Соляний похід

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ганді під час Соляного походу

«Соляний похід» — епізод сатьяграхи в Індії у 1930 році.

12 березня — 5 квітня М. К. Ганді з 79 своїми послідовниками пройшов пішки від міста АхмадабадГуджараті, Західна Індія) до селища Данді на березі Аравійського моря, де вони демонстративно, на знак порушення колоніальної соляної монополії, три тижні випарювали сіль з морської води. Похід мав пропагандистське значення і поклав початок масовій кампанії громадянської непокори англійській колоніальній владі в Індії у 1941 році.

Перебіг подій[ред. | ред. код]

12 березня 1930, Ганді і 78 його прихильників вирушили пішки у прибережне село Данді, Гуджарат за більш, ніж 390 кілометрів (240 миль) від своєї відправної точки в Сабарматі Ашрам. За даними The Statesman, офіційної газети уряду, 100000 чоловік заповнили дороги, яка поєднує Сабарматі з Ахмедабадом. У перший день маршу вони пройшли 21 кілометр (13 миль) і зупинились у селі Аслалі, де Ганді розмовляв із 4000 людей. В Аслалі і в інших селах, через які проходив шлях, волонтери збирали пожертви, реєстрували нових сатьяграхів.

Демонстрантів вітали у кожному селі, граючи їм на барабанах і цимбалах. Ганді заявляв, що оподаткування за висушування солі з Данді є антигуманним. Щоночі вони спали просто неба. Їжу та воду просили у сільських мешканців.

До походу приєднались тисячі прихильників сатьяграхи, таких як Сароджіні Найду. Кожного дня все більше людей брали участь у марші, довжина процесії перевищувала дві милі. Щоби не падати духом, демонстранти співали індуїстський бгаджан «Ругхупаті Рагхава Раджа Рам» при ходьбі. В Сураті їх вже було 30 000. Коли вони дісталися до залізничної станції в Данді, їх було більше 50 000. Ганді давав інтерв'ю, писав статті на цьому шляху. За допомогою журналістів його ім'я стало відомим у Європі та Америці. The New York Times писала про марш майже щодня, йому були присвячені перші шпальта випусків за 6 і 7 квітня.[1] В кінці березня Ганді заявив: «Я хочу, щоби світова громада оцінила цю війну права проти меча»[2].

Після прибуття до берега моря, 5 квітня Ганді дав інтерв'ю кореспонденту Associated Press. Він сказав:

« Я не можу стримати своїх компліментів уряду за політику повного невтручання, прийняту ним впродовж березня... Я хотів би повірити, що це невтручання було спричинено реальною зміною думки чи політики. Безглузде ігнорування, проявлене у Законодавчих Зборах до суспільних почуттів, та їхні зарозумілі дії не залишають місця для сумнівів у тому, що політика безсердечної експлуатації Індії зберігатиметься будь-якою ціною, і тому єдиним тлумаченням цього невтручання, яке я можу дати, полягає в тому, що британський уряд, хоча він є потужним, є чутливим до світової думки, яка не буде терпіти придушення навіть крайньої політичної агітації, якою, безсумнівно, є громадянська непокора, доти, доки непокора залишається цивільною і, отже, обов'язково ненасильницькою... Залишається з’ясувати, чи потерпить уряд фактичне порушення незліченними людьми законів про сіль, яке буде з завтрашнього дня, так же, як він терпить марш. «

[3] [4]

Наступного ранку, після молитви, Ганді підняв шматок солоного бруду і заявив: «Цим я зіпсую фундамент Британської імперії».[5] Потім він випарював морську воду, виробляючи незаконну сіль. Він вмовив тисячі послідовників також приступити до видобутку солі уздовж берега моря і допомогти мешканцям Данді отримати незаконну, проте необхідну, сіль.

У мас-медіа[ред. | ред. код]

Оригінальні кадри — Ганді та його послідовники йдуть в Данді

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Dalton, p, 221.
  2. From Collected Works of Mahatma Gandhi 43: 180, Wolpert, p. 148
  3. Gandhi & Jack, 1994, p. 238-239.
  4. Gandhi & Jack, 1994, p. 238–239.
  5. Gandhi & Dalton, 1996, p. 72.