Руслан Гелаєв

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Руслан Германович Гелаєв
Helaev.jpg
Ім'я при народженні Гелаєв Решид Абдулахамідович
Прізвисько Чорний Ангел
Народження 1964(1964)
Ґой-Чу, Чечено-Інгушська АРСР
Смерть 28 лютого 2004(2004-02-28)
Цунтинський район, Дагестан, Росія
Країна Flag of Russia.svg Росія
Приналежність Flag of the Republic of Abkhazia.svg Республіка Абхазія
Flag of Chechen Republic of Ichkeria.svg Чеченська республіка Ічкерія
Звання Дивізійний генерал
Війни / битви Грузино-абхазька війна (19921993),
Перша чеченська війна,
Друга чеченська війна

Руслан Германович Гелаєв (справжнє ім'я Решид; *1964, Ґой-Чу, Чечня — †28 лютого 2004, Дагестан) — активний учасник російсько-чеченських війн, польовий командир, Дивізійний генерал Чеченської республіки Ічкерія.

Життєпис[ред. | ред. код]

Про життя Руслана Гелаєва існує багато суперечливої інформації. Народився 1964 року (за іншими даними у 1965[1]) в селі Комсомольське Урус-Мартановського району Чечено-Інгушської АРСР. За одними даними працював будівельником, за іншими — на грозненській нафтобазі,[2] за іншими — був злочинцем-рецидивістом[3]. У 1980-х Гелаєв працював у Омській області, де одружився з місцевою мешканкою. У 1988 р у нього народився син Рустам.[4]

Грузино-абхазький конфлікт[ред. | ред. код]

У 19921993 рр. разом із Шамілем Басаєвим брав участь у грузино-абхазькому конфлікті на абхазькому боці у складі загонів Конфедерації народів Кавказу. До кінця війни став одним із найавторитетніших польових командирів.

Перша чеченська війна[ред. | ред. код]

З 1993 р. командував полком спеціального призначення «Борз». У травні 1995 керував Шатойським сектором Чечні. В загонах Гелаєва воювало вісімсот-дев'ятсот добре озброєних бійців.

У січні 1996 р. Гелаєва призначили командувачем Південно-Західного сектору. Йому підпорядковувалось все Південно-Західне угруповання, в тому числі і Західний фронт ЗС ЧРІ. 16 квітня 1996 р. Гелаєв разом з Хаттабом влаштували засідку коло села Яриш-Марди в Аргунській ущелині, в яку потрапила колона російських військ. 76 російських військовослужбовців загинуло, 54 були поранені. Брав участь у двох штурмах Грозного — 6-8 березня і 6-11 серпня 1996 р. Під час першого штурму Гелаєв, протримавшись у місті 3 дні, відступив. У результаті другого штурму Грозний був повністю звільнений чеченськими бійцями, що поклало кінець Першій російсько-чеченській війні. Російська сторона змушена була сісти за стіл переговорів і підписати Хасав'юртівську угоду.

Період між війнами[ред. | ред. код]

Після закінчення війни здійснив хадж до Мекки, прийнявши нове ім'я Гамзат. У квітні 1997 р. призначений віце-прем'єром з питань територій в уряді Зелімхана Яндарбієва, потім віце-прем'єром з будівництва в уряді Аслана Масхадова. В січні 1998 р. відмовився від посади міністра оборони в уряді Шаміля Басаєва.

Друга чеченська війна[ред. | ред. код]

Під час Другої російсько-чеченської війни очолював Північно-Західний фронт ЧРІ, Південно-західний сектор оборони Грозного, потім був призначений командувачем оборони всього міста.

Після відступу основних чеченських сил з Грозного, Гелаєв перегрупував бійців, що вийшли з оточення і планував провести рейд тилами російських військ (планувалося захопити Моздок та інші міста Північної Осетії). Та російській розвідці стало відомо про наміри Гелаєва. Коли в селі Комсомольське сконцентрувалися основні сили його угруповання (1000–1500 бійців), село було оточене російськими військами. 5-21 березня 2000 р. розпочався штурм села, в ході якого тяжкі втрати понесли обидві сторони. Після захоплення російськими військами Комсомольського Гелаєв з невеликими групами бійців відступив на територію Грузії в Панкіську ущелину.


