Софросюне
Софросюне (грец. σωφροσύνη — «розсудливість, поміркованість, здоровий глузд») — у роботах античних філософів, термін, часто використовуваний у сенсі «стримувального заходу» (в естетичному розумінні). Зміст «софросюне» можна передати як «розумова цнотливість» (єдність мудрості і моральної чистоти)[1]. Проте часто цей термін залишають без перекладу, щоб не спотворювати змісту (так, наприклад, у платонівському діалозі «Хармід», присвяченому софросюне, розглядаються такі його значення, як «наука про науки», «наука наук» і «наука про незнання»[2], що погано узгоджується з можливими сучасними контекстами вживання поняття «цнотливість»).
Цей термін також використовував Платон як один з епітетів найкращого державного ладу, поряд з мудрістю, мужністю і справедливістю[3].
Згідно з ученням Арістотеля, софросюне — безсумнівна чеснота, хоча Арістотель і відносив розсудливість до чеснот діаноетичних («мисленнєвих», грец. διανοητικόν — «розумова здатність мислення»), а розсудливість — до моральних[4].
На честь терміна названо астероїд (134) Софросина, відкритий 1873 року.
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Платон. Диалоги/ Пер. с древнегреч.; Сост., ред. и авт. вступит. статьи А. Ф. Лосев; Авт. примеч. А. А. Тахо-Годи. — М.: Мысль, 1986. — С. 28, 553.
- ↑ Платон. Диалоги/ Пер. с древнегреч.; Сост., ред. и авт. вступит. статьи А. Ф. Лосев; Авт. примеч. А. А. Тахо-Годи. — М.: Мысль, 1986. — С. 313, 318 (166е, 170с)
- ↑ Платон, «Республіка»
- ↑ Арістотель. Нікомахова етика, I, 13