Рябчик царський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Fritillaria imperialis
Dashte laleh.jpg
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Зелені рослини (Viridiplantae)
Відділ: Вищі рослини (Streptophyta)
Надклас: Покритонасінні (Magnoliophyta)
Клас: Однодольні (Liliopsida)
Порядок: Лілієцвіті (Liliales)
Родина: Лілійні (Liliaceae)
Рід: Рябчик (Fritillaria)
Вид: Рябчик царський
Біноміальна назва
Fritillaria imperialis
L.
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Fritillaria imperialis
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Fritillaria imperialis
EOL logo.svg EOL: 1088518
IPNI: 535166-1
ITIS logo.svg ITIS: 810192
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 279667

Ря́бчик ца́рський (Fritillaria imperialis) — багаторічна рослина родини Лілійних. Декоративна культура.

Опис[ред. | ред. код]

Велика багаторічна цибулинна рослина, що досягає в деяких випадках 1,5 м заввишки. Його зелений квітконос дуже міцний і не згинається від вітру. Цибулина схожа на дзвіночки поникающих дивовижно красивих квітів. Вони утворюються в пазухах листків, розташованих уздовж високого стовбура рослини. Розташовуються бутони групою з 5-7 штук. Зверху стебла, над самими бутонами, продовжує зростати листова маса. Цибулини складаються з 2-6 лусочок, в пазухах яких знаходяться бруньки.

У своїй основі квітки зазвичай виступає крапля нектару, за що в народі рослину прозвали «Сльози Марії». Вінчає суцвіття пучок вузьких верхівкових зеленого листя, що нагадують корону. Витягнуті листя рябчика відрізняються глянцевою поверхнею і насиченим смарагдовим відтінком. У деяких сортів вони розташовуються в два рядки. Квітки найчастіше мають жовті або яскраво-помаранчеві пелюстки, але зустрічаються сорти з червоними, рожевими і білими бутонами.

Екологія[ред. | ред. код]

Цвітіння рябчиків зовсім нетривалий — близько 20 днів. Його початок у більшості видів припадає на другу половину травня. Квітки у рябчика великі і парасолькою звисають, наче опустили голову.

Посадка проводитися на відкриті сонячні ділянки або у півтіні. Можна висаджувати на південно-західних і західних схилах, біля альтанки, тераси і дачного будиночка, під листопадними чагарниками. При догляді за цибулинними рослинами полив здійснюється лише при посушливій погоді. Після завершення цвітіння, для забезпечення здорового посадкового матеріалу, здійснюється підживлення суперфосфатом і сульфатом калію. При догляді за рослиною необхідно регулярно видаляти бур'яни і акуратно рихлити ґрунт, щоб не пошкодити цибулини. При цівітів на стеблі обов'язково залишається частина листя. В іншому випадку цибулини перестануть рости.

Розмножується підземними цибулинами. З лусочок останніх розвиваються нові цибулини. Під час вегетації внизу материнської цибулини утворюється нова дочірня цибулина, якій і розмножується рослина. Потужний квітконос кріпиться до дінцю материнської цибулини, проходячи через всю її плоть. Після його висихання в цибулині залишається отвір, рівне діаметру квітконосу. Восени на місці отвору старої цибулини, на новій цибулині закладаються 1-3 квіткові бруньки.

Після цвітіння рябчик утворює дуже великі насіннєві коробочки, звернені вгору. У них дозрівають насіння, якими часом розмножуються рябчики. Насіння імператорського рябчика швидко втрачає свою схожість, тому при необхідності їх використовують в перший же рік. Зазвичай же відцвілі бутони рябчика видаляють. Це дозволяє цибулині запасти досить живлення для перезимівлі та подальшого цвітіння. Адже зацвісти зможуть лише ті рослини, цибулини яких досягають в діаметрі близько 10 см.

Застосування[ред. | ред. код]

Запах у них специфічний. Його не переносять кроти, землерийки, миші. Рябчики — відмінний спосіб відвадити цих тварин від грядок і квітників. Багато хто використовує його для відлякування кротів і шкідників, що живуть у ґрунті.

Поширення[ред. | ред. код]

У дикому вигляді рябчик царський виростає в альпійському і субальпійському поясі Гімалаїв, Афганістані, Пакистані, Ірані та Туреччині. Натуралізовано в Європі, особливо в Австрії та Італії, США.

Сорти[ред. | ред. код]

Селекціонерами виведено більш десяти сортів рябчика царського.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Eckehart J. Jäger, Friedrich Ebel, Peter Hanelt, Gerd K. Müller (Hrsg.): Exkursionsflora von Deutschland. Begründet von Werner Rothmaler. Band 5: Krautige Zier- und Nutzpflanzen. Springer, Spektrum Akademischer Verlag, Berlin/Heidelberg 2008, ISBN 978-3-8274-0918-8, S. 682.