Кривий Ріг

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Запит «Криворіжжя» перенаправляє сюди; див. також Криворіжжя (значення).
Кривий Ріг
Coat of Arms of Kryvyi Rih.svg Banner of Kryvyi Rih.svg
Герб Кривого Рогу Прапор Кривого Рогу
KR City collage.png
Кривий Ріг на карті України
Кривий Ріг на карті України
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Дніпропетровська область
Район/міськрада Криворізька міська рада
Код КОАТУУ 1211000000
Засноване 8 травня (27 квітня за ст. ст.) 1775
Статус міста з 1919 року
Поділ міста 7 районів
Населення 647 727 (01.01.2015)[1]
Агломерація Криворізька агломерація
Площа 410 км²
Густота населення 1580 осіб/км²
Поштові індекси 50000-50479
Телефонний код +380-56(4)
Координати 47°54′37″ пн. ш. 33°23′30″ сх. д. / 47.91028° пн. ш. 33.39167° сх. д. / 47.91028; 33.39167Координати: 47°54′37″ пн. ш. 33°23′30″ сх. д. / 47.91028° пн. ш. 33.39167° сх. д. / 47.91028; 33.39167
Висота над рівнем моря 84 м
Водойма р. Саксагань, Інгулець
Назва мешканців криворіжанин, криворіжанка, криворіжці
Міста-побратими Нижній Тагіл Росія Росія[2][3]
Ханьдань КНР КНР [3]
День міста останні вихідні травня
Відстань
Найближча залізнична станція Кривий Ріг-Головний, Рокувата, Кривий Ріг
Міська влада
Адреса 50101, Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, пл. Радянська, 1, 440-05-15
Веб-сторінка kryvyirih.dp.ua
Міський голова Юрій Вілкул

Криви́й Ріг — місто в Дніпропетровській області; найбільше місто України, яке не є обласним центром[4]. Населення близько 648 тис. мешканців, а разом із Криворізькою агломерацією ця позначка сягає мільйону осіб. Відстань до обласного центру становить 146 км (автошляхом Н11). Довжина міста становить 126 км[5], відстань між крайніми точками по прямій — 66 км.

Розташований на березі річок Інгулець і Саксагань, Кривий Ріг був заснований у 1775 році козаками. Військове поселення до 1860 було включене до Херсонської та Катеринославської губерній. Регіон почав зростати на рубежі 1880-х років. Урбанізація Кривого Рогу не була запланованою; французькі та англійські інвестиції[6] були залучені бумом у металургії та гірничодобувній промисловості, відкриттям багатих родовищ залізної руди. Будівництво Катерининської залізниці для транспортування руди на Донбас перетворило Кривий Ріг у велике місто, цей статус він отримав у 1919 році [7]. У 1934 році був побудований Криворіжсталь, найпотужніше з більш ніж 500 підприємств регіону[7][8]. В наш час місто є великим індустріальним та культурним центром України.

Символіка[ред.ред. код]

Сучасний герб, печатка та прапор Кривого Рогу затверджені 28 лютого 2007 року[9]. В основу герба покладена козацька порохівниця, виготовлена з рогу, що передусім вказує на назву міста і його минуле як територію Запорізької січі, легенду про засновника міста козака Кривого Рога та іншу версію про походження назви міста — утворення кривого мису (рогу) при злитті річок Інгулець та Саксагань.

Порохівниця також говорить про великий потенціал і можливості міста. Золотий дубовий трилисник із двома жолудями — це символ сили та духовного відродження. Зелений колір означає достаток і радість. Червоний — хоробрість та лицарські чесноти[11] Девізом Кривого Рогу сьогодні є гасло «Місто довжиною в життя», воно зображене на логотипі міста[10].

Головна нагорода міста — нагрудний знак «За заслуги перед містом». 40 діячів міста мають звання його почесних громадян. Місто нагороджене Орденом Леніна[12] та Орденом Трудового Червоного Прапора. У 2002 році гімном Кривого Рогу визнана пісня «Кривий Ріг — моє місто»[13].

День міста криворіжці святкують в останні вихідні травня[14]. Також традиційно святкується дата визволення міста у роки Німецько-радянської війни (22 січня 1944 року). На згадку про вранішній початок операції традиційний парад 9 травня починається о 4 годині ранку.[15]

Святими заступниками міста православні християни Кривого Рогу вважають святого Миколая Чудотворця, єпископів Онуфрія і Порфирія[16][17]. 2013 року відкритий присвячений їм пам'ятник[18].

Географія[ред.ред. код]

Фізична географія[ред.ред. код]

Місто Кривий Ріг розташоване в центральній частині Українського кристалічного масиву. В геологічній побудові міста та його околиць беруть участь четвертинні суглинки, товщиною 3-25 м, що підстилаються неогеновими глинами, пісками або тріщинуватими вапняками, товщиною 5-11 м. Над неогеновими відкладеннями залягають докембрійські кристалічні породи (граніти), що виходять на поверхню в долинах річок. У межах району виділяються два водоносних горизонти — відкладень четвертинного віку і кристалічних порід докембрію та продукти їхньої руйнації.

Чорноземи звичайні — головна генетична група ґрунтів у приміській зоні. Також представлені лучно-чорноземні та лучно-солонцюваті ґрунти.

Розташування[ред.ред. код]

Місто розташоване у степовій зоні України, на злитті річок Інгулець і Саксагань, які входять до басейну Дніпра. Територія околиць розчленована численними балками (Зелена, Березнеговата, Червона, Макортова, Галахова, Лозуватка, Грушевата, Петрикова, Красна, Роковата, Суха, Гливата, Дубова, Вовча, Суслова, Кобальска, Калетіна, Крутий Яр, Приворотна та інші). У місцях виходу корінних порід схили річкових долин круті.

У період танення снігу і після дощів днищами балок протікають тимчасові водостоки. Стік Інгульця зарегульований Карачунівським водосховищем, стік Саксагані — Кресівським водосховище, Дзержинським і Макортівським водосховищами. Абсолютні позначки поверхні водоймищ коливаються від 30 до 160 м. Переважні позначки поверхні становлять 50-100 м абс., мінімальні — характерні для заплавних ділянок річкових долин і становлять 30-45 м абс.

Долина Інгульця в межах міста переважно V-подібна, схили долин заввишки 25-35 м круті. Русло звивисте, але нерозгалужене, шириною 40-60 м, глибиною на перекатах 0,2-0,6 м, на плесах — до 5,0 м. Швидкість течії річки на плесах незначна. В зимовий період замерзає. Середні дати початку льодоставу до глобального потепління клімату в останні 20 років припадали на 7-12 грудня, число днів з льодовими явищами 110–115. Товщина льоду сягала 20-35 см. Скресала ріка 14-16 березня. Зараз через теплі зими льодостав на річці нестійкий, малопотужний.

Долина ріки Саксагані в межах міста переважно трапецеїдальна, заплава відкрита, лугова суха. Має 28 приток. Ріка відноситься до категорії малих річок. Переважна ширина заплави 100–200 м. У період весняного повіддя заплава затоплюється на глибину 1,0-1,5 м. Русло ріки нерозгалужене, переважна ширина його 20-40 м. Швидкість течії незначна. Природній режим ріки сильно змінено регулювальним впливом гребель, скиданням шахтних і промислових вод, а також забором води на технічні потреби. На ділянці «шахта „Саксагань“—Чорногорка» ріка переведена в підземний колектор. Сучасне гирло ріки розташоване в районі селища Чорногорка — нижче на 1,5 км від природного гирла в районі парку ім. газети Правда. До міста підведено Канал Дніпро — Інгулець та Канал Дніпро — Кривий Ріг.

Загальний напрям стоку підземних вод Криворіжжя — на південь — в бік Причорноморської тектонічної западини, а також до місцевого базису ерозії — річкових долин, балок, ярів, подів, тому місцями виникають джерела (природний вихід підземної води на земну поверхню, наприклад в районі скель МОДРу, в балці Гандибіна, на березі Кресівського водосховища в парку та ін.) та мокрини (місця просочування підземних вод на денну поверхню у вигляді сильно змоченого ґрунту).

За офіційними даними Криворізької міської ради довжина міста становить 126 км[5]. Водночас за емпіричними даними — 58 км, не враховуючи колишнє місто Інгулець[19]; з Інгульцем — 81,5 км[20], враховуючи 13,4 км Широківського шосе по території, що не належить місту; відстань між крайніми точками по прямій — 66 км[21].

Rose des vents Київ ~ 428 км Шостка ~ 586 км
Росія Воронеж ~ 731 км
Харків ~ 382 км
Rose des vents
Львів ~ 832 км N Н11 Дніпропетровськ ~ 146 км
Донецьк ~ 406 км
W    Кривий Ріг    E
S
Молдова Кишинів ~ 450 км
Одеса ~ 322 км
Севастополь ~ 467 км Маріуполь ~ 517 км

Клімат[ред.ред. код]

Клімат — помірно-континентальний, характеризується спекотним посушливим літом і помірно м'якою з частими відлигами зимою.

Човникова станція на злитті Саксагані та Інгульця. Парк імені газети «Правда».

Більша частина опадів випадає під час теплої половини року (квітень—жовтень) — 268 мм. Добовий максимум опадів (90 мм) спостерігався у червні 1913 року. Упродовж року сумарна тривалість випадіння опадів 730 годин. За останні 60 років посушливими є кожні 3-4 роки на одне десятиліття. Сильні посухи на Криворіжжі бувають раз на 5-10 років. Зливові дощі супроводжуються грозами та градом. Найчастіше грози трапляються в період з травня по серпень[22].

Кількість днів зі сніжним покровом — 69. Стійкого снігового покрову майже не буває, 52% зим є безсніжними та малосніжними. Середня висота снігу становить 10 см, максимальна — 30 см. Взимку на ріках можна спостерігати зимові паводки. Їх виникнення пов'язується з сильними відлигами — таненням снігового покриву і дощами. Упродовж зими частим явищем є ожеледь [23].

