Кривий Ріг

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Запит «Криворіжжя» перенаправляє сюди; див. також Криворіжжя (значення).
Кривий Ріг
KR City collage.png
Coat of Arms of Kryvyy Rih.png UKR Криви́й Ріг flag.jpg
Герб Кривого Рогу Прапор Кривого Рогу
Кривий Ріг на карті України
Кривий Ріг на карті України
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Дніпропетровська область
Район/міськрада Криворізька міська рада
Код КОАТУУ 1211000000
Засноване 8 травня (27 квітня за ст. ст.) 1775
Статус міста з 1919 року
Поділ міста 7 районів
Населення 650 607 (01.05.2014)[1]
Агломерація Криворізька агломерація
Площа 410 км²
Густота населення 1586 осіб/км²
Поштові індекси 50000-50479
Телефонний код +380-56(4)
Координати 47°54′37″ пн. ш. 33°23′30″ сх. д. / 47.91028° пн. ш. 33.39167° сх. д. / 47.91028; 33.39167Координати: 47°54′37″ пн. ш. 33°23′30″ сх. д. / 47.91028° пн. ш. 33.39167° сх. д. / 47.91028; 33.39167
Висота над рівнем моря 84 м
Водойма Саксагань, Інгулець
Назва мешканців криворіжанин, криворіжанка, криворіжці
Міста-побратими Нижній Тагіл Росія Росія
Ханьдань КНР КНР[2]
День міста третя неділя травня
Відстань
Найближча залізнична станція Кривий Ріг-Головний
Міська влада
Адреса 50101, Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, пл. Радянська, 1, 440-05-15
Веб-сторінка Міська рада Кривого Рогу
Міський голова Вілкул Юрій Григорович

Криви́й Ріг — місто в Дніпропетровській області; найбільше місто України, яке не є обласним центром. Населення близько 651 тис. мешканців. Великий індустріальний та культурний центр України; центр Криворізької агломерації. Відстань до облцентру становить 146 км (автошляхом Н11). За офіційними даними Криворізької міської ради довжина міста становить 126 км[3]. Водночас за емпіричними даними — 58 км, не враховуючи колишнє місто Інгулець[4]; з Інгульцем — 81,5 км[5], враховуючи 13,4 км Широковського шосе по території, що не належить місту; відстань між крайніми точками по прямій — 66 км[6].

Географія[ред.ред. код]

Географічне розташування[ред.ред. код]

Місто розташоване у степовій зоні України, на злитті річок Інгулець і Саксагань, які входять до басейну Дніпра. Територія околиць розчленована численними балками (Зелена, Березнеговата, Червона, Макортова, Галахова, Лозуватка, Грушевата, Петрикова, Красна, Роковата, Суха, Гливата, Дубова, Вовча, Суслова, Кобальска, Калетіна, Крутий Яр, Приворотна та інші).

У місцях виходу корінних порід схили річкових долин круті.

У період танення снігу і після дощів днищами балок протікають тимчасові водостоки. Стік р. Інгулець зарегульований Карачунівським водосховищем, стік р. Саксагань — Кресівським водосховищем, а також Дзержинським і Макортовським водосховищами.

Абсолютні позначки поверхні водоймищ коливаються від 30 до 160 м. Переважні позначки поверхні становлять 50–100 м абс., мінімальні — характерні для заплавних ділянок річкових долин і становлять 30–45 м абс.

Клімат[ред.ред. код]

Клімат — степовий, атлантично-континентальний, характеризується спекотним посушливим літом і помірно м'якою з частими відлигами зимою.

Середня тривалість безморозного періоду становить 182 дня, найбільша — 224 дня.

Більша частина опадів випадає під час теплої половини року (квітень—жовтень) — 268 мм. Добовий максимум опадів (90 мм) спостерігався у червні 1913 року.

Кількість днів зі сніжним покровом — 69. Стійкого снігового покрову майже не буває. Середня з найбільших за зиму висота снігу становить 10 см, максимальна — 30 см.

Переважні напрямки вітру: в теплий період року — північний (18,4% днів), у холодний період — східний (17,6% днів).

Максимальна швидкість вітру — 24 м/с щорічно, 28–29 м/с один раз на 5–10 років, 30–31 м/с один раз на 15–20 років.

Клімат Кривого Рогу
Показник Січ Лют Бер Кві Тра Чер Лип Сер Вер Жов Лис Гру Рік
Середній максимум, °C −2 0 4 13 21 24 26 25 20 13 5 0 12
Середня температура, °C −5 −3,6 1,3 9,5 15,9 19,5 21,1 20,5 15,6 8,8 3,0 −1,6 8,8
Середній мінімум, °C −7 −6 −1 5 10 13 15 14 11 4 1 −3 5
Норма опадів, мм 40 32 28 41 42 64 54 42 31 30 35 44 483
Джерело: http://www.meteoprog.ua/ua/climate/KrivyiRih/

Гідрографія[ред.ред. код]

Човникова станція на злитті Саксагані та Інгульця

Долина Інгульця в межах міста переважно V-подібна, схили долин заввишки 25–35 м круті, місцями положисті, розсічені балками та ярами. Заплава ріки шириною 60–120 м. Русло Інгульця звивисте, але нерозгалужене, шириною 40–60 м, глибиною на перекатах 0,2–0,6 м, на плесах — до 5,0 м. Швидкість течії річки на плесах незначна, на перекатах 0,2–0,5 м/с.

Долина ріки Саксагані в межах міста переважно трапецеїдальна, заплава відкрита, лугова суха. Переважна ширина заплави 100–200 м. У період весняного повіддя заплава затоплюється на глибину 1,0–1,5 м. Русло ріки нерозгалужене, переважна ширина його (за винятком ділянок водоймищ) 20–40 м. Швидкість течії незначна. Природній режим ріки сильно змінено регулювальним впливом гребель, скиданням шахтних і промислових вод, а також забором води на технічні потреби. Найбільші витрати води Саксагані досягають 240 м³/с. На ділянці «шахта „Саксагань“—Чорногорка» ріка переведена в підземний колектор. До міста підведено Канал Дніпро — Інгулець та Канал Дніпро — Кривий Ріг.

Геологія[ред.ред. код]

Через наявність руд земля часто буває червоного кольору

Місто Кривий Ріг розташоване в центральній частині Українського кристалічного масиву. В геологічній побудові міста та його околиць беруть участь четвертинні суглинки, товщиною 3–25 м, що підстилаються неогеновими глинами, пісками або трещинуватими вапняками, товщиною 5–11 м.

Над неогеновими відкладеннями залягають докембрійські кристалічні породи (граніти), що виходять на поверхню в долинах річок.

У межах району виділяються два водоносних горизонти — відкладень четвертинного віку і кристалічних порід докембрію та продукти їхньої руйнації.

Ґрунти[ред.ред. код]

Чорноземи звичайні — головна генетична група ґрунтів у приміській зоні. Вони забезпечені живильними речовинами, містять 4,5–4,9% гумусу і поширені на вододілах. Лучно-чорноземні ґрунти характеризуються високими показниками запасів гумусу (5,9%) і поширені на заплавних терасах рік. Лучно-солонцюваті ґрунти поширені на заплаві рік. Кількість солей у них 0,3–0,5%, глибина залягання — 10–60 см. Агрономічна цінність лугових солонцюватих ґрунтів дуже низька. Ґрунти приміської зони за умови штучного поливу придатні для вирощування всіх видів зелених насаджень, характерних для степової зони України.

Екологія[ред.ред. код]

У Кривому Розі нараховується близько 5 тисяч джерел забруднення атмосферного повітря.

Основні підприємства-забруднювачі атмосферного повітря:

У 2011 році АрселорМіттал Кривий Ріг входив до десяти об'єктів, які є найбільшими забруднювачами навколишнього природного середовища в Україні.[8]

Міжвідомча комісія по встановленню режимів роботи дніпровських водосховищ прийняла новий Регламент екологічного оздоровлення ріки Інгулець із подовженням терміну промивки з середини травня до середини серпня[7].

Згідно з рейтингом журналу «Кореспондент», складеним у 2010 році на основі даних Держкомстату України по ступеню того, як багато небезпечних речовин викидають в атмосферу підприємства і транспорт міст України, Кривий Ріг визнаний найбруднішим містом України. На кожного жителя Кривого Рогу припадає 634 кг шкідливих речовин, викинутих в атмосферу. За цим показником Кривий Ріг випередив Маріуполь та Бурштин, які посіли відповідно друге і третє місця в рейтингу.[9]

Історія[ред.ред. код]

Давня історія[ред.ред. код]

Кам'яна баба, знайдена на території Криворіжжя

Первісні люди на території сучасного Криворіжжя з'явилися ще за кам'яного віку. Про це свідчать гостроконечник, знайдений при розкопках у селі Радіонівка, сокири, виявлені в міжріччях Саксагані та Інгульця.

В одному з курганів, розкопаних П. I . Сочинським на лівому березі річки Інгулець до жовтневого перевороту 1917 року, виявлено посудину з відмуленої глини з вушками, що належить до пам'яток Трипільської культури[10].

Розвиненішими були племена так званої катакомбної культури, які з'явилися на території Криворіжжя в першій половині ІІ тисячоліття до н. е. Вони займалися переважно скотарством. У XV–XII століттях до н. е. з'являються скотарсько-землеробські племена зрубної культури, важлива роль у господарській діяльності яких належить саме землеробству. Досягає розквіту в цей період і бронзово-ливарне ремесло. А на початку І тисячоліття до н. е. на території всього Придніпров'я з'являються вироби з заліза. Особливого поширення вони набули в Північному Причорномор'ї, де з'явилися у VII ст. до н. е. кочові скіфські племена.

У IX–VII століттях до н. е. на Криворіжжі жили кіммерійці.

У II ст. н. е. в степи Криворіжжя зі своїми стадами рушили сармати. Археологічні дослідження[11] доводять наявність торгівельних зв'язків між сарматами, які населяли в той час цю територію, і стародавніми греками, зокрема з островом Родос, розташованому в східній частині Середземномор'я. На території сучасного Криворіжжя знайдено також поселення скотарів та землеробів так званої черняхівської культури. Найвідомішими похованнями того періоду є поховання біля смт. Христофорівка.

На початку н. е. Причорномор'я населяли землеробські племена — слов'яни (анти). Південні околиці східнослов'янських земель займали територію, яку займає нині Криворіжжя.

У IX–XII ст. на східнослов'янських землях існувала вже могутня держава — Київська Русь. У період феодальної роздробленості територія сучасного Криворіжжя, як і все Південне Причорномор'я, називалося Диким полем. У цей історичний період ця територія була майже не заселена.

Козацька доба[ред.ред. код]

Поштова станція Кривий Ріг була побудована за розпорядженням кошового отамана Петра Калнишевського

У середині XVI ст. була створена Запорізька Січ. Із XVII ст. починається заселення цих земель козаками. 1734 року було створено Інгульську паланку, у переліку приналежних їй сіл і зимівників згаданий і Кривий Ріг. 1771 року в Кривому Розі розташовується Ставка Коша Запорізької Січі. Залишки фортифікаційних споруд знаходилися при кургані Царева Могила (до нашого часу не збереглися).

1774 року академік Гюльденштедт відвідав район Кривого Рогу і зробив його перший науковий опис. Він згадує про розробки чорно-слюдистого сланцю в районі злиття рік Інгулець і Саксагань.

Після завершення 1774 року російсько-турецької війни російська влада відкрили новий поштовий тракт, що зв'язав м. Кременчук із Кінбурном і Очаківом, де стояли російські війська. Саме 8 травня (27 квітня за старим стилем) 1775 року в «Розписі заснованих поштових станцій по річці Інгулець від Кременчука до Херсона» з'являється перша офіційна письмова згадка про Кривий Ріг.

Місце для майбутньої поштової станції затвердив останній кошовий отаман Запорізької Січі Петро Калнишевський. За його наказом службу на станції розпочали козацький писар Феодосій Кудлик і п'ятеро підзвітних йому козаків.

Після ліквідації Запорізької Січі царський уряд почав роздавати ці землі у власність військовим, козацькій старшині, поміщикам і колоністам. Наприкінці XVIII століття поміщиця Диконська переселила на виділені їй землі 30 селянських сімей із Пензенської губернії. Їхнє поселення називали Диконкою і Катеринівкою, тепер це територія рудника імені Кірова. 1808 року виникло село Інгулець, а 1818 — село Олександрів Дар, засноване генералом Рахмановим, який на землі, отриманій у подарунок від Олександра І, поселив кріпаків із Чернігівщини.

Новий час[ред.ред. код]

1817 року Кривий Ріг згадується у «Переліку (Списку) казенних селищ Херсонського й Олександрійського повітів, які у 18161817 рр. були звернені у військові поселення».

Після ліквідації 1857 року військових поселень Кривий Ріг переведено до розряду державних сіл, був центром Криворізької волості Херсонського повіту Херсонської губернії[12]. Станом на 1859 рік тут налічувалося 554 двори і 3 644 жителі. В селі Інгульці було 1 396 жителів, а у Олександровому Дарі (Рахманівці) — 1 149. У той час існували й інші поселення, що згодом увійшли в межі міста — Гданцівка, Катеринівка (Довгинцеве), Вечірній Кут.

Наприкінці 50-х років XIX століття з'явилися перші поселення на правому березі Саксагані (в районі Кандибиної та Іванової балок).

У другій половині XIX століття почалося дослідження надр Криворіжжя, зокрема залізної руди. У ньому брали участь академіки В. Зуєв, В. Ізмайлов, професор Ліванов.

1865 року до Кривого Рогу прибув колишній професор Гірничого інституту М. П. Барбот-де-Марні, який протягом 18661867 років займався вивченням корисних копалин басейну. А 1866 року О. М. Поль, проводячи археологічні дослідження балки Дубова, виявив виходи покладів багатої залізної руди.

Вивезення руди з кар'єру, 1899 рік

13 квітня 1874 року Імператорським Російським технічним товариством призначена комісія під головуванням О. О. Іосса задля «дослідження благонадійності родовища залізних руд й інших мінеральних багатств, відкритих в околицях села Кривий Ріг».

Після доведеної наявності на Криворіжжі величезних запасів залізної руди 1881 року був заснований перший на Криворіжжі Саксаганський рудник, що належав «Товариству криворізьких залізних руд». Розпочався важливий період у промисловому розвитку Криворіжжя.

На розвиток Кривого Рогу вплинуло спорудження 1884 року Катерининської залізниці, яка сполучила місто з промисловими районам Придніпров'я і Донбасу.

У середині 80-х років XIX століття до розробки криворізьких залізних руд долучаються металургійні товариства. 1885 року два рудники відкрило Новоросійське металургійне товариство, у 1886-му Південно-Російське Дніпровське товариство заснувало Галковський, Шмаковський і Ростковський рудники. Ще два рудники — Олександрівський та Брянський — протягом 1886–1888 років створені Брянським товариством. Виникають і дрібні рудники, засновані окремими підприємцями.

Поштова вулиця, початок ХХ ст.

Протягом 1890–1892 років на землях Гданцівського маєтку, викупленого О. М. Полем, «Товариство криворізьких залізних руд» збудувало чавуноливарний завод.

1897 року Кривбас за видобутком руди посів перше місце, випередивши Урал, станом на 1900 рік у басейні діяло 79 рудників.

Розвиток промисловості супроводжувався зростанням чисельності населення. 1916 року в Кривому Розі проживало 26,7 тисяч жителів, а загалом на території сучасного міста близько 60 тисяч.

На початку XX століття у місті почали будувати багатоповерхові житлові будинки. Деякі вулиці покриті бруківкою. Проте в місті не було водопроводу, каналізації. Працювало 32 лікарняних установи, 26 початкових шкіл, з'явилися перші кінематографи.

Новітній час[ред.ред. код]

Українська революція 1917–1921 років[ред.ред. код]

У січні 1918 року в Кривому Розі внаслідок збройного повстання, організованого місцевими більшовиками, було розпущено міцеві органи Центральної Ради і встановлено радянську владу. Рудники були націоналізовані. В лютому була створена Донецько-Криворізька Радянська Республіка, однак це утворення де-юре проіснувало недовго, а фактично так і не було створене.

Стела «Вічна слава більшовикам-підпільникам»

У лютому 1918 року керівництво УНР уклало Берестейський мир із Німеччиною. Згідно з домовленостями, на допомогу в боротьбі з більшовизмом на територію Криворіжжя було введено частини союзних Німеччині австро-угорських військ. Армія увійшла в місто 27 лютого. 29 березня австроугорці окупували північні околиці Кривого Рогу, а ще через два дні остаточно перебрали контроль над містом. Комендантом Кривого Рогу був призначений обер-лейтенант Генріх Антон фон Хельтке.

Цінні папери французького акціонерного товариства «Руди Кривого Рогу», 1920

Після короткого періоду влади Директорії з січня 1919 року в Кривому Розі знову діяли органи влади УРСР. 26 лютого було утворено Криворізький повіт із 30 волостями, що увійшов до складу Катеринославської губернії. Кривий Ріг отримав статус міста.

9 серпня місто захопили війська Добровольчої Армії під командуванням генерала Денікіна. Восени 1919 року та на початку 1920-го Кривий Ріг кілька разів переходив із рук у руки. 17 січня 1920 року Кривий Ріг остаточно зайняли війська Червоної Армії. В селі Лозуватка розміщувався штаб кавалерійської бригади Г. І. Котовського.

Міжвоєнний період[ред.ред. код]

Після закінчення воєнних подій та з входженням Криворіжжя до складу УРСР почалося відновлення роботи рудників та промислових підприємств міста.

Фабрика AEG збудована 1930 року

У кінці 1920-х років серед керівників та геологів Південнорудного тресту набула поширення т. зв. теорія затухання Криворізького залізорудного басейну.[13] Вона полягала в тому, що регіон вичерпав усі свої можливості й немає потреби вкладати кошти в його подальший розвиток. Захоплення теорією «затухання» на деякий час припинило геолого-розвідувальні роботи з вивчення Криворіжжя, призвело до значного зменшення фінансування на його розвиток.

Новозбудована домна «Комсомолка», 1934 рік

Постанова ЦК ВКП(б) від 15 квітня 1930 року засудила теорію «затухання», оскільки результати обстеження надр Криворіжжя показали, що обсяг запасів залізної руди становить 700–800 мільйонів тон. До прихильників теорії затухання радянською владою застосовано репресії. Водночас цієї постановою вжито низку заходів для сприяння розвитку Криворіжжя як індустріального центру.

Одним із заходів було рішення про початок будівництва за межами тогочасного міста, в степу біля станції Червоне, Криворізького металургійного заводу, майбутньої Криворіжсталі. На будівництві заводу працювало 17 тисяч робітників. У серпні 1934 року введено в експлуатацію першу доменну піч заводу, яку назвали «Комсомолка». Згодом на заводі було споруджено ще дві домни, введено в дію бесемерівський конвертор, блумінг.

1936 року закінчено будівництво Криворізького коксохімічного заводу.

З розвитком промисловості почала зростати чисельність населення міста. За переписом 1939 року в Кривому Розі проживав 197 621 мешканець.

З 1934 року в місті функціонує трамвайна лінія. 1936 року утворено три внутрішньоміські райони — Центрально-Міський, Дзержинський і Жовтневий. Сільські ради, які підпорядковувалися Криворізькій міськраді, виділені в окремий сільський район.

Відкрилися перші вищі навчальні заклади: 1929 року — Криворізький гірничо-рудний інститут, а 1930-го — педагогічний інститут.

1939 року чисельність населення досягла 197 621 осіб, а 1941-го — 212 878 осіб. У 1940 році в місті нараховувалося 43,4 тис. робітників-металургів, коксохіміків, робітників машинобудівної і місцевої промисловостей, 10 тис. залізничників. У місті було 947 крамниць, 48 їдалень, 23 лікарні, 56 шкіл і 15 ремісничих училищ та шкіл ФЗН, діяли драмтеатр, кінотеатр, 2 палаци культури й 17 клубів.

1939 року створено залізорудні трести «Дзержинськруда», «Жовтеньруда», «Ленінруда», геологорозвідуваньний трест «Кривбасгеологія», розпочав роботу бесемерівський цех, який за своїми масштабами та технічним обладнанням став найбільшим у Європі. У 1940 році в місті діяло 160 промислових підприємств.

Друга світова війна[ред.ред. код]

За часів Другої світової війни місто було окуповане німецькими військами (з 14 серпня 1941-го по 22 лютого 1944 року).

Солдати арештовують людей, 1942
Німецькі війська на перехресті вулиць Карла Маркса і Леніна
Напис на стіні однієї з будівель — обіцянка Червоній Армії стахановською працею на шахтах віддячити за звільнення міста від німців

Перед окупацією майже все промислове обладнання із заводів та шахт міста було евакуйовано до м. Нижній Тагіл. Ще в липні 1941 року демонтували прокатне обладнання на «Криворіжсталі». Уночі 8 серпня 1941 року нарком чорної металургії Іван Тевосян наказав зупинити завод. 13 серпня надійшов наказ: усі промислові об'єкти та обладнання, що не встигли евакуювати, — підірвати. Було виведено з ладу три домни «Криворіжсталі», заміновано та підірвано більшість шахт Кривбасу.

14 вересня 1941 року до міста увійшли війська Вермахту. Німці одразу розпочали розбудовувати органи місцевої влади — управу, жандармерію, поліцію.

Український національно-визвольний рух[ред.ред. код]

Український національно-визвольний рух у Кривому Розі було організовано похідною групою ОУН під проводом Петра Рішка (Ріжка), яка прибула до міста 14 серпня 1941 року. До її складу входили Ярослав Потічний, Мирослав Мричко, Дмитро (за іншими джерелами Олександр) Горбачів, Іван Саляк, Іван Тарнавський, Ганна Максимець та інші.

У місті допомогу оунівцям надавали кілька українських перекладачів при німецькій армії, зокрема Теодор Найдич, який налагодив близькі контакти з місцевим українським підпіллям та проводив самостійницьку пропаганду. Восени 1941 року він був заарештований співробітниками гестапо та на початку 1942 року замордований у криворізькій в'язниці під час допитів. Багато інших перекладачів, серед яких Роман Спольський, Олександр Масляник та Віктор Яворський, за зв'язки з українським підпіллям потрапили до німецьких концтаборів.

Проте головною рушійною силою національно-визвольної боротьби в Кривому Розі була група місцевих українців під проводом гірничого інженера Сергія Шерстюка. За часів німецької окупації Шерстюк обіймав посаду Голови міської управи. Ним було запроваджено використання української мови в офіційному діловодстві, оформлення вулиць українськими вивісками, офіційне вживання національного гімну «Ще не вмерла Україна».

За ініціативи міської управи в Кривому Розі виходила друком газета «Дзвін» (головний редактор Михайло Пронченко). 1 жовтня 1941 року з прем'єри «Тарас Бульба» розпочав роботу Театр ім. Котляревського. За рік було поставлено 12 вистав, на яких побувало 70 000 глядачів. У місті почали діяти капела бандуристів, музична школа, кінотеатр, спортивне товариство. Також на теренах Криворіжжя відновила свою роботу «Просвіта», яку очолював Юрій Семенко. Зусиллями шкільного відділу міської управи було поновлено навчання в середніх школах та педінституті. В селі Грушівці запрацювала сільскогосподарська школа, а у Веселих Тернах — Криворізька агрономічна школа.

У відносинах із німецькою адміністрацією Шерстюк рішуче відстоював українські інтереси. Така самостійна проукраїнська політика була небезпечна як для німецької окупаційної влади, так і для радянського підпілля. У грудні 1941 року за доносом агента НКВС на прізвище Пастернак Шерстюка було заарештовано Гестапо. На початку січня 1942 року заарештували також цілу низку його соратників. 11 лютого 1942 року Голова міської управи Сергій Шерстюк, головний редактор газети «Дзвін» Михайло Пронченко, активні діячі українського визвольного руху Ганна Максимець, Іван Потапенко та ще близько 150 чоловік були розстріляні біля шахти Валявка. Згодом німецька влада закрила більшість українських шкіл у місті, змінила керівництво театру та розпустила «Просвіту».

Після репресій український національний рух на Криворіжжі переходить у підпілля. На його чолі стає Михайло Васильович Кривошапка. У грудні 1942 року його група здійснює страту провокатора Пастернака, а сам Кривошапка під іменем Василя Михайловича Козика, щоб уникнути арешту, пробився до Дніпропетровська, де продовжив свою діяльність під керівництвом Юрка Леміша.

Радянське підпілля[ред.ред. код]

Для роботи в тилу Криворізький міськком КП(б)У залишив підпільний міський комітет у складі Н. Л. Омельченка, А. Е. Губенка, В. С. Сингирцова, С. Г. Помельникова. Усього за період окупації було утворено 13 (за іншими джерелами 14) підпільних радянських груп.

Нікопольсько-Криворізька операція[ред.ред. код]

Повоєнна радянська доба[ред.ред. код]

Проспект Карла Маркса на поч. 70-х років
Сучасний старий центр міста

Основою промислового розвитку міста був видобуток залізної руди і металургія. 1961 року було збудовано першу чергу Центрального гірничо-збагачувального комбінату, створено трест «Криворіжстальконструкція», 1962 року здійснено пуск ДП-7, оснащеної електронно-обчислювальною технікою, промисловим телебаченням, 1964-го відбувся пуск першої черги Північного ГЗК. Уже 1965 року в місті діяло 573 підприємства. Протягом 1960–1985 рр. промисловий потенціал міста продовжував зростати. У 1968 році відбувся пуск взуттєвої фабрики № 3, у 1969-му відкрито вагоноремонтне депо, у 1970-му — пуск унікального комплексу шахти «Артем-2». З пуском ДП-8 доменний цех КМЗ став найбільшим в Європі, 1974 року відбувся пуск найбільшої у світі ДП-9. 1975-го створено завод «Ремміськмаш», а 1976-го — пуск вовнопрядильної фабрики. Інші заводи виробляли прохідницькі комбайни, збагачувальне і енергетичне обладнання, розвивалися легка і харчова промисловість. У ці роки місто стало багатофункціональним. Наприкінці 1960-х рр. чисельність населення міста перевищила 500 тис. осіб.

16–18 червня 1963 року в місті відбулися масові заворушення, в яких, за різними оцінками, брало участь від 1000 до 6000 осіб. Приводом для заворушень стало надання опору співробітникам міліції з боку військовослужбовця. У підсумку — четверо вбитих, 15 поранених, приблизно 3000 постали перед судом, 1500 з них отримали тюремні терміни, решта — адміністративний арешт на 15 діб. Виправдана була лише жінка, яка бачила, хто кинув камінь і розбив голову обласного партійного працівника. На підставі цього свідоцтва, прокурор зажадав засудити свідка як присутню на місці масових заворушень, а саме це і ставилося більшості обвинувачених.

Будівництво Криворізького швидкісного трамваю розпочалося ще 1974 року, проте відкриття першої черги зі станціями «Майдан Праці», «Жовтнева», «Майдан Артема» і тимчасовою «Дзержинською» відбулося 26 грудня 1986-го. Всі станції, за винятком «Майдану Праці» і тимчасової «Дзержинської», були побудовані за стандартами метрополітену. У 1975 році громадськість відзначала двохсотріччя міста Кривого Рогу і сторіччя початку розробки залізних руд Криворізького басейну. У 1985 році запущена перша тролейбусна лінія, а криворізький аеропорт став міжнародним. До кінця дев'яностих із будівництвом мікрорайонів «Всебратське» і «Сонячний» завершилося формування міського ансамблю.

З середини 1980-х років і до 1995 року в місті розгортався молодіжний кримінальний рух — так звані бігуни.

Сучасність[ред.ред. код]

4 березня 1992 року Криворізька міська рада народних депутатів обрала головою Юрія Любоненко, а 1994-го він же переміг на виборах мера. Наступним градоначальником став Юрій Вілкул. У місті встановлюються нові пам'ятники, були затверджені офіційні символи — герб, прапор і гімн. З 2009 року в місті проводиться День Європи, а в 2014 році жителі підхопили Євромайдан. У місті відбувалися міжетнічні зіткнення. Реконструюють лікарні, метрополітен і станцію «Роковата», театр, 44 квартал і проспект Карла Маркса. 2005 року Криворіжсталь приватизує найбільша металургійна компанія ArcelorMittal, місто стає одним із центрів компаній Євраз і Метінвест.

Символіка[ред.ред. код]

Герб і прапор[ред.ред. код]

Сучасний герб, печатка та прапор Кривого Рогу затверджені 20 травня 1998 року. В основу герба покладена козацька порохівниця, виготовлена з рогу, що передусім вказує на назву міста і його минуле як територію Запорізької січі, легенду про засновника міста козака Кривого Рога та іншу версію про походження назви міста — утворення кривого мису (рогу) при злитті річок Інгулець та Саксагань.

Порохівниця також говорить про великий потенціал і можливості міста, спроможність до дії і розвитку: «Є ще порох у порохівницях!», та нагадує про заклик «Тримай порох завжди сухим!». Золотий дубовий трилисник із двома жолудями — це символ сили, міцності, багатства, глибокого коріння та духовного відродження. Зелений колір означає достаток, волю, надію, радість. Червоний — хоробрість та лицарські чесноти, любов, мужність, великодушність.

Головна нагорода міста — нагрудний знак «За заслуги перед містом». 1971 року місто нагороджено Орденом Леніна, 1975-го — Орденом Трудового Червоного Прапора. У 2002 році гімном Кривого Рогу визнана пісня «Кривий Ріг – моє місто». Його автори І. Шевченко та В. Удовенко.

День міста криворіжці святкують у третю неділю травня. Основні гуляння відбуваються у вихідні дні.

Адміністрація[ред.ред. код]

Адміністративний поділ[ред.ред. код]

До складу Кривого Рогу входять 7 районів: Дзержинський, Довгинцівський, Жовтневий, Інгулецький, Саксаганський, Тернівський та Центрально-Міський. У підпорядкуванні Криворізької міської ради також перебувають селища Авангард, Гірницьке, Коломійцеве, Степне, а також село Новоіванівка та Тернуватий Кут.

Устрій[ред.ред. код]

До складу Криворізької міської ради входять 90 депутатів, яких обирає громада міста строком на 5 років. З 2010 року в міській раді представлені 5 політичних сил: Партія регіонів (63 депутати), Комуністична партія, Сильна Україна, Батьківщина та Фронт Змін.

Виконавчу владу очолює міський голова (мер) та Виконавчий комітет, який складається з 12 членів. Йому підпорядковані 33 департаменти та управління, кожне з яких відповідає за певну сферу міського життя: містобудування, економічну або фінансову політику, житлове господарство та інфраструктуру. В кожному адміністративному районі органом виконавчої влади є районна адміністрація.

Мером нині є Юрій Вілкул, кандидат від Партії регіонів.

Єдиного загальноміського органу судової влади немає, натомість існує 7 районних судів, юрисдикції яких розповсюджуються на відповідні адміністративні райони міста. Місто поділене на 147 міліцейських дільниць, які підпорядковуються Криворізькому міському управлінню міліції ГУМВС України в Дніпропетровській області. У Кривому Розі діють установа виконання покарань № 3 та виправна колонія № 80.

Населення[ред.ред. код]

За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року наявне населення в місті налічувало 712,5[14] тис. осіб (1989 року — 769,1 тис. осіб). З них міського населення — 709,0 тис. осіб (99,5%), сільського — 3,5 тис. осіб (0,5%). Порівняно з 1989 роком частка міського населення зросла (99,2%). Статевий розподіл наступний: чоловіків — 326,7 тис. осіб, жінок — 385,8 тис. осіб, що становить відповідно 45,8% та 54,2%. 1989 року співвідношення становило 46,5% проти 53,5%.

