Татарська протока

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
В Татарском проливе.jpg
Розміри
Довжина 713
Ширина 40—328
О. Сахалин.png
Мапа

Татарська протока (рос. Тата́рский проли́в; кит. трад.: 韃靼海峽; піньїнь: Dádá hǎixiá; яп. 間宮海峡, трансліт. Mamiya kaikyō, латиніз. Mamiya Strait) — протока між материком Євразія і островом Сахаліном, з'єднує Японське і Охотське моря через протоку Невельського, Амурський лиман і Сахалінську затоку.

Фізико-географічна характеристика[ред. | ред. код]

Білі скелі поблизу гирла річки Велика Кольда на північ від селища Нельма.

Північні вхідні миси в Татарську протоку з протоки Невельського — мис Південний і мис Тик. Тут ширина Татарської протоки найменша, всього 40 км. Тут же і найменші глибини на фарватері протоки — 10 м. На південь ширина і глибина протоки зростають, стаючи максимальними на вході в протоку з боку відкритого Японського моря. Південні вхідні миси протоки — мис Бєлкіна на півночі Приморського краю біля селища Амгу, і мис Кузнєцова на південно-західному узбережжі Сахаліну. Ширина на вході 328 км, максимальна глибина 1773 м[1]. Протяжність протоки — 713 км, що робить її найдовшою в північній півкулі[2] .

Біля південного входу в Татарську протоку, за 50 км від узбережжя Сахаліну, розташований відносно великий і високий острів Монерон. Решта островів Татарської протоки (Токи, Дюанка, Дугу-Ду, Базальтовий, Обсерваторії, Устричний і інші) — дрібні і розташовані недалеко від материкового берега.

Татарська протока є найбільш холодною частиною акваторії Японського моря. У зимовий період тут формується і локалізується більше 90 % всього льоду, що спостерігається в Японському морі. За багаторічними даними тривалість періоду з льодом в Татарській протоці, в силу її великої меридіональної протяжності, від 40-80 днів у південній частині протоки, до 140—170 днів в північній його частині.


Клімат[ред. | ред. код]

Акваторія протоки розташована в мусонній області помірного кліматичного поясу[3]. Увесь рік панують помірні повітряні маси. Значні сезонні коливання температури повітря. Вологе дощове літо, прохолодна сніжна зима. Сильна циклонічна діяльність, погода мінлива, часті шторми й туман[4]. Береги на півдні гористі, на півночі низовинні. Середня температура води влітку 10—12 °С; взимку протока покрита льодом (на півночі і у берегів припаєм, у відкритій південній частині — плавучими льодами.

Узбережжя[ред. | ред. код]

Мис Дембі на тлі мису Гостра Скеля, на крайньому півдні узбережжя Хабаровського краю. Обриви базальтових плато.

Уздовж усього західного берега тягнеться північно-східна частина гірської системи Сіхоте-Алінь. Береги в основному високі і обривисті. Висота гір в прибережній зоні найбільша в районі мису Золотого (Тохтинський хребет, понад 1300 м над рівнем моря), і в районі мису Крестовоздвиженського (хр. Хабінсбкі Білки, понад 1100 м над рівнем моря). У районах виходу до узбережжя Зевінского і Совгаванського плато береги низькі і обривисті. Схили хребтів Сіхоте-Аліню порослі хвойним лісом. Ділянки широколистяних лісів, що складаються з дуба (до мису Золотого), берези та вільхи, зустрічаються в прибережній зоні до Совєтської Гавані. Найбільші річки, що впадають в західну частину Татарської протоки — Максимівка, Кабанья, Єдинка, Самарга, Нельма, Ботчи, Коппи і Тумнін. [джерело?]

Уздовж східного берега Татарської протоки тягнуться Західно-Сахалінські гори, що складаються з декількох паралельних хребтів. У районі мису Кузнєцова висота прибережних гір 300—400 м, у міру просування на північ вони підвищуються до 1000 м. Найбільш висока частина Камишового хребта розташована між мисами Ламанон і Воздвиження. Окремі вершини гір тут понад 1000 м. На північ від мису Воздвиження прибережні гори поступово знижуються і в районі Олександрівська-Сахалінського висота їх близько 400 м. Схили гір переважно круті і у берегової лінії утворюють високі обриви. Прибережні гори порослі травою і чагарником, а розташовані далеко від берега — хвойним і частково листяним лісом. На вершинах гір зустрічаються альпійські луки. На північ від паралелі 51 ° 30 'північної широти гори знижуються і переходять у низький берег, що складається з піщаних дюн і окремих пагорбів, вкритих мохом. На цьому березі багато озер. [джерело?]


Етимологія[ред. | ред. код]

Карта Сахаліну, складена за підсумками подорожі Ріндзо.

Походження назви пояснюється тим, що термін «татари» в X—XVIII століттях використовувався в багатьох європейських мовах по відношенню не тільки до одного з численних тюркомовних народів — татар, а й до більшості інших тюркських народів Євразії (див. Тартарія), що проживали і проживають нині на територіях на схід і на захід від Уралу до Камчатки і Сахаліну[5]. В Японії протоку називають на честь японського першовідкривача протоки і дослідника Сахаліну Мамія Ріндзо.[6]

Татарська протока була також відома як Тартарська затока (Gulf of Tartary; карта 1851 р)

Історія[ред. | ред. код]

Історія дослідження[ред. | ред. код]

Проекти[ред. | ред. код]

Під час правління Сталіна було розпочато реалізацію ідеї залізничного тунелю на Сахалін, яка так і не була завершена. Також розроблявся проєкт з'єднання материка із Сахаліном дамбою, що могло помітно послабити холодну Приморську течію і вплинути на клімат сходу Приморського краю[7] .

У 1968 році почалося будівництво Порта Восточний в незамерзаючий бухті Врангеля, але проект було відкладено на невизначений термін.

Порти Татарської протоки[ред. | ред. код]


Примітки[ред. | ред. код]

  1. Выписки из лоции № 1402. parusa.narod.ru (ru). Процитовано 2019-05-04. 
  2. Зайцев Н. (2009). Татарский пролив (Поход на парусном катамаране вдоль материкового побережья). Грань ДВ. Архів оригіналу за 2014-11-08. Процитовано 2016-09-15. 
  3. Атлас. 7 клас. Географія материків і океанів. / Укладач Скуратович О. Я. — К. : ДНВП «Картографія», 2008.
  4. (рос.) Физико-географический атлас мира. — М. : Академия наук СССР и главное управление геодезии и картографии ГГК СССР, 1964. — 298 с.
  5. P. K. Crossley The Manchus. Blackwells Publishers, 1997. P. 1-3.
  6. MAMIYA RINZO STRAIT,Asiatic Russia - Antique Prints and Antique Maps from. Vintage-Views.com. Архів оригіналу за 2008-11-21. Процитовано 2012-12-01. 
  7. Кривошеев С. (2006-09-11). Климат-контроль. «Итоги» № 37 (535). www.itogi.ru (ru). Процитовано 2019-05-04. 

Посилання[ред. | ред. код]