КИЕВСКАЯ ЛЕТОПИСЬ (1241—1621)
- ↑ Татищев В. История Российская. Часть 4 // 34 (рос.) Архівовано 27 вересень 2013 у Wayback Machine.
- ↑ Татищев В. История Российская. Часть 4 // 35 (рос.) Архівовано 29 квітень 2014 у Wayback Machine.
- ↑ Войтович, с. 626 Архівовано 29 березень 2017 у Wayback Machine..
- ↑ Dobrowolska W. Chodkiewicz Hieronim (Jarosz) h. Gryf z Mieczem (†1617) // Polski Słownik Biograficzny. — Kraków, 1937. — T. ІІІ/1, zeszyt 11. — S. 360—361. (пол.)
- ↑ Niesiecki K. Korona Polska przy Złotey Wolności… — Т. 3. — S. 899.
Джерела[ред. | ред. код]
- Войтович Л. Княжа доба: портрети еліти. — Біла Церква : Видавець Олександр Пшонківський, 2006. — С. 626. — ISBN 966-8545-52-4.
- Niesiecki K. Korona Polska przy Złotey Wolności Starożytnemi Wszystkich Kathedr, Prowincyi y Rycerstwa Kleynotami Heroicznym Męstwem y odwagą, Naywyższemi Honorami a naypierwey Cnotą, Pobożnością y Swiątobliwością Ozdobiona… — Lwów : w drukarni Collegium Lwowskiego Societatis Jesu, 1740. — T. 3. — 938 s. — S. 897—899. (пол.)
|
Це незавершена стаття про особу. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |