Смисловий переклад

Смисловий переклад – найстаріша норма перекладу. На фундаментальному рівні це означає повне перекладання кожного речення перед тим, як розпочати нове; є нормативною протилежністю дослівному перекладу (відомому як буквальний переклад), що означає перекладання значення кожної лексичної одиниці послідовно.

Історія

Першим, хто запропонував термін «смисловий переклад», був Ієронім Стридонський. У своєму «Листі до Паммахія», де він зазначав, що «окрім самого тексту Святого Писання, навіть його синтаксис наділений таємницею», він перекладає non verbum e verbo sed sensum de sensu: не слово в слово, але суть в суть. Проте, цілком ймовірно, що Ієронім не був першим, хто винайшов саму концепцію перекладу суті в суть. Цю заслугу приписують Цицерону. У його творі De optimo genere oratorum («Найкращий оратор») він зазначав стосовно перекладу з грецької на латину: «Не думаю, що я повинен рахувати їх для читача, як монети, але платити їм вагою, так як є». Також він точно не є винахідником терміну «слово в слово», -- він позичив його у Цицерона або у Горація, який попереджав перекладача, який хотів переказати старі історії по-новому Nec verbo verbum curabit reddere / fidus interpretes: «не намагайся передати слово в слово [як якийсь] точний перекладач». Дехто трактував цей уривок з Горація інакше:

Боецій у 510 р. н.е. та Йоан Скотт Еріугена в середині ІХ ст. н.е. вважали, що перекладання дослівно -- це «вина точного перекладача», та страх, який вони накликали на себе; Бургундій Пізанський у 1170 та Сер Річард Шербурн у 1702 роках дійшли до висновку, що Горацій дає пораду не перекладачам, а письменникам, але все ще припускали, що він називає весь переклад буквальним; також Джон Денем у 1656 та Андре Лефевере у 1992 роках розцінили це як спробу Горація завважити перекладачів проти буквального перекладання.

Подібні концепції

Парафраз

У 1680 році Джон Драйден у своїй передмові до перекладу «Епістол» Овідій запропонував поділ перекладу на три частини: метафраз, парафраз та імітація. Метафраз – це переклад слово в слово та рядок в рядок з однієї мови на іншу. Парафраз – це переклад суть в суть, який зберігає повідомлення автора, але вже не так строго наслідує його слова, як суть, яка також може бути змінена або підсилена. Імітація – це використання або метафраза, або парафраза, але перекладач має свободу вибирати, що є більш підходящим для нього та як повідомлення буде донесене.

Не турбування читача

У 1813 році Фрідріх Шлаєрмахер у своїй лекції Über die Verschiedenen Methoden des Übersetzens” запропонував ідею, що «або перекладач максимально не турбує автора та веде читача назустріч йому, або ж він максимально не турбує читача, та веде автора на зустріч йому».

Динамічна еквівалентність

У 1964 році Юджин Ніда описав переклад як два протилежні типи еквівалентності: формальну та динамічну еквівалентність. Формальна еквівалентність – це зосередження на самому повідомленні, як на його формі, так і на наповненні. Повідомлення в мові перекладу має відповідати повідомленню в мові оригіналу наскільки це можливо. На противагу, динамічна еквівалентність звертає меншу увагу на відповідність повідомлення в мовах перекладу та оригіналу. Проте ціллю цього є продукування одного й того ж відношення між текстом перекладу та тими, для кого він перекладався та текстом оригіналу і тими, для кого він писався. Комунікативний переклад У 1981 Пітер Ньюмарк посилався на переклад як на семантичний (слово в слово) або комунікативний (речення в речення). Він заявляв, що семантичний переклад – це такий переклад, який тяжіє до мови оригіналу, буквальний і точний до вихідного тексту, а комунікативний – той, що тяжіє до мови перекладу, вільний та повний ідіоматичний. Ціль семантичного перекладу – якнайточніше притримуватись семантичних і синтаксичних структур мови оригіналу, залишаючи доступ до самого контекстуального значення оригіналу. Ціль комунікативного перекладу ж полягає у тому, щоб справити на читачів якнайбільш подібний ефект до того, який був справлений на читачів оригінального тексту. Ідіоматичний переклад На додаток до інших концептів у 1990 році Браян Моссоп презентував свою концепцію ідіоматичного та неідіоматичного перекладу. Ідіоматичний переклад – це коли повідомлення мови оригіналу передається так, як би його передав письменник, що пише мовою перекладу, не притримуючись способів передання мови оригіналу. Неідіоматичний переклад є передовим та стосується перекладу окремих слів.

