Більче-Золоте

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
село Більче-Золоте
Coat of Arms Bilche-Zolote Ternopil Oblast.png
Герб Більче-Золотого
Країна Україна Україна
Область Тернопільська область
Район/міськрада Борщівський
Рада/громада Більче-Золотецька сільська рада
Код КОАТУУ 6120880901
Облікова картка Більче-Золоте 
Locator Dot2.gif
Розташування села Більче-Золоте
Основні дані
Засноване раніше 10 століття
Населення 1785 (2014)
Площа 5.993 км²
Густота населення 334.06 осіб/км²
Поштовий індекс 48733
Телефонний код +380 3541
Географічні дані
Географічні координати 48°46′21″ пн. ш. 25°52′51″ сх. д. / 48.77250° пн. ш. 25.88083° сх. д. / 48.77250; 25.88083Координати: 48°46′21″ пн. ш. 25°52′51″ сх. д. / 48.77250° пн. ш. 25.88083° сх. д. / 48.77250; 25.88083
Середня висота
над рівнем моря
193[1] м
Водойми Серет
Відстань до
районного центру
18 км
Найближча залізнична станція Озеряни (Борщівський район)
Відстань до
залізничної станції
12 км
Місцева влада
Адреса ради 48733, с.Більче-Золоте
Сільський голова Склярик Орися Романівна[2]
Карта
Більче-Золоте is located in Україна
Більче-Золоте
Більче-Золоте
Більче-Золоте is located in Тернопільська область
Більче-Золоте
Більче-Золоте

WC: Більче-Золоте у Вікісховищі

Бі́льче-Золоте́ — село Борщівського району Тернопільської області. Центр сільської ради. Розташоване на заході району, на річці Серет.

Колишній центр сільської ради, до якої входили села Юр'ямпіль, Монастирок і Мушкарів. Від 2016 року — центр Більче-Золотецької сільської громади.

У 2001 році населення становило 2002 людини[3].

У Більче-Золотому є пам'ятка садового мистецтва державного значення — Більче-Золотецький ландшафтний парк. На околицях села — унікальна геологічна та археологічна пам'ятка — печера Вертеба.

Географія[ред.ред. код]

Село розташоване на відстані 382 км від Києва, 89 км — від обласного центру міста Тернополя та 12 км від районного центру міста Борщів.

Сусідні населені пункти:

Rose des vents Олексинці Глибочок Rose des vents
Мушкарів, Мишків N Висічка, Пищатинці, Стрілківці
W    Більче-Золоте    E
S
Юр'ямпіль Монастирок Блищанка

Клімат[ред.ред. код]

Для села характерний помірно континентальний клімат. Більче-Золоте розташоване у «теплому Поділлі» — найтеплішому регіоні Тернопільської області.

Клімат Більча-Золотого
Показник Січ Лют Бер Кві Тра Чер Лип Сер Вер Жов Лис Гру
Середній максимум, °C −0,7 0,9 6,2 14,7 20,4 23,5 24,6 24,0 20,1 13,8 6,5 1,6
Середня температура, °C −4,1 −2,5 2,1 9,4 14,8 18,1 19,3 18,6 14,8 9,1 3,3 −1,3
Середній мінімум, °C −7,5 −5,9 −2 4,1 9,3 12,7 14,1 13,2 9,5 4,4 0,2 −4,2
Норма опадів, мм 32 30 32 52 73 97 96 63 53 35 34 37
Джерело: http://en.climate-data.org/location/264758/

Історія[ред.ред. код]

Знахідки первісних людей[ред.ред. код]

Тут виявлене найдавніше в Тернопільській області поселення середнього палеоліту (50 тисяч років тому), є знахідки пізнього палеоліту, 2 поселення трипільської культури, одне з яких у печері Вертеба[4]. Розкопано курганні поховання ранніх скіфів (6 — 5 століття до нашої ери).

В урочищі Кадуби знайдено рештки Черняхівської культури.

Також відомі голіградської культури.

Період Київської Русі[ред.ред. код]

На високому березі Серету збереглися залишки одного з найбільших на Поділлі Древньоруських городищ, які оточені потрійними ровами й валами. Під час розкопок тут знайшли енколпіон із зображенням чотирьох євангелістів по кутах.[5]

Період Королівства Польського, Речі Посполитої[ред.ред. код]

На початку 15 століття неподалік колишнього городища над річкою Серет, виникло поселення Більче, яке вперше згадується у історичних документах в 1482 році.

В другій половині 16 століття воно належало шляхетській родині Язловецьких. В 16 столітті селом володіли магнати Потоцькі. Тоді Більче входило до Червоногородського повіту Подільського воєводства.

У 16 ст. в Більчому було збудовано замок, проте він не міг цілком оберігати село від нападів турків і татар. Ці набіги гальмували економічний розвиток села, завдавали страшного лиха його жителям.

За записами тодішніх реєстрів 1629 року тут було 37 осель, 1650-го їх залишилося всього 20. Під час панування Речі Посполитої в селі насаджувався католицизм і уніатство. 1600 року неподалік Більчого було засновано унійний монастир, руїни якого збереглися й досі (тепер це с. Монастирок).

У документах 1651 і 1652 років Більче згадується як містечко.

Селяни Більча брали активну участь у визвольній війні під проводом Богдана Хмельницького 16481654 рр., у 1740-их допомагали опришкам і Олексі Довбушу. Збереглося багато легенд про перебування Олекси Довбуша в цій місцині. Кам'яну брилу на крутій прямовистій скелі Серету в народі й досі називають Довбушевою. До речі, це також язичницький жертовник, один з небагатьох, які збереглися ще в Україні).

Період Австрійський[ред.ред. код]

Фамільний князівський склеп з каплицею в парку

1772 року в селі встановлено австрійську владу. За даними 1787 року, земельні угіддя Більча (з присілком Монастирком) становили 1817 моргів у тому числі 402 морги орної землі, 583 морги лук і городів. В селі було 249 селянських родин, які володіли рештою земель. В цей час існувала загальна військова повинність для всіх чоловіків від 14 років.

У 18101815 Більче-Золоте перебувало у складі Російської імперії. Багато селян через гноблення втікали на Правобережну Україну.

На початку 1850-их рр. маєток у Більчому на ім'я своєї матері купив магнат князь Леон Людвік Сапега, який ним адміністрував.[6] У 1866 році більчецька громада подала скаргу на нього через позбавлення її сервітутів, проте селяни нічого не добилися.

Після смерті князя Л. Л. Сапеги власником маєтку був його син Адам[7] (1828–1903).[8]

У 1890-их роках Більче було віднесено до розряду містечок і воно отримало назву Більче-Золоте. Відомий львівський краєзнавець другої половини XIX століття Антоній Шнайдер склав для містечка проект герба: на срібному тлі мурована церква з трьома банями, над якою Господь Ісус Христос, що возноситься на небо.

Наприкінці 19 — початку 20 століття у містечку налічувалося 10 ткачів, які виготовляли полотно. Були також ковалі, теслярі, бляхарі та інші ремісники.

У 1900 році в селі діяла народна трирічна школа.

У 19141917 окуповане Більче-Золоте — у складі Російської імперії.

Міжвоєнний період[ред.ред. код]

В 1930 в селі працювали дві олійні та поміщицький млин. Було 12 ремісників:

1 квітня 1930 р. в селі було оголошено страйк в фільварку Сапєги. Селяни вимагали підвищення зарплати. В цей час через важке становище селян почалася масова еміграція. За 19271938 з села виїхало більше, ніж 200 жителів за океан.

З 1932 року в селі діяла школа з двомовним навчанням, в якій усі основні дисципліни викладалися польською мовою, хоча українці прагнули вчитися рідною мовою.

Друга Світова Війна[ред.ред. код]

З вересня 1939 року село під радянською окупацією. У 1940 році було створено артіль «Червона Зірка», що об'єднувала 40 сімей. В цей рік у селі також було відкрито дитсадок, клуб, бібліотеку, в школі запроваджувалася українська мова.

