Сказинці

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
село Сказинці
Країна Україна Україна
Область Вінницька область
Район/міськрада Могилів-Подільський район
Рада/громада Сказинецька сільська рада
Код КОАТУУ 0522682101
Основні дані
Засноване 1559
Населення 484
Площа 1,8 км²
Густота населення 268,89 осіб/км²
Поштовий індекс 24043
Телефонний код +380 4337
Географічні дані
Географічні координати 48°30′45″ пн. ш. 27°54′05″ сх. д. / 48.51250° пн. ш. 27.90139° сх. д. / 48.51250; 27.90139Координати: 48°30′45″ пн. ш. 27°54′05″ сх. д. / 48.51250° пн. ш. 27.90139° сх. д. / 48.51250; 27.90139
Середня висота
над рівнем моря
165 м
Водойми р. Дерло
Місцева влада
Адреса ради 24044, Вінницька обл., Могилів-Подільський р-н, с.Сказинці, вул. Миру,15 , тел. 37-6-42;37-6-43
Карта
Сказинці is located in Україна
Сказинці
Сказинці
Сказинці is located in Вінницька область
Сказинці
Сказинці

Ска́зинцісело в Україні, в Могилів-Подільському районі Вінницької області. Населення становить 484 осіб.

Географічне положення та короткі відомості про село[ред.ред. код]

В'їзд до села

Село Сказинці Могилів-Подільського району Вінницької області простягається вздовж лівого берега невеликої річки Дирло - лівої притоки Дністра. З півночі примикає село Садова, а з заходу – село Воєвідченці. Поблизу села проходить автомагістраль Могилів-Подільський – Вінниця. Місцевість, на якій розташоване село, має різко виражену хвилясту форму рельєфу, порізану глибокими ярами. На високих відкритих місцях з родючими ґрунтами з давніх-давен тут поселились люди.

На території села знайдено численні археологічні пам’ятки, які свідчать про те, що в глибоку давнину ця територія була заселена. Стоянки людей епохи палеоліту виявлено в кількох місцях на давніх терасах р. Дирло, а також біля великого джерела, яке носить назву «Василькова криниця». Тут знайдено кам’яні та кремінні знаряддя праці. Окремі археологічні пам’ятки доводять, що на цій території здавна проживали скотарські та землеробські племена.

У районі «Холодної криниці» колгоспного виноградника, за 200-250м. від садиби Гоцуляк Дарини при розкопках знайдено гончарні та цегельні печі, велику кількість посуду, глиняних черепків з візерунками, характерними трипільській культурі, кам’яні зернотерки та інші знаряддя праці стародавніх людей, наконечники стріл, кремінні сокири. Із слів старожила Тумка Василя встановлено, що село засноване у XV столітті. Жителям села розповідав землевпорядник з Кам’янець-Подільського в 1912 році при розгляді земельних спорів з жителями навколишніх сіл. На запитання, скільки років Сказинцям, землевпорядник витяг з сумки книжку і сказав, що селу 528 років. Отже, село засноване у 1483-1484 рр. Село заснувалось в найбільш пологому й найширшому місці річкової долини близько «Чумацького шляху» на великій лісовій галявині. Такі галявки називали «Скази». Від цього й пішла назва Сказинці. Поселенці, які жили на сказах біля річки, грабували підводи, які проїжджали «Чумацьким шляхом», «обдирали їх», і тому річка називається Дирло. Площа всієї землі в с.Сказинцях становить 1590 га. З них в користуванні селян було 28-30% землі. Решта землі належала поміщикові Ярошинському, церкві та куркулям, хоч 3/5 всього населення було бідняцьким. Робочої худоби не мали 60-65% селянських господарств, корів-50%. Кріпосні порядки існували в селі до 1866 р. Помічник Ярошинський грабував селян, при «звільненні» забирав у них найкращі землі. Великі податки забирали в селян майже третину всіх прибутків. В другій половині ІХХ століття великі масиви лісу (переважно дуб, граб) були вирубані на цукроварню в с.Вендичани та Моївку. Вирубані ділянки розорювали і найкращі землі брав собі пан, а мочаристі та на крутих схилах роздавались селянам. Відкриття церковно-приходської школи в селі припадає на 70-80 рр. ІХХ ст. Першим вчителем був місцевий селянин-самоучка Семен Головенко, він же керував церковним хором. Школа отримала своє приміщення тільки у 1891 р. В усіх трьох класах навчалося 35 учнів. Після смерті учителя-самоучки вчителі надсилались відповідними органами царської влади.

Історія[ред.ред. код]

Село в період 1900-1907рр.[ред.ред. код]

На рубежі ІХХ-ХХ століть у зв’язку з побудовою залізниці через м.Могилів.-Подільський та ростом промислових підприємств у місті частина селян йшла в місто на заробітки. Повертаючись у село, заробітчани вносили в маси революційні настрої. Так,наприклад, під час революційних подій 1905-1907рр. жителі села під керівництвом Гуменюка Михайла поставили перед паном вимогу платити людям в день не по 40копійок, а по 80. За це пан жорстоко розправився з селянами, деякі з них були закатовані і відправлені в тюрму. В часи столипінської реакції розшарування селян збільшилося. У цей час вже налічувалось 30% селян без землі. 16 сімей переселюється у Самарську та Тамбовську губернії. В селі нараховувалось 15 куркульських сімей, які володіли найкращими землями та використовували безземельних як робочу силу. Низький рівень агротехніки та механізації став причиною низьких врожаїв. Так за 1911-1913рр. середній урожай зернових становив 9-10ц. з га, 120 ц. цукрових буряків. У період революційного піднесення в панському маєтку працював революційно настроєний чиновник Чернецький. Він проводив агітаційну роботу серед селян, закликав до повстання, а у 1912р. підпалив панську клуню, куди було звезено с/г інвентар, скирти, млин, а сам втік. Перед Першою світовою війною в селі було відкрито земську школу у найнятій селянській хаті, де навчалось 25 учнів. Вчителькою була Галина Іванівна Приймак. Вона читала своїм учням вірші Тараса Шевченка українською мовою, оповідання Івана Франка, вчила народних та революційних пісень. У часи війни до неї приїжджав з Москви якийсь молодий чоловік (говорили – наречений). Після кожного його приїзду вчителька розповідала своїм учням про страхіття війни, що війну затіяв цар та багатії. Це добре пам’ятають її учні. Очевидно, Г.І.Приймак та її наречений були більшовиками. У часи громадянської війни учителька з села виїхала. В період Великої Жовтневої соціалістичної революції селяни, озброївшись хто чим міг, вигнали поміщика, зруйнували маєток, розділили між собою поміщицьку землю, інвентар,худобу. 1913 рік був першим роком, коли землею володіли її справжні володарі.

Село в період відбудови народного господарства та колективізації сільського господарства[ред.ред. код]

Після встановлення Радянської влади на території району, околицях села діяли бандитські зграї, які заважали нормальній роботі органів державної влади на селі. Партійний осередок та комітет бідноти села багато зробили для ліквідації бандитських зграй. Першим головою ревкому в селі був Джурмій Іван Афремійович. Члени ревкому: Чичіко Онись, Джурмій Варівон, Юсипенко Онись, Шевчук Яків. Членами комітету бідноти були: Джурмій Варівон, Глухманюк Петро та ін. Ревком та комбід провели конфіскацію панської землі в кількості 506 десятин та роздали селянам по 0,5 га на душу. Таким чином було покінчено з безземеллям. Але значна частина селян змушена була позичати робочу худобу в куркулів або здавати в оренду. У 1926 р. в селі організовується колектив для спільного обробітку землі – СОЗ. Головою обирається Лаврук Дементій. Спочатку в СОЗ входило 10 дворів. У 1928 р. на базі СОЗу створюється перший колгосп, який носив ім’я Будьонного. Першим головою колгоспу був обраний Лаврук Дементій. Спочатку колгосп об’єднував 32 двори. В 1932 р. організовується другий колгосп, куди об’єднуються 32 селянських господарства. Спочатку колгосп носив ім’я голови облвиконкому Терліцького, а згодом був перейменований – Сталіна. Головою в ньому був обраний Шевчук Яків. Так два колгоспи існували аж до 1950 року. В обох колгоспах було 1590 га землі, яку держава закріпила за ними у вічне користування в 1932 році. У 1931 році в селі з’явився перший трактор «Путіловець». Куркулі всіляко шкодили налагодженню артільного господарства. Був випадок, коли вони підбурили частину нестійких селян вийти з колгоспу і пограбувати колгоспне добро (1929 р.,к-п ім.Будьонного). В 1929 р. у селі створюється перший комсомольський осередок. Перші комсомольці: Корсовський Михайло, Головенко Омелян, Слободянюк Тимофій. Секретар партійного осередку Чичірко Онись систематично керував роботою комсомольців. До 1934р. всі бідняцькі господарства вступили в колгосп. Вступила й значна частина середняків. Куркулі чинили опір колективізації. Тому партійний осередок, сільська Рада при підтримці активістів та бідняцької частини села в 1934 р. повела рішучу боротьбу проти куркулів шляхом виселення куркулів та усуспільнення їхнього майна. У 1937 році куркульство було ліквідоване повнісю. В результаті цього колгоспи додатково отримали 156 га землі. З кожним роком справи в колгоспах все кращали. Уже в 1937-1938 рр. колгоспники збирали в середньому по 15ц зернових з гектара, а цукрового буряка – 140-150 ц. Розвиток колективного господарювання дав можливість широко використовувати механізацію та поліпшувати агротехніку. У 1932 р. на околиці села було розпочато будівництво великого військового містечка. Розміщення військової частини мало великий вплив на зміцнення колгоспного господарства та підвищення культурного рівня села. Військова частина допомагає колгоспам в польових роботах, в центр села прокладається шосейна дорога, будується приміщення семирічної школи; читаються лекції, влаштовуються концерти, демонструються кінокартини. В колгоспах також проводиться велике будівництво: конюшні, комора,свинарник. В передвоєнні роки прибутки колгоспів становили 800 тис. крб. Багатим був і трудодень - 4-5 кг пшениці, 25-30 коп. грішми. Разючі зміни сталися за цей час і в культурному відношенні. Якщо до революції в селі було 80% жителів неписьменних, то в 1940 р. неписьменних залишилось близько 20%. До революції в селі навчалися дише діли заможних, і то вчилися тільки дві зими, то за роки радвлади будо збудовано велике світле приміщення школи, де навчалися всі діти, працювала бібліотека, клуб, фонд бібліотеки становив понад 1000 томів. А до революції замість клубу та бібліотеки в селі було кілька шинків та над почорнілими солом’яними стріхами підсліпуватих селянських хат височіла велика кам’яна церква.

Село в роки німецько-радянської війни[ред.ред. код]

"Ніхто не забутий, ніщо не забуте"

Коли гітлерівські головорізи віроломно напади на нашу країну, все населення села включилось в роботу по збереженню колективного майна.23 червня 1941 року худоба була евакуйована в тил,дрібний колгоспний інвентар був розібраний для схову. Майже всі дорослі чоловіки були мобілізовані в Червону Армію.Формування мобілізованих відбувалося у с. Чернівцях. 18 липня 1941 р. село було окуповане. Тимчасова окупація села тривала 2 роки та 293 дні. Під час окупації села населення змушували працювати на окупантів. Весь урожай вивозився. У приміщенні військового містечка було влаштована табір для єврейського населення. В таборі були жахливі умови. Щоденно від хвороб та голоду помирали десятки людей. Частину євреїв нацисти розстрілювали на околицях села. Тимчасова окупація завдала значних втрат господарству села. Пограбоване було все колгоспне майно, знищено приміщення військового містечка, частково було зруйновано приміщення семирічної шкіл, зовсім зруйновані приміщення сільського клубу та бібліотеки. 20 березня 1944 р. село було звільнене Радянською Армією.