Переважають північні та східні вітри. Рідше за інших спостерігається південний вітер. Влітку найбільш часто повторюються північні та північно-західні вітри, в інші сезони року — північно-східні, північні та східні вітри. Штилі трапляються на початку осені та влітку[23][24].

Клімат Кривого Рогу
Показник Січ Лют Бер Кві Тра Чер Лип Сер Вер Жов Лис Гру Рік
Абсолютний максимум, °C 13 19 23,5 29 35,8 36,4 38,6 39,6 32,2 31,7 21,7 15,3 39,6
Середній максимум, °C −2 0 4 13 21 24 26 25 20 13 5 0 12
Середня температура, °C −5 −3,6 1,3 9,5 15,9 19,5 21,1 20,5 15,6 8,8 3,0 −1,6 8,8
Середній мінімум, °C −7 −6 −1 5 10 13 15 14 11 4 1 −3 5
Абсолютний мінімум, °C −27,2 −27,3 −21 −8,9 −1,6 2,8 7,3 5 −3,7 −10 −18,6 −24,5 −27,3
Норма опадів, мм 40 32 28 41 42 64 54 42 31 30 35 44 483
Джерело: Клімат Кривого Рогу. meteoprog.ua. Архів оригіналу за 30 травня 2015. Процитовано 30 травня 2015. 

Над територією міста сформувався своєрідний мікроклімат «острова тепла». В місті тепліше на 1,8°С. Особливо це помітно в холодний період року. Також більше опадів, туманів, часто з низьких хмар і пило-газових викидів підприємств та автомобілів взимку утворюються смоги, знижені дози сонячної радіації.

Екологія[ред.ред. код]

У Кривому Розі нараховується близько 5 тисяч джерел забруднення атмосферного повітря.

Через наявність руд, а також будівництва доріг на основі порід криворізьких рудників земля часто буває червоного кольору

Основні підприємства-забруднювачі атмосферного повітря, тис.тонн[25]:

У 2011 році АрселорМіттал Кривий Ріг входив до десяти об'єктів, які є найбільшими забруднювачами навколишнього природного середовища в Україні.[26]

Міжвідомча комісія по встановленню режимів роботи дніпровських водосховищ прийняла новий Регламент екологічного оздоровлення ріки Інгулець із подовженням терміну промивки з середини травня до середини серпня[25].

Згідно з рейтингом журналу «Кореспондент», складеним у 2010 році на основі даних Держкомстату України по ступеню того, як багато небезпечних речовин викидають в атмосферу підприємства і транспорт міст України, Кривий Ріг визнаний найбруднішим містом України. На кожного жителя Кривого Рогу припадає 634 кг шкідливих речовин, викинутих в атмосферу. За цим показником Кривий Ріг випередив Маріуполь та Бурштин, які посіли відповідно друге і третє місця в рейтингу.[27]

Історія[ред.ред. код]

Давня історія[ред.ред. код]

Первісні люди на території сучасного Криворіжжя з'явилися ще за кам'яного віку. Про це свідчать гостроконечник, знайдений при розкопках у селі Радіонівка, сокири, виявлені в міжріччях Саксагані та Інгульця.

Кам'яна баба, знайдена на території Криворіжжя

В одному з курганів, розкопаних на лівому березі річки Інгулець до жовтневого перевороту 1917 року, виявлено посудину з відмуленої глини з вушками, що належить до пам'яток Трипільської культури[28].

Розвиненішими були племена так званої катакомбної культури, які з'явилися на території Криворіжжя в першій половині II тисячоліття до н. е. Вони займалися переважно скотарством. У XV–XII століттях до н. е. з'являються скотарсько-землеробські племена зрубної культури, важлива роль у господарській діяльності яких належить саме землеробству. Досягає розквіту в цей період і бронзово-ливарне ремесло. А на початку І тисячоліття до н. е. на території всього Придніпров'я з'являються вироби з заліза. Особливого поширення вони набули в Північному Причорномор'ї, де з'явилися у VII ст. до н. е. кочові скіфські племена.

У IX–VII століттях до н. е. на Криворіжжі жили кіммерійці.

У II ст. н. е. в степи Криворіжжя зі своїми стадами рушили сармати. Археологічні дослідження доводять наявність торговельних зв'язків між сарматами, які населяли в той час цю територію, і стародавніми греками, зокрема з островом Родос, розташованому в східній частині Середземномор'я[29]. На території сучасного Криворіжжя знайдено також поселення скотарів та землеробів так званої черняхівської культури. Найвідомішими похованнями того періоду є поховання біля Христофорівки.

На початку н. е. Причорномор'я населяли землеробські племена — слов'яни (анти). Південні околиці східнослов'янських земель займали територію, яку займає нині Криворіжжя.

У IX–XII ст. на східнослов'янських землях існувала вже могутня держава — Київська Русь. У період феодальної роздробленості територія сучасного Криворіжжя, як і все Південне Причорномор'я, називалося Диким полем. У цей історичний період ця територія була майже не заселена.

Козацька доба[ред.ред. код]

Легендарний засновник міста «Козак Кривий Ріг», 2011 рік.

У середині XVI ст. була створена Запорізька Січ. З XVII ст. починається заселення цих земель козаками. 1734 року було створено Інгульську паланку, у переліку приналежних їй сіл і зимівників згаданий і Кривий Ріг. 1771 року в Кривому Розі розташовується Ставка Коша Запорізької Січі. Залишки фортифікаційних споруд знаходилися при кургані Царева Могила (до нашого часу не збереглися) [30].

1774 року академік Гюльденштедт відвідав район Кривого Рогу і зробив його перший науковий опис. Він згадує про розробки чорно-слюдистого сланцю в районі злиття рік Інгулець і Саксагань.

Після завершення 1774 року російсько-турецької війни російська влада відкрили новий поштовий тракт, що зв'язав Кременчук із Кінбурном і Очаковом, де стояли російські війська. Саме 8 травня (27 квітня за старим стилем) 1775 року в «Розписі заснованих поштових станцій по річці Інгулець від Кременчука до Херсона» з'являється перша офіційна письмова згадка про Кривий Ріг. Місце для майбутньої поштової станції затвердив останній кошовий отаман Запорізької Січі Петро Калнишевський. За його наказом службу на станції розпочали козацький писар Феодосій Кудлик і п'ятеро підзвітних йому козаків[30].

Після ліквідації Запорізької Січі царський уряд почав роздавати ці землі у власність військовим, козацькій старшині, поміщикам і колоністам. Наприкінці XVIII століття поміщиця Диконська переселила на виділені їй землі 30 селянських сімей із Пензенської губернії. Їхнє поселення називали Диконкою і Катеринівкою, тепер це територія рудника імені Кірова. 1808 року виникло село Інгулець, а 1818 — село Олександрів Дар, засноване генералом Рахмановим, який на землі, отриманій у подарунок від Олександра І, поселив кріпаків із Чернігівщини.

Новий час[ред.ред. код]

1817 року Кривий Ріг згадується у «Переліку (Списку) казенних селищ Херсонського й Олександрійського повітів, які у 18161817 рр. були звернені у військові поселення».

Після ліквідації 1857 року військових поселень Кривий Ріг переведено до розряду державних сіл, був центром Криворізької волості Херсонського повіту Херсонської губернії[31]. Станом на 1859 рік тут налічувалося 554 двори й 3 644 жителі. В селі Інгульці було 1 396 жителів, а у Олександровому Дарі (Рахманівці) — 1 149. У той час існували й інші поселення, що згодом увійшли в межі міста — Гданцівка, Катеринівка (Довгинцеве), Вечірній Кут.

Наприкінці 50-х років XIX століття з'явилися перші поселення на правому березі Саксагані (в районі Кандибиної та Іванової балок).

У другій половині XIX століття почалося дослідження надр Криворіжжя, зокрема залізної руди. У ньому брали участь академіки В. Зуєв, В. Ізмайлов, професор Ліванов.

1865 року до Кривого Рогу прибув колишній професор Гірничого інституту М. П. Барбот-де-Марні, який протягом 18661867 років займався вивченням корисних копалин басейну[32]. А 1866 року Олександр Поль, проводячи археологічні дослідження балки Дубова, виявив виходи покладів багатої залізної руди[33].

Вивезення руди з кар'єру, 1899 рік

13 квітня 1874 року Імператорським Російським технічним товариством призначена комісія під головуванням О. О. Іосса задля «дослідження благонадійності родовища залізних руд й інших мінеральних багатств, відкритих в околицях села Кривий Ріг».

Після доведеної наявності на Криворіжжі величезних запасів залізної руди 1881 року був заснований перший на Криворіжжі Саксаганський рудник, що належав «Товариству криворізьких залізних руд». Розпочався важливий період у промисловому розвитку Криворіжжя.

На розвиток Кривого Рогу вплинуло спорудження 1884 року Катерининської залізниці[34], яка сполучила місто з промисловими районам Придніпров'я і Донбасу.

У середині 80-х років XIX століття до розробки криворізьких залізних руд долучаються металургійні товариства. 1885 року два рудники відкрило Новоросійське металургійне товариство, у 1886-му Південно-Російське Дніпровське товариство заснувало Галковський, Шмаковський і Ростковський рудники. Ще два рудники — Олександрівський та Брянський — протягом 1886–1888 років створені Брянським товариством. Виникають і дрібні рудники, засновані окремими підприємцями.

Криворізьке Товариство взаємного Кредитування, початок XX ст.
Поштова вулиця, початок XX ст.

Протягом 1890–1892 років на землях Гданцівського маєтку, викупленого Олександром Полем, «Товариство криворізьких залізних руд» збудувало чавуноливарний завод. В 1901 році, для постачання заводу сировиною з Тарапаковського пласта Кривбасу була відкрита канатна дорога, демонтована після затоплення рудників.

1897 року Кривбас за видобутком руди посів перше місце, випередивши Урал, станом на 1900 рік у басейні діяло 79 рудників.

