Цимбали

Цимбали
	Цимбали в експозиції краєзнавчого музею Тетяни і Омеляна Антоновичів «Бойківщина» у місті Долині.Цимбали в експозиції краєзнавчого музею Тетяни і Омеляна Антоновичів «Бойківщина» у місті Долині.
Інші назви	цимбалом, кімвал, чімбалом, салтеріо
Класифікація	струнно-ударний
Класифікація Горнбостеля-Закса	314.122-4; (простий хордофон, що звучить від ударів паличками)
Розроблено	Античність
Подібні інструменти	цитра, автоарфа, псалтерій
	Цимбали у Вікісховищі

Цимба́ли — струнно-ударний музичний інструмент. Поширені цимбали в Україні, Білорусі, Молдаві (Цамбал), Вірменії (сатур), Грузії (сатурі), Індії. Різновиди цимбал поширені в Польщі, Угорщині, Словаччині. Наприкінці ХІХ ст. цимбали були реконструйовані будапештським майстром В. Шундою. Вдосконалені цимбали мають 35 рядів по три та дві струни, які вистроєні в хроматичний звукоряд.

Електроцимбали

Історія[ред. | ред. код]

Назва[ред. | ред. код]

У давній Елладі під час свят лунав примітивний музичний інструмент у вигляді металевого таза — «кимвал», чи «цимбалум», як його пізніше назвали римляни. Згодом ця назва поширилась по усій Європі. До старої європейської літератури цимбали увійшли під назвою phsanterin. Французький вчений Мерсенн описує цимбали ще під назвою psalterium.

Поширення[ред. | ред. код]

В Китаї досі існує цимбаловий інструмент цінь, де замість струн використовувалися кам'яні платівки, а згодом — дерев'яні.

Німецький учений початку XVII століття Преторіус називав цимбали «рубильними дошками» (нім. Hackbret) та вважав, що цей інструмент «властиво до музики не належить».

1536 року Оттомар Луциній у своїй книзі «Musurgia» пише, що цимбали — «інструмент неблагородний, бо гримотить».

В Італії цимбали охрестили «instromento di porco», тобто «свинячий інструмент».

У євреїв цимбали вживалися широко, як, наприклад, при урочистім вношенні Звитків Тори або в першу ніч Хануки. Також цей інструмент був досить розповсюдженим серед циган.

Скрипка й цимбали – це основа циганської оркестри, решта інструментів служить тільки для подвоєння гармонії, посилення ритму і взагалі супроводу.
Особливо розповсюдилися цимбали серед польських євреїв. На кожному єврейському весіллі мусив бути ансамбль, доконечним членом якого був цимбалистий.

— Ференц Ліст, Угорські цигани та їх музика (1859)

^[1]

Цимбали у слов'ян[ред. | ред. код]

Починаючи від XVI століття не бракує повідомлень і згадок про цимбали в писемних джерелах, а дещо згодом — в усній творчості східнослов'янських народів. При дворі московського царя Михайла Федоровича Романова грали цимбальники «Потішної палати». У «Другій книзі царств» видатного білоруського гуманіста і просвітителя Франциска Скорини читаємо: «…гудяху бо на гуслѣхъ на смыцѣхъ на цимбалѣхъ и на трубахъ и бубнѣхъ». Український лексикограф, поет і друкар Памво Беринда у своїй праці «Лексикон славеноросскій и имен толкованіє» робить спробу надати цимбалам слов'янської назви: «Бряцало — брязкальце, тоє, что брязчит, яко клепало; цитра, фестула у органов, цимбал, арф».

На ті часи цимбали вже міцно входять до українського народного інструментарію. Французький інженер і мандрівник Ґійом Левассер де Боплан у своєму «Описі України», змальовуючи селянське весілля, каже, що коли молода йде до церкви, то йдуть «поперед неї скрипка, дуда і цимбали».


Ювілейна монета НБУ присвячена цимбалам

В Україну, вважають учені, цимбали могли дістатись різними шляхами. По-перше, оскільки угорська культура свого часу мала певний вплив на культуру українського Закарпаття, цимбали могли поширитися на цій частині України власне з Угорщини. Із Закарпаття — прямий шлях через Гуцульщину, Галичину на всю Україну.

Є теж припущення, що цимбали потрапили в Україну з Білорусі, куди її ще раніше, у першій половині XIII сторіччя, могли занести німецькі співаки міннезингери, що супроводили хрестоносців у воєнних походах.

Інструмент, що поширився в Україні, попри певні індивідуальні відмінності, насамперед у кількості бунтів, способі настроювання, за своїми загальними ознаками мало чим відрізнявся від нинішніх народних цимбалів. Він має плаский, схожий на гусельний, корпус. Щоб звук із нього линув «яскравим гожим, а не закупореним, як у діжці», у верхній рівній чи опуклій деці вирізують два голосники, через які коливання повітря передасться з порожнини корпусу назовні. Раніше існував звичай через ці голосники кидати в цимбали мідні та срібні гроші, які потім музики видобували через спеціальну щілину у правому боці інструмента. Суттєві відмінності цимбалів від гуслів починаються від наявності бунтів і способу їх напинання, який зовні дуже нагадує перетин ниток на кроснах селянського ткацького верстата. Струни, спершу жильні, з часом змінилися металевими, кількість яких у хорі досягала навіть восьми, хоча найчастіше дорівнює чотирьом-п'яти.