Село в період відбудови народного господарства[ред.ред. код]

Зразу ж після визволення населення приступило до відбудови зруйнованого господарства. Вже за роки першої післявоєнної п’ятирічки господарство села було в основному відбудоване. В 1950 р. два колгоспи в селі були об’єднані в один – ім. Сталіна. А в І951 р. до нього було приєднано колгосп «Хлібороб» с.Коштулі. Значно поліпшилось обслуговування села сільськогосподарськими машинами. Це дало можливість покращити справи у рослинництві. Важливу роль відіграє також і тваринництво. В післявоєнний час, особливо після вересневого Пленуму ЦК КПРС 1953 р., зросло ПОГОЛІВ’Я тваринництва. Так, якщо до війни в колгоспі зовсім не було продуктивної ВРХ, то вже в 1958 р. в колгоспі було 2 ферми ВРХ, де нараховувалось лише 220 голів корів. У 1957 р. наш колгосп досяг великих успіхів у розвитку продуктивності тваринництва. За досягнуті успіхи передові тваринники нагороджені Урядовими нагородами. Передова доярка Головенко Г.І. нагороджена орденом Леніна, голова колгоспу Кравцов Ф.С. нагороджений орденом «Знак пошани». Доярка Волошина Віра та Орлюк Люба нагороджені цінними подарунками. Непоганих успіхів досяг колгосп і в зерновому господарстві. За досягнуті успіхи в господарстві колгоспники-ударники були запрошені на Всесоюзну сільськогосподарську виставку. Серед них: Кравцов Ф.С., Головенко Г.І., Глухманюк П.Д., Кушнір М.І., Совщак М. та інші. Поряд з рільництвом та тваринництвом у післявоєнні роки набуло великого значення садівництво та виноградарство. У 1954 р. було закладено великий садок,виноградник. В 1958 р. відбулось дальше укрупнення колгоспу: було приєднано к-п ім. Кірова с.Воєвідчинець. Таким чином утворився колгосп ім. Шевченка, за яким закріплено 3582 га землі, в т.ч. орної – 2555 га. Ґрунти в колгоспі в основному світло-сірі опідзолені чорноземи. Вміст перегною низький. У післявоєнні роки сталися великі зміни в культурному житті села. Зараз в селі усе населення письменне. Село повністю радіофіковане. У 1958 р. збудовано нове приміщення клубу та управління колгоспу. В 1959 р. – нове приміщення столярної, слюсарної майстерень та кузні. В 1962 р. село частково електрифіковано. В цьому році вступає до ладу чотирнадцятий корівник на 200 голів ВРХ. Побудовано 2 пункти по штучному заплідненню тварин.

1960-1966 рр.[ред.ред. код]

Село нараховує 799 жилих будинків, в тому числі: покриті бляхою — 61 будинок, 347 під черепицею та 339 під соломою. За 1966 рік збудовано 15 хат колгоспників. В центрі села великий культурний заклад — просторий Будинок культури. Недалеко розмістились приміщення тваринницьких ферм, відходять у минуле солом’яні покрівлі. Трудівники села будують для себе житла, накриті шифером, черепицею. Правління колгоспу ім. Шевченка та сільська Рада подають систематичну допомогу окремим сім’ям колгоспників в будівництві.