Культура[ред.ред. код]

У місті 22 серпня 2011 року підприємство «Метінвест» запустило найбільший у світі квітковий годинник. Він розташований у парку Героїв на пр. Металургів. Це витвір незвичайної архітектури та краси. Діаметр циферблата — 22 метри, довжина хвилинної стрілки до 12 метрів. Тут висаджені 22 000 квітів шести видів. Хід стрілки забезпечує годинниковий механізм, розташований під спорудою. Удень кожна година супроводжується мелодійним дзвоном, а вночі годинник підсвічується.[15] Починаючи з 2013 року всередині споруди квіткового годинника почала функціонувати 3D-відеогалерея Криворізького міського історико-краєзнавчого музею.[16]

Вулиця Димитрова — одне з найпопулярніших місць для прогулянок 
Арт Майдан 
Зимовий Парк Пушкіна 

Театри[ред.ред. код]

Музеї[ред.ред. код]

Найбільший квітковий годинник в Европі. Всередині знаходиться інтерактивний історичний музей

Визначні місця[ред.ред. код]

Пам'ятки[ред.ред. код]

Більшість пам'яток розташовано на площах або в громадських парках — у місті є монументи, присвячені Олександру Полю, Тарасові Шевченку (два), Богдану Хмельницькому (три, з 1954 року), Василю Маргелову, Олександру Пушкіну, Михайлу Лермонтову і Максиму Горькому. Більшість пам'ятників виконані в стилі соціалістичного реалізму, вони встановлені в радянські роки. Кілька пам'ятників Леніну під час подій Євромайдану були знесені. Є десятки меморіалів та кенотафів, присвячених воїнам Другої світової війни. Літак Су-15 виставлений біля авіаційного клубу, Як-40 в Національному авіаційному університеті, площа Визволення береже танк Т-34-85. Паровоз Е розташований недалеко від залізничного вокзалу.

Новим символом міста став Козак Кривий Ріг.

Релігійні громади[ред.ред. код]

У місті розташовано більш як два десятки православних храмів, серед найважливіших — Різдва Пресвятої Богородиці, Архангело-Михайлівська церква та Свято-Преображенський кафедральний собор. Останній є центром Криворізької та Нікопольської єпархії Української православної церкви (Московського патріархату). За десять років кількість парафій на території єпархії збільшилася з 85 до 224, а священнослужителів з 98 до 202, було відкрито і відновлення кілька нових церков, діє єпархіальна іконописна школа ім. Андрія Рубльова.

Святими покровителями міста праволавні християни Кривого Рогу вважають святитого Миколая Чудотворця, єпископів Онуфрія (Гагалюка), першого єпископа на теренах Кривого Рогу) і Порфирія (Гулевича), 2013 року відкритий присвячений їм пам'ятник.

У Кривому Розі здавна існує єврейська община. На початку ХХ століття в місті функціонували дві синагоги, що розташовувалися по вулиці Каунаській (раніше — Синагогальна вулиця). 29 серпня 2010 року в місті відкрито синагогу «Бейс Штерн Шульман»[18]. Активно діють Єврейська Громада, загальноосвітня школа та дитячий садок, випускається міська єврейська газета, а в телеефір регулярно виходить передача «Шофар».

Також працює Храм Успіння Пресвятої Діви Марії Римсько-Католицької Церкви; церква Євангельських християн-баптистів і церква п'ятидесятників ОЦХВЄ «Благодать»; Храм ведичної культури (Харе Крішна).

Освіта та наука[ред.ред. код]

Станом на початок 2013 року діє 150 дошкільних навчальних закладів (дитячих садочків) та 149 середніх навчальних закладів (шкіл). Усі вони забезпечені комп'ютерними класами, деякі школи мають плавальні басейни. Діє також 15 середніх спеціальних навчальних закладів (технікуми, коледжі, училища) та 28 вишів.

Кривий Ріг є молодим науковим центром. Тут діє ботанічний сад Національної Академії Наук України. Криворізький національний університет утворений 21 березня 2011 року. До його складу увійшли технічний університет, педагогічний, економічний та металургійний інститути. Він починався як Криворізький вечірній робітничий технікум, що почав навчання 1922 року. Згідно з рейтингом «200 найкращих вузів України» ЮНЕСКО 2013 року КНУ посідав 121 місце.

Працює науково-дослідний гірничорудний інститут та Інститут безпеки праці та екології. Серед інших найвідомішими є коледж Національного авіаційного університету «КРАУСС», міське музичне училище, Політехнічний коледж, Інгулецький технікум та автотранспортний технікум.

Такі вищі навчальні заклади, як Національний транспортний університет, Харківський національний університет радіоелектроніки та Національний університет «Одеська юридична академія», відкрили в місті свої відділення або наукові центри.

Промисловість[ред.ред. код]

Шахта «Зоря» в м. Кривий Ріг

Сучасний Кривий Ріг — це велике індустріальне місто, центр Криворізького залізорудного басейну — найважливішої сировинної бази металургії України.

Криворізький індустріальний регіон відіграє провідну роль в економіці України та є основною сировинною базою для розвитку чорної металургії, має стратегічне значення для економічної незалежності та безпеки держави.

У загальному внутрішньому валовому продукті України частка продукції Кривого Рогу становить близько 6,4%, в експортному потенціалі країни — 7%.

Обсяг реалізованої промислової продукції по місту за 2009 рік становив 34,9 млрд грн., що на 32% менше, ніж за аналогічний період 2008 року. У загальному обсязі реалізації Дніпропетровської області частка міста становить 33,9%.

Протягом 2009 року підприємствами з видобутку та збагачення металевих руд випущено 72,5 млн т руди і концентратів залізних.

На підприємствах металургії та оброблення металу вироблено сталі 5,0 млн т. За 2009 рік вироблено 943,6 тис. т цементу.

Економічний потенціал міста представляють близько 6 тисяч підприємств. Промисловість міста налічує 87 великих підприємств різних галузей: чорної металургії, машинобудівної, будматеріалів, хімічної, поліграфічної, деревообробної, легкої, харчової тощо.

У Криворізькому басейні розташовано 8 із 11 підприємств України з видобутку та переробки залізорудної сировини, а також підприємства з обслуговування основного виробництва. Тому головною містоутворювальною галуззю, яка стійко визначає профіль міста в територіальному розподілі праці, є чорна металургія. В Кривому Розі розташовано один із найбільших у світі металургійних комбінатів — Арселор Міттал Кривий Ріг, п'ять гірничо-збагачувальних комбінатівПівнічний, Південний, Центральний, Новокриворізький ГЗК, Інгулецький ГЗК, три рудоремонтних заводи та інші. Переважна номенклатура: залізна руда, концентрат, агломерат, обкотиші, чавун, сталь, готовий прокат (арматура, кутик, катанка). Питома вага гірничо-металургійного комплексу становить 86% загальних обсягів промислового виробництва в місті.

Єдиний у країні Криворізький суриковий завод виробляє залізний сурик, який користується великим попитом в Україні та за її межами. Також у місті працює Криворізький завод гірничого обладнання.

Виробництво непродовольчих товарів народного споживання в місті здійснюють понад 40 підприємств різних форм власності, які виготовляють товари легкої промисловості культурно-побутового й господарського призначення, а також будівельної групи.

Продукти харчування в місті виробляють 16 сільськогосподарських підприємств харчової і переробної промисловостей та близько 80 інших суб'єктів підприємництва (ковбасні вироби, майонез, хліб та хлібобулочні вироби, пиво, безалкогольні напої, олія, кондитерські вироби тощо).

Будівельний комплекс представлений організаціями різної спеціалізації: цементно-гірничим комбінатом, заводами з виробництва залізобетону, місцевих будматеріалів та іншими.

Див. Історія відкриття залізних руд Кривого Рогу

Туризм[ред.ред. код]

Інфраструктура туризму міста Кривого Рогу складається з п'яти центрів туризму, 41 гуртка туристичного напряму при навчальних загальноосвітніх позашкільних закладах; музеїв: міського історико-краєзнавчого та його філій, 28 музеїв та 48 музейних кімнат загальноосвітніх шкіл та позашкільних навчальних закладів; Криворізького бюро екскурсій та подорожей ЗАТ «Дніпро-туризм» та 17 зареєстрованих приватних туристичних агенцій. У місті працює 12 готелів.

Транспорт[ред.ред. код]

Станція швидкісного трамваю Проспект Металургів відкрита в 1989

Через місто проходять автошляхи Н11, Н23, Т 0411 та Т 0434. Транзитні автомобільні потоки оминають місто об'їзною дорогою, проте це не вирішує внутрішньоміських транспортних проблем. Вони спричинені станом дорожнього покриття та стрімким збільшенням кількості автомобілів.

Міські перевезення автомобільним транспортом здійснюють 4 автопідприємства, які мають власний рухомий склад, матеріально-технічну базу, та 654 приватних автоперевізників. Щоденно на 113 маршрутах міста працюють близько 1200 автобусів різної місткості, що перевозять до 200 тис. пасажирів.

Першу чергу трамвайної лінії в Кривому Розі було відкрито 1935 року. Її довжина становила 8 км. Уже на кінець 1937 року вона була подовжена до 20 км. Рух тролейбусу відкрито 25 грудня 1957 року, нині щодня на 21 тролейбусних маршрутах працює до 70 тролейбусів, на 12 трамвайних — 50 вагонів.

У 2012 році розпочалася інтеграція швидкісного трамвая до трамвайної мережі міста. Швидкісний трамвай налічує 15 станцій, з яких 4 — підземні. Більша частина лінії збудована за стандартами метрополітену, але як рухомий склад використовуються трамвайні вагони, а не потяги метро. Відкриття першої черги відбулося 26 грудня 1986 року. Діють 3 маршрути: «Кільцева» — «Майдан Праці», «Кільцева» — «Зарічна» та «Кільце КМК» — «Зарічна».

Залізничний вокзал «Кривий Ріг-Головний»

Сучасний Кривий Ріг є важливим залізничним вузлом, Криворізька дирекція «Укрзалізниці» обслуговує п'ять напрямків та щорічно забезпечує до 17% загальнодержавного обсягу всіх залізничних вантажоперевезень. Кривий Ріг-Головний є її основними воротами. У клієнтів дирекції такі гіганти металургійної промисловості, як «Арселор Міттал Кривий Ріг», Метінвест, ВАТ КЗРК, «Суха Балка», Нікопольський завод феросплавів, Нікопольський південнотрубний завод. Загалом добові обсяги вантажоперевезень становлять близько 200 тисяч тон.

Перші авіарейси з Кривого Рогу в Харків і Одесу почали виконувати ще далекого 1926 року. Через півстоліття в місті був побудований аеропорт «Змичка» з ґрунтовою злітно-посадковою смугою. Невеликими літаками АН-2, Лі-2, Іл-14 і АН-24 щорічно перевозилося близько шести тисяч пасажирів.

Сучасну повітряну гавань місто отримало в січні 1979 року, коли поблизу від села Лозуватка завершилося будівництво бетонної злітно-посадкової смуги з комплексом авіаційних служб, аеровокзалом, пропускна здатність якого становила 400 осіб за годину. Працював Криворізький аеропорт цілодобово. Він приймав літаки всіх типів. 1986 року, коли почалося будівництво Криворізького залізорудного комбінату окислених руд (спільне будівництво Румунії, Чехословаччини, НДР і Радянського Союзу), аеропорт здобув статус міжнародного. Після розвалу СРСР експлуатацію аеропорту здійснює комунальне підприємство «Міжнародний аеропорт Кривій Ріг». У структурі аеропорту діє кілька самостійних служб. Це прикордонний КПП і лінійний пункт міліції, митниця, санітарно-карантинна, ветеринарна, фіто-карантинна й екологічна служби, а також Криворізька служба обслуговування повітряного руху державного підприємства «Украерорух», фахівці якого дають команду на зліт і посадку літаків.

ЗМІ[ред.ред. код]

Криворізький головпоштамт

З 7 грудня 1924 року в Кривому Розі видається міська газета «Червоний Гірник». Видання виходить двічі на тиждень — у вівторок (скорочений випуск обсягом 8 шпальт) і в четвер (повне видання обсягом 32 сторінки). Нині в місті регулярно видається безліч газет і журналів різної спрямованості — загальноміські («Вісник Кривбасу», «Домашня газета», «Пульс», «КупляПродажа»), «Саксагань» — літературний альманах, літературний журнал «Кур'єр Кривбасу». Популярними інтернет-ресурсами є 1kr, 0564, Кривий Ріг LIFE та інші.

У місті веде мовлення кілька десятків радіостанцій на FM, більшість із них — Авторадіо (91.1), Радіо ЄС (100.2), Хіт FM (106.9), Радіо «Ера» (107.4), Перший та Третій канал Українського радіо (71.63 УКХ) — передається з міської телевежі.

У травні 1990 року була заснована ТРК «Криворіжжя», а муніципальна телерадіокомпанія «Рудана» утворена 10 березня 1993-го. Наразі це найбільша в Криворізькому регіоні станція, потенційними глядачами і слухачами якої є понад одного мільйона жителів міста і прилеглих районів Дніпропетровської, Кіровоградської, Херсонської та Миколаївської областей.

Спорт[ред.ред. код]

У Кривому Розі вельми розвинений як аматорський, так і професійний спорт. Найбільший стадіон «Металург» місткістю 29 700 осіб, 2 льодові арени, 17 спортивних шкіл виховують приблизно 11 тисяч спортсменів.

Унікальним є міський парашутний клуб «Юний авіатор».