7 липня 1941 року окупація змінилася на німецько-нацистську. Радянська влада повернулася після 8 квітня 1944 року знову в село, починаючи жорстоку розправу над тими, хто не погоджувався з цим.

Радянський період[ред.ред. код]

У 1967 році було збудовано Монумент праці. З 1951 в селі працює середня школа і бібліотека.

У 1958 році стала до ладу Більче-Золотецька ГЕС потужністю 530 кіловат.

Сучасний період[ред.ред. код]

Зараз Більче-Золоте одне з найстаріших і найбільших сіл Борщівського району. В селі також приваблює спелеологів і туристів гіпсова печера Вертеба.

Населення[ред.ред. код]

Школа естетичного виховання

У 1810 році в селі було 472 родини, 354 житлові будинки і 2012 мешканців[9].

За даними перепису населення 2001 року мовний склад населення села був таким[10]:

Мова Число осіб Відсоток
українська 99,4
російська 0,55
білоруська 0,05

Єврейська громада[ред.ред. код]

У Більче-Золотому єврейська громада була малочисельна і не надто впливова. Про появу євреїв у Більчі-Золотому бракує відомостей, найімовірніше, вони почали селитися тут щонайпізніше у 19 століття. У міжвоєнний період чисельність єврейського населення становила 20-30 сімей. Більшість з них займалися сільським господарством. Шість сімей шили хутряні вироби, переважно жупани для селян; чотири сім'ї орендували маслобійні. В Більче-Золотому був також єврейський швець, боднар, м'ясник і два дрібні торгівці. У божниці, яку називали «Клойз», були 4 сувїї «тори» («П'ятикнижжя»). На тимчасовому кладовищі хоронили тільки померлих під час епідемій євреїв, або євреїв-вояків, які загинули у першій світовій війні. Потреби євреїв обслуговував різник. Він же одночасно виконував обряд, обрізання хлопчиків, був колитором, вирішував цивільні справи між євреями і навіть влаштовував релігійні обряди оженку (весілля). У Більче-Золотому діяла також єврейська лазня і «міква» (купель).

З початком німецько-радянської війни і вступом нацистських військ у Більче розпочалися гоніння на місцевих євреїв. Коли на кілька тижнів в село прибули угорські військові частини, вони поклали край насильствам та побоям над євреями, а також звільнили заарештованих. Проте коли на місце угорців знову прийшли німці, переслідування поновилися з новою силою. У євреїв конфіскували цінні предмети сільськогосподарських продуктів, коней. Місцевих євреїв відправляли на каторжні роботи. Про дальшу долю єврейської громади, подробиці її ліквідації збереглося мало інформації. За деякими даними, євреї Більче-Золотого весною або літом 1942 року були депортовані до сусіднього села Королівки, де їх зрештою спіткала така ж доля, що і решту євреїв: відправлення в Борщів або до табору смерті Белзець. У роки війни вдалося врятуватись лише кільком євреям з Більче-Золотого, які переховувались у навколишніх лісах.

Пам'ятки[ред.ред. код]

Церква Св. Михаїла
  • До середини 19 століття в центрі села на пагорбі Башта були руїни середньовічного замку[11].
  • Мурована церква Святого Архангела Михаїла, яку побудували дідичі — князі Сапєги — у 1871 році. Її розписував 1912 року Модест Сосенко. У 1944 році під час німецького нападу церкву розбомбили, після цього 47 років не було ніяких Богослужінь. У 1990 році церкву було реставровано. Перше Богослужіння після реставрації відбулося в день святого Михаїла, яке служив священик Ю.Стеблина. У 2010 році було вироблено на передньому фоні церкви мозаїчну ікону святого Михаїла.
  • Давніша церква, з 1732 року, не збереглася.
  • 1898 року споруджено каплицю.
  • 1938 — дзвіницю на честь 20-річчя Західно-Української Народної Республіки.
  • Палац Сапіг, 1866, збудований коштом князя Адама Станіслава Сапіги (1828-1903),[12] найстаршого дорослого сина Леона Людвіка[8]

Пам'ятники[ред.ред. код]

Пам'ятник воїнам ОУН-УПА
Пам'ятник Т. Г. Шевченку

У Більче-Золотому є два пам'ятники Тарасу Шевченку, у 1965 році споруджено пам'ятник полеглим у німецько-радянській війні воїнам, також загиблому під час визволення села від нацистських окупантів полковникові В.Шиленкові. Є пам'ятник О.Ольжичу, пам'ятний хрест на честь скасування панщини, а також пам'ятник воїнам УПА.