Цимбали в Україні[ред. | ред. код]

Цимбали в українських піснях[ред. | ред. код]

Ой би штири скрипки грало
Ще й цимбали били —
То би моє смутне серце
Не розвеселили.

Ой дала мнє, моя мамко,
За цимбалістого —
Цимбали сі поломили
Та й що мені з того?
Цимбали сі поломили,
Струни сі пірвали:
Нащо ми се з цимбалістим
Обоє пібрали?

Але їх биу гаїку —
Пташки би співали;
А їк би він у коршмонці —
Цимбали би йграли.

Мали баби цимбалочки,
А дід старий пугу:
Як ю зібрав сто дзєґалях,
Она каже «угу»!

^[1]

Опис[ред. | ред. код]

Складається з дерев'яного корпусу, прямокутної, частіше трапецієподібної форми з натягнутими над ним струнами. Верхня дека виробляється із ялини або смереки, нижня — із явора.

Існують такі різновиди народних цимбалів:

бурдонові бойківські цимбали: розмір деки 35–45 см прямокутної форми, грають стоячи, тримаючи однією лівою рукою;
гуцульські мелодійні цимбали: розмір деки 60–90 см, грають сидячи або стоячи за наявності спеціального ремня;
подільські цимбали: розмір деки 50–60 см, подібні до гуцульських за формою деки.

Звук видобувається ударами паличок по струнах (Гуцульщина, Покуття, Тернопільщина, Наддніпрянщина), або гнучким вербовим прутиком (Бойківщина).

Репертуар: весільні марші, надобридні, полечки, гопачки, вальси, козачки, народні фокстро, гуцулки до співання, гуцулки до танцю, коломийки тощо.

В Україні, як народний інструмент відомі з XVII століття. Зафіксовано використання цимбалів у складі народних ансамблів (троїсті музики) на Гуцульщині (грають мелодію), Тернопільщині, Покутті, Наддніпрянщині (грають супровід), Бойківщині (грають бурдоновий супровід). Сучасне виробництво цимбал побутує на Гуцульщині.

Концертні цимбали[ред. | ред. код]

Докладніше: Цимбали (концертні)

Концертні цимбали — тип цимбалів, призначений для концертного виконання музики. Перший варіант був сконструйований у 1874 році Йозефом Шундою, музичним майстром при королівському дворі в Будапешті./

Наразі в Україні також популярний цей музичний інструмент. У 2021 році музичний гурт ZAPAL на шоу «Україна має талант» показав прекрасну гру на цимбалах та підкорив глядачів і суддів. Виконавці грають композиції на кахоні і цимбалах.^[2]

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
МУЗЕЙ ТЕАТРАЛЬНОГО, МУЗИЧНОГО І КІНОМИСТЕЦТВА УКРАЇНИ
журнал «Наука і суспільство», 05.1984, стор. 48

Література[ред. | ред. код]

«АВС (Акордеон. Бандура. Цимбали)»: самоучитель гри / Під ред. Р. Є. Дверія. — Львів: ЛОНМІО, 1995 р. — 40 стор.
Баран Т. М. Концертні цимбали: історико-теоретичний та методологічно-виконавський підходи: дис… канд. мистецтвознав.: 17.00.03 / Баран Тарас Михайлович ; НАН України, Ін-т мистецтвознав., фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського. — К., 2003. — 197 арк. — Бібліогр.: арк. 161—174.
Баран Т. М. Цимбали та музичний професіоналізм: підручник / Тарас Баран ; Львів. нац. муз. акад. ім. М. В. Лисенка. — Л. : Афіша, 2008. — 224 с. : рис., табл., ноти. — Бібліогр.: с. 207—220. — ISBN 978-966-325-095-3
Дверій Л. Р., Дверій Р. Є. ЦИМБАЛИ (вправи для розвитку виконавської техніки цимбаліста) — частина з самовчителя гри «АВС (Акордеон. Бандура. Цимбали)», доповнена.)
Незовибатько О. Цимбали та їх настроювання / О. Незовибатько // Соціалістична культура. — 1962. — № 3. — С. 29.

Примітки[ред. | ред. код]

↑ ^а ^б Хоткевич, Гнат (2018). Музичні інструменти українського народу. Друга редакція. Харків: Видавець Олександр Савчук. с. 230—232. ISBN 978-617-7538-20-1.
↑ Грають на цимбалах: гурт з Чернівців отримав шалений успіх на шоу талантів - ichernivchanyn.com. ichernivchanyn.com (укр.). Процитовано 17 листопада 2021.

Посилання[ред. | ред. код]

Цимбали // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1967. — Т. 8, кн. XVI : Літери Уш — Я. — С. 2036. — 1000 екз.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Цимбали

Вікіцитати містять висловлювання на тему: Цимбали

[:0-1] а ^б Хоткевич, Гнат (2018). Музичні інструменти українського народу. Друга редакція. Харків: Видавець Олександр Савчук. с. 230—232. ISBN 978-617-7538-20-1.

[2] Грають на цимбалах: гурт з Чернівців отримав шалений успіх на шоу талантів - ichernivchanyn.com. ichernivchanyn.com (укр.). Процитовано 17 листопада 2021.

[1]

[2]

Цимбали

Зміст