Друга російсько-чеченська війна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку


Друга чеченська війна
Російсько-чеченський військовий конфлікт[en]
Mass grave in Chechnya.jpg
Масова гробниця загиблих в ході військових дій
(Чеченська Республіка Ічкерія, лютий, 2000)
Дата: 7 серпня 1999 — 15 квітня 2009
(9 років, 7 місяців, 21 день)
Місце: активні військові дії на Північному Кавказі, окремі терористичні акти на всій території європейської частини Російської Федерації
Результат: перемога Російської Федерації:
Територіальні зміни: ліквідація Чеченської Республіки Ічкерії та встановлення на її території російської влади
Сторони
Російська Федерація Російська Федерація Чеченська Республіка Ічкерія Чеченська Республіка Ічкерія (до 7 жовтня 2007)

Кавказький емірат Кавказький емірат
7 жовтня 2007)

Командувачі
Головнокомандувачі РФ:

Російська Федерація Борис Єльцин
(26 серпня  - 31 грудня 1999)
Російська Федерація Володимир Путін
(31 грудня 1999 - 7 травня 2008)
Російська Федерація Дмитро Медведєв
(7 травня 2008 - 15 квітня 2009)


Міністри оборони РФ:
Російська Федерація Ігор Сергєєв
(26 серпня 1999 - 28 березня 2001)
Російська Федерація Сергій Іванов
(28 березня 2001 - 15 лютого 2007)
Російська Федерація Анатолій Сердюков
(15 лютого 2007 - 15 квітня 2009)


Командувачі угруповувань ЗС РФ:
Російська Федерація Геннадій Трошев
(26 серпня 1999 - грудня 2000)
Російська Федерація Володимир Шаманов
(26 серпня 1999 - грудня 2000)


Інші:
Російська Федерація Сулім Ямадаєв 
Російська Федерація Ахмат Кадиров 
Російська Федерація Рамзан Кадиров та інші

Головнокомандувачі ЧРІ[ru]:

Чеченська Республіка Ічкерія Аслан Масхадов 
(26 серпня 1999 - 8 березня 2005) Чеченська Республіка Ічкерія Абдул-Халім Садулаєв 
(9 березня 2005 - 17 червня 2006) Чеченська Республіка Ічкерія → Кавказький емірат Доку Умаров
(17 червня 2006 - 15 квітня 2009)


Польові командири ЧРІ та КЕ:
Чеченська Республіка Ічкерія Ахмед Закаєв
Чеченська Республіка Ічкерія Шаміль Басаєв 
Чеченська Республіка Ічкерія Руслан Гелаєв 
Чеченська Республіка Ічкерія Раббані Халілов 
Кавказький емірат Анзор Астеміров та інші


Іноземні добровольці:
Арабські найманці Хаттаб  Арабські найманці Абу аль-Валід  Арабські найманці Абу Хафс аль-Урдані  Арабські найманці Абу Умар  Арабські найманці Абу Омар ас-Сеїф  Арабські найманці Абу Дзеїт  Арабські найманці Абу-Кутеїб 

Втрати
3 536–3 635 — МО РФ

2 364–2 572 — ВВ МВС Росії
1 072 — МВС РФ
106 — ФСБ та ГРУ РФ
Всього: 7 217–7 425 осіб

14 113 (1999—2002)

2 186 (2003—2009)
Всього: 16 299 осіб

North Caucasian in Russia.svg
     Зона активних військових дій
     Російська Федерація
     Країни Євразії

Друга Чеченська війна — бойові дії Російської Федерації проти невизнаної Чеченської республіки Ічкерія, що тривала переважно на території Чечні у період з 1999 року по 2009 рік.

Передумови[ред. | ред. код]

Після фактичної поразки Росії у першій російсько-чеченській війні (див. Хасав'юртські угоди), численні російські політичні кола, особливо військові, висловлювали невдоволення результатами Хасав'юртських угод, вважаючи, що «чеченську проблему» не вирішено, а тільки відкладено. Висловлювалися небезпідставні побоювання, що приклад Чечні наслідують і інші національні автономії та народи, які були історично приєднані до Росії силоміць. В той же час незалежність молодої незалежної держави Ічкерія не отримала міжнародної підтримки у вигляді визнання її суверенітету провідними світовими державами та ООН.

З другого боку, на більш широкому тлі політичних та економічних процесів в Росії, «силовий блок» московського чиновництва не влаштовувала ситуація, коли основні економічні важелі капіталістичної приватизації в Росії були зосереджені в руках «сім'ї Єльцина» та бізнес-магнатів («олігархів»), що суперничали з нею.

З третього боку не була знята загроза реставрації влади комуністів (КПРФ) і ліквідація всіх наслідків приватизації. В кремлівських колах зріла змова проти влади власного ставленика силових відомств та ФСБ. Була конче потрібна «невелика та переможна війна», яка б привела Росію де-факто до стану військової диктатури, загальмували демократичні процеси ротації влади, гарантувала збереження підсумків первинної приватизації в Росії для сім'ї Єльцина та центрального московського чиновництва. На цю роль були випробувані колишні високопосадові чекісти Євген Примаков, Сергій Степашин, міністр МВС Володимир Рушайло та надійшла черга Путіна. На відміну від попередніх кандидатур Путін був найбільш компромісною фігурою, який гарантував недоторканість Єльцина від майбутнього судового переслідування та був згодний на воєнні авантюри[джерело?].

У період 1996—1999 років Чечня була фактично незалежна від Росії. Проте в країні наростали економічні та політичні негаразди, пов'язані з наслідками війни та післявоєнної кризи. В республіці діяло багато непідконтольних уряду воєнізованіх формувань. Одне з них в серпні 1999 розпочало бойові дії на території Дагестану. Виступ придушили і російське командування, використавши це, як привід для вторгнення, розпочало другу військову кампанію проти Ічкерії, яка була не менш кривавою ніж перша.

Фази конфлікту[ред. | ред. код]

Підготовча фаза конфлікту розпочинається у вересні 1999 року. Це — чергова ескалація конфлікту, яка зветься Другою чеченською війною. Стосовно її завершення чи незавершеності існують різні оцінки. Більшість джерел, близьких до російського уряду, вважають війну завершеною, а Чечню — такою, що вступила в мирну фазу пост-конфліктного розвитку. Альтернативна точка зору полягає в тому, що стабільність в Чечні є поняттям відносним і підтримується лише завдяки розміщеним там частинам російської армії. Назвати такий стан речей пост-конфліктним важко. В будь-якому випадку, фазу активний бойових дій завершено. Те, що зараз відбувається в Чечні, можна назвати пост-конфліктним врегулюванням, але дуже складним, напруженим і непередбачуваним.

На початку Другої чеченської війни російське керівництво всіляко давало зрозуміти, що засвоїло уроки Першої. Головним чином це стосувалося інформаційного супроводження війни і тактики її ведення. Російських військ було більше, серед них було більше досвідчених частин, і вони намагалися уникати втрат серед особового складу. Для цього перед введенням до бою піхоти проводилася тривала артпідготовка та повітряні бомбардування. Це уповільнювало темпи операції, але поспішати росіянам не було потреби. Повільно просуваючись вглиб території Чечні, спочатку вони намагалися встановити контроль над північною її частиною (до річки Терек) і утворити таким чином буферну зону. Однак пізніше, в жовтні, російські війська перейшли річку Терек і почали підготовку до штурму Грозного. Операція по захопленню чеченської столиці тривала близько трьох місяців та коштувала російським військам серйозних втрат. Джерела суттєво розходяться щодо точної кількості, але в середньому щоденні втрати можна оцінити приблизно в 40-50 солдат. Тривалі обстріли майже зрівняли Грозний із землею. Врешті, столицю було взято, частина чеченських загонів залишила місто, інші загинули.

Після чеченського наступу на Шалі та Аргун на початку 2000 року було оголошено про припинення наступу військ РФ. Після зайняття нимицих міст бої продовжилися. На початку 2000 року війська РФ захопили Ножай-Юрт, Ведено, Сержень-Юрт, Аргунську ущелину, Ітум-Кале і Шатой.

У березні 2000 року блоковані в Аргунській ущелині бійці Гелаєва захопили село Комсомольське. Російське командування ціною величезних втрат повернуло контроль над селом. Гелаєв вирвався з оточення.

20 квітня 2000 року заступник начальника Генштабу Росії Валерій Манілов заявив, що військова кампанія в Чечні закінчена. 23 січня 2001 Путін вирішив частково вивести війська з республіки. Головою Чечні призначено колишнього верховного муфтія Ічкерії Ахмата Кадиров.

Після припинення військової операції в квітні 2000 року в Чечні і в сусідніх регіонах продовжували гинути люди. Проти бойовиків воювали як російські підрозділи, так і прокремлівські чеченські сили — кадирівці, а також спецбатальйони «Схід» і «Захід» під командуванням Суліма Ямадаєва і Саїд-Магомеда Какієва.

Чеченці продовжили війну, перейшовши до партизанської боротьби. За перший рік після закінчення КТО сталося п'ять підривів на залізниці, шість терактів. Бойовики провели кілька рейдів, включаючи напад на друге за величиною місто Чечні Гудермес у вересні 2001 року і атаку бойовиків Гелаєва на Інгушетію в вересні 2002 року.

Найбільшими терактами цього періоду стали захоплення театрального центру на Дубровці в Москві (2002) і школи в Беслані в Північній Осетії (2004). В результаті теракту в Грозному в травні 2004 року загинув глава республіки Ахмат Кадиров. В кінці 2003 року спроба Гелаєва потрапити в Панкіську ущелину (Грузія) через територію Дагестану призвела до двохмісячного збройного протистояння із застосуванням важкої техніки і авіації. Більшість бійців та Гелаєв загинули.

У березні 2005 року в ході спецоперації ФСБ в селі Толстой-Юрт загинув Аслан Масхадов. Доку Умаров, що очолив повстанців, оголосив 2007 року про скасування Ічкерії та «Імарату Кавказ» (заборонений в Росії як терористична організація).

За оцінками правозахисної організації Amnesty International, Друга чеченська війна супроводжувалася систематичними порушеннями прав людини, включаючи позасудові страти і тортури, які здійснювалися як співробітниками силових структур, так і чеченськими повстанцями. Велика частина злочинів залишається безкарними, хоча в окремих випадках постраждалим вдалося отримати компенсацію від російського уряду за рішеннями Європейського суду.[1]

В ході найактивнішої фази Другої чеченської війни, в 1999—2002 роках загинули 6000 військових російської армії. У 2003 році втрати були на рівні 3000 людей. Втрати серед мирного чеченського населення оцінюються в 15 000-24 000 жителів[джерело?].

«Зачистки» цивільного населення[ред. | ред. код]

Убивство Ельзи Кунгаєвої

Табір смерті Чернокізово[ред. | ред. код]

Вбивство президента Масхадова[ред. | ред. код]

8 березня 2005 року а Масхадов був убитий в ході спецоперації співробітниками центру спеціального призначення ФСБ в селі Толстой-Юрт (Грозненського сільського району), де він переховувався в підземному бункері під будинком одного з далеких родичів.[2]. В ході штурму Масхадов вчинив опір, і спецназівці привели в дію вибуховий пристрій, від ударної хвилі якого будинок виявився напівзруйнований. Затримані під час спецоперації особистий помічник Масхадова Вахід Мурдашев, племінник Масхадова Вісхан Хаджимуратов, а також Скандарбек Юсупов і Ільяс Ірісханов були засуджені на різні терміни позбавлення волі за участь в незаконних збройних формуваннях і незаконне носіння зброї.[3][4].

