HMS King George V (41)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
«Кінг Джордж V» у 1945 році

Лінійний корабель King George V — перший корабель серії із п'яти британських лінкорів типу «Кінг Джордж V». Корабель був закладений у 1937 році і вступив в стрій 1940-го. Приймав активну участь у Другій світовій війні. У травні 1941 року разом із лінійним кораблем «Родней» серйозно пошкодив німецький лінкор «Бісмарк», після чого той затонув. 1 травня 1942-го «Кінг Джордж V» зіштовхнувся із есмінцем «Пенджабі», у наслідок цього есмінець затонув, а лінкор отримав серйозні пошкодження носової частини. У липні-серпні 1943 року приймав участь у висадці союзних військ на Сицилію, під час якої обстрілював острів Леванцо та порт Трапані. Після капітуляції Італії супроводжував на Мальту частину італійського флоту, включаючи лінкори «Андреа Доріа» і «Кайо Дуйліо». У 1945 році проводив військові операції проти Японії.

Після завершення війни протягом трьох років служив флагманом Флоту метрополії, а в 1949-у був виведений в резерв. В 1957-у лінкор виключили зі складу флоту і наступного року продали на металобрухт.

Загальні характеристики

Корпус

Лінкор мав корпус з гладкою палубою та майже прямокутним міделем (коефіцієнт повноти 0,99), але з досить гострими обводами (коефіцієнт повноти 0,59). Висота надводних бортів була недостатньою для корабля такого класу, що пов'язане із сумнівною вимогою Адміралтейства забезпечити вогонь прямо по носі при нульовому куті встановлення гармат. У результаті, ніс вийшов плоским, без вигинів, що значно покращувало морехідні якості корабля. Однак через це лінкор вийшов досить «вологим» кораблем — під час плавання на повному ходу вода заливала носову вежу і забризкувала лінзи далекомірів.[1]

Корпус корабля розділявся на 19 водонепроникних відсіків. При будівництві використовувалися в основному заклепувальні з'єднання. Із використанням зварювання виконувалися лише найменш важливі частини корпусу та надбудови.[1] Велика висота броньового пояса дозволяла забезпечити лінкору високий запас бойової плавучості. У зв'язку з цим конструктори змогли зменшити метацентричну висоту і надати хитавиці корабля досить плавний характер, що відмінно позначилося на точності ведення вогню.[1] Остійність лінкора перебувала на високому рівні, кут перекидання при непошкодженому борті перевищував 60 °. У підсумку, розробникам вдалося добитися ефективного поєднання бойових властивостей і остійності, тому «Кінг Джордж V», як і інші кораблі цього типу вважалися відмінними гарматними платформами.[1]

Енергетична установка

Основу енергетичної установки складали 8 котлів «адміралтейського» типу. Тиск у котлах становив 28,92 кгс/см² (28 атм.), а температура — 370 °C. Пар з них подавався на турбіни з низькими оборотами, які були оснащені одноступінчастими редукторами. Турбіни, у свою чергу, обертали чотири гвинти, діаметром 4,42 м кожен. Хоча герметизації силових установок приділялося велике значення і, теоретично, турбіни могли працювати навіть перебуваючи повністю під водою, дистанційного керування ними не передбачалося, внаслідок чого, при повному затопленні машинних відділень, контроль над турбінами втрачався.[2]

За потужністю енергетичної установки «Кінг Джордж V», поступався лінкорам інших країн. Утім його енергетична установка була виключно надійною, а її агрегати відносно легкими. «Кінг Джордж V» був першим у Британії лінкором на якому застосували блочно-ешелонний принцип компонування машинної установки Чотири блоки механізмів, по одному на кожен вал, були повністю ізольовані один від одного. У кожен блок незалежно подавалися паливо, вода та масло.[2] Теоретично всі агрегати могли працювати незалежно і навіть при дуже сильних пошкодженнях мали залишатися функціональними як мінімум два машинно-котельних відділення. Розраховували навіть, що пар можна буде подавати з одного відділення в інше. На практиці це вимагало часу і повного збереження комунікацій між блоками.[2] В цілому енергетична установка за рівнем надійності відповідала кращим зразкам 1930-х років.[2]