Рейд до Абхазії[ред. | ред. код]

25 вересня 2001 р. Гелаєв на чолі свого загону (коло 500 бійців) за підтримки грузинської армії увійшов до Гульрипшського району Абхазії, рейд закінчився невдачею.

Рейд до Інгушетії[ред. | ред. код]

Влітку 2002 року бойовики Гелаєва проривалися з Панкіської ущелини Грузії в Чечню і вбили при цьому вісім російських прикордонників у Кодорській ущелині. В кінці серпня 2002 року Грузія почала антикримінальну операцію в Панкіській ущелині.

На початок вересня 2002 року в Панкіській ущелині Грузії зосереджувалася більше тисячі бойовиків, провідним лідером серед яких був Гелаєв. Вони вирішили повертатися до Чечні через російсько-грузинський кордон. Повстанці з самого початку діяли розділились і частині з них вдалося безперешкодно досягти Чечні. По одному із свідчень, висування бойовиків з Панкіської ущелини почалося не пізніше початку серпня.

20 вересня бойовики з'явилися біля селища Тарське в Північній Осетії, де атакували патрульну машину федеральних сил, яка виявила їх, після чого попрямували в Інгушетію в район села Галашки, звідки вони мали намір вирушити до чеченського села Бамут. Однак після інциденту в Тарському територія знаходження бойовиків була блокована, і 24-26 вересня біля Галашек пройшов бій. Бойовикам вдалося знищити понад 30 військових і міліціонерів і навіть збити вертоліт Мі-24, проте вони були розсіяні і частково знищені, частини ж вдалося прорватися до Чечні в районі Бамута.

У січні 2003 року міністр держбезпеки Грузії Валерій Хабурзанія підтвердив, що група бойовиків Гелаєва знаходиться в Чечні, куди перебралася з Панкіської ущелини в минулому році. За його твердженням, «Гелаєв покинув ущелині в серпні-вересні», коли Грузія проводила там антикримінальну операцію.

У липні 2003 року Ахмат Кадиров заявив, що веде з Гелаєвим переговори про складання зброї, за словами Кадирова той «не пов'язаний з викраденнями людей, не пов'язаний з Яндарбієвим і Удуговим». Газета «Известия» тоді ж відзначала, що Гелаєв знаходиться на півдні Чечні, за її інформацією, його загін в 50-70 бійців діє по Шатойському, Ітум-Калинський і Веденському районі.

Загибель у Дагестані[ред. | ред. код]

З серпня по грудень 2003 року загін Гелаєва здійснив перехід з Інгушетії в Шаройський район Чечні - для подальшого догляду в Грузію на зимівлю [5]. Зумівши до кінця року згрупувати більшу частину своїх сил, він зробив спробу піти туди через Дагестан.

Вийшовши 30 листопада через селища Кірі Шаройському району Чечні, керована ним група не встигла до закриття на зиму перевалу Баци-Буца, до якого вони вийшли 8 грудня. Там був глибокий сніг і сильний мороз, сам Гелаєв серйозно відморозив ноги, дух повстанців похитнувся, і в ході молитви Руслан звернувся до підлеглих зі словами «Аллах відчуває нас холодом і голодом...» і закликав їх набратися мужності - цей епізод відображений на останній його прижиттєвої відеозйомці [5].

15 грудня 2003 р. загін Гелаєва, який складав 36 бійців, вступив до гірської частини Цунтинського району Дагестану, та був оточений російськими військами. Бійці Гелаєва вбили дев'ятьох російських прикордонників, захопили село Шаурі, потім перейшли до сусіднього села Галатлі. Потрапивши в оточення, вони поділилися на невеликі групи і намагались прорватися, однак в ході запеклих боїв, що тривали кілька тижнів, основна частина загону була розгромлена. 27 грудня троє російських військовослужбовців, переслідуючи Гелаєва, підсковзнулися на льоду та впали у прірву в районі села Мікалі Цунтинському району[6].

28 лютого 2004 р. Гелаєв загинув під час зіткнення з російськими прикордонними військами.