Хронологія основних подій[ред. | ред. код]

1999[ред. | ред. код]

  • 5 березня  — викрадення у Грозному представника російського уряду генерал-майора Геннадія Шпигуна, яке стало приводом для підготовки російської армії до наступної військової кампанії в Чечні. Генерал Шпигун був вбитий 2000 року.
  • 7 серпня  — ескалація конфлікту в Дагестані, в який втручаються чеченські бойовики під проводом Шаміля Басаєва. У відповідь російська авіація здійснює серію бомбових ударів по південному сходу Чечні та Грозному.
  • 4-16 вересня  — серія вибухів в житлових будинках в Буйнакську (Дагестан), Москві та Волгодонську, в результаті яких загинули 293 людини. Шаміль Басаєв заперечив свою причетність до всіх цих інцидентів. Натомість, з'явилися чутки про причетність до них російських спецслужб. Однак, вони залишаються непідтвердженими.
  • 29 вересня  — Росія висунула ультиматум Чечні з вимогою видати організаторів вибухів.
  • 30 вересня  — початок наступальної операції російських військ в Чечні.
  • 7 жовтня  — при бомбардуванні російською авіацією села Елістанжи загинули більше 30 мирних жителів, в тому числі жінок і дітей, десятки поранені[5].
  • 8 жовтня  — масове вбивство в станиці Мекенська: 43-річний ваххабіт Ахмед Ібрагімов, який був місцевим жителем, розстріляв 34 російських жителів станиці, в тому числі 3 дітей, а також 1 туркв-месхетинця. Причиною вбивства стала відмова одного з жителів рити окопи. Через 2 дні після масового вбивства місцеві старійшини видали Ібрагімова родичам загиблих. На станичному сході Ібрагімова забили до смерті палицями і ломами. Місцевий мулла заборонив ховати вбивцю.
  • 29 жовтня-10 листопада  — Бої за Гудермес: польові командири брати Ямадаєви і муфтій Чечні Ахмат Кадиров перейшли на бік російських військ та здали ім Гудермес.
  • 5 листопада  — падіння Мі-24 85-ї окремої вертолітної ескадрильї в результаті бойових ушкоджень після вогневого впливу з землі. Вертоліт зруйнований, екіпаж вижив.
  • 12 листопада  — підірваний автобус, який прямував за маршрутом «Ульянівськ — Димитровград — Самара», поранено четверо пасажирів.
  • 15 листопада — бій під Серноводським.
  • 16 листопада  — федеральні сили взяли під контроль село Новий Шарой.
  • 7 грудня — російські війська захопили Аргун.
  • 14 грудня — російськи війська захопили Ханкалу.
  • 26 грудня  — початок тривалої облоги Грозного.

2000[ред. | ред. код]

  • 23 січня  — заарештований кореспондент «Радіо Свобода» Андрій Бабицький.
  • 5 лютого  — Масове вбивство групи мирних жителів в селищі Нові Алди і прилеглих районах м Грозного. За даними Європейського суду з прав людини, а також ряду журналістів та правозахисних організацій, воно було скоєно бійцями ОМОНу ГУВС Санкт-Петербурга і Ленінградської області і ОМОНу УВС по Рязанській області. Згідно з доповіддю товариства «Меморіал», всього було вбито 56 осіб, за даними Human Rights Watch — 60 осіб.
  • 6 лютого  — російські війська захопили Грозний.
  • 12 березня  — в селищі Новогрозненскій захоплений співробітниками ФСБ і доставлений до Москви польовий командир Салман Радуєв, згодом засуджений до довічного позбавлення волі і який помер в місці позбавлення волі.
  • 20 березня  — російські війська встановили контроль над Чечнею, чеченці переходять до партизанської війни, яка досі триває.
  • 29 березня  — знищення пермського ОМОНу біля селища Джані-Ведено. Загинуло понад 40 бійців.
  • 11 червня — указом президента РФ Ахмат Кадиров призначений головою адміністрації Чечні.
  • 25 липня — указ Ахмада Кадирова про заборону ваххабізму.[6]

2001[ред. | ред. код]

  • 24 березня  — теракт в Мінеральних Водах. О 10:14 поруч з центральним ринком прогримів вибух. Вибуховий пристрій потужністю не менше 50 кг в тротиловому еквіваленті було закладено в легковому автомобілі ВАЗ-2103. В результаті теракту на місці вибуху загинула 21 людина, в лікарні від отриманих поранень померли 3 людини, близько ста поранені.
  • 25-26 червня  — рейд чеченських бойовиків на Ханкалу.
  • 17-18 вересня  — рейд чеченських бойовиків на Гудермес.
  • 29 листопада — жінка-смертниця (вдова загиблого бойовика) підірвала себе на центральній площі Урус-Мартана (Чечня), коли там перебував комендант району генерал-майор Гейдар Гаджиєв. Гаджиєв загинув, троє його бійців були поранені.