Електроенергію для корабельних потреб виробляли 6 турбогенераторів, які отримували пар від головної енергетичної установки. Потужність кожного генератора складала 330 кВт. Електроенергія на лінкорі подавалася по двом кільцевим магістралям. Для екстрених ситуацій призначалися два аварійних дизель-генератора з потужністю по 330 кВт. Утім вони не дозволяли забезпечити корабельні потреби в належній мірі, зокрема, не вистачало енергії для універсальної артилерії і роботи окремих систем.[3]

Захист

Бронювання лінкору «Кінг Джордж V» спроектоване по американській системі «усе або нічого», але має ряд своїх особливостей.[4] Насамперед британці відмовилися від внутрішнього похилого розташування броньованого пояса.[5] Сам пояс розміщувався ззовні обшивки, його довжина складала 126,5 метрів і він повністю закривав артилерійські погреби та машинну установку. Висота поясу складала 7,16 метра, при нормальній водотоннажності, пояс ішов під воду на 3,66 метра.[6]

На відміну від багатьох лінкорів того часу, де застосовувалося вертикальне розташування цільних плит, «Кінг Джордж V» мав пояс, складений з трьох рядів плит, але скріплених дуже жорстко, за допомогою шипів і пазів.[7] При цьому, «Кінг Джордж V» мав найвищий броньований серед усіх тогочасних лінкорів. Британська броня відрізнялася високою якістю і перевершувала сучасну їй німецьку по опірності на 15-20%.[8] Пояс міг захистити артилерійські погреби від влучання снарядів калібру 381 мм з відстані від 12300 м, а енергетичну установку — з відстані від 14300 м.[9] Його товщина коливалася від 381 мм в районі погребів до 356 мм в районі машинних відділень. Плити нижнього ряду клинообразно тоншали до 140 і 114 мм відповідно. Пояс замикався траверзами, товщина яких варіювалася від 254 до 305 мм над броньованою палубою і до 51 мм під нею.[6] Міцною бронею було прикрито 70% довжини корабля, що перевершувало показники будь-яких тогочасних лінкорів, окрім німецьких.[8]

Головна броньована палуба накладалася на верхню кромку броньованого пояса і закривала весь простір цитаделі, маючи товщину від 127 мм над машинним відділенням до 152 мм над артилерійськими погребами.[6] Палуба повинна була витримувати влучання 381-мм снарядів на дистанціях 27—31 км відповідно і 454-кг бронебійних бомб, скинутих з висот 3200-4500 м.[9] За межами цитаделі, на рівні з'єднання середнього і нижнього ряду броньованих плит пояса, розташовувалась нижня броньована палуба. Вона мала товщину від 64 до 127 мм в носі, і 114 мм — в кормі.[6]

Броньовані плити на артилерійських баштах головного калібру розташовувалися без раціональних кутів нахилу.[10] Вертикальна лобова плита мала товщину 324 мм, бічні плити — 174—224 мм, а задня плита —174 мм. Дах захищала плита товщиною 149 мм.[6] Бронювання башенних барбетів було диференційованим і коливалося від 280 мм на тильних ділянках, до 343 мм на найбільш загрозливих, бічних. Захист універсальної артилерії був вкрай слабким — усього 25 мм.[11] Він не давав ніякого ефективного захисту і міг бути легко пробитий осколками великокаліберних снарядів.[8]

Під час проектування корабля розробники відмовилися від добре захищеної бойової рубки.[10] Через рубка мала всього 76—114 мм вертикальної броні та 51 мм горизонтальної.[6] Такий захист був малоефективний навіть при потраплянні великих осколків.[10]

Підводний захист лінкора за розрахунками проектувальників міг витримати підводний вибух потужністю 454 кг тротилу.[12] Він був побудований за принципом «сендвіча». Зовнішній шар відсіків, розділених поздовжніми перегородками, повинен був залишатися порожнім і розсіювати силу вибуху. Середній шар заповнювався рідиною і мав розподіляти силу ударної хвилі на більшу площу. Нарешті, третій шар залишався порожнім і повинен був запобігати гідравлічному удару по броньованій перемичці.[8]

Загальна глибина підводного захисту коливалася від 4,11 м на міделі, до 4 м в районі носових башт головного калібру і всього 3-х метрів в районі кормової башти, що було зовсім недостатньою для корабля такого класу.[13] До слабких місць підводного захисту також можна віднести невдале сполучення з бортом і броньованою палубою. Вище ПТЗ перебувала лише тонка перегородка зі звичайної кораблебудівної сталі, яка легко руйнувалася під час вибуху. У той час приміщення, що знаходилися вище не були ізольовані, тому вода могла вільно розтікалася по відсіках. При виготовленні підводного захисту використовувалися заклепувальні з'єднання, які досить легко вибивалися вибуховою хвилею. В цілому підводний захист лінкору «Кінг Джордж V» був незадовільний і не міг ефективно захистити корабель навіть від влучання однієї торпеди.[14][10]

Озброєння

Артилерія головного калібру

На лінкорі були встановлені 356-мм гармати MkVII, що мали мала приблизно такі ж характеристики як і MkI, які активно використовувалася британським флотом під час Першої світової війни. Утім нова гармата мала не дротяну, а скріплену конструкцію, що дозволило зробити її ствол більш міцнішим та легшим. Живучість ствола складала 340 пострілів повним зарядом, що значно більше, ніж у попередніх гармат. Заряджання MkVII відбувалося при фіксованому куті піднесення. Фактична скорострільність складала 1,5 постріли на хвилину.[15]

Зброя головного калібру розміщувалися в трьох баштах — двох чотирьохгарматних і одній двохгарматній. Самі башти були дуже важкими — чотирьохгарматна важила 1582 тонни, двохгарматна 915 тонн, без урахування ваги гармат. Вони мали невисоку надійність, що призводило до пропусків у стрільбі під час боїв. Через відмову піднести корпус, передня башта при плаванні на високій швидкості заливалася водою і персоналу перевантажувального відділення доводилося працювати по коліна у воді. Утім кут піднесення гармат складав 40 °, що забезпечувало відмінну дальність стрільби.[16]

Недостатньо велика вага 356-мм снаряда частково компенсувався його конструктивною досконалістю. Він мав високу бронепробиваємість і надійний детонатор, що дозволяло виводити з ладу добре броньовані німецькі лінкори.[17]

Артилерія лінкору «Кінг Джордж V» була в цілому досить ефективною. Відмови гармат траплялися і на інших лінкорах, зате точність і живучість британських Mk VII відповідала найвищим стандартам.[18] Основною проблемою був недостатній калібр — лише «Дюнкерк» і «Шарнхорст», побудовані в умовах дуже жорстких політичних і фінансових обмежень, поступалися британському британському лінкору за цим показником.

Система керування вогнем гармат головного калібру вважалася досить досконалою для 1930-х років. Вона включала в себе два командно-далекомірних пости (КДП), оснащених оптичними 15-футовими далекомірами (база 4.57 м). Для визначення відстані використовувалися баштові далекоміри — 12,5-метрові в чотирьохгарматних і 9-метровий у двохгарматній.[19] Отримані дані оброблялися електромеханічними калькуляторами.[20] Ця система дозволяла добиватися при хороших погодних умовах 5—7% влучень на відстані 6—8 миль.[15]

Універсальна артилерія

Крім гармат головного калібру лінкор мав допоміжну артилерію — 133 мм універсальні гармати. Вони мали порівняно невисоку скорострільність — 7—8 пострілів за хвилину.[21] Розвинути більший темп стрільби не дозволяло роздільне заряджання, та і при вазі снаряда 36,5 кг обслуговуючому персоналу було дуже важко підтримувати технічну скорострільність більше, ніж кілька хвилин.[19] Управління вогнем здійснювалося з 4 контрольно-далекомірних пунктів, оснащених системами HACS MkIV.[22]

Башти з гарматами розміщалися у два яруси, що дозволяло їм концентрувати вогонь у будь-якому напрямку. Дальності стрільби цілком вистачало для бою з есмінцями та кораблями менших розмірів. А от ефективність проти повітряних цілей виявилася сумнівною. Велика дальність по висоті (15 км) і кут піднесення 70 ° з однієї сторони дозволяли вести ефективний вогонь по цілям на значній висоті, але з іншої сторони, гарматні снаряди не мали радіолокаційних детонаторів. Тому розрахунки гармат використовували лише механічний детонатор з уповільненням, але встановлювачі боєприпасів часто спізнювався на один залп.[23] Ще менш ефективними 133-мм гармати виявилися проти повітряних цілей на малих висотах, наприклад торпедоносців. Фактично, до скидання противником торпед, гармата встигала зробити лише два-три постріли без точної установки детонаторів. Ситуацію погіршувала низька швидкість наведення важких башт — 10—11 ° за секунду.[21] Поява під час Другої світової війни швидкісних літаків майже будь-якого призначення, призвела до того, що 133-мм вони просто не встигали йти за своїми цілями, особливо на близькій відстані.[24]

