Славенороська мова

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Славенороська мова
Класифікація: Індо-Європейська
Коди мови

Слов'яноруська (славенороська) мова, назва, що виникла наприкінці 16 ст. і була спопуляризована Павлом Житецьким (1889) для тогочасної українсько-білоруської книжної форми літературної мови, уживаної в науково-публіцистичних жанрах та вищому стилі художніх творів 15 — 18 ст.

Слов'яноруська мова розвинулася з староукраїнської редакції староцерковнослов'янської мови 11 — 14 ст., що в 14 — 15 ст. зазнала архаїзації й сер.-болг. і серб. впливу в дусі граматично-стилістичної реформи патріарха Євтимія (т. зв. другий південно-слов'янський вплив) і стабілізувалася у висліді нормативних граматично-лексикографічних зусиль 16 — 17 вв. Від середини 17 ст. впливала на норми літературної мови в Росії; від середини 18 ст. наблизилася на Лівобережній Україні настільки до російських норм, що могла злитися з російською її формою. Слов'яноруська мова, занесена у 1720—30-х pp. вчителями росіянами й українцями у Срім і Бачку, стала там основою архаїзовано-книжної слов'яносербської мови протягом понад 100 pp. У Галичині, на Буковині й Закарпатті слов'яноруська мова перетривала у формі зросійщеного (в лексиці) язичія до першої половини 20 ст.

Від староукраїнської книжної літературної мови слов'яноруська мова різниться з лексично-словотвірного й стилістичного, погляду (латинізми, полонізми, калькові словоскладання, перевага гіпотактичної і періодичної будови речень, фігуративно-перифрастичний стиль типу «плетенія словесного»). Слов'яноруську мову нормували граматики «Адельфотес» (1591), в її слов. перекладі грец. тексту), Лаврентія Зизанія (1596), Мелетія Смотрицького (1619), разом з її скороченою переробкою, може, Атанасія Пузини, виданою 1638 у Крем'янці; лексичну кодифікацію подавали «Лексис…» Л. Зизанія (1596), «Лексикон славеноросский…» Памва Беринди (1627 і 1653); рукописні «Синоніма славеноросская» й версії латино-слов. (1642 і пізніші копії) та слов.-латинського словника Є. Славинецького і А. Корецького-Сатановського; дрібніші друковані слов.-поль. словнички (Супрасль, 1722; Почаїв, 1751, 1756, 1804; Й. Левицького, 1830).

Слов'яноруська мова оминала чіткіших українських (як і білоруських) рис у фонетиці (ікання), зберігала етимологічні написання з ы, ъ, не позначала секундарного подвоєння приголосних, впроваджувала стверділе ц в суфіксах, залишала ц.-слов. відміни і їх закінчення в деклінації й кон'юґації (добрыя земля — доброї землі); значення зниклих часових форм (аорист, імпепфект), як і штучно створених за грец. граматикою способів (оптатив, кон'юнктив) та словотвірних засобів (-телный '-abilis, -andus', хліботворец — пекар) переношено з грец. та латинської мов. Система сполучників, широке застосування активних дієприкметників, як і абсолютного дативу, перебрано з ц.слов. синтакси (в орієнтації на мову Острозької Біблії і літургічних книг). У лексиці — біблізми, грецизми й латинізми (до 18 ст. і полонізми) класицистичного характеру, з оминанням народних діалектних виразів. Такий синтетичний характер слов'яноруської мови був причиною її строкатості у окремих авторів, залежно від начитаності й тематики. На ділову мову впливала зокрема синтакса слов'яноруської мови.

Література[ред.ред. код]

  • Житецкий П. Очерк литературной истории малорусского наречия 17 и 18 вв. К. 1889 (укр. переклад)
  • Нарис літ. історії укр мови в 17 ст. Л. 1941
  • Грушевський М. Історія укр. літератури, т. V (ч. 1, 2) К. 1926 — 27; див. також ЕУ 1. стор. 358.

Джерело[ред.ред. код]


Мовознавство Це незавершена стаття з мовознавства.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.