Рябчик царський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Fritillaria imperialis
Dashte laleh.jpg
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Зелені рослини (Viridiplantae)
Відділ: Вищі рослини (Streptophyta)
Надклас: Покритонасінні (Magnoliophyta)
Клас: Однодольні (Liliopsida)
Порядок: Лілієцвіті (Liliales)
Родина: Лілійні (Liliaceae)
Рід: Рябчик (Fritillaria)
Вид: Рябчик царський
Біноміальна назва
Fritillaria imperialis
L.
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Fritillaria imperialis
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Fritillaria imperialis
EOL logo.svg EOL: 1088518
IPNI: 535166-1
ITIS logo.svg ITIS: 810192
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 279667

Ря́бчик ца́рський (Fritillaria imperialis) — багаторічна рослина родини Лілійних. Декоративна культура.

Опис[ред. | ред. код]

Велика багаторічна цибулинна рослина, що досягає в деяких випадках 1,5 м заввишки. Його зелений квітконос дуже міцний і не згинається від вітру. Цибулина схожа на дзвіночки поникающих дивовижно красивих квітів. Вони утворюються в пазухах листків, розташованих уздовж високого стовбура рослини. Розташовуються бутони групою з 5-7 штук. Зверху стебла, над самими бутонами, продовжує зростати листова маса. Цибулини складаються з 2-6 лусочок, в пазухах яких знаходяться бруньки.

У своїй основі квітки зазвичай виступає крапля нектару, за що в народі рослину прозвали «Сльози Марії». Вінчає суцвіття пучок вузьких верхівкових зеленого листя, що нагадують корону. Витягнуті листя рябчика відрізняються глянцевою поверхнею і насиченим смарагдовим відтінком. У деяких сортів вони розташовуються в два рядки. Квітки найчастіше мають жовті або яскраво-помаранчеві пелюстки, але зустрічаються сорти з червоними, рожевими і білими бутонами.

Екологія[ред. | ред. код]

Цвітіння рябчиків зовсім нетривале — близько 20 днів. Його початок у більшості видів припадає на другу половину травня (деякі види цвітуть вже в середині квітня). Квітки у рябчика великі і парасолькою звисають, наче опустили голову.

Посадка проводитися на відкриті сонячні ділянки або у півтіні. Можна висаджувати на південно-західних і західних схилах, біля альтанки, тераси і дачного будиночка, під листопадними чагарниками. При догляді за цибулинними рослинами полив здійснюється лише при посушливій погоді. Після завершення цвітіння, для забезпечення здорового посадкового матеріалу, здійснюється підживлення суперфосфатом і сульфатом калію. При догляді за рослиною необхідно регулярно видаляти бур'яни і акуратно рихлити ґрунт, щоб не пошкодити цибулини. При зрізуванні квітів на стеблі обов'язково залишається частина листя. В іншому випадку цибулини перестануть рости.

Розмножується підземними цибулинами. З лусочок останніх розвиваються нові цибулини. Під час вегетації внизу материнської цибулини утворюється нова дочірня цибулина, якою і розмножується рослина. Потужний квітконос кріпиться до дінця материнської цибулини, проходячи через всю її плоть. Після його висихання в цибулині залишається отвір, рівний діаметру квітконосу. Восени на місці отвору старої цибулини, на новій цибулині закладаються 1-3 квіткові бруньки.

Після цвітіння рябчик утворює дуже великі насіннєві коробочки, звернені вгору. У них дозріває насіння, яким часом розмножуються рябчики. Насіння імператорського рябчика швидко втрачає свою схожість, тому при необхідності його використовують вже наступного року. Зазвичай відцвілі бутони рябчика видаляють. Це дозволяє цибулині запасти досить живлення для перезимівлі та подальшого цвітіння. Адже зацвісти зможуть лише ті рослини, цибулини яких досягають в діаметрі близько 10 см.

Застосування[ред. | ред. код]

Запах у них специфічний. Його не переносять кроти, землерийки, миші. Рябчики — відмінний спосіб відвадити цих тварин від грядок і квітників. Багато хто використовує його для відлякування кротів і шкідників, що живуть у ґрунті.

Поширення[ред. | ред. код]

У дикому вигляді рябчик царський виростає в альпійському і субальпійському поясі Гімалаїв, Афганістані, Пакистані, Ірані та Туреччині. Натуралізовано в Європі, особливо в Австрії та Італії, США.

Сорти[ред. | ред. код]

Селекціонерами виведено більш десяти сортів рябчика царського.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Eckehart J. Jäger, Friedrich Ebel, Peter Hanelt, Gerd K. Müller (Hrsg.): Exkursionsflora von Deutschland. Begründet von Werner Rothmaler. Band 5: Krautige Zier- und Nutzpflanzen. Springer, Spektrum Akademischer Verlag, Berlin/Heidelberg 2008, ISBN 978-3-8274-0918-8, S. 682.