Легка зенітна артилерія

Основою ближньої протиповітряної оборони лінкору «Кінг Джордж V» була 40-мм автоматична гармата, яка за характерний звук при стрільбі дістала назву «Пом-пом». Установка була розроблена ще під час Першої світової війни і початкова швидкість її снарядів була занадто низькою для ураження нових літаків. Фактично, прицільний вогонь по авіації можна було вести на дистанції менше 2-х кілометрів.[25] Крім того снаряди не мали дистанційного підривника, що вимагало прямого влучання снаряду в літак. Ще один серйозний недолік установки — ненадійність стрільби. Подача патронів здійснювалась у матер'яній стрічці, що часто призводило до заїдання і як наслідок перерв під час ведення вогню.[25] Восьмиствольна 40-мм установка масою 16 тонн могла діяти тільки від механічного приводу, а швидкості наведення не вистачало для ведення ефективної стрільби по пікіруючим бомбардувальникам.[25] Всього лінкор мав 6 установок по 8 гармат на кожній.[25]

Під час експлуатації на корабель були встановлені некеровані зенітні ракети UP. Вони мали вертикальний старт і після запуску випускали спеціальну повітряну міну на тросі, в якому повинен був заплутатися ворожий літак.[25] Утім ефективність нової зброї виявилася нульовою і у грудні 1941 році вона була знята.[26]

В роки Другої світової ППО лінкора була посилена шляхом установки ліцензійних версій зенітних автоматичних гармат іноземної розробки — швейцарських 20-мм «Ерліконів» і шведських 40-мм «Бофорсів».[25] «Бофорс» удвічі перевершував «Пом-пом» по ефективної дальності стрільби, а «Ерлікон» при близько такій же стелі, мав учетверо більшу скорострільність.[25] Нові зенітні гармати встановлювалися на кораблі під час ремонтних робіт поєднаних з модернізацією.

Авіаційне озброєння

Лінкор «Кінг Джордж V» був оснащений поперечною катапультою D-IIIH, яка займала мало місця і була здатна розігнати до злітної швидкості літак масою 5,5 тонн. У якості бортових літаків використовувалися біплани Walrus, які не мали можливості підвіски торпед і використовувалися для ведення розвідки і коректування артилерійського вогню. У 1944 році, у зв'язку із розвитком радіолокації, британське командування відмовилось від використання авіації на лінкорах.[27]

Радіоелектронне обладнання

Лінійний корабель «Кінг Джордж V» спочатку не мав радіолокаційного обладнання. У 1941 році він уперше отримав радар типу 279 — модернізовану версію 79Z. Від нього новий радар відрізнявся вбудованим пристроєм керування загороджувальним зенітним вогнем і здатністю виявляти повітряні цілі на відстані до 60 миль.[28] Пізніше радар типу 279 замінили на тип 281, який мав більшу дальністю виявлення цілей, і можливість керування вогнем як по повітряним, так і по морським цілям. Утім і він був замінений на більш досконалу РЛС типу 285.[29] Усі ці станції працювали у метровому діапазоні.[30]

Для пошуку надводних цілей лінкор спочатку використовував радар типу 271, а потім його вдосконалені версії — тип 272 і тип 273. Ближче до кінця війни корабель отримав ще більш досконалу РЛС типу 293, яка працювала в дециметровому діапазоні і завдяки цьому могла виявляти навіть невеликі цілі. Також станція визначала висоту польоту повітряних об'єктів.[30] Вогнем головного калібру управляли РЛС тип 284, а потім тип 277.[2]

Для керування вогнем зенітних автоматів «Пом-пом» використовувалися локатори типу 282 — по одному на кожен з 4 директорів, але на практиці їх ефективність була низькою.[2] Протягом 1941—1945 років, на корабель були встановлені радіопеленгатори різних типів, розпізнавальні пристрої «свій-чужий» і детектори попередження про радіолокаційне опромінення.[2]