2002[ред. | ред. код]

  • 27 січня — в Шелковському районі Чечні збитий вертоліт Мі-8. У числі загиблих були заступник міністра внутрішніх справ РФ генерал-лейтенант Михайло Рудченко і командувач угрупуванням внутрішніх військ МВС в Чечні генерал-майор Микола Горідов[7].
  • 9 травня — в Каспійську стався теракт під час святкування Дня Перемоги. Загинули 43 людини, більше 100 поранені[8].
  • 19 серпня  — Катастрофа Мі-26 в Чечні. Найбільша авіакатастрофа в історії російських збройних сил. Сталася через ураження військово-транспортного вертольота Мі-26 ракетою з переносного зенітного ракетного комплексу «Ігла». Додатковими причинами, що збільшили кількість жертв, став фатальний збіг обставин: сильної перевантаженості вертольота і падіння його на мінне поле. Є однією з найбільших авіакатастроф в історії Росії. Із 147 чоловік, що перебували на борту, загинули 127[9].
  • 22-25 вересня  — близько 300 чеченських бойовиків під командуванням Руслана Гелаєва вторглися 23 вересня 2002 з території Грузії на територію Інгушетії[ru] з метою подальшого проходу в Чечню. Вони вступили в бій з російськими військами біля села Галашки. Було знищено 76 бойовиків, кілька взяті в полон. Бойовики, розпавшись на мобільні загони, зникли на території Чечні.
  • 23-26 жовтня  — захоплення заручників в театральному центрі на Дубровці в Москві, загинули 129 заручників. Знищені всі 44 бойовика, включаючи Мовсара Бараєва.
  • 27 грудня  — бойовик-смертник, який керував замінованою вантажівкою, підірвав будинок промосковського уряду Чечні у Грозному. Басаєв взяв на себе відповідальність за організацію цієї диверсії[10].

2003[ред. | ред. код]

  • 20 березня  — У Чечні розбилося 2 Мі-24, пілоти загинули.
  • 14 травня  — в селі Іласхан-Юрт Гудермеського району смертниця підірвала себе в натовпі на святкуванні дня народження пророка Мухаммеда, де був присутній Ахмат Кадиров. Загинули 18 осіб, 145 осіб були поранені[11].
  • 5 липня  — теракт в Москві на рок-фестивалі «Крила». Загинули 16 осіб, 57 отримали поранення
  • 1 серпня  — підрив військового госпіталю в Моздоку. Начинена вибухівкою армійська вантажівка КамАЗ протаранила ворота і вибухнула біля будівлі. В кабіні сидів бойовик-смертник. Число загиблих склало 52 людини.
  • 5 грудня  —теракт з використанням смертників в електричці «Кисловодськ — Мінводи» в Єсентуках: 41 людина загинула, 212 поранено[12].

2004[ред. | ред. код]

  • 15 грудня 2003-28 лютого 2004  — рейд на Дагестан загону під командуванням Руслана Гелаєва. В ході перестрілки з прикордонниками, Гелаєв загинув, а весь його загін було знищено.
  • 1 квітня — кадирівці провели в селі Самашки спецоперацію, заблокувавши його з усіх боків. У двох будівлях були виявлені заготовки для хв, радіокерований СВУ, споряджений фугас, гранатомети та інші боєприпаси. За даними телекомпанії НТВ, в Самашках в результаті подібних спецоперацій зниклими без вісті числяться 27 осіб.
  • 12 квітня — польовий командир Асламбек Вадалов разом зі своїм загоном скоїв збройний напад на село Ішхой-Юрт, в результаті нападу були вбиті 10 міліціонерів.
  • 9 травня  — в Грозному на стадіоні «Динамо», де проходив парад, о 10:32 на щойно відремонтованій VIP-трибуні прогримів потужний вибух. У цей момент на ній знаходилися президент Чечні Ахмат Кадиров, голова Держради ЧР Хусейн Ісаєв, командувач Об'єднаним угрупуванням військ на Північному Кавказі генерал-полковник Валерій Баранов, міністр внутрішніх справ Чечні Алу Алханов і військовий комендант республіки Григорій Фоменко. Безпосередньо під час вибуху загинуло 2 людини, ще 4 померли в лікарнях: Ахмат Кадиров, Хусейн Ісаєв, журналіст агентства «Рейтер» Адлан Хасанов, дитина (ім'я якого не було повідомлено) і двоє співробітників охорони Кадирова. Всього від вибуху в Грозному постраждали 63 людини, в тому числі 5 дітей.
  • 21-22 червня  — напад чеченьских бойовиків на Назрань.
  • 21 серпня  — 400 повстанцiв пiд керiвництвом Аслана Масхадова атакували Грозний. За даними МВС Чечні, загинули 44 людини і важко поранено 36[13].
  • 1-3 вересня  — терористичний акт в Беслані, в результаті якого загинуло 334 людини, 186 з яких — діти.
  • 5 листопада — в Грозному були знищені четверо бойовиків, двоє з них - Айдин Кайя, 1981 року народження і Бурхан Челебі, 1980 року народження - були громадянами Туреччини[14].

2005[ред. | ред. код]

  • 15 травня  — в Грозному знищений колишній віце-президент ЧРІ Ваха Арсанов. Арсанов і його спільники, перебуваючи в приватному будинку, обстріляли міліцейський патруль і були знищені прибулим підкріпленням.
  • 4 червня  — масове вбивство жителів станиці Бороздиновської Шелковського району Чеченської республіки, скоєнне бойовиками батальону «Схід». Дана ситуація названа «етнічною чисткою» через те, що переважна більшість постраждалих — аварці, представники народу, що проживають на території сусіднього Дагестану, а нападники — чеченці[15].
  • 1 липня  — два вибухи прогриміли в Махачкалі на вулиці Атаєва, коли до будинку № 7, де знаходився банно-пральний комбінат, під'їхали три вантажівки ГАЗ-53 зі спецназівцями з московського загону «Русь». Постраждала перша машина, в якій знаходилося 27 військовослужбовців. 10 з них отримали важкі травми, від яких шестеро загинули на місці, ще четверо померли по дорозі в лікарню. Решта 17 спецназівців були поранені. Постраждали ще 11 випадкових перехожих, серед яких 1 дитина[16].
  • 13 жовтня  — напад бойовиків на місто Нальчик[ru] (Кабардино-Балкарія), в результаті якого, за даними російської влади, було вбито 12 мирних жителів і 35 співробітників силових структур. Знищено, за різними даними, від 40 до 124 бойовиків.

2006[ред. | ред. код]

  • 31 січня   — Володимир Путін заявив на прес-конференції, що в даний час можна говорити про закінчення контртерористичної операції в Чечні. Однак пройшло ще три роки, перш ніж голова НАК Олександр Бортніков, виконуючи доручення Дмитра Медведєва, скасував на території Чечні режим КТО.
  • 10 липня   — в Інгушетії загинув в результаті теракту (за іншими даними — загинув через необережне поводження з вибухівкою) один із чеченських польових командирів, Шаміль Басаєв.
  • 7 листопада  — в районі села Дай Шатойського району повстанцями Саїд-Еміна Дадаева вбиті семеро ОМОНівців з Мордовії.

2007[ред. | ред. код]

  • 7 жовтня  — Доку Умаров оголосив про скасування ЧРІ і перетворенні її в «вілайят Нохчійчо Імарату Кавказ».
  • 4 грудня  — засада на підрозділ російських військ в районі села Центорой Ножай-Юртовського району. 2 військовослужбовців убито, кілька поранені.
  • 9 грудня  — вибух в автобусі на автовокзалі в Невинномиську (Ставропольський край), що слідував рейсом з П'ятигорська до Ставрополя. Загинули 2 людини, 14 отримали поранення[17].