Некрополі[ред.ред. код]

На околицях села є могила невідомих радянських воїнів. 16 вересня 1941 р. сімнадцять радянських воїнів було взято в полон, а потім розстріляно на схилі кам'яної гори. На могилі встановлений пам'ятник — пірамідальний обеліск, який вінчає п'ятикутна зірка[13].

Соціальна сфера[ред.ред. код]

У Більче-Золотому діють загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів, бібліотека, 2 бази відпочинку, Більче-Золотецька обласна фізіотерапевтична лікарня реабілітації.

Відомі люди[ред.ред. код]

Народилися[ред.ред. код]

  • Богдан Бойчук — український вчений-медик;
  • Л. Бондарчук — підприємець і громадський діяч;
  • Іван Верхратський — філолог, природознавець, вчитель Івана Франка;
  • Р. Ганкевич — релігійний і громадський діяч;
  • М. Герасимчук — письменник, журналіст;
  • о. І. Данильчук — письменник;
  • М. Паньків — пасічник;
  • Михайло Сохацький — історик, археолог і громадський діяч;
  • Віктор Твердохліб (нар. 1965) — український уролог, науковець;
  • М. Чайковська-Козіцька — польська художниця.

Проживали[ред.ред. код]

Перебували[ред.ред. код]

  • Шептицький Станіслав — молодший брат митрополита Андрея, генерал австро-угорської та польської армій, уклав тут свій перший шлюб з княжною Марією Юзефіною Сапігою-Коденською з Красічина гербу Лис (1884—1917).[8]

Померли[ред.ред. код]

Поховані[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. http://weather.in.ua/ua/ternopol'skaja/1385
  2. Органи місцевого самоврядування в області станом на 2 квітня 2009р.
  3. «Тернопільський енциклопедичний словник», том І, стор. 138
  4. У печері на Тернопільщині археологи виявили фігурку оголеної жінки часів Трипільської культури. ФОТО
  5. 17/12/6/3/2/1. IВАН РОСТИСЛАВИЧ БИРЛАДНИК (+ 1199)— C. 16.
  6. Stefan Kieniewicz. Sapieha Leon h. Lis (1803–1878) / Polski Słownik Biograficzny. — Warszawa — Kraków: Polskia Akademja Nauk, 1994. — T. XXXV/1, zeszyt 144. — S. 80. (пол.)
  7. Bilcze Złote // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa : Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1880. — T. I : Aa — Dereneczna. (пол.) — S. 226. (пол.)
  8. а б в Sapiehowie (07) (пол.)
  9. Акт передачі Тернопільського краю Австрією Росії (Leschyński Jan. Rzady Rosyjskie w kraju Tarnopolskim. 1809–1815. — Kraków, Warszawa, 1903. — S. 198–204). Лещинський Ян. Російський уряд в Тернопільському краї. 1809–1815. — Краків, Варшава, 1903. — С. 198–204.
  10. Розподіл населення за рідною мовою, Тернопільська область
  11. Михайло Сохацький. Оборонні замки на Борщівщині (сучасний стан збереження та перспективи досліджень) // Літопис Борщівщини. Випуск 6 — Борщів, 1994.
  12. Pałac w Bilczach Złotych
  13. Богдан Андрушків. «Некрополі Тернопільщини, або про що розповідають мовчазні могили», Тернопіль, «Підручники і посібники», 1998
  14. Синенька Ореста. За рідний край, за нарід свій. — Тернопіль : Воля, 2003. — С. 30.

Посилання[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]