Чеченська версія загибелі Руслана Гелаєва: Гелаєва, який відстрілювався з ручного кулемета, атакував бойовий російський вертоліт. Під час чергового нальоту чергою з крупнокаліберного кулемета йому відірвало руку. Гамзат притулився до виступу скали і вів бій, доки не помер від втрати крові. Навіть після його смерті окупанти впродовж кількох годин не наважувались підійти до нього, стріляючи у мертвого командира. Коли вороги підійшли до Шахіда, то побачили, що в здоровій руці Гелаєв затиснув лимонку з наполовину висмикнутою чекою[7].
Російські версії загибелі Руслана Гелаєва:

1. Як розповідають у відділенні міліції села Бежта, вниз вздовж Чаєхі йшли двоє 22-річні місцеві жителі — рядові Абдулхалік Курбанов і Мухтар Сулейманов. Відслуживши строкову службу, хлопці залишились охороняти кордон за контрактом […]

В чоловікові, що йшов назустріч, навіть досвідчений прикордонник не впізнав би Гамзата. Скуйовджена борода, чорні спортивні штани «Адідас» з витягнутими колінами, потерта куртка-аляска, гумові чоботи до колін і в'язана шапочка робили його подібним швидше до бомжа, аніж на грізного польового командира. Перебіг подальших подій тепер вже ніколи не вдасться відтворити. Швидше за все, хтось із прикордонників окликнув його чи спробував перевірити документи — у відповідь пролунала автоматна черга.

Вогонь вівся практично впритул — очевидно, Гелаєв до останнього моменту ховав вкорочений автомат Калашникова під курткою, тому обоє прикордонників одразу впали, сходячи кров'ю. Кулею, що попала в голову, рядовий Сулейманов був убитий на місці. Абдулхалік Курбанов, поранений в груди, встиг вистрелити у відповідь. Його кулі роздробили лівий лікоть Гелаєва і практично відірвали руку. Та пораненого бойовика не зупинили. Зі слів міліціонерів, смерть рядового Курбанова також настала від кульового поранення в голову — Гелаєв добив його двома вистрілами упритул. Причому стріляв, тримаючи автомат в одній руці.

Однак, і самому Чорному Ангелу жити лишалось не довго. Про те, як польовий командир провів останні хвилини свого життя, красномовно свідчили сліди на снігу. Одразу після розстрілу прикордонників Гелаев кинувся вгору ущелиною, та пробіг всього близько п'ятдесяти метрів — сили танули з кожним кроком, з руки командира лилась кров. Гелаєв боровся за життя до останнього. Судячи з калюжі крові, він зупинився, Відрізав ліву руку і кинув її на сніг разом з ножем. Потім дістав з польової аптечки гумовий джгут, наклав його на залишки руки, зробив ще кілька кроків, впав, знову встав. Чорний Ангел пройшов ще п'ятдесят метрів і знову зупинився. Вийняв з кишені банку розчинного Nescafe, пожував порошок, очевидно, в надії, що це надасть йому сил. Потім дістав і надкусив плитку шоколаду «Аленка». Останні метри у бік грузинського кордону польовий командир повз на чотирьох. Так він і помер у цій позі з затиснутою в руці шоколадкою[8].


2. "Не було бомжуватого вигляду у польового командира і шоколадки «Аленка» в правій руці, не жував Гелаєв розчинний «Нескафе», не було смерті на четвереньках. Руслан Гелаєв помер 28 лютого з широко розплющеними очима, напівлежачи-напівсидячи, притулившись спиною до дерева на березі маленької гірської річки Тімберісхвері, не дійшовши вісімнадцять кілометрів до грузинського кордону на перевалі Мушак. «Одягнутий був у теплу цивільну куртку, теплі штани і гумові чоботи. Він виглядав дуже охайно, було видно, що останні дні свого життя він провів у достатку, потім з'ясувалося, що у нього навіть груди були повністю поголені і сам він був весь поголений, а борода акуратно підстрижена, на ногах — чисті теплі вовняні шкарпетки. В рюкзаку у нього був знайдений фамільний кинджал з вигравіюваною датою „1890 рік“»[9]

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]