«Кривбасбаскет» виступає в Українській баскетбольній суперлізі. ФК «Кривбас» усі чемпіонати України (до 2013 року), крім першого, провів у Вищій Лізі. У 2000 році грав у фіналі Кубка України. У 1999 і 2000 роках ставав бронзовим призером чемпіонату, але був оголошений банкрутом 2013 року. У Першій лізі виступає ФК «Гірник», заснований 1925 року.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Головне управління статистики у Дніпропетровській області
  2. Офіційний сайт міста Кривого Рогу та Криворізького міського Виконавчого комітету
  3. Криворізька міська рада
  4. між перетинами меж міста шляхом Т-04-18 уздовж суцільної забудови по головним дорогам, не враховуючи місто Інгулець
  5. між перетинами меж міста шляхом Т-04-18 уздовж суцільної забудови по головним дорогам зі шляхом до Інгульця по Широковському шосе
  6. від краю Інгулецького до краю Північного гірничо-збагачувальних комбінатів
  7. а б Екологічна ситуація у місті Кривий Ріг. Офіційний сайт міста Кривого Рогу та Криворізького міського Виконавчого комітету (Перевірено 15 січня 2012)
  8. «Об'єкти, які є найбільшими забруднювачами навколишнього природного середовища». Міністерство екології та природних ресурсів України. 22.02.2011
  9. ТСН. «Кривий Ріг визнали найбруднішим містом України». 19 червня 2010 р.
  10. Реєстр пам'яток трипільської культури — Дніпропетровська область
  11. У Кривому Розі виявлені унікальні археологічні знахідки епохи сарматів (рос.)
  12. Энциклопедический Словарь Ф. А. Брокгауза и И. А. Ефрона
  13. Чорнодід Л. В. Кривбас у 20-30-ті роки ХХ ст.: Теорія «затухання» Криворізького залізорудного басейну. — Придніпровський науковий вісник. — 2007 . — № 7.
  14. Всеукраїнський перепис населення 2001 року — Чисельність наявного населення та його розподіл за статтю. Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг (міськрада)
  15. У Кривому Розі запущено найбільший у світі квітковий годинник
  16. Первая в Украине 3D видеогалерея-музей открылась в Кривом Роге
  17. Освободят ли криворожские бизнесмены усадьбу Александра Поля?, Кривой Рог Life.
  18. Торжественное открытие синагоги в Кривом Роге. Федерация еврейских общин Украины

Джерела[ред.ред. код]

  • (рос.) Криворожье. Справочник-путеводитель / Днепропетровск: Днепропетровское книжное издательство, 1963. — 162 с.
  • (рос.) Кривому Рогу — 200. Историко-экономический очерк / Редколлегия: П. Л. Варгатюк и др. — Днепропетровск: «Промінь», 1975. — 208 с.
  • (рос.) Новик Л. И. Кривой Рог: Путеводитель-справочник / Л. И. Новик, Д. И. Кан. — Днепропетровск: «Промiнь», 1986. — 191 с., цв. ил.
  • (рос.) Пахомов А. Г., Борьба трудящихся Криворожья за власть Советов / А. Г. Пахомов. — Днепропетровск: Днепропетровское областное издательство, 1958. — 204 с.
  • (нім.) Альбом Кривой Рог-Гданцевка. 1899.
  • (рос.) Кривой Рог: Фотоальбом. — Киев: «Мистецтво», 1971. — 137 с., цв. ил.
  • (укр.) Кривий Ріг: Фотоальбом. — Киев: «Мистецтво», 1976. — 146 с., цв. ил.
  • (укр.) Кривий Ріг: Фотоальбом. — Киев: «Мистецтво», 1983. — 143 с., цв. ил.
  • (укр.) Кривий Ріг: Фотоальбом. — Киев: «Мистецтво», 1989. — 144 с., цв. ил. (на украинском и русском языках).
  • (укр.) Кривий Ріг — моє місто: фотоальбом / Тамара Трофанова. — Кривий Ріг: Видавничий дім, 2009. — [36] с.: фотогр. — 3500 (1 завод-1000) экз. — ISBN 978-966-177-038-5.
  • (укр.) Кривий Ріг: фотоальбом / редкол.: Г. П. Гончарук (ред.) и др.; фотогр. А. Соловьёв. — Д.: АРТ-ПРЕСС, 2010. — 152 с.: фотогр. — на укр. и англ. языках. — 2200 экз. — ISBN 978-966-348-227-9. Посвящён 235-летию Кривого Рога.
  • (рос.) Рукавицын И. А. Привет из Кривого Рога / И. А. Рукавицын. — К.: Арт-Технология, 2014. — 104 с.: ил. (русский язык)
  • (укр.) Визначні місця України / Київ: Держполітвидав УРСР, 1961. — 787 с.
  • (рос.) Криворожский горнорудный институт. К 50-летию института / Коллектив авторов. — Издательство Львовского университета, 1972. — 184 с.
  • (рос.) Грушевой К. С. Тогда, в сорок первом… / К. С. Грушевой. — Москва, 1972. — 78 с.
  • (укр.) Мельник О. О., Криворіжжя: від визволення до перемоги. Хроніка подій з 22 лютого 1944 до 9 травня 1945 р / О. О. Мельник. — Кривий Ріг: Видавничий дім, 2004. — 56 с.
  • (рос.) Советская историческая энциклопедия / Москва: «Советская энциклопедия», 1965. — Том 8, С. 150—151.
  • (укр.) Украинская советская энциклопедия. Том 5 (на украинском языке), — С. 499—500.
  • (рос.) История Городов и Сёл Украинской ССР (в 26 томах). Том Днепропетровская область, — С. 285—323.
  • (рос.) Фокин Е. И. Хроника рядового разведчика. Фронтовая разведка в годы Великой Отечественной войны. 1943—1945 гг. / Е. И. Фокин. — М.: ЗАО «Центрполиграф», 2006. — 285 с. — (На линии фронта. Правда о войне). Тираж 6 000 экз. ISBN 5-9524-2338-8.
  • (рос.) Географический энциклопедический словарь. Географические названия. Издание второе, дополненное / Гл. ред. А. Ф. Трёшников. — Москва: «Советская энциклопедия», 1989.
  • Історія міст і сіл Української РСР. Том 4. Дніпропетровська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1971 . С. — 285–311
  • Виставка в Криворізькому історико-краєзнавчому музеї (до 90-річчя антирадянського повстання на Криворіжжі)
  • Архіви окупації: 1941–1944 . Анотований реєстр фондів державних архівів України. Державний архів Дніпропетровської області
  • Дарья Шиян Сучасні особливості економіко-географічного положення Кривбасу // Часопис соціально-економічної географії. Міжрегіональний збірник наукових праць, 2010 — № 9

Посилання[ред.ред. код]