Сліпий (новела)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
«Сліпий»
АвторГі де Мопассан
Назва мовою оригіналуфр. L'Aveugle
КраїнаФранція
Мовафранцузька
Жанрновела
МісцеПариж
Укр. видавництвоДніпро
Видавництвогазета «Le Gaulois»
Видано31 березня 1882
Перекладач(і)Максим Рильський
Тип носіяна папері
Попередній твірВесняного вечора
Наступний твірТорт

«Сліпи́й»[1][2] (фр. L'Aveugle) — новела французького письменника Гі де Мопассана, видана в 1882 році. Сюжет твору розповідає про трагічне життя і смерть сліпого, зневаженого найближчими родичами і односельцями.

Історія

[ред. | ред. код]

Вперше ця новела була надрукована в газеті «Le Gaulois» 31 березня 1882 року. Пізніше Гі де Мопассан включив цей твір до збірки «Дядько Мілон», що побачила світ у 1899 році. Український переклад «Сліпого» здійснив Максим Рильський. В його перекладі новелу опублікували у видавництві «Дніпро» двічі: у восьмитомному зібранні творів Гі де Мопассана (1969—1972)[1] і двотомному виданні вибраних творів письменника (1990)[2].

Сюжет

[ред. | ред. код]

Він був сліпим від народження, «а на селі, хто не корисний, той і шкідливий», тому навіть рідна мати ніколи не пестила його. Після смерті батьків шуряк забрав його до себе… разом зі спадком. Давали сліпцю ріденьку юшку та на втіху сусідам і гостям знущались з нього як могли: то собаку чи кішку до тарілки підпустять, а то фекалії до страви кинуть. Він ніколи не озивався, та родичам і така покора остогидла. Вони змусили його жебрати по дорогах, доки одного разу старий не заблукав і не замерз. Після тижня удаваного неспокою і марних пошуків родина заспокоїлась. А навесні розшукати загиблого допомогли круки[2].

Аналіз твору

[ред. | ред. код]

Ця новела Гі де Мопассана написана в особливому стилі: оповідь ведеться від третьої особи, а ім'я головного героя не згадується навіть побіжно. Цей художній прийом письменник застосував для того, щоби «знеособити» каліку і передати читачеві відчуття абсолютної самотності, непотрібності, непомітності, що оточували сліпого протягом усього життя. Безіменними залишаються й родичі та односельці загиблого, але вже з іншої причини — ці люди не гідні навіть згадки після смерті. Бувши за життя духовними нікчемами, вони щезнуть так само, як і їхня беззахисна жертва.

Хоча сюжет новели вигаданий, він не далекий від реальності. Випадки жорстокого і безцільного глузування над каліками (подекуди з елементами катування) відомі здавна як у Західній Європі, так і в Україні зокрема. В давнину в Західній Європі існувала практика показів інвалідів за гроші (так звані цирки потвор), що нагадувала розваги родичів сліпця у присутності гостей. У XXI столітті знущання над людьми з обмеженими можливостями, особливо розумово неповноцінними, інколи фіксують у сиротинцях країн Східної Європи[3].

Джерела

[ред. | ред. код]
  1. а б Гі де Мопассан Твори в восьми томах / ред. Д. В. Затонський — Київ: Дніпро, 1969—1972. — Т. 8.
  2. а б в Гі де Мопассан Твори. — К.: Дніпро, 1990. — Т. 2. — С. 603—605.
  3. Не допомагати дитбудинкам в Україні радять міжнародні правозахисники. Радіо Свобода. Процитовано 12 серпня 2020.