Розвиток промисловості супроводжувався зростанням чисельності населення. 1916 року в Кривому Розі проживало 26,7 тисячі жителів, а загалом на території сучасного міста близько 60 тисяч. На початку XX століття у місті почали будувати багатоповерхові житлові будинки. Деякі вулиці покриті бруківкою. Проте в місті не було водопроводу, каналізації. Працювало 32 лікарняних установи, 26 початкових шкіл, з'явилися перші кінематографи[35][36].

Новітній час[ред.ред. код]

Українська революція 1917–1921 років[ред.ред. код]

У січні 1918 року в Кривому Розі внаслідок збройного повстання, організованого місцевими більшовиками, було розпущено місцеві органи Центральної Ради і встановлено радянську владу. Рудники були націоналізовані. В лютому була створена Донецько-Криворізька Радянська Республіка, однак це утворення де-юре проіснувало недовго, а фактично так і не було створене[37][38].

Братська могила революціонерів-підпільників

У лютому 1918 року керівництво УНР уклало Берестейський мир із Німеччиною. Згідно з домовленостями, на допомогу в боротьбі з більшовизмом на територію Криворіжжя було введено частини союзних Німеччині австро-угорських військ. Армія увійшла в місто 27 лютого. 29 березня австроугорці окупували північні околиці Кривого Рогу, а ще через два дні остаточно перебрали контроль над містом. Комендантом Кривого Рогу був призначений обер-лейтенант Генріх Антон фон Хельтке.

Цінні папери французького акціонерного товариства «Руди Кривого Рогу», 1920

Після короткого періоду влади Директорії з січня 1919 року в Кривому Розі знову діяли органи влади УРСР. 26 лютого було утворено Криворізький повіт із 30 волостями, що увійшов до складу Катеринославської губернії. Кривий Ріг отримав статус міста.

9 серпня місто захопили війська Добровольчої Армії під командуванням генерала Денікіна. Восени 1919 року та на початку 1920-го Кривий Ріг кілька разів переходив із рук у руки. 17 січня 1920 року Кривий Ріг остаточно зайняли війська Червоної Армії. В селі Лозуватка розміщувався штаб кавалерійської бригади Григорія Котовського·[39].

Міжвоєнний період[ред.ред. код]

Після закінчення воєнних подій та з входженням Криворіжжя до складу УРСР почалося відновлення роботи рудників та промислових підприємств міста.

Фабрика AEG збудована 1930 року

У кінці 1920-х років серед керівників та геологів Південнорудного тресту набула поширення т. зв. теорія затухання Криворізького залізорудного басейну.[40] Вона полягала в тому, що регіон вичерпав усі свої можливості й немає потреби вкладати кошти в його подальший розвиток. Захоплення теорією «затухання» на деякий час припинило геолого-розвідувальні роботи з вивчення Криворіжжя, призвело до значного зменшення фінансування на його розвиток.

Новозбудована домна «Комсомолка», 1934 рік

Постанова ЦК ВКП(б) від 15 квітня 1930 року засудила теорію «затухання», оскільки результати обстеження надр Криворіжжя показали, що обсяг запасів залізної руди становить 700–800 мільйонів тонн. До прихильників теорії затухання радянською владою застосовано репресії. Водночас цієї постановою вжито низку заходів для сприяння розвитку Криворіжжя як індустріального центру.

Одним із заходів було рішення про початок будівництва за межами тогочасного міста, у степу біля станції Червоне, Криворізького металургійного заводу, майбутньої Криворіжсталі. На будівництві заводу працювало 17 тисяч робітників. У серпні 1934 року введено в експлуатацію першу доменну піч заводу, яку назвали «Комсомолка». Згодом на заводі було споруджено ще дві домни, введено в дію бесемерівський конвертор, блюмінг.

1936 року закінчено будівництво Криворізького коксохімічного заводу.

З розвитком промисловості почала зростати чисельність населення міста. За переписом 1939 року в Кривому Розі проживав 197 621 мешканець.

З 1934 року в місті функціонує трамвайна лінія. 1936 року утворено три внутрішньоміські райони — Центрально-Міський, Дзержинський і Жовтневий. Сільські ради, які підпорядковувалися Криворізькій міськраді, виділені в окремий сільський район.

Відкрилися перші вищі навчальні заклади: 1929 року — Криворізький гірничо-рудний інститут, а 1930-го — педагогічний інститут.

1939 року чисельність населення досягла 197 621 особи, а 1941-го — 212 878 осіб. У 1940 році в місті нараховувалося 43,4 тис. робітників-металургів, коксохіміків, робітників машинобудівної й місцевої промисловостей, 10 тис. залізничників. У місті було 947 крамниць, 48 їдалень, 23 лікарні, 56 шкіл і 15 ремісничих училищ та шкіл ФЗН, діяли драмтеатр, кінотеатр, 2 палаци культури й 17 клубів.

1939 року створено залізорудні трести «Дзержинськруда», «Жовтеньруда», «Ленінруда», геологорозвідувальний трест «Кривбасгеологія», розпочав роботу бесемерівський цех, який за своїми масштабами та технічним обладнанням став найбільшим у Європі. У 1940 році в місті діяло 160 промислових підприємств[39].

Друга світова війна[ред.ред. код]

За часів Другої світової війни місто було окуповане німецькими військами (з 14 серпня 1941-го по 22 лютого 1944 року).

Солдати арештовують людей, 1942

Перед окупацією майже все промислове обладнання із заводів та шахт міста було евакуйовано до Нижнього Тагілу. Ще в липні 1941 року демонтували прокатне обладнання на «Криворіжсталі». Уночі 8 серпня 1941 року нарком чорної металургії Іван Тевосян наказав зупинити завод. 13 серпня надійшов наказ: усі промислові об'єкти та обладнання, що не встигли евакуювати, — підірвати. Було виведено з ладу три домни «Криворіжсталі», заміновано та підірвано більшість шахт Кривбасу.

14 вересня 1941 року до міста увійшли війська Вермахту. Німці одразу розпочали розбудовувати органи місцевої влади — управу, жандармерію, поліцію. Почав діяти шталаг 338. У жовтні в місті почався холокост (відомий як «Чорногорська трагедія») внаслідок якого загинуло майже 7000 чоловік.

Для роботи в тилу Криворізький міськком КП(б)У залишив підпільний міський комітет у складі Н. Л. Омельченка, А. Е. Губенка, В. С. Сингирцова, С. Г. Помельникова. Усього за період окупації було утворено 13 (за іншими джерелами 14) підпільних радянських груп.

Український національно-визвольний рух у Кривому Розі було організовано похідною групою ОУН під проводом Петра Рішка (Ріжка), яка прибула до міста 14 серпня 1941 року. До її складу входили Ярослав Потічний, Мирослав Мричко, Дмитро (за іншими джерелами Олександр) Горбачів, Іван Саляк, Іван Тарнавський, Ганна Максимець та інші.

У місті допомогу оунівцям надавали кілька українських перекладачів при німецькій армії, зокрема Теодор Найдич, який налагодив близькі контакти з місцевим українським підпіллям та проводив самостійницьку пропаганду. Восени 1941 року він був заарештований співробітниками гестапо та на початку 1942 року замордований у криворізькій в'язниці під час допитів. Багато інших перекладачів, серед яких Роман Спольський, Олександр Масляник та Віктор Яворський, за зв'язки з українським підпіллям потрапили до німецьких концтаборів.

Проте головною рушійною силою національно-визвольної боротьби в Кривому Розі була група місцевих українців під проводом гірничого інженера Сергія Шерстюка. За часів німецької окупації Шерстюк обіймав посаду Голови міської управи. Ним було запроваджено використання української мови в офіційному діловодстві, оформлення вулиць українськими вивісками, офіційне вживання національного гімну «Ще не вмерла Україна».

Німецькі війська на перехресті вулиць Карла Маркса і Леніна

За ініціативи міської управи в Кривому Розі виходила друком газета «Дзвін» (головний редактор Михайло Пронченко). 1 жовтня 1941 року з прем'єри «Тарас Бульба» розпочав роботу Театр ім. Котляревського. За рік було поставлено 12 вистав, на яких побувало 70 000 глядачів. У місті почали діяти капела бандуристів, музична школа, кінотеатр, спортивне товариство. Також на теренах Криворіжжя відновила свою роботу «Просвіта», яку очолював Юрій Семенко. Зусиллями шкільного відділу міської управи було поновлено навчання в середніх школах та педінституті. В селі Грушівці запрацювала сільськогосподарська школа, а у Веселих Тернах — Криворізька агрономічна школа.

У відносинах із німецькою адміністрацією Шерстюк рішуче відстоював українські інтереси. Така самостійна проукраїнська політика була небезпечна як для німецької окупаційної влади, так і для радянського підпілля. У грудні 1941 року за доносом агента НКВС на прізвище Пастернак Шерстюка було заарештовано Гестапо. На початку січня 1942 року заарештували також цілу низку його соратників. 11 лютого 1942 року Голова міської управи Сергій Шерстюк, головний редактор газети «Дзвін» Михайло Пронченко, активні діячі українського визвольного руху Ганна Максимець, Іван Потапенко та ще близько 150 чоловік були розстріляні біля шахти Валявка. Згодом німецька влада закрила більшість українських шкіл у місті, змінила керівництво театру та розпустила «Просвіту».

Після репресій український національний рух на Криворіжжі переходить у підпілля. На його чолі стає Михайло Васильович Кривошапка. У грудні 1942 року його група здійснює страту провокатора Пастернака, а сам Кривошапка під іменем Василя Михайловича Козика, щоб уникнути арешту, пробився до Дніпропетровська, де продовжив свою діяльність під керівництвом Юрка Леміша.

В результаті наступу Червоної Армії, що проводився з 30 січня по 29 лютого 1944, три танкові, одна моторизована і 8 піхотних дивізій Вермахту (6-а армія) були розгромлені. Війська втратили більше 40 000 чоловік. У полон було захоплено 4600 чоловік. Майже все важке озброєння та автотранспорт були кинуті при відступі або розбиті ударами радянських військ[41][42].

Під час визволення міста формуваннями 3-го Українського фронту, спеціальним зведеним загоном 37-ї армії під командуванням підполковника Аркадія Шурупова, частина міста була врятована від затоплення[43]. Радянські війська, що визволяли місто — 37-а армія, 46-а армія і 17-а повітряна армія. Військам, які брали участь у визволенні Кривого Рогу, наказом Ставки ВГК від 22 лютого 1944 оголошено подяку та в Москві дано салют 20-ма артилерійськими залпами з 224 гармат. Наказом Ставки в ознаменування здобутої перемоги з'єднання і частини, що відзначилися в боях за визволення міста, 22 військових формування отримали найменування «Криворізьких»[44][45].

Повоєнна радянська доба[ред.ред. код]

Сучасний старий центр міста

Основою промислового розвитку міста був видобуток залізної руди і металургія. 1961 року було збудовано першу чергу Центрального гірничо-збагачувального комбінату, створено трест «Криворіжстальконструкція», 1962 року здійснено пуск ДП-7, оснащеної електронно-обчислювальною технікою, промисловим телебаченням, 1964-го відбувся пуск першої черги Північного ГЗК. Уже 1965 року в місті діяло 573 підприємства. Протягом 1960–1985 рр. промисловий потенціал міста продовжував зростати. У 1968 році відбувся пуск взуттєвої фабрики № 3, у 1969-му відкрито вагоноремонтне депо, у 1970-му — пуск унікального комплексу шахти «Артем-2». З пуском ДП-8 доменний цех КМЗ став найбільшим в Європі, 1974 року відбувся пуск найбільшої у світі ДП-9. 1975-го створено завод «Ремміськмаш», а 1976-го — пуск вовнопрядильної фабрики. Інші заводи виробляли прохідницькі комбайни, збагачувальне і енергетичне обладнання, розвивалися легка і харчова промисловість. У ці роки місто стало багатофункціональним. Наприкінці 1960-х рр. чисельність населення міста перевищила 500 тис. осіб[46].

16-18 червня 1963 року в місті відбулися масові заворушення, в яких, за різними оцінками, брало участь від 1000 до 6000 осіб[47]. Події отримали назву «Бунт на Соцмісті». Приводом для заворушень стало надання опору співробітникам міліції з боку військовослужбовця. У підсумку — четверо вбитих, 15 поранених, приблизно 3000 постали перед судом, 1500 з них отримали тюремні терміни, решта — адміністративний арешт на 15 діб.

Криворіжці часто послуговуються своїм сленгом. Наприклад, слово «рýдник» означає селище гірників, дуже часто соціально неблагополучне, хаотично забудоване маленькими самобудами 50-х, а подекуди й 20-х – 30-х років. У декотрих закутах міста збереглися цілі квартали таких «шанхаїв»[48]. З середини 1980-х років і до 1995 року в місті розгортався молодіжний кримінальний рух — так звані «бігуни»[49].

Будівництво Криворізького швидкісного трамваю розпочалося ще 1974 року[50], проте відкриття першої черги зі станціями «Майдан Праці», «Жовтнева», «Майдан Артема» і тимчасовою «Дзержинською» відбулося 26 грудня 1986-го[51][52]. Всі станції, за винятком «Майдану Праці» і тимчасової «Дзержинської», були побудовані за стандартами метрополітену. У 1975 році громадськість відзначала двохсотріччя міста Кривого Рогу і сторіччя початку розробки залізних руд Криворізького басейну. У 1985 році запущена перша тролейбусна лінія, а криворізький аеропорт став міжнародним. До кінця дев'яностих із будівництвом мікрорайонів «Всебратське» і «Сонячний» завершилося формування міського ансамблю.

Сучасність[ред.ред. код]

4 березня 1992 року Криворізька міська рада народних депутатів обрала головою Юрія Любоненко, а 1994-го він же переміг на виборах мера[53]. Наступним градоначальником став Юрій Вілкул. У місті встановлюються нові пам'ятники, були затверджені офіційні символи — герб, прапор і гімн. З 2009 року в місті проводиться День Європи, а в 2014 році жителі підхопили Євромайдан. Реконструюють лікарні, метрополітен і станцію «Роковата», театр, 44 квартал і проспект Карла Маркса. 2005 року Криворіжсталь приватизує найбільша металургійна компанія ArcelorMittal, місто стає одним із центрів компаній Євраз і Метінвест.

Адміністрація[ред.ред. код]

Адміністративний поділ[ред.ред. код]

До складу Кривого Рогу входять 7 районів: Дзержинський, Довгинцівський, Жовтневий, Інгулецький, Саксаганський, Тернівський та Центрально-Міський. У підпорядкуванні Криворізької міської ради також перебувають селища Авангард, Гірницьке, Коломійцеве, Степне, а також село Новоіванівка та Тернуватий Кут.

Устрій[ред.ред. код]

До складу Криворізької міської ради входять 90 депутатів, яких обирає громада міста строком на 5 років. З 2010 року в міській раді представлені 5 політичних сил: Партія регіонів (63 депутати), Комуністична партія, Сильна Україна, Батьківщина та Фронт Змін.

Виконавчу владу очолює міський голова (мер) та Виконавчий комітет, який складається з 12 членів. Йому підпорядковані 33 департаменти та управління, кожне з яких відповідає за певну сферу міського життя: містобудування, економічну або фінансову політику, житлове господарство та інфраструктуру. В кожному адміністративному районі органом виконавчої влади є районна адміністрація.

Мером нині є Юрій Вілкул, кандидат від Партії регіонів.

Єдиного загальноміського органу судової влади немає, натомість існує 7 районних судів, юрисдикції яких розповсюджуються на відповідні адміністративні райони міста. Місто поділене на 147 міліційних дільниць, які підпорядковуються Криворізькому міському управлінню міліції ГУМВС України в Дніпропетровській області. У Кривому Розі діють установа виконання покарань № 3 та виправна колонія № 80.

Місто захищає 17-а окрема танкова бригада, з криворіжців сформовані батальйон МВС «Кривбас» та 40 батальйон територіальної оборони «Кривбас».

Населення[ред.ред. код]

За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року наявне населення в місті налічувало 712,5[54] тис. осіб (1989 року — 769,1 тис. осіб). З них міського населення — 709,0 тис. осіб (99,5%), сільського — 3,5 тис. осіб (0,5%). У порівнянні з 1989 роком частка міського населення зросла (99,2%). Статевий розподіл наступний: чоловіків — 326,7 тис. осіб, жінок — 385,8 тис. осіб, що становить відповідно 45,8% та 54,2%. 1989 року співвідношення становило 46,5% проти 53,5%[23].

Зменшення кількості населення пояснюється як природними, так і міграційними чинниками. Протягом останніх років смертність була вищою, ніж народжуваність. Сальдо міграції, яка включає як внутрішню, так і міжнародну міграцію, було додатнім до 2006 року, але потім стало від’ємним. 30% криворіжців молодші за 25 років[23].

Згідно з прогнозом, середня очікувана тривалість життя жінок у Кривому Розі зростає з 72,6 року у 2010 до 73,6 року у 2030, а чоловіків — з 61,9 до 65,9 року. Попри більшу очікувану тривалість життя, вищий коефіцієнт народжуваності та покращення сальдо міграції, кількість населення зменшуватиметься й надалі старішатиме. Його чисельність стане меншою на 13% — до 576 971 особи у 2030.

Під час війни на сході України, місто почало приймати біженців з Донецької та Луганської областей, їх кількість сягнула 7000[55][56][57].

У місті переважає українське населення, але також діють російська, вірменська, молдовська, польська, єврейська та циганська громади[58]. Розподіл населення за рідною мовою: українська — 71,35%, російська — 27,17%, білоруська — 0,23%, вірменська — 0,12%, циганська 0,12%[59].

Містяни підтримують здебільшого ліві та центристські політичні сили. На виборах у 2012 році (виборчі округи №31, №32, №33) підтримку здобули Партія регіонів (36,1%), Об'єднана опозиція (18,6%), УДАР (14,1%), Комуністична партія України (19,2%) та ВО Свобода (5,4%). На парламентських виборах у 2014 році здобули перемогу кандидати-самовисуванці та представник «Блоку Петра Порошенка»[60]. На президентських виборах у 2010 році у другому турі 28 % громадян, які прийшли на дільниці, проголосували за Юлію Тимошенко, 63%— за Віктора Януковича[61]. На президентських виборах у 2014 році 46.5% голосів здобув Петро Порошенко, 19% — Юлія Тимошенко, 17% — Олег Ляшко, 18% — Сергій Тігіпко[62].

Розділи Польщі XVIII століття призвели до еміграції в Росію бідуючого єврейського населення. Криворізький регіон у складі Херсонської, а потім Катеринославської губернії входив до межі осілості, тим не менш, особливості його адміністративно-територіального розташування, прагнення влади Російської імперії до ефективного освоєння рудоносних земель давали можливість євреям користуватися певними привілеями. З часом це допомогло євреям зайняти провідні позиції в економіці краю. Тому на Криворіжжі євреї домоглися реальної рівності з представниками інших націй[63]. Тут була рідкісна не тільки для тих років обстановка терпимості, толерантності, взаємоповаги й співпраці людей різних національностей і віросповідань. Разом з українською розвивалася і розквітала і єврейська культура, впливаючи й збагачуючи культури інших народів і сприймаючи їх вплив. У воєнні роки усе це було втрачено[64], але за роки незалежності України в Кривому Розі єврейське життя не тільки відродилася, але успішно розвивається. У місті побудована синагога, активно діють громада і благодійні фонди, загальноосвітня школа та дитячий садок[65][66], випускається міська єврейська газета, а в телеефір регулярно виходить передача «Шофар»[67][68].

Культура[ред.ред. код]

Театри, музика та кіно[ред.ред. код]

Давні театральні традиції вже існували в Кривому Розі від початку XX сторіччя. У 1909 році на Криворіжжі працював театр «Колізей»[69]. 1911-го було відкрито «Новий Театр» Визенберга і Грушевського по вул. Миколаївській (кут вул. Леніна і Калиниченко). Також у ті часи працювали Літній театр Суспільних зборів, «Чари» — театр-ілюзіон, та «Гігант» Глазера і Полонського. 1919-го року вперше за весь час існування театральної секції в Першому Радянському Театрі демонструвався історичний фільм «Каменярі» (2 серії). Через 11 років було збудовано міський кінотеатр ім. Леніна. 28 серпня 1930 року був створений Державний міжнародний театр соціалістичного сектору, що обслуговував Кременчуцьку та Криворізьку округи з постійним перебуванням у місті Кременчук. На початку 1931 року театр переведений в Кривий Ріг, де він отримує назву — «Кривбас». Урочисте відкриття театру відбулося 5 листопада 1931 року прем'єрою спектаклю «Справа честі» за п'єсою Івана Микитенка. У 1949 році Криворізький театр отримав ім'я Тараса Шевченка.

Ляльковий театр у Кривому Розі було створено в червні 1977 року. Також працюють театр музично-пластичних мистецтв «Академія руху», студія «Баобаб» та Криворізький цирк. Великим майданчиком для культурних проектів є центр ШELTER+. У місті нараховується три кінотеатри: мережеві «Мультиплекс» та «Одеса-кіно», а також «Олімп».

У Кривому Розі було засновано музичний гурт Brunettes Shoot Blondes, з нього походять Едуард Драч, Володимир Малахов, Валерій Маренич, Андрій Хавунка та інші.

Релігія[ред.ред. код]

У місті розташовано більш як два десятки православних храмів, серед найважливіших — Різдва Пресвятої Богородиці, Архангело-Михайлівська церква та Спасо-Преображенський кафедральний собор. Останній є центром Криворізької та Нікопольської єпархії Української православної церкви (Московського патріархату). За десять років кількість парафій на території єпархії збільшилася з 85 до 224, було відкрито і відновлення кілька нових церков, діє єпархіальна іконописна школа ім. Андрія Рубльова. Центром Криворізького благочиння УПЦ Київського патріархату є Свято-Володимирський кафедральний собор.

Також працює Парафія Успіння Пресвятої Діви Марії Української римо-католицької церкви. Історія існування римо-католицької церкви у Кривому Розі пов'язана з розвитком промисловості, оскільки перші віряни були вихідцями з Польщі та Німеччини, які приїхали розвивати промисловість у місті[70]. На сьогоднішній день недільну службу відвідують близько 200 прихожан. При Костелі діє Спілка поляків Кривого Рогу. В Довгинцівському районі компактно проживає значна кількість вірних УГКЦ. Парафія Святої Трійці в Кривому Розі була заснована в 1995 році. У приміщенні парафії Успіння Пресвятої Діви Марії проводяться богослужіння парафії Святих Володимира і Ольги, у 2014 році була збудована каплиця на честь святого Василія Великого[71].

У Кривому Розі здавна існує єврейська община. На початку XX століття в місті функціонували дві синагоги, що розташовувалися по вулиці Каунаській (раніше — Синагогальна вулиця). 29 серпня 2010 року в місті відкрито синагогу Бейс Штерн Шульман[72]. Активно діють Єврейська громада, загальноосвітня школа та дитячий садок, випускається міська єврейська газета, а в телеефір регулярно виходить передача «Шофар».

Функціонють Німецька євангелічно-лютеранська церква України, церква Євангельських християн-баптистів, УУК ЦАСД, «Дім Хліба», ВСЦ ХВЄП і церква п'ятидесятників ОЦХВЄ «Благодать»; Храм ведичної культури (Харе Крішна). Також у місті діє Криворізька Рада Церков[73].

Музеї[ред.ред. код]

Найбільший квітковий годинник в Європі. Всередині знаходиться інтерактивний історичний музей

Криворізький міський історико-краєзнавчий музей зберігає природні й археологічні колекції, етнографічні та нумізматичні матеріали, твори образотворчого та народно-прикладного мистецтва, фото та документальні джерела з історії Криворіжжя XIX–XX ст. Засновано його у 1960 році.

Музей має філіали: філія в селі Веселі Терни та меморіальний музей-квартира Григорія Синиці. Йому також належить 3D-відеогалерея на Соцмісті, розташована всередині найбільшого у Європі квіткового годинника. Він розташований у парку Героїв на пр. Металургів. Діаметр циферблата — 22 метри, довжина хвилинної стрілки до 12 метрів. Тут висаджені 22 000 квітів шести видів. Хід стрілки забезпечує годинниковий механізм, розташований під спорудою. Удень кожна година супроводжується мелодійним дзвоном, а вночі годинник підсвічується[74]. Починаючи з 2013 року всередині споруди квіткового годинника почала функціонувати 3D-відеогалерея[75].

Визначним місцем також є маєток Олександра Поля у Дубовій Балці (вулиця Дишинського, поблизу шахти «Більшовик»). Нині належить різним фірмам, лише декілька кімнат відведені під музей[76].

Пам'ятки[ред.ред. код]

Перший пам'ятник був відкритий у 1896 році біля Гданцівського заводу. Це було бронзове погруддя Олександра Поля роботи скульптора Едвардса. Більшість сучасних пам'яток розташовано на площах або в громадських парках — у місті є монументи, присвячені Олександрові Полю, Тарасові Шевченку (два), Богданові Хмельницькому (три, з 1954 року), Василеві Маргелову, Олександрові Пушкіну, Михайлові Лермонтову і Максимові Горькому. Більшість пам'ятників виконані в стилі соціалістичного реалізму, вони встановлені в радянські роки. Кілька пам'ятників Леніну під час подій Євромайдану були знесені. Є десятки меморіалів та кенотафів, присвячених воїнам Другої світової війни. Літак Су-15 виставлений біля авіаційного клубу, Як-40 у Національному авіаційному університеті (в якому також розташований музей авіації), площа Визволення береже танк Т-34-85. Паровоз Е розташований недалеко від залізничного вокзалу.

Новим символом міста став Козак Кривий Ріг.

Вулиця Димитрова — одне з найпопулярніших місць для прогулянок 
Арт Майдан 
Зимовий парк Пушкіна 

Освіта та наука[ред.ред. код]

Станом на початок 2013 року діє 150 дошкільних навчальних закладів (дитячих садочків) та 149 середніх навчальних закладів (шкіл). Усі вони забезпечені комп'ютерними класами, деякі школи мають плавальні басейни. Діє також 15 середніх спеціальних навчальних закладів (технікуми, коледжі, училища) та 28 вишів.

Кривий Ріг є молодим науковим центром. Тут діє ботанічний сад Національної Академії Наук України. Криворізький національний університет утворений 21 березня 2011 року. До його складу ввійшли технічний університет, педагогічний[77], економічний та металургійний інститути. Він починався як Криворізький вечірній робітничий технікум, що почав навчання 1922 року[78]. Згідно з рейтингом «200 найкращих вузів України» ЮНЕСКО 2013 року КНУ посідав 121 місце.

Працює науково-дослідний гірничорудний інститут та Інститут безпеки праці та екології. Серед інших найвідомішими є коледж Національного авіаційного університету «КРАУСС», міське музичне училище, Політехнічний коледж, Інгулецький технікум та автотранспортний технікум.

Такі вищі навчальні заклади, як Національний транспортний університет, Харківський національний університет радіоелектроніки та Національний університет «Одеська юридична академія», відкрили в місті свої відділення або наукові центри.

Економіка[ред.ред. код]

Сучасний Кривий Ріг — це велике індустріальне місто, центр Криворізького залізорудного басейну — найважливішої сировинної бази металургії України.

Криворізький індустріальний регіон відіграє провідну роль в економіці України та є основною сировинною базою для розвитку чорної металургії, має стратегічне значення для економічної незалежності та безпеки держави.

У загальному внутрішньому валовому продукті України частка продукції Кривого Рогу становить близько 6,4%, в експортному потенціалі країни — 7%[79] .

Обсяг реалізованої промислової продукції по місту за 2009 рік становив 34,9 млрд грн., що на 32% менше, ніж за аналогічний період 2008 року. У загальному обсязі реалізації Дніпропетровської області частка міста становить 33,9%.

Протягом 2009 року підприємствами з видобутку та збагачення металевих руд випущено 72,5 млн т руди й концентратів залізних. Двома шахтами оперує компанія «Євраз Суха Балка», чотирма — Криворізький залізорудний комбінат.

На підприємствах металургії та оброблення металу вироблено сталі 5,0 млн т. За 2009 рік вироблено 943,6 тис. т цементу. Будівельний комплекс представлений організаціями різної спеціалізації: цементно-гірничим комбінатом, заводами з виробництва залізобетону, місцевих будматеріалів та іншими. Місто є однією з трьох локацій гіганта HeidelbergCement в Україні.

Економічний потенціал міста представляють близько 6 тисяч підприємств. Промисловість міста налічує 87 великих підприємств різних галузей: чорної металургії, машинобудівної, будматеріалів, хімічної, поліграфічної, деревообробної, легкої, харчової тощо.

У Криворізькому басейні розташовано 8 із 11 підприємств України з видобутку та переробки залізорудної сировини, а також підприємства з обслуговування основного виробництва. Тому головною містоутворювальною галуззю, яка стійко визначає профіль міста в територіальному розподілі праці, є чорна металургія. У Кривому Розі розташовано один із найбільших у світі металургійних комбінатів — Арселор Міттал Кривий Ріг, п'ять гірничо-збагачувальних комбінатів — Північний, Південний, Центральний, Новокриворізький, Інгулецький, три рудоремонтних заводи та інші. Переважна номенклатура: залізна руда, концентрат, агломерат, обкотиші, чавун, сталь, готовий прокат (арматура, кутик, катанка). Питома вага гірничо-металургійного комплексу становить 86% загальних обсягів промислового виробництва в місті[80].

Єдиний у країні Криворізький суриковий завод виробляє залізний сурик, який має попит в Україні та за її межами. Також у місті працюють Криворізький завод гірничого обладнання та Кривбаспiдривпром.

Виробництво непродовольчих товарів народного споживання в місті здійснюють понад 40 підприємств різних форм власності, які виготовляють товари легкої промисловості культурно-побутового й господарського призначення, а також будівельної групи[81].

Харчові продукти в місті виробляють 16 сільськогосподарських підприємств харчової й переробної промисловостей та близько 80 інших суб'єктів підприємництва (Криворізький міськмолокозавод №1, ковбасні вироби, майонез, хліб та хлібобулочні вироби, пиво, безалкогольні напої, олія, кондитерські вироби тощо)[82].

Інфраструктура[ред.ред. код]

Постачання газу здійснює ВАТ «Криворіжгаз», активна газифікація почалася 1957 року. Трамваями міста керує комунальне підприємство «Швидкісний трамвай». Послуги водопостачання та водовідведення забезпечує «Кривбасводоканал». Джерелом водопостачання є річка Інгулець та міські водосховища, водогін почав працювати у 1928 році. Постачання електроенергії місьтянам здійснює ВАТ «ДТЕК Дніпроенерго» (Криворізька ТЕС).

Експлуатацію багатоквартирних житлових будинків та прибудинкових території здійснює 45 комунальних підприємства («ЖЕКи»). Разом з цим, розповсюджені Об'єднання співвласників багатоквартирних будинків. Інші підприємства - «Кривбасстандартметрологія», «Криворіжтепломережа» (у місті 72 котельні та 383,8 км теплових мереж), ДП «Криворізька теплоцентраль», «Екоспецтранс», «Міськліфт», у місті запроваджена єдина автоматизована міська система комунальних розрахунків «НОВА-КОМ». У Кривому Розі розташовано 68 поштових відділень.

Інститут розвитку міста Кривого Рогу впроваджує розвиток велоінфраструктури, туризму, створення індустріального парку та програму з профілактики ВІЛ/СНІДу. Інфраструктура туризму міста Кривого Рогу складається з міського історико-краєзнавчого музею, навчальних центрів та скансенів. У місті працює 11 готелів. Кривий Ріг є унікальним індустріальним містом, де зосереджена значна кількість великих промислових підприємств. Цікаві об'єкти для відвідування – це 45 шахт, 41 кар'єр, 89 відвалів та безліч спелестологічних об'єктів. Популярні міські екскурсії тривають від 3-х годин до цілого уїк-енду[83].

Транспорт[ред.ред. код]

Станція швидкісного трамваю Проспект Металургів відкрита 1989го року

Через місто проходять автошляхи Н11, Н23, Т 0411 та Т 0434. Транзитні автомобільні потоки оминають місто об'їзною дорогою, проте це не вирішує внутрішньоміських транспортних проблем. Вони спричинені станом дорожнього покриття, відсутністю паркінгів та стрімким збільшенням кількості автомобілів[84].

Міські перевезення автомобільним транспортом здійснюють чотири автопідприємства, які мають власний рухомий склад, матеріально-технічну базу, та 654 приватних автоперевізників. Щоденно на 113 маршрутах міста працюють близько 1200 автобусів різної місткості, що перевозять до 200 тис. пасажирів[79].

Першу чергу трамвайної лінії в Кривому Розі було відкрито 1935 року. Її довжина становила 8 км. Уже на кінець 1937 року вона була подовжена до 20 км. Рух тролейбусу відкрито 25 грудня 1957 року, нині щодня на 21 тролейбусних маршрутах працює до 70 тролейбусів, на 12 трамвайних — 50 вагонів[85][86].

У 2012 році розпочалася інтеграція швидкісного трамваю до трамвайної мережі міста. Швидкісний трамвай налічує 15 станцій, з яких 4 — підземні. Більша частина лінії збудована за стандартами метрополітену, але як рухомий склад використовуються трамвайні вагони, а не потяги метро. Відкриття першої черги відбулося 26 грудня 1986 року. Діють три маршрути: Кільцева — Майдан Праці, Кільцева — Зарічна та Кільце КМК — Зарічна.

Залізничний вокзал «Кривий Ріг-Головний»

Сучасний Кривий Ріг є важливим залізничним вузлом, Криворізька дирекція «Укрзалізниці» обслуговує п'ять напрямків та щорічно забезпечує до 17% загальнодержавного обсягу всіх залізничних вантажоперевезень. Кривий Ріг-Головний є її основними воротами. У клієнтів дирекції такі гіганти металургійної промисловості як «Арселор Міттал Кривий Ріг», Метінвест, КЗРК, «Суха Балка», Нікопольський завод феросплавів, Нікопольський південнотрубний завод. Загалом добові обсяги вантажоперевезень становлять близько 200 тисяч тонн[87].

Перші авіарейси з Кривого Рогу в Харків і Одесу почали виконувати ще далекого 1926 року. Через півстоліття в місті був побудований аеропорт «Змичка» з ґрунтовою злітно-посадковою смугою. Невеликими літаками АН-2, Лі-2, Іл-14 і АН-24 щорічно перевозилося близько шести тисяч пасажирів.

Сучасну повітряну гавань місто отримало в січні 1979 року, коли поблизу села Лозуватка завершилося будівництво бетонної злітно-посадкової смуги з комплексом авіаційних служб, аеровокзалом, пропускна здатність якого становила 400 осіб за годину. 1986 року, коли почалося будівництво Криворізького залізорудного комбінату окиснених руд (спільне будівництво Румунії, Чехословаччини, НДР і Радянського Союзу), аеропорт здобув статус міжнародного[88]. Після здобуття незалежності України експлуатацію аеропорту здійснює комунальне підприємство «Міжнародний аеропорт Кривій Ріг».

Засоби масової інформації[ред.ред. код]

Криворізький головпоштамт

З 7 грудня 1924 року в Кривому Розі видається міська газета «Червоний Гірник». Видання виходить двічі на тиждень — у вівторок (скорочений випуск обсягом 8 шпальт) і в четвер (повне видання обсягом 32 сторінки)[89]. Нині в місті регулярно видається безліч газет і журналів різної спрямованості — загальноміські («Вісник Кривбасу», «Домашня газета», «Пульс», «КупляПродажа»), «Саксагань» — літературний альманах, літературний журнал «Кур'єр Кривбасу». Популярними інтернет-ресурсами є 1kr, 0564, Кривий Ріг LIFE та інші[90].

У місті веде мовлення кілька десятків радіостанцій на FM, більшість із них — Авторадіо (91.1), Радіо ЄС (100.2), Хіт FM (106.9), Радіо «Ера» (107.4), Перший та Третій канал Українського радіо (71.63 УКХ)  передається з міської телевежі.

У травні 1990 року була заснована ТРК «Криворіжжя», а муніципальна телерадіокомпанія «Рудана» утворена 10 березня 1993-го. Наразі це найбільша в Криворізькому регіоні станція, потенційними глядачами і слухачами якої є понад один мільйон жителів міста і прилеглих районів Дніпропетровської, Кіровоградської, Херсонської та Миколаївської областей[91].

Спорт[ред.ред. код]

У Кривому Розі вельми розвинений як аматорський, так і професійний спорт. Ще на початку XX сторіччя у місті були створені перші футбольні колективи. У 1925 році відбувся перший розіграш першості Криворізького округу з футболу. Найбільший стадіон «Металург»[92] місткістю 29 700 осіб, дві льодові арени, сімнадцять спортивних шкіл виховують приблизно 11 тисяч спортсменів.

Унікальним є міський парашутний клуб «Юний авіатор»[93][94].

«Кривбасбаскет» виступає в Українській баскетбольній суперлізі. ФК «Кривбас» усі чемпіонати України (до 2013 року), крім першого, провів у Вищій лізі. Чотири рази (1971, 1975, 1976, 1981 рр.) «Кривбас» ставав чемпіоном України, в 1974 році завоював бронзові медалі. Двічі (1972, 1977 рр) гравці Кривого Рогу виступали в першій лізі радянського футболу. У 2000 році грав у фіналі Кубка України. У 1999 і 2000 роках ставав бронзовим призером чемпіонату, але був оголошений банкрутом 2013 року[95][96][97].

