Атараксія: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
м r2.6.4) (робот додав: kk:Атараксия |
Немає опису редагування |
||
| Рядок 3: | Рядок 3: | ||
Епікур вважав атараксію єдиним насправді щасливим станом людини. Це стан [[спокій|спокою]], що виникає тоді, коли людина відкидає віру в [[загробне життя]], не боїться [[бог]]ів, бо вони далеко і байдужі до людей, уникає політики й чварливої компанії, оточує себе тільки вірними друзями, і, найважливіше, стає відкритою чесною особою, гідною довіри. |
Епікур вважав атараксію єдиним насправді щасливим станом людини. Це стан [[спокій|спокою]], що виникає тоді, коли людина відкидає віру в [[загробне життя]], не боїться [[бог]]ів, бо вони далеко і байдужі до людей, уникає політики й чварливої компанії, оточує себе тільки вірними друзями, і, найважливіше, стає відкритою чесною особою, гідною довіри. |
||
На думку Піррона людина не може відрізнити істинні й фальшиві [[відчуття]], тому атараксія є спокоєм, що виникає при відмові від судження щодо [[догма|догм]] і будь-чого неочевидного, не |
На думку Піррона людина не може відрізнити істинні й фальшиві [[відчуття]], тому атараксія є спокоєм, що виникає при відмові від судження щодо [[догма|догм]] і будь-чого неочевидного, не припиняючи водночас допитуватися до істини. Як художник [[Апеллес]], розлютившись від невдалих спроб намалювати спіненого коня, жбурнув на полотно губку, коли чистив пензлі, що створило необхідний ефект<ref>[[Секст Емпірик|Sextus Empiricus]], ''Outlines of Pyrrhonism'', Translated by R.G. Bury, Harvard University Press, Cambridge, Massachusetts, 1933., p. 19, ISBN 0-674-99301-2</ref>. |
||
[[Стоїки]] теж часто використовували термін ''атараксія'', оскільки прагнули до спокою в думках, але все ж віддавали перевагу слову [[Апатія (філософія)|апатія]] — відсутність пристрастей. <ref>Steven K. Strange, (2004), ''The Stoics on the Voluntariness of Passion'' in ''Stoicism: Traditions and Transformations'', page 37. Cambridge University Press.</ref> |
[[Стоїки]] теж часто використовували термін ''атараксія'', оскільки прагнули до спокою в думках, але все ж віддавали перевагу слову [[Апатія (філософія)|апатія]] — відсутність пристрастей. <ref>Steven K. Strange, (2004), ''The Stoics on the Voluntariness of Passion'' in ''Stoicism: Traditions and Transformations'', page 37. Cambridge University Press.</ref> |
||
Версія за 19:17, 15 лютого 2012
Атараксія (грец. ἀταραξία — спокій) — термін старогрецької філософії, яким Піррон та Епікур описували блаженний безтурботний стан.
Епікур вважав атараксію єдиним насправді щасливим станом людини. Це стан спокою, що виникає тоді, коли людина відкидає віру в загробне життя, не боїться богів, бо вони далеко і байдужі до людей, уникає політики й чварливої компанії, оточує себе тільки вірними друзями, і, найважливіше, стає відкритою чесною особою, гідною довіри.
На думку Піррона людина не може відрізнити істинні й фальшиві відчуття, тому атараксія є спокоєм, що виникає при відмові від судження щодо догм і будь-чого неочевидного, не припиняючи водночас допитуватися до істини. Як художник Апеллес, розлютившись від невдалих спроб намалювати спіненого коня, жбурнув на полотно губку, коли чистив пензлі, що створило необхідний ефект[1].
Стоїки теж часто використовували термін атараксія, оскільки прагнули до спокою в думках, але все ж віддавали перевагу слову апатія — відсутність пристрастей. [2]
Див. також
Примітки
- ↑ Sextus Empiricus, Outlines of Pyrrhonism, Translated by R.G. Bury, Harvard University Press, Cambridge, Massachusetts, 1933., p. 19, ISBN 0-674-99301-2
- ↑ Steven K. Strange, (2004), The Stoics on the Voluntariness of Passion in Stoicism: Traditions and Transformations, page 37. Cambridge University Press.
|
Це незавершена стаття з філософії. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |