Сахалінська затока
 | |
| 53°40′32″ пн. ш. 141°32′22″ сх. д. / 53.67556111113877648° пн. ш. 141.53961111113775928° сх. д.Координати: 53°40′32″ пн. ш. 141°32′22″ сх. д. / 53.67556111113877648° пн. ш. 141.53961111113775928° сх. д. | |
| Частина від | Охотське море |
|---|---|
| Прибережні країни |  Росія |
| Вливаються | |
| ідентифікатори і посилання | |
| GeoNames | 2121527 |
  Сахалінська затока Сахалінська затока (Росія) | |
 | |
Сахалінська затока — затока Охотського моря між узбережжям Азії на північ від гирла Амуру і північним краєм острова Сахаліну. Протокою Невельського з'єднана з Татарською протокою та Японським морем. Відкрита в 1639 році експедицією Івана Москвітіна[1].
У північній частині широка, на південь звужується і переходить в Амурський лиман. Ширина до 160 км[2]. Затока мілководна, в місці з'єднання з Татарською протокою глибина не перевищує 40 м[3]. Донний осад представлений піщанистими відкладеннями і пелітовими мулами[4].
Береги у південній частині затоки переважно низькі та піщані, у північній частині — високі та скелясті. У східний берег вдаються три затоки, із яких глибока лише затока Північна. Інші дві — Помр і Байкал — являють собою великі лагуни, відокремлені від моря піщаними косами. Західний берег також порізаний кількома затоками, найглибші з яких затоки Катерини та Рейнеке. Затока Щастя, що вдається у південно-східну частину західного берега — мілинна. У вершині затоки острова Чкалова, Белякова, Байдукова[5].
Середній вміст ароматичних вуглеводнів АУВ в шельфі затоки в середньому становить 16 мкг/л, в той час як вміст поліциклічних ароматичних вуглеводнів — 62 нг/л [6]. При цьому концентрація зважених АУВ зростає з глибиною[4].
Льодовий покрив формується в листопаді, починаючись з утворення припаю[7], і руйнується в червні, хоча в деякі роки зберігається до липня—серпня[8].
Величина добових припливів становить 2,3[2]—2,5 м[9].
В акваторії затоки ведеться промислове рибальство (лососеві, тріска), в східній її частині розташований порт Москальво[2].
- ↑ Москвитин Иван Юрьевич // Краткая российская энциклопедия / Сост. В. М. Карев. — М. : Большая российская энциклопедия, 2003. — С. 585. — ISBN 5-85270-189-0.
- ↑ а б в Сахалинский залив // Большая советская энциклопедия: [в 49 т.] / гл. ред. Б. А. Введенский. — 2-е изд. — М. : Большая советская энциклопедия, 1955. — С. 154.
- ↑ Добрецов, В. Б. Проблемы и перспективы освоения месторождений полезных ископаемых арктического шельфа / В. Б. Добрецов, О. Г. Воробьев, А. Н. Маковский; Под общ. ред. Ф. Н. Шушарина. — Северодвинск, 1997. — С. 29. — ISBN 5-7723-0137-3.
- ↑ а б Немировская И. А., 2004, с. 161.
- ↑ Охотское море. Энциклопедия, 2009, с. 160.
- ↑ Немировская И. А., 2004, с. 158.
- ↑ Журавлёв, А. В. Шельф Сахалина. — М. : Недра, 1975. — С. 58.
- ↑ Охотское море // Большая советская энциклопедия: [в 49 т.] / гл. ред. Б. А. Введенский. — 2-е изд. — М. : Большая советская энциклопедия, 1955. — С. 472.
- ↑ Вопросы динамики моря : труды Государственного океанографического института. — М. : Гос. науч.-техн. изд-во, 1991. — С. 158.
- Сахалинский залив // Краткая географическая энциклопедия : [в 5 т.] / гл. ред. А. А. Григорьев и др. — М. : Советская энциклопедия, 1962. — Т. 3 : Милос — Союз ССР. — С. 425. (рос.);
- Сахалинский залив // Большая советская энциклопедия : у 30 т. / гл. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М. : «Советская энциклопедия», 1969—1978. (рос.).;
- Сахалинский залив // Географический энциклопедический словарь. Географические названия / А. Ф. Трёшников. — Москва : Советская энциклопедия, 1989.(рос.). — С. 418 (рос.);
- Немировская, И. А. Углеводороды в океане / Под ред. А. П. Лисицына; [Рос. акад. наук, Ин-т океанологии им. П. П. Ширшова]. — М. : Науч. мир, 2004. — 328 с. — ISBN 5-89176-273-0.;
- И. С. Зонн, А. Г. Костяной. Сахалинский залив // Охотское море. Энциклопедия. — Москва : «Международные отношения»[ru], 2009. — С. 159—160. — ISBN 978-5-7133-1354-9. (рос.)
 | |
|---|---|
| Нормативний контроль |
