Софія Олесницька-Ґуґлевич

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Софія Олесницька-Ґуґлевич
Ім'я при народженні Софія Ґуґлевич
Народилася 24 грудня 1893(1893-12-24)
Золоте Блільче, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина
Померла 6 листопада 1982(1982-11-06) (88 років)
Ньюарк, Нью-Джерсі, США
Громадянство Австро-Угорщина Австро-Угорщина
ЗУНР ЗУНР
Flag of the Ukrainian State.svg УНР
Польща Польща
Flag of Ukraine.svg Українська держава (1941)
Flag of the United States.svg США
Національність українка
У шлюбі з Федір Олесницький
Діти Богдан, Остап, Юрій, Ігор

Софія Олесницька-Ґуґлевич (у дівоцтві: Софія Ґуґлевич; нар. 24 грудня 1893, Золоте Більче, Королівство Галичини та Володимирії — пом. 6 листопада 1982, Ньюарк, США[1]) — українська громадська діячка, активістка українською жіночого руху в Галичині та діаспорі.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народилася 24 грудня 1893 року в селі Золоте Блільче, в сім'ї священика. Виросла у селі Угринь, де батько був парохом. Закінчила народну школу в Тернополі, та пансіон сестер служебниць. Після закінчення пансіону Софія Ґуґлевич вий­шла заміж за Федора Олесницького. Згодом з чоловіком виїхала до Берліна, де Федір Олесницький закінчував банківські студії. Через півтора року повернулася в Україну[2].

Софія Олесницька була членкинею «Товариства українських жінок» у Станіславові, яке згодом стало філією «Союзу Українок», яку вона очолювала з 1929 до 1933 року[3].

У 1934 році була учасницею Українського жіночого конґресу, що відбувсяу Станиславові[4].

Разом з сім'єю, у 1944 році, Софія Олесницька виїхала до табору переміщених осіб у Зальцбур­зі, Австрія. Згодом сім'я переїхала у США, де замешкала в місті Ньюарк. На еміґрації брала участь у житті української діаспори, та українському жіночому русі.

З 1954 року членкиня «Товариства Прихильників Державного Центру Української Народної Республіки».

Померла 6 листопада 1982 року в місті Ньюарк, Нью-Джерсі, США.

Сім'я[ред. | ред. код]

Чоловік: Федір Олесницький (нар. 1884 — пом. 1960) — голова банкового акціонового підприємства «Земельний Банк Гіпотечний» в Станиславові (1922); співвласником фабрики солодощів «Льокарно».

Сини: Богдан, Остап, Юрій та Ігор[5].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Замість квітів на могилу св.п. Софії Олесницької «Свобода», Ч. 5, 11 січня 1983
  2. «Наше життя» 11 грудня 1982
  3. «Наше життя» 2 лютого 1980
  4. «Наше життя» Липень-серпень 1968
  5. В сороковий день смерти… «Свобода», Ч.235, 11 грудня 1982