У Першій лізі виступає ФК «Гірник», заснований 1925 року. Він є головним футбольним клубом міста. Футбольна команда — частина спортивного клубу, де культивують також греко-римську боротьбу, регбі й тайський бокс. Резерв для клубу готує Комплексна дитячо-юнацька спортивна школа.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Державна служба статистики України: Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України на 1 січня 2015 року»,  — Київ, Державна служба статистики України, 2015
  2. Города-побратимы. Нижний Тагил. (рос.). Офіційний сайт м. Нижній Тагіл. Архів оригіналу за 28 травня 2015. Процитовано 28 травня 2015. 
  3. а б Перелік державних та муніципальних сайтів. Офіційний сайт міста Кривого Рогу та Криворізького міського Виконавчого комітету. Архів оригіналу за 28 травня 2015. Процитовано 28 травня 2015. 
  4. Дані наведено за Статистичним збірником «Чисельність наявного населення України на 1 січня 2015 року»
  5. а б Стисло про місто. Офіційний сайт міста Кривого Рогу та Криворізького міського Виконавчого комітету. Архів оригіналу за 28 травня 2015. Процитовано 28 травня 2015. 
  6. Початок добутку залізної руди. Індустріальний розвиток (1881 – 1899). Офіційний сайт міста Кривого Рогу та Криворізького міського Виконавчого комітету. Архів оригіналу за 28 травня 2015. Процитовано 28 травня 2015. 
  7. а б Історична хроніка подій 1919-1921. Офіційний сайт міста Кривого Рогу та Криворізького міського Виконавчого комітету. Архів оригіналу за 28 травня 2015. Процитовано 28 травня 2015. 
  8. Наша історія (рос.). ukraine.arcelormittal.com. Архів оригіналу за 28 травня 2015. Процитовано 28 травня 2015. 
  9. Рішення (Х сесія V скликання). Офіційний сайт міста Кривого Рогу та Криворізького міського Виконавчого комітету. Архів оригіналу за 29 травня 2015. Процитовано 29 травня 2015. 
  10. а б Виконком Криворізької міської ради. Бренд міста Кривий Ріг. Виконком Криворізької міської ради. Процитовано 24 травня 2015. 
  11. Герб. Офіційний сайт міста Кривого Рогу та Криворізького міського Виконавчого комітету. Архів оригіналу за 29 травня 2015. Процитовано 29 травня 2015. 
  12. Савичев Н. П. Символы трудовой и ратной доблести. — Киев: Радяньска школа, 1987. — 233 с.
  13. Гімн. Офіційний сайт міста Кривого Рогу та Криворізького міського Виконавчого комітету. Архів оригіналу за 29 травня 2015. Процитовано 29 травня 2015. 
  14. Червоний Гірник №38 (21561) від 28 травня 2015 (сторінка 1).
  15. Кривой Рог на рассвете начал первым в Украине праздновать День Победы РИА Новости Украина (рос.). «РИА Новости» Украина. Архів оригіналу за 29 травня 2015. Процитовано 29 травня 2015. 
  16. В Кривом Роге открылся памятник покровителям города святым Онуфрию и Порфирию. Інформаційне агенство «Днепр». Архів оригіналу за 29 травня 2015. Процитовано 29 травня 2015. 
  17. 19.12.2014 г. Кривой Рог. Православные криворожане молитвенно почтили память небесного покровителя города. Офіційний сайт криворіжської єпархії. Архів оригіналу за 29 травня 2015. Процитовано 29 травня 2015. 
  18. В Кривом Роге установят памятник священномученикам Онуфрию и Порфирию. Уніан. Релігії. Архів оригіналу за 29 травня 2015. Процитовано 29 травня 2015. 
  19. між перетинами меж міста шляхом Т-04-18 уздовж суцільної забудови по головним дорогам, не враховуючи місто Інгулець
  20. між перетинами меж міста шляхом Т-04-18 уздовж суцільної забудови по головним дорогам зі шляхом до Інгульця по Широківському шосе
  21. від краю Інгулецького до краю Північного гірничо-збагачувальних комбінатів
  22. Казаков В.Л., Паранько І.С., Сметана М.Г., Шипунова В.О., Коцюруба В.В., Калініченко О.О. Природнича географія Кривбасу. - Кривий Ріг: Видавничий дім, 2005. - 151с.
  23. а б в г Профіль м. Кривий Ріг: демографія, економіка, бюджет. Проект РЕОП. 24 травня 2015. Архів оригіналу за 30 травня 2015. Процитовано 24 травня 2015. 
  24. Володимир Леонідович (24 травня 2015). Географічне розташування. Виконком Криворізької міської ради. Архів оригіналу за 30 травня 2015. Процитовано 24 травня 2015. 
  25. а б Екологічна ситуація у місті Кривий Ріг. Офіційний сайт міста Кривого Рогу та Криворізького міського Виконавчого комітету. Архів оригіналу за 30 травня 2015. Процитовано 15 січня 2012. 
  26. «Об'єкти, які є найбільшими забруднювачами навколишнього природного середовища». Міністерство екології та природних ресурсів України. Архів оригіналу за 22 лютого 2011. Процитовано 30 травня 2015. 
  27. «Кривий Ріг визнали найбруднішим містом України». ТСН. Архів оригіналу за 30 травня 2015. Процитовано 19 червня 2010. 
  28. Реєстр пам'яток трипільської культури — Дніпропетровська область. Портал Косівщини. Архів оригіналу за 30 травня 2015. Процитовано 30 травня 2015. 
  29. У Кривому Розі виявлені унікальні археологічні знахідки епохи сарматів (рос.). kri.com.ua. Архів оригіналу за 30 травня 2015. Процитовано 30 травня 2015. 
  30. а б Перші поселення (1734 - 1775 ). Офіційний сайт міста Кривого Рогу та Криворізького міського Виконавчого комітету. Архів оригіналу за 30 травня 2015. Процитовано 24 травня 2015. 
  31. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По данным обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутренних Дѣл, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпуск VIII. Губерніи Новороссійской группы. СанктПетербургъ. 1886. — VI + 157 с.
  32. Brockhaus and Efron Encyclopedic Dictionary 1890–1907
  33. Рубін П.Криворожский бассейн и его железные руды. Горный журнал, 1888.
  34. Записки капитан-лейтенанта Семечкина", Вид. Об-ва горных инженеров, 1900 р
  35. Діловий і комерційний Кривий Ріг. 1914 р
  36. Гірничо-заводський листок № 4,1902р
  37. Солдатенко В. Ф. Донецько-Криворізька республіка: історія і уроки. В кн.: Регіональна політика України: концептуальні засади, історія, перспективи. К., 1995.
  38. Озерський Ю. А., Гавриленко О. А. Військовий комісар Донецько-Криворізької республіки // Деякі питання історії української держави. — Харків: Харківськ. політехн. ін-т, 1993. — С. 78-87.
  39. а б Історична хроніка подій (м. Кривий Ріг) 1919-1921. Офіційний сайт міста Кривого Рогу та Криворізького міського Виконавчого комітету. Архів оригіналу за 30 травня 2015. Процитовано 24 травня 2015. 
  40. Чорнодід Л. В. Кривбас у 20-30-ті роки ХХ ст.: Теорія «затухання» Криворізького залізорудного басейну. — Придніпровський науковий вісник. — 2007 . — № 7.
  41. Типпельскирх К. История Второй мировой войны. — СПб.: Полигон; М.:АСТ, 1999.
  42. Грылев А. Н. Днепр — Карпаты — Крым. — М.: Наука, 1970.
  43. Фокин Е. И. Хроника рядового разведчика. Фронтовая разведка в годы Великой Отечественной войны. 1943—1945 гг. — М.: ЗАО «Центрполиграф», 2006. — 285 с. — (На линии фронта. Правда о войне). Тираж 6000 экз. — ISBN 5-9524-2338-8.
  44. Освобождение городов: Справочник по освобождению городов в период Великой Отечественной войны 1941—1945. / М. Л. Дударенко, Ю. Г. Перечнев, В. Т. Елисеев и др. — М.: Воениздат, 1985. — 598 с.
  45. Освобождение городов. — М.: Воениздат, 1985.
  46. Українська радянська енциклопедія. В 12-ти томах / За ред. М. Бажана. — 2-ге вид. — К.: Гол. редакція УРЕ, 1974–1985.
  47. Червневі події 1963 року в Кривому Розі. Дольчук А. В., доцент кафедри історії України. Архів оригіналу за 2 червня 2015. Процитовано 2 червня 2015. 
  48. Мегахутір індустрії. Український тиждень. Архів оригіналу за 2 червня 2015. Процитовано 2 червня 2015. 
  49. «Бегуны». История глупой войны. kri.com.ua. Архів оригіналу за 2 червня 2015. Процитовано 2 червня 2015. 
  50. Електротранспорт України: Енциклопедичний путівник / Сергій Тархов, Кость Козлов, Ааре Оландер. — Київ: Сидоренко В. Б., 2010. — 912 с.: іл., схеми. — ISBN 978-966-2321-11-1.
  51. С. Болашенко. История. Криворожский метрополитен (метротрамвай). Сайт о железной дороге (рос.)
  52. История Криворожского скоростного трамвая. Мир метро (рос.)
  53. Політична еліта Дніпропетровщини: (Довідник): Інформація станом на 1 травня 2001 р. / Уклали: Шаройкіна Є. А., Бородін Є. І., Довгаль С. А., Гаврюшин О. І., Колохіна А. С. — Дніпропетровськ: надруковано в типографії ТОВ «Призма», 2001.
  54. Всеукраїнський перепис населення 2001 року — Чисельність наявного населення та його розподіл за статтю. Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг (міськрада). Всеукраїнський перепис населення. Архів оригіналу за 28 травня 2015. Процитовано 28 травня 2015. 
  55. В Кривой Рог опять массово кинулись беженцы с востока. krlife.com.ua. Архів оригіналу за 28 травня 2015. Процитовано 28 травня 2015. 
  56. Сколько переселенцев с восточных областей в Кривом Роге?. comments.ua. Архів оригіналу за 28 травня 2015. Процитовано 28 травня 2015. 
  57. ООН: Домівки через бойові дії в Україні полишили понад 415 тисяч людей. Deutsche Welle. August 20, 2014. Архів оригіналу за 28 травня 2015. Процитовано 28 травня 2015. 
  58. Об'єднання громадян на офіційному сайті виконкому Криворізької міської ради (укр.)
  59. Державна служба статистики України (24 травня 2015). Розподіл населення за рідною мовою, Дніпропетровська область. Архів оригіналу за 28 травня 2015. Процитовано 24 травня 2015. 
  60. СПИСОК народних депутатів України, обраних на позачергових виборах народних депутатів України 26 жовтня 2014 року // «Голос України». — № 218 (5968). — 2014. — 12 листопада. — С. 4–9. Архівовано з першоджерела 12 листопада 2014.
  61. ВІДОМОСТІ, зазначені у пунктах 9 та 10 протоколу Центральної виборчої комісії про результати повторного голосування з виборів Президента України
  62. ВІДОМОСТІ, зазначені у пункті 17 протоколу Центральної виборчої комісії про результати виборів Президента України
  63. Историческая справка. Криворожский музей еврейской культуры и истории Холокоста. Архів оригіналу за 28 травня 2015. Процитовано 28 травня 2015. 
  64. Историческая справка. Криворожский музей еврейской культуры и истории Холокоста. Архів оригіналу за 28 травня 2015. Процитовано 28 травня 2015. 
  65. Детский сад «Бейт Корбан Ганей Алон»
  66. Фонд «Ор — Авендер»
  67. Историческая справка. Криворожский музей еврейской культуры и истории Холокоста. Архів оригіналу за 28 травня 2015. Процитовано 28 травня 2015. 
  68. Еврейская община города
  69. Рукавіцин І. А. Кривой Рогъ в документах, открітках, фотографиях. — К.: Книга-плюс, 2012. — С. 12
  70. Парафія Успіння Пресвятої Діви Марії. Днепропетровская Областная Польская Община. Архів оригіналу за 28 травня 2015. Процитовано 28 травня 2015. 
  71. Офіційний сайт парафії Святої Трійці у місті Кривому Розі. Офіційний сайт парафії Святої Трійці у місті Кривому Розі. Процитовано 28 травня 2015. 
  72. Торжественное открытие синагоги в Кривом Роге. Федерация еврейских общин Украины. Архів оригіналу за 28 травня 2015. Процитовано 28 травня 2015. 
  73. Криворізька Рада Церков. 
  74. У Кривому Розі запущено найбільший у світі квітковий годинник. comments.ua. Архів оригіналу за 28 травня 2015. Процитовано 28 травня 2015. 
  75. Первая в Украине 3D видеогалерея-музей открілась в Кривом Роге. rkm.kiev.ua. Архів оригіналу за 28 травня 2015. Процитовано 28 травня 2015. 
  76. Освободят ли криворожские бизнесмені усадьбу Александра Поля?. Кривой Рог Life. Архів оригіналу за 28 травня 2015. Процитовано 28 травня 2015. 
  77. Криворізький педагогічний інститут ДВНЗ КНУ. Криворізький педагогічний інститут Криворізького національного університету. Архів оригіналу за 28 травня 2015. Процитовано 28 травня 2015. 
  78. Історія КНУ. Криворізький національний університет. Архів оригіналу за 28 травня 2015. Процитовано 28 травня 2015. 
  79. а б Економічний прогноз. Кривий Ріг (PDF). Виконком Криворізької міської ради. 2013. Архів оригіналу за 28 травня 2015. Процитовано 28 травня 2015. 
  80. Соціально-економічне становище міста Кривого Рогу за 2014 рік. Виконком Криворізької міської ради. Архів оригіналу за 28 травня 2015. Процитовано 28 травня 2015. 
  81. Соціально-економічне становище міста Кривого Рогу за 2014 рік. Виконком Криворізької міської ради. Архів оригіналу за 28 травня 2015. Процитовано 28 травня 2015. 
  82. Підсумки соціально-економічного розвитку міста за 2014 рік. Виконком Криворізької міської ради. Архів оригіналу за 28 травня 2015. Процитовано 28 травня 2015. 
  83. Діюча індустрія. Діюча індустрія. Архів оригіналу за 28 травня 2015. Процитовано 28 травня 2015. 
  84. О состоянии криворожских дорог. Ответ городского исполкома на запрос о ремонте дорог в 2014 году. 1kr.ua. 2014. Архів оригіналу за 28 травня 2015. Процитовано 28 травня 2015. 
  85. Інвентарний парк пасажирських трамвайних вагонів станом на 01.01.2010. Офіційна статистика. Кривий Ріг. Сайт «Міський транспорт». Архів оригіналу за 28 травня 2015. Процитовано 28 травня 2015. 
  86. Подарочный буклет «70 лет криворожскому трамваю. 1935-2005». Типография «R-СТУДИЯ», г. Кривой Рог, 2005 год.
  87. ДП Придніпровська залізниця (24 травня 2015). Криворізька дирекція. ДП Придніпровська залізниця. Архів оригіналу за 28 травня 2015. Процитовано 28 травня 2015. 
  88. Geograf.com.ua (24 травня 2015). Історичний нарис та чинники формування транспортної системи Дніпропетровської області. Geograf.com.ua. Архів оригіналу за 28 травня 2015. Процитовано 28 травня 2015. 
  89. Про газету «Червоний гірник». Червоний гірник. Архів оригіналу за 28 травня 2015. Процитовано 28 травня 2015. 
  90. Засоби масової інформації м. Кривого Рогу. Виконком Криворізької міської ради. Архів оригіналу за 28 травня 2015. Процитовано 28 травня 2015. 
  91. Телерадіокомпанія "Рудана". Телерадіокомпанія "Рудана". Архів оригіналу за 28 травня 2015. Процитовано 28 травня 2015. 
  92. Опис стадіону на сайті УФПЛ. Українська футбольна перша ліга. Архів оригіналу за 28 травня 2015. Процитовано 28 травня 2015. 
  93. Внешкольные учебные заведени технического творчества В Днепропетровской области. — Днепропетровск, 2007.
  94. Сайт КВУЗ «Клуб „Юный авиатор“». Клуб „Юный авиатор“. Архів оригіналу за 28 травня 2015. Процитовано 28 травня 2015. 
  95. Руководство Кривбасса: все идет к исчезновению клуба. Football.ua. Архів оригіналу за 28 травня 2015. Процитовано 28 травня 2015. 
  96. Коломойський відмовився рятувати «Кривбас». gazeta.ua. Архів оригіналу за 28 травня 2015. Процитовано 28 травня 2015. 
  97. Коломойский наигрался в футбол. forbes.ua. Архів оригіналу за 28 травня 2015. Процитовано 28 травня 2015. 

