Нікомахова етика

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Aristotle Ethica Nicomachea page 1.png

Нікома́хова е́тика (дав.-гр. Ἠθικὰ Νικομάχεια) — головний етичний твір Арістотеля, в якому розглянуто питання про чесноти та моральний характер. Відіграє ключову роль у етичному вченні Арістотеля. Складається з 10 книг, які було написано на основі лекцій у Ліцеї. Свою назву отримала або від того, що її було присвячено (адресовано) синові Арістотеля, Нікомаху, або від того, що він редагував цю частину етичної спадщини свого батька.

Нікомахова етика робить наголос на необхідності розвитку доброчесного характеру. Природа чеснот така, що їх гублять надлишок і недолік. Певною мірою розвиток чеснот полягає в приборканні пристрастей. Таким чином, кожна з етичних чеснот є золотою серединою між крайнощами. Тому великодушність вміщено між марнославством і малодушністю, подібно до того як хоробрість знаходиться між безглуздям і боягузтвом, а щедрість - між марнотратством і скнарістю.

Серед філософських категорій, запроваджених у «Нікомаховій етиці» — аколазія, софросюне.

Посилання[ред. | ред. код]