2008[ред. | ред. код]

  • 19 березня  — на село Алхазурове було скоєно збройний напад бойовиків. В результаті загинули 7 осіб: 5 співробітників правоохоронних органів і 2 мирних жителів. Бойовики також спалили будівлю адміністрації Алхазурове[18].
  • 13 червня  — нічна вилазка бойовиків в селі Беной-Ведено.
  • 6 листопада  — терористка-смертниця підірвала маршрутне таксі у Владикавказі, Північна Осетія. Загинуло 12 осіб.
  • 23-25 грудня  — спецоперація ФСБ і МВС в селищі Алкун в Інгушетії. Вбит польовий командир Ваха Дженараліев, який воював проти російських військ в Чечні і Інгушетії з 1999 року, його заступник Хамхоєв, в цілому знищено 12 бойовиків. Ліквідовано 4 бази НВФ.

2009[ред. | ред. код]

  • 5 лютого  — в селищі Ленінкент, розташованому в 10 кілометрах від Махачкали під час спецоперації знищений лідер угрупування Джамаат «Шаріат» Умар Шейхулаєв разом з трьома бойовиками.
  • 26 лютого  — в Махачкалі на шляху проходження автобуса з співробітниками патрульно-постової служби міліції спрацював вибуховий пристрій. Поранення отримали четверо міліціонерів[19].
  • 5 березня  — на узбіччі автодороги між селами Екажево і Сурхахи Назранівського району Інгушетії при розмінуванні фугасу стався вибух, закладеної під фугас міни-пастки. В результаті вибуху, за попередніми даними слідчого комітету, загинули 5 співробітників правоохоронних органів. З них 2 співробітників ФСБ, 2 співробітників республіканського ОМОНу, а також начальник служби кримінальної міліції Назранівського РВВС МВС Республіки. Ще 3 постраждалих у важкому стані доставлені в лікарню.
  • 20-21 березня  — велика спецоперація федералів в Дагестані. В результаті важких боїв з використанням вертольотів і бронетехніки сили місцевого МВС і УФСБ за підтримки Внутрішніх військ МВС РФ знищили в Унцукульському районі республіки 12 бойовиків. Втрати російських військ складають 5 чоловік убитими (2 військовослужбовців спецназу ВВ пізніше отримали посмертно за участь в цих бойових діях звання Героя Росії). Одночасно з цим в Махачкалі міліція в бою знищує ще 4 бойовика.
  • 15 квітня  — остання доба режиму контртерористичної операції.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Кавказский узел: Вторая Чеченская в режиме КТО
  2. РІА «Новини» — Антитерористичні операції РФ. Довідка
  3. Кавказ: Масхадов і Басаєв ховалися в одному бункері // Lenta.ru
  4. Син Масхадова спростовує офіційну версію загибелі лідера сепаратистів Чечні // Кавказ Мемо. Ру
  5. Российским военным летчикам напомнили о Чечне
  6. Ахмат Кадыров глава администрации Чечни
  7. Генералы, погибшие в Чечне
  8. В Дагестане произошел теракт во время празднования Дня победы
  9. Ми-26 сбит российской ракетой. Генералы наказаны
  10. Мировое сообщество осудило взрыв Дома правительства в Грозном
  11. Як полювали на Ахмата Кадирова
  12. Четыре террориста взорвали электричку Кисловодск-Минводы: 41 человек погиб, 212 пострадали
  13. Нападением боевиков на Грозный 21 августа руководил Масхадов
  14. [ http://www.centrasia.ru/newsA.php?st=1099730700 В Чечне воюют иностранные наёмники и турецкие спецслужбы]
  15. События в станице Бороздиновская. «Зачистка» или месть за убитого родственника?
  16. При взрыве в Махачкале погибло 10 российских солдат
  17. Бывшие милиционеры взорвали автобус
  18. В Чечне задержан предполагаемый участник вооруженного нападения на село Алхазурово
  19. Теракты на городском наземном транспорте в России в 1994—2013 годах: хронология

Див. також[ред. | ред. код]