Екіпаж

Під час розробки лінійних кораблів типу «Кінг Джордж V» планували, що екіпаж одного лінкора буде нараховувати 1409 осіб (70 офіцерів і 1339 старшин та матросів), у той же час екіпаж флагманського корабля складатиме 1543 особи (109 офіцерів і 1434 старшин та матросів). Утім екіпаж лінкора «Кінг Джордж V», як і інших кораблів цього типу, завжди був більше проектного. Основна причина цього — установка додаткового зенітного озброєння під час експлуатації. У 1944 році на лінійному кораблі «Кінг Джордж V» служили 1582 особи.[31]

Модернізація

Під час експлуатації «Кінг Джордж V» регулярно проходив модернізацію з метою встановлення нових систем та оновлення обладнання. Нижче наведені усі етапи модернізації:[32]

Дата Місце Опис робіт
Початок 1941-го Встановлений радар для виявлення надводних цілей Тип 271.
Грудень 1941-го Демонтовані установки з некерованими зенітними ракетами UP; 1 х 4 і 1 х 8 зенітні установки «Пом-пом» та 18 зенітних гармат «Ерлікон»; командні пункти установок UP замінені на КП установок «Пом-пом»; радари типу 271 замінені на Тип 273; встановлені 5 радарів керування зенітним вогнем Тип 282.
Травень-червень 1942-го Ліверпуль Ремонт після зіткнення з есмінцем «Пенджабі»; зовнішній розмагнічувальний пристрій замінений на внутрішній; встановлені 4 артилерійських радари Тип 285.
Кінець 1943-го Встановлені 20 зенітних гармат «Ерлікон»
Лютий-липень 1944-го Ліверпуль Демонтовані 1 х 4 зенітна установка «Пом-пом», 12 зенітних гармат «Ерлікон» та радар типу 273; встановлені 3 х 8 «Пом-поми», 6 х 2 «Ерліконів» і 2 х 4 зенітних установки «Бофорс»; радар раннього попередження Тип 279 замінений на Тип 279B; радар керування вогню гармат головного калібру Тип 284 замінений на Тип 274; встановлені радари Тип 277, Тип 293, два Тип 282 та один Тип 285; демонтоване авіаційне обладнання.
1945 Демонтовані дві зенітні гармати «Ерлікон»; встановлені дві зенітні гармати «Бофорс»

Історія експлуатації

Після укомплектування особовим складом, 16 жовтня 1940 року корабель вирушив у своє перше плавання до шотландського міста Росайт. Там він успішно пройшов серію випробувань і у кінці року увійшов до Флоту метрополії. Його місцем дислокації стала військово-морська база Скапа-Флоу, що знаходилась на Оркнейських островах. У січні 1941-го, ще не досягнувши повної бойової готовності лінкор виконав перше бойове завдання — перевіз в Аннаполіс британського посла у Сполучених Штатах. На зворотньому шляху «Кінг Джордж V» прикривав конвой суден, що прямував до Британії. 6 лютого корабель повернувся на свою базу і уже наступного місяця взяв участь у рейді на Лофотенські острови.[33] Також у березні він ескортував два атлантичні конвої.[34]

Операція проти німецького лінкору «Бісмарк»

Німці у другій половині травня планували здійснити рейд у Північну Атлантику з метою порушити британське судноплавство регіоні. Участь у рейді взяли лінкор «Бісмарк» та лінійний крейсер «Принц Ойген». Утім британці змогли виявити німецькі кораблі ще у норвезьких водах і відразу відправили значні сили на їх перехоплення. «Кінг Джордж V» був залучений до операції 22 травня, він діяв у складі ескадри, до якої входили авіаносець «Вікторіус» і 11 крейсерів та есмінців. У ранці 24 травня британський лінкор «Принц Уельський» та лінійний крейсер «Худ» наздогнали німців у Данські протоці і втупили з ними у бій. У цей час «Кінг Джордж V» з ескадрою знаходилися на відстані 300—400 миль. У результаті бою був потоплений британський крейсер «Худ», а «Принц Уельський» дістав незначні пошкодження, але один із його снарядів пробив носову паливну цистерну «Бісмарка», змусивши німецькі кораблі перервати рейд.