Ось, наприклад, колгоспниця Гулішевська Ганна Афанасіївна. Чоловік її загинув під час Німецько-радянської війни 1941-1945 рр. Єдиний син Ганни служить в рядах Радянської Армії. При допомозі сільської Ради цій сім’ї виписано шифер для покриття хати. Збудував гарну хату багатосімейний колгоспник Орлюк Втоломей Ананьєвич, Крім цього, перекриті всі приміщення ферм колгоспу шифером. Побудований Будинок культурі в Коштулі. Тут же знаходиться приміщення бібліотеки та медпункту. Росте село, росте і його культура. У побут колгоспників входять нові обряди, нові звичаї.

Наприклад, фонд сільської бібліотеки села Коштулі складає до 3000 книг політичної, художньої та сільсько-господарської літератури, а фонд бібліотеки Воєвідченець нараховує більше 4,5 тисяч книг. Фонд бібліотеки Сказинець нараховує понад 9 тисяч книг. В селі широко відзначаються свята весни, свято врожаю, свято тваринника та механізатора. У ці свята правління колгоспу завжди вшановує передовиків праці, вручає їм цінні подарунки на урочистих зборах.

Добре відзначають всі революційні свята та дні народження видатних людей нашої країни. Так, були проведені дні свята Першого Травня, День Перемоги, Великий Жовтень, день народження В.І.Леніна, свято зустрічі Нового року.

З кожним роком росте добробут колгоспників та матеріальна база колгоспу. Найкращі люди села це орденоносці-трудівники колгоспних полів. Серед них Головенко Галина Іванівна нагороджена орденом Деніна за високі надої молока. Подоба Євгена Андріївна нагороджена орденом трудового червоного Прапора за високий урожай кукурудзи.

Голова колгоспу Статник Федір Олександрович нагороджений медаллю за трудову відзнаку. Бригадир Гук Сергій Петрович нагороджений орденом Трудового Червоного прапора. Ланкова Савущак Матрона Федорівна нагороджена медаллю за трудову відзнаку. Найбільше трудоднів у 1966 році пропрацювала сім’я механізаторів Табурчака Василя, ланкова Мельник Галина Іванівна та доярка Мороз Надія Степанівна.

Заходи Сказинецької сільської Ради та правління колгоспу до зустрічі 50-річчя Великого Жовтня[ред.ред. код]

  1. Побудувати в Сказинцях млин та лазню.
  2. Провести водопровід до місцевої восьмирічної школи.
  3. В селі Воєвідчинцях побудувати приміщення для дитячих ясел, медпункту та сільмагу.
  4. Побудувати і обладнати стадіон.
  5. Обсадити деревами всі центральні дороги, схили і яри.
  6. Повністю закінчити електрифікацію населених пунктів Сільської Ради та радіофікувати всі двори колгоспників.
  7. Організувати в селі дві майстерні по ремонту взуття.
  8. Провести капітальний ремонт 5-ти км дороги в селах сільської Ради з твердим покриттям
  9. Привести в належний порядок двори, хати, вулиці, огорожі, криниці. Вести боротьбу з бур’янами. Боротися за найкращу вулицю, найкращий двір, найкращу хату.
  10. Посадити кожному виборчому округу по 100 дерев.
  11. Перекрити і відремонтувати всі хати колгоспників.
В селі працює фельдшерсько-акушерський пункт, відкрито пологовий будинок, дитячі ясла. Працює восьмирічна школа для дітей та консультаційний пункт Могилів-Подільської заочної середньої школи. З кожним роком підвищується добробут колгоспників, багато колгоспників замінили солом’яну покрівлю на шифер і черепицю. Кілька десятків колгоспних сімейств справили новосілля протягом останніх 3-4 років. Велосипед та мотоцикл – не рідке явище в селі.

Відомі мешканці[ред.ред. код]

  • Юрченко Анатолій Іванович (27 серпня 1939 - 3 серпня 2003) — український кіноактор
  • Орлюк Михайло Іванович (24 вересня 1955) - український вчений, геофізик

Посилання[ред.ред. код]


Україна Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.