Р-77

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Р-77
Vympel-R-77-maks2009.jpg
Виробник Росія Корпорація «Тактичне ракетне озброєння»
Історія запусків
Статус експлуатується

РВВ-АЕ (Р-77) (за класифікацією НАТО AA-12 Adder (укр. Гадюка) — російсько-українська керована ракета середньої дальності класу «повітря-повітря» з моноімпульсною допплерівською активною радіолокаційною головкою самонаведення.[1] Розроблена в ГосМКБ «Вимпел». Прийнята на озброєння 1994.

РВВ-АЕ призначена для боротьби з повітряними цілями: літаками, вертольотами, ракетами класів «земля — повітря» і «повітря — повітря» у будь-який час доби в простих і складних метеоумовах, при наявності фонових і активних радіолокаційних перешкод. Імовірність ураження цілі становить 0,98.

Історія створення[ред.ред. код]

Починаючи з травня 1984 ракета проходила льотні випробування в складі озброєння літака МіГ-29. У 1984 р. нову ракету запустили в серійне виробництво. Державні випробування завершилися в 1991 р., а 23 лютого 1994 ракету офіційно взяли на озброєння. Серійне виробництво ракет Р-77 передбачалося розгорнути на КПО ім. Артема (Київ), туди була направлена конструкторська документація, почалася підготовка серійного виробництва цих ракет. Після розпаду Радянського Союзу виробництво було перенесено в Росію на московське АТ «Дукс».[2]

Конструкція[ред.ред. код]

Аеродинамічна схема[ред.ред. код]

схема ракети РВВ-АЕ

Аеродинамічна схема — нормальна. Циліндричний корпус і крила є основними елементами, що створюють підйомну силу. Крила малого подовження мають просту форму в плані і тонкий профіль, що мінімізує хвильовий опір ракети і спрощує її розміщення у внутрішніх відсіках озброєння літаків-носіїв.

Носова частина ракети має параболічну форму, що збільшує загальну підйомну силу ракети. Використання гратчастих рулів з дуже малим (в межах 1,5 кгм) шарнірним моментом дозволило застосувати малогабаритний електропривод малої потужності. Завдяки такій структурі рулів реалізується бессривное обтікання і, отже, зберігається ефективність до кутів атаки близько 40 °. Є можливість зміни характеристик хвостового оперення шляхом варіювання кількості осередків керма, які практично аеродинамічно незалежні один від одного і від корпуса ракети. У них сприятливіші в порівнянні з традиційними рулями міцнісні і аеропружних характеристики.

Гратчасті керма можуть складатися і при необхідності автоматично розкриватися після пуску. Цим забезпечуються мінімальні транспортувальні габарити (квадрат зі стороною 300 мм), а також вирішується задача зниження загальної ефективної поверхні, що відбиває літака.

Головка самонаведення[ред.ред. код]

Для серійних ракет була обрана багатофункціональна Моноімпульсна доплерівська активна радіолокаційна головка самонаведення 9Б1348, розробки НДВП «Агат». Роботи зі створення АРГС 9Б-1348, розпочаті НДО-3 НДВП в 1982 році, були продовжені і в НДВП «Агат». У 1987 році АРГС 9Б-1348 перебувала на етапі льотно-конструкторських випробувань в складі ракети. В цьому ж році було проведено кілька залікових пусків за програмою льотно-конструкторських випробувань з позитивними результатами. У 1988 році льотно-конструкторські випробування АРГС 9Б-1348 в складі ракети були завершені і з 1989 року почалися Державні випробування. Серійне виготовлення АРГС 9Б-1348 почалося на Київському заводі ПАТ «Київський завод «Радар» однак після розпаду СРСР виробництво було припинено. [3]

Двигун[ред.ред. код]

Ракета РВВ-АЕ оснащена твердопаливним двигуном, що забезпечує енергійний початковий відліт від носія і максимальну дальність польоту. При цьому розвивається швидкість польоту, відповідна числа 4М.

Система управління[ред.ред. код]

Активна радіолокаційна головка самонаведення ракети РВВ-АЕ. МАКС-2009

Наведення ракети комбіноване: командно-Инерциальное на початковому і активне на кінцевому. Перехід до активного наведенню проводиться за сигналом з бортового комп'ютера, що визначає дальність захоплення цілі головкою самонаведення. Після переходу на самонаведение лінія корекції польотних даних ракети з літака-носія продовжує формувати математичну модель мети. У разі зриву автосупроводження цілі організовується повторний пошук з використанням цієї моделі.

У всіх режимах роботи використовується метод модифікованого пропорційного наведення. При наявності організованих перешкод, коли бортова радіолокаційна станція носія не може передавати на ракету інформацію про дальність і швидкості зближення з метою, наведення відбувається за спеціальними траєкторіями. У голівці самонаведення ракети реалізована також можливість пасивного наведення на джерело перешкод, поєднаний з метою.

Підривник[ред.ред. код]

Підривник — лазерний. Опромінюючи ціль і визначаючи по відбитому сигналу відстань до неї, пристрій підриває бойову частину на оптимальній дистанції. Параметри підривача адаптуються до розміру цілі, яку треба вразити. Передбачено також контактний детонатор (для випадків прямого попадання або падіння на землю або у воду) на випадок необхідного самознищення.

Бойова частина[ред.ред. код]

Бойова частина — стрижнева з мікрокумулятивними елементами. Маса БЧ — 22 кг. Стрижні з'єднані між собою так, що при підриві утворюють суцільне розширюється кільце, яке буквально розрізає ціль. Мікрокумулятивні складові бойової частини вражають високошвидкісні цілі в режимі протиракетної оборони літака-носія.

Електричний рульовий привід[ред.ред. код]

Унікальною для ракет "повітря-повітря" особливістю РВВ-АЕ були розкриваючі гратчасті аеродинамічні рулі розташовані на хвості, з малим опором і стабільним шарнірним моментом у всьому діапазоні швидкостей, висот і кутів атаки при беззривному обтіканні, які розроблені і виготовляються на ДП Державне Київське конструкторське бюро «Луч»[4][5] . Такі рулі, вперше випробувані на балістичній ракеті «Точка». У складеному положенні вони не виступають за поперечні габарити ракети, які визначаються розмахом крила. Поряд з малою вагою і відносно невеликою довжиною рулі забезпечують можливість розміщення великої кількості ракет в всередині фюзеляжному відсіку озброєння перспективного винищувача. Крім того, за рахунок малої хорди такого керма шарнірний момент малий і слабо залежить від швидкості і висоти польоту, а також від кута атаки. Потрібний момент не перевищує 1,5 кГм, що дозволило застосувати для відхилення рулів малогабаритні і легкі електричні кермові приводи. Рулі зберігають ефективність на кутах атаки до 40╕, володіють великою жорсткістю, що позитивно позначається на параметрах процесу управління. Як і будь-яке інше технічне рішення, використання ґратчастих аеродинамічних рулів властиві і недоліки - збільшинй аеродинамічний опір і збільшена ефективна поверхня розсіяння, що, втім, в якійсь мірі компенсується складеним положенням рулів, що сприяє розміщенню ракет на носії при внутрішньо-фюзеляжній і контейнерній підвісці.[6] [7]

Модифікації[ред.ред. код]

Модифікації ракети Р-77. Зверху вниз:
Р-77 (РВВ-АЕ) базова,
Р-77ПД (РВВ-ПД),
РВВ-ЗРК,
К-77М (виріб 180),
К-77МЕ (виріб 180-БД)
  • Р-77/РВВ-АЕ (К-77) — базовий варіант;
  • РВВ-АЕ-ПД — модифікація ракети з прямоточним повітряно-реактивним двигуном, що істотно збільшило дальність пуску; Створення завершено в 1999 [8]
  • РВВ-АЕ-ЗРК — модифікація ракети наземного базування;
  • РВВ-СД — модифікація, представлена в 2009 році зі збільшеною до 110 км дальністю пуску;
  • РВВ-БД — ракета великої дальності, знаходиться в розробці;[9]
  • Виріб 180 (К-77М) — у розробці, ракета середньої дальності для перспективних винищувачів п'ятого покоління [10];
  • Виріб 180-БД (К-77МЕ «енергетична») — у розробці, підвищеною в порівнянні з К-77М дальністю.[10][11]

ТТХ[ред.ред. код]

  • Діаметр: 200 мм
  • Довжина: 3600 мм
  • Розмах крила: 400 мм
  • Розмах гратчастого стабілізатора: 700 мм
  • Маса: 175 кг
  • Дальність пуску макс. в передню півсферу: 80 км
  • Дальність пуску хв. в задню півсферу: 0,3 км [12]
  • Швидкість польоту цілі: до 3600 км/год
  • Швидкість польоту: 4250 км/год (4 М)
  • Маса бойової частини: 22 кг

Працює[ред.ред. код]

Кріплення до носія[ред.ред. код]

РВВ-АЕ застосовується з катапультного пристрою АКУ-170.

Носії[ред.ред. код]

Ракетою Р-77 можуть бути оснащені винищувачі Су-27, МіГ-29 та його модифікації. На початку 1990-х років вона успішно пройшла державні випробування і в 1994 р. була прийнята на озброєння російських ВПС. Серійний випуск ракети Р-77 для ВПС Радянського Союзу налагоджувався в Києві і після розвалу СРСР був припинений після випуску дослідних партій, а РВВ-АЕ російськими ВПС не закуповувалася. Подальший розвиток Р-77 — РВВ-СД — на 2009 рік проходила державні випробування, після чого повинна початися закупівля ракет даної модифікації для ВПС Росії[13].

Література[ред.ред. код]

  • Широкорад, А. Б. Історія авіаційного озброєння. Короткий нарис / Під загальною ред. А. Є. Тараса. — Мінськ : Харвест, 1999. — 560 с. — (Бібліотека військової історії). — 11000 прим. — ISBN 985-433-695-6.

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]