Після поразки в Данській протоці, британці вирішили докласти максимум зусиль для знищення «Бісмарка», який після бою взяв курс на Францію.[35] Для цього на допомогу Флоту метрополії прийшло З'єднання H, дислоковане в Гібралтарі. «Бісмарк», який до того часу розділився з «Принцом Ойгеном», 26 травня о 10:30 був виявлений літаючим човном Catalina. Лінкори «Кінг Джордж V» та «Родней» у цей час знаходилися за 125 миль від нього. О 22:25 «Бісмарк» був успішно атакований торпедоносцями Swordfish з борту авіаносця «Арк Роял», торпеди пошкодили кермо лінкора, що значно знизило його швидкість. Через то що «Родней» міг розвинути швидкість не більше 22 вузлів, британські лінкори змогли наздогнати «Бісмарк» тільки вранці 27 травня.[35]

О 8:15 важкий крейсер «Норфолк» визначив місце перебування німецького лінкора. У той час «Бісмарк» знаходився приблизно за 50 тисяч ярдів (45,7 км) на південний схід від нього. «Норфолк» продовжував слідкувати за «Бісмарком», передаючи інформацію про його місце знаходження британським кораблям, утім намагався триматися на безпечній для нього відстані. О 8:43 «Кінг Джордж V» побачив «Бісмарк» на відстані 20500 ярдів (18,745 м), а через чотири хвилини «Родней» відкрив вогонь, менше ніж за хвилину до нього приєднався і «Кінг Джордж V». Німці відповіли майже відразу. О 8:59 «Кінг Джордж V» наблизився на відстань 16000 ярдів (14,6 км) і почав стріляти з усіх гармат головного калібру. «Родней» теж вів вогонь з усіх своїх шести 406-мм гармат. Німецький лінкор зосередив усі гармати, що у нього залишились на «Кінг Джорджі V-у», утім в британський корабель не потрапив ні один снаряд. О 9:14 «Кінг Джордж V» підійшов до «Бісмарка» на відстань 12000 ярдів (11 км) і відкрив вогонь із 133-мм гармат. У цей час «Родней» зблизився до 8,5—9 тисяч ярдів (7,8—8,2 км).[36]

О 9:27 британські снаряди вивели з ладу гідравлічну установку башти А, також була зруйнована верхня частина башти, а в середині корабля спалахнула пожежа. У цей час на лінкорові «Кінг Джордж V» через технічні неполадки почали виникати проблеми з гарматами головного калібру, тому під час залпів, як мінімум одна із гармат не стріляла. Всього «Кінг Джодж V» випустив 339 снарядів головного і 660 універсального калібру. У результаті бою «Бісмарк» отримав значні ушкодження і вичерпав боєзапас для артилерії головного калібру. Утім на британських лінкорах залишалося мало пального і вони у супроводі 11 есмінців покинули місце бою, о 10:39 «Бісмарк» затонув.[37]

«Кінг Джордж V» та «Родней» поверталися з дуже низькою швидкістю, щоб економити паливо. 28 травня, після того як ескорт був зменшений до трьох есмінців, вони були атаковані чотирма німецькими літаками, але безрезультатно. Утім один із есмінців ескорту, відправлений для дозаправлення, все-таки був потоплений авіацією противника. Лінкори і решта кораблів вдало дісталися своїх портів.[37]

Червень 1941 — квітень 1943

6 червня 1941 року «Кінг Джодж V», разом із двома крейсерами та чотирма есмінцями вийшов на патрулювання Данської протоки, щоб не допустити прориву нових рейдерів на трансатлантичні маршрути. Утім єдиним успіхом стало перехоплення фінського торгового судна тоннажністю 1800 т, яке було потім було реквізоване британцями.[38] 14 червня ескадра повернулася на базу Скапа-Флоу.

У другій половині червня на лінкорі був проведений ремонт артилерії. 8 жовтня «Кінг Джодж V» узяв участь в операції проти німецького судноплавства в норвезьких водах, але через погані погодні умови та нестачу есмінців, британці обмежилися двома авіаударами з авіаносця «Вікторіус».[38] На початку листопада з'явилася інформація, що один із великих німецьких кораблів, вірогідно важкий крейсер «Адмірал Шеер», збирається атакувати трансатлантичні конвої. Британці відразу вивели значні сили на патрулювання Північної Атлантики. «Кінг Джодж V» разом з авіаносцем «Вікторіус» та групою есмінців патрулювали райони південніше Данської протоки. Утім німецький рейдер так і не з'явився і у кінці місяця «Кінг Джодж V» повернувся на свою базу.[38]