Джерела[ред.ред. код]

  • (рос.) Криворожье. Справочник-путеводитель / Днепропетровск: Днепропетровское книжное издательство, 1963. — 162 с.
  • (рос.) Кривому Рогу — 200. Историко-экономический очерк / Редколлегия: П. Л. Варгатюк и др. — Днепропетровск: Промінь, 1975. — 208 с.
  • (рос.) Новик Л. И. Кривой Рог: Путеводитель-справочник / Л. И. Новик, Д. И. Кан. — Днепропетровск: Промiнь, 1986. — 191 с., цв. ил.
  • (рос.) Пахомов А. Г. Борьба трудящихся Криворожья за власть Советов / А. Г. Пахомов. — Днепропетровск: Днепропетровское областное издательство, 1958. — 204 с.
  • (нім.) Альбом Кривой Рог-Гданцевка. 1899.
  • (рос.) Кривой Рог: Фотоальбом. — Киев: Мистецтво, 1971. — 137 с., цв. ил.
  • (укр.) Кривий Ріг: Фотоальбом. — Київ: Мистецтво, 1976. — 146 с., кол. іл.
  • (укр.) Кривий Ріг: Фотоальбом. — Київ: Мистецтво, 1983. — 143 с., кол. іл.
  • (укр.) Кривий Ріг: Фотоальбом. — Київ: Мистецтво, 1989. — 144 с., кол. іл. (на украинском и русском языках).
  • (укр.) Кривий Ріг — моє місто: фотоальбом / Тамара Трофанова. — Кривий Ріг: Видавничий дім, 2009. — [36] с.: фотогр. — 3500 (1 завод – 1000) экз.  ISBN 978-966-177-038-5.
  • (укр.) Кривий Ріг: фотоальбом / редкол.: Г. П. Гончарук (ред.) й ін.; фотогр. А. Соловйов. — Д.: АРТ-ПРЕСС, 2010. — 152 с.: фотогр. — укр. і англ. мовами. — 2200 прим.  ISBN 978-966-348-227-9. Присвячений 235-літтю Кривого Рогу.
  • (рос.) Рукавицын И. А. Привет из Кривого Рога / И. А. Рукавицын. — К.: Арт-Технология, 2014. — 104 с.: ил. (русский язык)
  • (укр.) Визначні місця України / Київ: Держполітвидав УРСР, 1961. — 787 с.
  • (рос.) Криворожский горнорудный институт. К 50-летию института / Коллектив авторов. — Издательство Львовского университета, 1972. — 184 с.
  • (рос.) Грушевой К. С. Тогда, в сорок первом… / К. С. Грушевой. — Москва, 1972. — 78 с.
  • (укр.) Мельник О. О. Криворіжжя: від визволення до перемоги. Хроніка подій з 22 лютого 1944 до 9 травня 1945 р / О. О. Мельник. — Кривий Ріг: Видавничий дім, 2004. — 56 с.
  • (рос.) Советская историческая энциклопедия / Москва: Советская энциклопедия, 1965. — Том 8. — С. 150–151.
  • (укр.) Українська радянська енциклопедія. Том 5 (українською мовою), — С. 499–500.
  • (рос.) История городов и сёл Украинской ССР (в 26 томах). Том Днепропетровская область, — С. 285–323.
  • (рос.) Фокин Е. И. Хроника рядового разведчика. Фронтовая разведка в годы Великой Отечественной войны. 1943–1945 гг. / Е. И. Фокин. — М.: ЗАО «Центрполиграф», 2006. — 285 с. — (На линии фронта. Правда о войне). Тираж 6 000 экз. ISBN 5-9524-2338-8.
  • (рос.) Географический энциклопедический словарь. Географические названия. Издание второе, дополненное / Гл. ред. А. Ф. Трёшников. — Москва: Советская энциклопедия, 1989.
  • Історія міст і сіл Української РСР. Том 4. Дніпропетровська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1971 . — С.  285–311.
  • Виставка в Криворізькому історико-краєзнавчому музеї (до 90-річчя антирадянського повстання на Криворіжжі)
  • Архіви окупації: 1941–1944 . Анотований реєстр фондів державних архівів України. Державний архів Дніпропетровської області
  • Дарья Шиян Сучасні особливості економіко-географічного положення Кривбасу // Часопис соціально-економічної географії. Міжрегіональний збірник наукових праць, 2010 — № 9

Посилання[ред.ред. код]