Доместикований переклад

У 1994 році Лоуренс Венуті представив концепції доместикації та форейнізації у сучасному перекладі, які базуються на концептах лекції Фрідріха Шлаєрмахера 1813 року. Доместикація – це адаптація культурно-специфічних термінів або культурного контексту, у той час як форейнізація – це збереження оригінального культурного контексту оригінального тексту (назв об’єктів оточення, імен і т.д.). Венуті також описав доместикацію як плавні та прозорі стратегії, які призводять до зросту культурного рівня, де «інше в культурі є доместикованим, зрозумілим». Розрізнення Шлаєрмахера між «веденням автора до читача» (доместикацією) та «веденням читача до автора» (форейнізацією) стосується соціальної заклопотаності, а розрізення Венуті між доместикацією та форейнізацією стосується загально етичних норм.

Джерела

1. Douglas Robinson, ed., Western Translation Theory from Herodotus to Nietzsche (Manchester, UK: St. Jerome, 1997, 2ed 2002), 25.
2. Robinson, ed., Western Translation Theory, 9.
3. Robinson, ed., Western Translation Theory, 15.
4. For Boethius, Eriugena, Burgundio, and Denham, see Robinson, ed., Western Translation Theory, 35, 37, 42, and 156. For Sherburne, see T. R. Steiner, English Translation Theory, 1650–1800 (Amsterdam: Rodopi, 1975), 89. André Lefevere's translation of Horace appears in Lefevere, ed., Translation/History/Culture: A Sourcebook (London and New York: Routledge, 1992), 15: "Do not worry about rendering word for word, faithful translator, but render sense for sense." This of course not only makes Horace's advice for the writer into advice for the translator, but anachronistically imports Jerome's coinage back into Horace's dictum, which actually preceded it by four centuries. For discussion, see also Douglas Robinson, Who Translates (Albany: SUNY Press, 2001), 170–174.
5. Lawrence Venuti, The Translation Studies Reader. 3rd ed. (New York: Routledge, 2012.), page 38.
6. Venuti, The Translation Studies Reader, 3rd ed., 38.
7. Venuti, The Translation Studies Reader, 3rd ed., 38.
8. Venuti, The Translation Studies Reader, 3rd ed., 38.
9. Yves Gambier, Luc Van Doorslaer, Handbook of Translation Studies, (Amsterdam: John Benjamins Pub., 2010.), 40.
10. Gambier, Handbook of Translation Studies, 40.

Література

• Gentzler, Edwin (2001). Contemporary Translation Theories. 2nd Ed. London and New York: Routledge.
• Lefevere, André. (1992). Translation/History/Culture: A Sourcebook. London and New York: Routledge.
• Newmark, Peter. (1988). A Textbook of Translation. New York: Prentice Hall.
• Nida, Eugene A., and Charles R. Taber. (1969). The Theory and Practice of Translation. Leiden: Brill.
• Robinson, Douglas. (2001). Who Translates? Translator Subjectivities Beyond Reason. Albany: SUNY Press.
• Robinson, Douglas, ed. (2002). Western Translation Theory From Herodotus to Nietzsche. Manchester: St. Jerome.
• Steiner, T.R. (1975). English Translation Theory, 1650–1800. Amsterdam: Rodopi.
• Venuti, Lawrence. (1995). The Translator's Invisibility: A History of Translation. London and New York: Routledge (Read full version here)

Посилання

• Theory of Translation Studies [Архівовано 23 березня 2018 у Wayback Machine.]