17 січня 1942 року британська розвідка попередила про можливий вихід у море німецького лінкора «Тірпіц». У той же день із бази Скапа-Флоу вийшла потужна ескадра у складі лінкорів «Кінг Джодж V» і «Родней», авіаносця «Вікторіус», одного важкого і трьох легких крейсерів та 10 есмінців. Усі кораблі вирушили до побережжя Ісландії. 23 січня розвідувальний літак виявив «Тірпіц» на якорі в одному із фіордів біля Трондхейма. Після цього стало зрозуміло, що інформація про його вихід в море була помилковою і ескадра припинила патрулювання, але залишилася в Ісландії.[38]

20 лютого «Кінг Джодж V» покинув Норвегію, щоб взяти участь в атаці на норвезьке місто Тромсе. Утім британські розвідувальні літаки виявили біля берегів Данії групу німецьких кораблів на чолі з важкими крейсерами «Принц Ойген» та «Адмірал Шеер», яка прямувала до Трондхейма. Дізнавшись про це британська ескадра відразу взяла курс на південь, перервавши атаку на Тромсе. Британці завдали два авіаудари по німецьким кораблям, але безуспішно. 23 лютого британські кораблі повернулися у Скапа-Флоу.[38]

4 березня «Кінг Джодж V» разом із авіаносцем «Вікторіус», одним важким крейсером та п'ятьма есмінцями вирушили для супроводження конвою PQ 12, який прямував до Радянського Союзу. Німецьке командування прийняло рішення розгромити конвой і для його перехоплення вивело у море лінкор «Тірпіц», чотири есмінці і два торпедні катери.[38] Дізнавшись про переміщення німецьких кораблів, британці доповнили свої сили лінкорами «Рінаун» та «Дюк оф Йорк». Британські кораблі та авіація активно вели пошук німецької ескадри, у той же час німці намагалися знайти конвой. При цьому пошуки велися в складних погодних умовах. Однак 9 березня о 8:02 британська авіація все ж таки виявила «Тірпіц», який ішов у супроводі одного есмінця. О 9:17 він був атакований 12 торпедоносцями Fairey Albacore, але невдало. Після цієї атаки німці вирішили повернути «Тірпіц» на базу, тому що не хотіли ризикувати єдиним великим лінкором. У той же день британську ескадру, у якій знаходився «Кінг Джодж V», атакували три бомбардувальника Ju 88, але ні одна із бомб не потрапила у жоден із кораблів. В кінці дня ескадра повернулася на базу Скапа-Флоу.[38]

Операції на Середземному морі

Посилання

  1. ↑ а б в г Кофман В. Л. Линейные корабли типа «Кинг Джордж V». — С. 7.
  2. ↑ а б в г д е ж Кофман В. Л. Линейные корабли типа «Кинг Джордж V». — С. 25.
  3. ↑ Кофман В. Л. Линейные корабли типа «Кинг Джордж V». — С. 28.
  4. ↑ Равен А., Робертс Д. Линейные корабли и линейные крейсеры британского Королевского флота. Выпуск 6. Линейные корабли Британского королевского флота типов King George V, Lion, Vanguard. — СпБ, 1997. — С. 9.
  5. ↑ Кофман В. Л. Линейные корабли типа «Кинг Джордж V». — С. 9.
  6. ↑ а б в г д е Балакин, Дашьян, 2006, с. 61.
  7. ↑ Равен А., Робертс Д. Линейные корабли и линейные крейсеры британского Королевского флота. Выпуск 6. Линейные корабли Британского королевского флота типов King George V, Lion, Vanguard. — С. 10.
  8. ↑ а б в г Кофман В. Л. Линейные корабли типа «Кинг Джордж V». — С. 11. Помилка цитування: Некоректний тег <ref>; назва «Линкоры Кинг Джордж V» визначена кілька разів з різним вмістом
  9. ↑ а б Михайлов А. А. Линейные корабли типа «Кинг Джордж V» (1937-1958). — С. 8.
  10. ↑ а б в г Кофман В. Л. Линейные корабли типа «Кинг Джордж V». — С. 12.
  11. ↑ Балакин, Дашьян, 2006, с. 59
  12. ↑ Михайлов А. А. Линейные корабли типа «Кинг Джордж V» (1937-1958). — С. 20.
  13. ↑ Кофман В. Л. Линейные корабли типа «Кинг Джордж V». — С. 14.
  14. ↑ Балакин, Дашьян, 2006, с. 247
  15. ↑ а б Кофман В. Л. Линейные корабли типа «Кинг Джордж V». — С. 18.
  16. ↑ Равен А., Робертс Д. Линейные корабли и линейные крейсеры британского Королевского флота. Выпуск 6. Линейные корабли Британского королевского флота типов King George V, Lion, Vanguard. — С. 5.
  17. ↑ Кофман В. Л. Линейные корабли типа «Кинг Джордж V». — С. 17.
  18. ↑ Балакин, Дашьян, 2006, с. 247
  19. ↑ а б Кофман В. Л. Линейные корабли типа «Кинг Джордж V». — С. 19.
  20. ↑ Равен А., Робертс Д. Линейные корабли и линейные крейсеры британского Королевского флота. Боевые средства флота. Ч.1. — СпБ, 1997. — С. 11.
  21. ↑ а б Михайлов А. А. Линейные корабли типа «Кинг Джордж V» (1937-1958). — С. 16.
  22. ↑ Равен А., Робертс Д. Линейные корабли и линейные крейсеры британского Королевского флота. Выпуск 6. Линейные корабли Британского королевского флота типов King George V, Lion, Vanguard. — С. 7.
  23. ↑ Кофман В. Л. Линейные корабли типа «Кинг Джордж V». — С. 20.
  24. ↑ Кофман В. Л. Линейные корабли типов «Лайон» и «Вэнгард». — М., 1997. — С. 62.
  25. ↑ а б в г д е ж Кофман В. Л. Линейные корабли типа «Кинг Джордж V». — С. 21.
  26. ↑ Балакин, Дашьян, 2006, с. 62
  27. ↑ Равен А., Робертс Д. Линейные корабли и линейные крейсеры британского Королевского флота. Выпуск 6. Линейные корабли Британского королевского флота типов King George V, Lion, Vanguard. — С. 8.
  28. ↑ Равен А., Робертс Д. Линейные корабли и линейные крейсеры британского Королевского флота. Боевые средства флота. Ч.1. — С. 15.
  29. ↑ Кофман В. Л. Линейные корабли типа «Кинг Джордж V». — С. 24.
  30. ↑ а б Равен А., Робертс Д. Линейные корабли и линейные крейсеры британского Королевского флота. Боевые средства флота. Ч.1. — С. 17.
  31. ↑ British, Soviet, French and Dutch Battleships of World War II. — London: Jane's Publishing Company, Ltd., 1980. — P. 255. — ISBN 0-7106-0078-X.
  32. ↑ Chesneau p. 50
  33. ↑ Raven A. King George the fifth class battleships. — London: Bivouc Books Ltd, 1972. — P. 7. — (Ensign). — ISBN 1-85680-002-3.
  34. ↑ Chesneau p. 7
  35. ↑ а б Garzke p. 209
  36. ↑ Garzke p. 211
  37. ↑ а б Garzke p. 214
  38. ↑ а б в г д е ж «HMS KING GEORGE V.» www.naval-history.net.

Джерела

  • Chesneau, Roger. (2004). Ship Craft 2: King George V Class Battleships. Chatham Publishing. ISBN 1-86176-211-9
  • Chesneau, Roger, ed. (1980). Conway's All the World's Fighting Ships 1922–1946. Greenwich: Conway Maritime Press. ISBN 0-85177-146-7.
  • Garzke, William H., Jr.; Dulin, Robert O., Jr. (1980). British, Soviet, French, and Dutch Battleships of World War II. London: Jane's. ISBN 0-7106-0078-X.
  • Балакин С. А., Дашьян А. В. и др. Линкоры Второй мировой. Ударная сила флота. — М.: Коллекция, Яуза, ЭКСМО, 2006. — 256 c.: ил. — (Арсенал Коллекция). — 3000 экз. — ISBN 5-699-18891-6, ББК 68.54 Л59.
  • Кофман В. Л. Линейные корабли типа «Кинг Джордж V». — М., 1997.
  • Михайлов А. А. Линейные корабли типа «Кинг Джордж V» (1937-1958). — Самара: АНО «Истфлот», 2007. — ISBN 978-5-98830-022-9.
  • Равен А., Робертс Д. Линейные корабли и линейные крейсеры британского Королевского флота. Выпуск 6. Линейные корабли Британского королевского флота типов King George V, Lion, Vanguard.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=HMS_King_George_V_(41)&oldid=15252300